Постанова

від 22.10.2024 по справі 320/20541/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/20541/23 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» (далі також - ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА», позивач) до Київської митниці (далі також - відповідач), в якому позивач просив суд:

14.11.2023 до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Віта-Текс" із позовом до Київської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, у якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів UA 100000/2023/000074/1 від 30 травня 2023 року;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100390/2023/000230,Київської митниці;

- стягнути з Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» фактично понесені судові витрат, зокрема витрати на сплату судового збору у розмірі 5368,00 та витрати на професійну правничу допомогу розмірі 20000,00.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» не погоджується з рішенням про коригування митної вартості товарів UA 100000/2023/000074/1 від 30 травня 2023 року та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № № UA 100390/2023/000230, вважає ix незаконними та необґрунтованими, з огляду на відсутність у відповідача обґрунтованого сумніву щодо правомірності визначення позивачем митної вартості задекларованого до ввезення на митну територію України товару.

Рішенням Київського окружного адміністративного від 27 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 30 травня 2023 № UA 100000/2023/000074/1 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100390/2023/000230;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» понесені останнім судові витрати у розмірі 25 368, 00 грн (двадцять п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень).

Не погоджуючись з вказаним рішенням Київська митниця звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт зазначає, судом першої інстанції поверхнево досліджувалися обставини справи, не з`ясовано усі обставини, які підлягають доказуванню. Судом не досліджено в повному обсязі те, що під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товару встановлено, що документи, зазначені у частині 2 статті 53 Кодексу, містять розбіжності, не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та надані не в повному обсязі. Підставою для коригування митної вартості є не лише відсутність якоїсь складової митної вартості (ч. 10 ст. 58 МКУ), а й непідтвердження відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема, й розбіжності у поданих документах.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги норми частини 10 статті 58 Кодексу, в якій зазначено, зокрема, що витрати на навантаження, вивантаження товарів додаються до митної вартості товарів; щодо наявних розбіжностей стосовно місця відвантаження згідно з п. 6.1 зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу від 13.06.2018 № 006/18, слід зазначити, що в наданій заявці від 30.05.2023 № 20230002979 зазначена адреса завантаження, яка не співпадає з адресою продавця (постачальника); в наданих до митного оформлення документах відсутня інформація, що вказана адреса є адресою продавця (постачальника)., надані відомості щодо витрат на транспортування не підтверджені належним чином та не піддаються обчисленню та перевірці, що суперечить положенням частин 2, 21 статті 58 МКУ.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в частині вимоги про стягнення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі без урахування позиції Київської митниці, чим порушив ч. 3 ст. 242 КАСУ.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2024 року та 12 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року та на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відзив на апеляційну скаргу від Позивача не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» (місцезнаходження: 03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 6, квартира 234; код ЄДРПОУ 41958197) зареєстроване в якості юридичної особи 22.02.2018, номер запису 1 072 102 0000 038614 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 червня 2018 року між ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА», як Покупцем та «SOLARITY S.R.O.» компанією, зареєстрованою в Чехії, (далі - продавець), як Постачальником було укладено Договір поставки товару № 006/18, відповідно до умов якого Компанія «Solarity s.r.o.» приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії даного договору забезпечити поставку і передачу у власність ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» товару в асортименті, кількості, комплектності, якості і на умовах, передбачених даним Договором, а ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» бере на себе зобов`язання своєчасно приймати такий товар та оплачувати його вартість на умовах передбачених договором.

Асортимент і загальна кількість товару передбачається сторонами у Інвойсах. В рамках вказаного Договору поставки та відповідно до проформ-інвойсу № 1032300100 від 24 травня 2023 року Компанія «Solarity s.r.o.» здійснила поставку товару: сонячні фотогальванічні елементи зібрані у модулі для отримання електричної енергії (сонячні панелі), без додаткового обладнання, Фотоелектричний модуль 545W Ні-МО 5т загально-промислового призначення, нові: 545W Silver Frame Mono (G3) [LR5-72HIH-545M (G3)], кат. Номер 100-138, к-ть 620 шт; вартість за одиницю - 129,02 EUR, сумарна вартість - 79 989, 95 EUR.

Умови поставки - FCA CZ Kladno (країна Чехія, місто Кладно).

Вказана Продукція була запакована та підготовлена Компанією для доставки на адресу ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» згідно митною декларацією від № 23UA100390706610U3 від 29 травня 2023 року.

Організацією доставки Продукції з країни Чехія, міста Кладно до м. Києва (Україна) займалась ФОП ОСОБА_1 , яка діяло як експедитор відповідно до умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 07 жовтня 2022 року № РЛ36-2022/2, укладеного з ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА», як Клієнтом (Замовником).

Перевезення вантажу було здійснено на підставі заявки на перевезення вантажу №20230002979 від 30 травня 2023 pоку, передбаченою договором про надання транспортно-експедиційних послуг.

Згідно п. 6.1 зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу від 13 червня 2018 року № 006/18, місцем відвантаження товару є склад постачальника, який знаходиться А.Р. Мoiler Maersk Logistics VGP logistics park Kladno Krocehlavska street 1040 Dubi, 272 01 Kladno, а згідно пунктом 6.2 цього ж контракту, умови поставки детально передбачені в інвойсі. Про місце відвантаження також свідчить інформація з CMR від 25 травня 2023 року № б/н, у графі 4, а саме KLADNO.

Поставка Продукції здійснювалась вантажним транспортним засобом, яким здійснювалось перевезення, а саме автомобілем з причіпом д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 згідно автотранспортною накладною CMR від 25 травня 2023 року року № б/н.

Після прибуття вказаної Продукції до порту м. Києва, з метою її митного оформлення уповноваженою особою позивача - ТОВ «ТЕНТІОН» 30 травня 2023 року було подано до Київської митниці вантажну митну декларацію № 23UA100390706610U3 від 29 травня 2023 року та інші документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України (далі також - МК України) для цілей визначення митної вартості за першим методом (ціна договору), зокрема:

скан-копію договору поставки товару від 13 червня 2018 року № 006/18;

скан-копію рахунку-фактури (інвойсу) № 1032300100 від 24 травня 2023 року;

скан-копію договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 07 жовтня 2022 року № РЛ36-2022/2;

скан-копію рахунку-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 118 від 26 травня 2023 року.

скан-копію заявки на перевезення вантажу № 20230002979 від 26 травня 2023 року;

скан-копію автотранспортної накладної CMR від 25 травня 2023 року № б/н;

скан-копію пакувального листа № 103/2023/78 від 24 травня 2023 року;

скан-копію Декларації про походження товару (Declaration oforigin) від 24 травня 2023 року № 1032300100;

скан-копію Акту про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації) №23UA100390706461U0 від 29 травня 2023 року;

скан-копію Прейскуранту (прайс-лист) виробника товару б/н від 01 травня 2023 року ;

скан-копію Договору про надання послуг митного брокера Т200521 від 20 травня 2021 року;

скан-копію Митної декларації країни відправлення № 23CZ5100002IETW1E0 від 25 травня 2023 року;

скан-копію Митної декларації, за якою було відмовлено у випуску товарів №23UA100390706610U3 від 29 травня 2023 року.

Митна вартість Продукції була визначена за першим, основним, методом визначення митної вартості - ціною договору, а саме згідно інвойсу № 1032300100 від 24 травня 2023 року, вартість Продукції склала 79 989,95 EUR.

При цьому, задекларована митна вартість у митній декларації вказана з урахуванням вартості доставки.

Водночас, Київська митниця у запиті про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів по декларації № 23UA100390706610U3 від 29 травня 2023 року дійшла наступних висновків:

Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом з митною декларацією (далі - МД) документів встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема: Для підтвердження витрат на транспортування товару на умовах поставки згідно з Інкотермс «FCA - Kladno» (Чехія) декларантом надано договір про надання транспортно-експедиційних послуг, дві довідки про транспортні витрати та рахунок- фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг, що видані ФОП ОСОБА_1 . Проте, згідно з даними, зазначеними в автотранспортній накладній CMR від 25 травня 2023 року № б/н, перевізником товарів виступає інша особа. Отже, відбулось залучення третіх осіб.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» укладається договір транспортного експедирування у письмовій формі та умови договору визначаються за угодою сторін. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Проте, договір (контракт) про надання транспортно-експедиційних послуг з перевізником, зазначеним у CMR, а також транспортні документи, відсутні серед наданих до митного оформлення документів.

Отже, неможливо ідентифікувати надані документи про транспортні витрати з поставкою товарів за вказаною МД. Надані дві довідки про транспортні витрати за одним транспортним засобом та маршрутом перевезення, але з різними числовими значеннями, що не підлягають обчисленню та перевірці. Крім того, розподіл витрат до митного кордону та після здійснено не пропорційно відстані.

Також, наявні розбіжності щодо місця відвантаження згідно з п. 6.1 зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу від 13 червня 2018 року № 006/18. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 599 від 24 травня 2012 року «Про затвердження Форми декларації митної вартості та правил її заповнення» для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МУ України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів належать: транспортний договір; заявка на здійснення транспортно-експедиційних послуг; рахунки на оплату; акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно- експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу). Проте, документів, передбачених умовами договору про надання транспортно-експедиційних послуг (заявка) та положеннями Наказу № 599 для підтвердження транспортних витрат, декларантом не надано.

Наданий до митного оформлення прайс-лист не від виробника товару, а від продавця. Разом з тим, для підтвердження ціни як «дійсної вартості» товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 pоку, митним органом можуть бути запитані у декларанта каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) саме виробника товару, в яких цінова пропозиція продавця адресована необмеженому колу покупців. Крім того, наданий прайс-лист за ціною та умовами поставки не співпадає з даними інвойсу. У графі 9 (а) декларації митної вартості (далі - ДМВ) зазначено, що продавець та покупець пов`язані між собою, проте графа 9 (б) містить інформацію, що зазначений взаємозв`язок між продавцем і покупцем не вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Однак, митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість. Крім того, у митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ. Тому відповідно до частини 2 статті 58 МК України з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів. Зазначаємо, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Керуючись вимогами частин 2, 3, 4 статті 53, статті 54 МК України, відповідач повідомив про необхідність надання наступних додаткових документів протягом 10 календарних для підтвердження заявленої митної вартості товарів (за наявності): - договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; - рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - виписку з бухгалтерської документації; - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; - виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; - довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; - розрахунок ціни (калькуляцію).

30 травня 2023 року ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» листом (заявою) № 3005 у відповідь на запит про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів по декларації № 23UA100390706610U3 від 29 травня 2023 року звернулось до Київської митниці, якому повідомила, що ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» було надано всі наявні документи щодо митної вартості товару.

Київська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA100000/2023/000074/1 від 30 травня 2023 року.

Відповідно до цього рішення вартість Продукції була визначена за шостим, резервним, методом.

При цьому митна вартість Продукції була визначена за ціною 5, 8104 доларів США за 1 кг. Продукції. В результаті такого коригування митна вартість сонячних фотогальванічних елементи зібраних у модуль для отримання електричної енергії (сонячні панелі) в кількістю 17715 шт. збільшилась з 79 989, 95 EUR до 102 931, 24 EUR.

На підставі вказаного такого рішення відповідачем було винесено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000230, відповідно до якої були задекларовані митні платежі спочатку.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості. Натомість, на думку суду, надані позивачем до митного оформлення документи спростовують сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі - МК України).

За визначенням, що міститься у статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, який переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

На виконання частин першої, другої, четвертої, восьмої, дев`ятої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.

За приписами частин першої-четвертої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

- декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

- рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

- ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

- виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

- довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

- розрахунок ціни (калькуляцію).

Відповідно до частин першої-третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодекс.

Частиною дванадцятою статті 264 МК України встановлено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

За приписами частин першої, сьомої, восьмої, дев`ятої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Відповідно до приписів статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Послідовність дій посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення їх митного контролю та митного оформлення визначено Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 11 вересня 2015 року № 689.

За приписами пунктів 6 та 7 Розділу ІІ вказаних Методичних рекомендацій при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п`ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.

При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару.

Системний аналіз наведених вище норм МК України дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.

Верховний Суд у постанові від 23 січня 2020 року у справі № 804/4365/16 вказав, що митний орган повинен витребувати документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як підтверджено матеріалами справи, 29 травня 2023 року митницею направлено до декларанта електронне повідомлення, у якому зобов`язано декларанта надати додаткові документи.

У даному повідомленні також вказано, що документи, які надані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, містять розбіжності, не містять усіх відомостей щодо фактично сплаченої ціни товару (яка підлягає сплаті), а також щодо числових значень складових митної вартості.

Виходячи з аналізу зазначеного повідомлення, колегія суддів зауважує, що відповідач у вказаному повідомленні не навів дійсних підстав для витребування додаткових документів та доказів того, що надані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У даному випадку, під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ТОВ «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» надано митному органу ряд первинних документів, які не є обов`язковими, відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане не було взято до уваги відповідачем.

На думку відповідача, оскільки декларант не надав всі документ, які зазначені в електронному повідомленні, відтак у митниці відсутні у повному обсязі документально підтверджені відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Разом з тим, відповідно до статті 53 МК України, до переліку основних документів, які підтверджують митну вартість товарів, не включено експортну митну декларацію продавця.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що копію митної декларації країни відправлення декларант зобов`язаний надати за наявності, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч. 3 ст. 53 МК України).

Тому, витребувані відповідачем додаткові документи можуть бути витребувані за наявністю розбіжностей та надані декларантом виключно за їх наявності.

При цьому, п. 5 ст. 53 МК України встановлює заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем до митного органу були надані всі необхідні документи для підтвердження числові значення складових митної вартості.

Тобто, вказані обставини свідчать про відсутність необхідних умов, передбачених статтею 59 МК України, для застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце подання неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18).

Верховний Суд у постанові від 11.09.2020 року по справі № 820/10288/15 зазначив, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення Київської митниці № UA 100000/2023/000074/1 від 30 травня 2023 року, про коригування митної вартості та картка відмови Київської митниці у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100390/2023/000230 є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.

Щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000, 00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами третьою і четвертою статті 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ця норма закону кореспондується з частиною сьомою статті 139 КАС України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо)

При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий самий правовий підхід застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Про таке йдеться також в іншій практиці ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, 01 червня 2023 року між позивачем (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Летрадо» (далі - Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги № 01/06, відповідно до предмету якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу з погоджених правових питань та у погоджених обсягах згідно з пунктом 5.1 цього Договору. Клієнт зобов`язується прийняти надану правову допомогу та оплатити гонорар за її надання на умовах та в порядку, який визначений цим Договором.

Згідно з пунктом 5.1 договору Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги:

- підпункт 5.1.1. здійснення аналізу законодавства, судової практики та документів. наданих Клієнтом, в тому числі за запитом Адвокатського об`єднання, підготовка та подання позовної заяви, у випадку необхідності за підготовку до участі та/або участь у судовому засіданні суду першої інстанції від імені та в інтересах Клієнта по справі за до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості від 30 травня 2023 року № UA100000/2023/000074/1 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000230.

Пунктом 3.1 договору визначено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у наступному розмірі та у такі строки:

- підпункт 3.1.1. за здійснення аналізу законодавства, судової практики та документів. наданих Клієнтом, в тому числі за запитом Адвокатського об`єднання, підготовку та подання позовної заяви, у випадку необхідності за підготовку до участі та/або участь у судових засіданні суду першої інстанції від імені та в інтересах Клієнта по справі за позовом Клієнта до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості від 30 травня 2023 року № UA100000/2023/000074/1 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000230, Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень протягом 3 (трьох) робочих днів з дати укладення цього Договору.

Представником позивача на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн надано до суду першої інстанції наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 01 червня 2023 року № 01/06; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 01 червня 2023 року; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1408632 від 09 червня 2023 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000471; копію рахунку на оплату № 01/07 від 01 червня 2023 року; копію платіжної інструкції від 01 червня 2023 року № 342.

З доданого до заяви акту виконаних робіт (надання послуг) вбачається, що Адвокатським об`єднання надані Клієнту наступні послуги:

- аналіз законодавства, судової практики, збирання доказової бази та документів, наданих Клієнтом - 3 години;

- написання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості від 30 травня 2023 року № UA100000/2023/000074/1 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000230 - 8 годин;

- роздруківка адміністративного позову з додатками (їх формування) - прошивання та подача до суду - 2 години.

Суд першої інстанції, задовольняючи на користь позивача з бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в повному обсязі, керувався тим, що вказаний розмір витрат позивача відповідачем за час розгляду справи поставлений під сумнів не був.

З цим висновком суд апеляційної інстанції не може погодитись з огляду на таке.

Як вбачається с матеріалів справи, Відповідачем 10.07.2023 р. було сформовано заперечення на апеляційну скаргу в системі «Електронний суд», в яких відповідач просить відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правничу/професійну допомогу у розмірі 20000,00 грн з Київської митниці та/або зменшити розмір цих витрат. Зазначений документ було зареєстровано Київським окружним адміністративним судом Вх.№ЕС від 11.07.2023 року (с.с.81-95), тобто при винесенні рішення про про задоволення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, суд першої інстанції неправомірно не взяв до уваги Заперечення відповідача.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет спору, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, колегія суддів доходить висновку, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн, буде обґрунтованою, справедливою та співмірною.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Крім того, судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року скасувати в частині стягнення судових витрат та ухвалити нове судове рішення в цій частині наступного змісту:

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛАРІТІ УКРАЇНА» понесені останнім судові витрати у розмірі 12 368, 00 грн (дванадцять тисяч триста шістдесят вісім гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України..

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Судове рішення виготовлено 22 жовтня 2024 року)