Рішення

від 15.10.2024 по справі 190/666/24

П'ЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 190/666/24

Провадження №2/190/248/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м.Пятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

прокурора Мовчан Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з одночасним припиненням речових прав на неї, про витребування із незаконного володіння та користування земельну ділянку у комунальну власність,

в с т а н о в и в:

Жовтоводська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з одночасним припиненням речових прав на неї, про витребування із незаконного володіння та користування земельну ділянку у комунальну власність.

В обгрунтування заявлених вимог зазначили, що рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в землях колективної власності КСП «Лозуватка» розміом 7,63 у.к.га, розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області. На виконання вказаного рішення суду Вишнівською селищною радою Кам`янського району Дніпропетровської області винесено рішення від 10 травня 2023 року № 1027-27/VIII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради». Проте, постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, правові підстави для набуття ОСОБА_1 права власності та в подальшому передачі ним в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1224583000:01:001:0059 ФОП ОСОБА_2 відсутні.

У зв`язку з вищевикладеним, просять визнати визнати недійсним та скасувати рішення Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 10 травня 2023 року № 1027-27/VIII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради»; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; визнати недійсним договір оренди землі від від 01.06.2023 року площею 7,63 га, кадастровий номер 1224583000:01:001:0059, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; витребувати із незаконного володіння та користування ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,73 га, кадастровий номер 1224583000:01:001:0059 у власність Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області; стягнути солідарно з відповідачів сплачений ними судовий збір.

У судовому засідання прокурор ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшли письмові пояснення, згідно яких останні вважають, що спірна земельна ділянка до набуття права власності позивачем перебувала у статусі (невитребуваної) частки (паю) та не була землею державної чи комунальної власності, перебувала лише у розпорядженні Вишнівської селищної ради, тому і відсутні підстави для втручання у право приватної власності особи, що призведе до порушення балансу та рівноваги між інтересом суспільства, територіальної громади та правом особи на майно, яке набуте на законних підставах, а тому скасування рішення Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 10 травня 2023 року № 1027-27/VIII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради» не відновить право власності Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, оскільки земельна ділянка не була землею комунальної власності. Крім того, оскільки спірна земельна ділянка до набуття права власності позивачем перебувала у статусі невитребуваної частки (паю) та не була землею державної чи комунальної власності та перебувала лише у розпорядженні Вишнівської селищної ради, тому неможливо застосувати такий спосіб захисту та повернути майно у власність Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, яке їй не належало. При цьому, оскільки суд визнав право на земельну частку (пай) ОСОБА_1 , тому відсутнє незаконне володіння та користування, а тому відсутні підстави для витребування спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим вимоги позивача вважають незаконними та необгрунтованими, а тому у задоволенні позову просять відмовити/а.с.141-147/.

Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в судове засіданні не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП «Лозуватка», розміром 7,63 в умовних кадастрових гектарах, розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області за рахунок земель не розподілених, не витребуваних паїв, які розташовані на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області/а.с.40-42/.

На виконання вказаного рішення суду Вишнівською селищною радою Кам`янського району Дніпропетровської області винесено рішення від 10 травня 2023 року № 1027-27/VIII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради»/а.с.55-56/

01 червня 2023 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_1 надав, а ФОП ОСОБА_2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,63 га, кадастровий номер 1224583000:01:001:0059/а.с.72-75/.

Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції/а.с.43-54/.

Згідно копії рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай) відмовлено/а.с.196-199/.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року залишено без змін/а.с.200-205/.

Статтею 4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 т. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст.12ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

У рішенні від08квітня 1999року №3-рп/99Конституційний СудУкраїни зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, якимзакономнадано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьоїстатті 23зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права, зокрема юридичних осіб.

Відповідно до ст.1Земельного кодексуУкраїни земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст.3Земельного кодексуУкраїни земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно правовими актами.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, другастатті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 24 Перехідних положеньЗемельного кодексуУкраїни з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Відповідно до частини п`ятої статті 116ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 155ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі №6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 (провадження №12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (провадження №14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20, пункт 8.1).

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У справі мета прокурора спрямована на відновлення власником - державою в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 10 травня 2023 року № 1027-27/VIII «Про виділення земельної частки (паю) в натурі на місцевості та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за рішенням суду ОСОБА_1 на території Вишнівської селищної ради»; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку; визнання недійсним договору оренди землі від від 01.06.2023 року площею 7,63 га, кадастровий номер 1224583000:01:001:0059, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ..

Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі №233/4365/18 (пункт 31)).

Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу витребувати із незаконного володіння та користування ФОП ОСОБА_2 , якому спірну земельну ділянку в оренду передав ОСОБА_1 слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь неволодіючого власника - держави.

Аналогічна правова позиція щодо способу судового захисту викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86 цс 22).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість, право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Згідно з ч. 4 ст.82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У судовому засіданні встановлено, що постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому обставини неправомірного набуття позивачем права на земельну частку (пай) не потребують доказування, оскільки встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили і має преюдиційне значення для спірних правовідносин.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконною.

Право приватної власності на спірну земельну ділянку площею 7,63 га, кадастровий номер 1224583000:01:001:0059 зареєстроване за ОСОБА_1 , відповідно саме у останнього підлягає витребуванню ця земельна ділянка на користь власника Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровськоїобласті.

Втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище.

З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, перевіривши та дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Жовтоводської окружної прокуратури.

Відповідно до ч. 2 ст.133ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 ч. 2 ст.141ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

Оскільки позов задоволено частково, а саме, задоволено одну з чотирьох заявлених позовних вимог, з відповідачів в рівній частці слід стягнути судовий збір, сплачений Дніпропетровською обласною прокуратурою за одну позовну вимогу в розмірі 3664,31 грн.

Керуючись ст.ст. 12,81,141, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування з одночасним припиненням речових прав на земельну ділянку, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з одночасним припиненням речових прав на неї, про витребування із незаконного володіння та користування земельну ділянку у комунальну власність задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропеировської області земельну ділянку площею 7,63 га, кадастровий номер 1224583000:01:001:0059, розташовану на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 3664,31 грн. сплаченого судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року у цивільній справі № 190/666/24, якою заборонено будь-яким фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії пов`язані з відчуженням, в тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, передачу в оренду, суборенду, тощо вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірну земельну ділянку площею 7,63 га кадастровий номер 1224583000:01:001:0059 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 573562712245) розташованої на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 24 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса