Постанова

від 22.10.2024 по справі 420/25728/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25728/24

Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Шляхтицького О.І.,

суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі № 420/25728/24 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПІТ-1/ПС-1, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 102 000 грн;

- визнати протиправним та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-2/ПС-2, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 102 000 грн;

- визнати протиправним та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-3/ПС-3, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 102 000 грн;

- визнати протиправним та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-4/ПС-4, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 51 000 грн;

- визнати протиправним та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-5/ПС-5, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 51 000 грн;

- визнати протиправним та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-6/ПС-6, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 51 000 грн.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 19.08.2024 відкрив провадження по справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

22.08.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про забезпечення даного позову шляхом зупинення дії оскаржуваних постанов до моменту набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі № 420/25728/24.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що 22.07.2024 Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по відношенню до позивача, як боржника, було відкрито наступні виконавчі провадження:

- № 75561071 про стягнення штрафу за незабезпечення виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 29.03.2024 р. в розмірі 102 000,00 грн, на підставі виконавчого документа: постанови Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-1/ПС-1;

- № 75561253 про стягнення штрафу за незабезпечення виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 29.03.2024 р. в розмірі 102 000,00 грн, на підставі виконавчого документа: постанови Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-2/ПС-2;

- № 75561370 про стягнення штрафу за незабезпечення виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 29.03.2024 р. в розмірі 102 000,00 грн, на підставі виконавчого документа: постанови Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-3/ПС-3;

- № 75561491 про стягнення штрафу за незабезпечення виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 29.03.2024 р. в розмірі 51 000,00 грн, на підставі виконавчого документа: постанови Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-4/ПС-4;

- № 75561586 про стягнення штрафу за незабезпечення виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 29.03.2024 р. в розмірі 51 000,00 грн, на підставі виконавчого документа: постанови Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-5/ПС-5;

- № 75562087 про стягнення штрафу за незабезпечення виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 29.03.2024 р. в розмірі 51 000,00 грн, на підставі виконавчого документа: постанови Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 15.05.2024 р. № ПД/ОД/5257/РН/180-ПД/ОД/7945/ПТ-6/ПС-6.

Позивач вказує, що відкриття виконавчих проваджень з виконання оскаржуваних постанов про накладення штрафу, які є предметом оскарження, тягне негативні наслідки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», які, зокрема, полягають в арешті банківських рахунків позивача, примусовому стягненню коштів з банківських рахунків позивача, накладенні арешту на його рухоме та нерухоме майно. На думку позивача, невжиття такого заходу забезпечення позову призводитиме до істотного ускладнення ефективності захисту майнових інтересів позивача, за яким він звернувся до суду, оскільки, весь період розгляду справи, який може зайняти достатньої тривалий проміжок часу, з його доходів будуть стягуватися суттєві для нього грошові суми, що в подальшому (в разі задоволення позову) може викликати необхідність повторного звернення до суду з позовом про повернення безпідставно стягнутих коштів.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 26.08.2024 у справі № 420/25728/24 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову фізичної особи-підприємець ОСОБА_2 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов відмовив.

Постановляючи вищевказану ухвалу від 26.08.2024 суд першої інстанції виходив з того, що в заяві про забезпечення позову позивачем не наведено достатнє обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених прав і інтересів позивача, а також не надано доказів на підтвердження таких обставин.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції, наявність відкритих виконавчих проваджень саме по собі не свідчить про обставини, що унеможливлять або істотно ускладнять виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, та/або очевидної протиправності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить її скасувати та задовольнити заяву про застосування заходів забезпечення позову.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- судом першої інстанції не враховано, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених прав і інтересів позивача, як то звернення до суду з окремим позовом про стягнення з державного бюджету безпідставно отриманих коштів, які стягнуто в рамках виконавчих проваджень за спірними постановами.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частини 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в порядку виконавчого провадження може призвести до завдання значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій передбачені статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній статті не передбачено можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів Держпраці про накладення штрафів.

У Законі України «Про виконавче провадження» взагалі відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.

За приписами частини 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Зупинення вчинення виконавчих дій не є тотожним забезпеченню позову судом шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі.

Колегія суддів зауважує, що забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 зазначив, що суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Також Судова палата зазначила, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем до заяви про забезпечення позову, як і до апеляційної скарги, не додано документів на підтвердження майнового стану позивача.

У заяві про забезпечення позову позивач не обґрунтував того, що невжиття таких заходів, як зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення, зумовить настання негативних і незворотних наслідків для господарської діяльності позивача. Можливість настання негативних наслідків не підтверджена будь-якими доказами.

Так само позивач не зазначив, з посиланням на докази про те, яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених прав позивача.

Отже, є правильними висновки суду першої інстанції про необґрунтованість заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову.

Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначені висновки не спростовують та не дають підстав уважати, що судом неповно з`ясовано обставини чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі № 420/25728/24 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк