Рішення

від 16.10.2024 по справі 550/394/24

ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/394/24

Провадження № 2/550/204/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року смт. Чутове

Чутівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Хоменка Д.Є.,

за участю секретаря судового засідання Мухартової Р.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Шпіньової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Чутове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , про встановлення юридичного факту

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить встановити факт, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов`язків військової служби, фактично припинені шлюбні відносини з серпня 2021 року та ОСОБА_5 не була членом сім`ї ОСОБА_4 на день загибелі останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається нате, що син позивача, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був бійцем в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З початку повномасштабного вторгнення став на захист держави та брав участь у захисті міста Маріуполь, однак 09 квітня 2022 року ОСОБА_6 загинув, захищаючи Батьківщину.

При цьому зазначає, що з 2016 року ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_7 , однак з серпня 2021 року шлюбні відносини між сином позивача та відповідачкою фактично припинені. В жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду про розірвання шлюбу. Але на день загибелі ОСОБА_4 судом справа про розірвання шлюбу не була розглянута справа, а після смерті сина позивача відповідачка подала заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Позивач вказує, що ОСОБА_2 на даний момент користується статусом вдови загиблого військового, претендує на виплати від держави та пільги. Однак, позивач вважає дії відповідачки незаконними, такими, що порушують його права, оскільки на момент смерті ОСОБА_4 відповідачка не була членом його сім`ї. Зокрема, з серпня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 проживали разом, та фактично припинили шлюбні відносини. ОСОБА_4 повідомив батькам про це, перебуваючи у Польщі та попросив своїх батьків відправити ОСОБА_2 всі її речі у Львів, де вона на той час проживала, що і було зроблено позивачем.

Також зазначив, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не було спільного бюджету, спільних інтересів та спільного майна, а окреме проживання було актом їх волі, а не викликане обставинами, пов`язаними з навчанням, роботою, лікуванням, доглядом дітьми чи батьками тощо.

Також вказав, що 28 вересня 2021 року ОСОБА_2 подала до Орджонікідзевського районного суду Харкова позовну заяву про розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , про що свідчать відомості з сайту судової влади України по справі № 644/9126/21 та ухвала про відкриття проваджені В позовній заяві про розірвання шлюбу відповідачка зазначила: «З 2020 року припинили шлюбні стосунки, проживали окремо і з того часу не підтримуємо ніяк відносин між собою, внаслідок чого «сім`я» перестала існувати. Сім`я розпалась збереження неможливо. Примирення між мною і відповідачем неможливо». Тобто, позивачка ще з 2020 року не вважала себе членом сім`ї ОСОБА_9 ..

Також позивач зазначив, що восени 2021 року ОСОБА_4 повернувся з Польщі в Харків. Після повернення в Харків він проживав у батьків без дружини, на запитання ще дружини батькам сказав, що «Вони вже не є подружжям». Ним було прийняте рішення про вступ до лав Національної гвардії України в « ОСОБА_10 », де він служив з 2015 року 2018 рік. В січні 2022 року ОСОБА_4 вступив на службу та поїхав на місто постійної дислокації його частини в місто Маріуполь.

В свою чергу, перебування на службі не було підставою для окремого проживання сина позивача з відповідачкою. Так, перебуваючи в Польщі, ОСОБА_4 пропонував ОСОБА_2 переїхати до міста Маріуполь, де він збирався поступити на службу в « ОСОБА_10 і віддалений спосіб роботи дозволяв зробити це, однак відповідачка відмовлялася їхати з ним.

Також позивач вказав, що 19.06.2023 він заступив на військову службу у військову частину НОМЕР_1 в бригаду спеціального призначення « ОСОБА_10 », саме в ту військову частину і бригаду, де служив його син, і зараз перебуває в зоні бойових дій на східному напрямку.

Позивач, як військовослужбовець, захисник нашої країни, перебуваючи на службі, вважає справедливим звернення до суду про визначення статусу відповідачки по відношенню до його сина. Адже дружина для військовослужбовця це надійний тил та психологічна допомога. Дружина щодня перебуває під тиском обставин, тривоги, переживань за свого чоловіка. Кожної можливості військові дзвонять насамперед своїй дружині, щоб отримати її підтримку і ставати далі на захист держави. ОСОБА_4 не отримував такої підтримки і теплоти від ОСОБА_2 . Натомість, після загибелі ОСОБА_4 відповідачка безпідставно використовує статус вдови загиблого воїна. Але при цьому, коли позивач повідомив, що прах його сина будуть перевозити до Харкова і відбудеться захоронення, відповідачка жодного разу не поцікавилась, де його захоронили.

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні заяви за позову. В обґрунтування відзиву вказала, що станом на дату смерті ОСОБА_4 останній перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , а тому дані особи не перебували у фактичних шлюбних відносинах, а перебували саме в шлюбі, підстави припинення якого встановлені Сімейним кодексом України. Також вказала, що ОСОБА_2 безсумнівно була членом його сім`ї, а тому протилежні доводи позивача є безпідставними.

Представник позивача надала відповідь на відзив, в якому просила задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вказала, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не було спільних бюджету, інтересів та майна. Окреме проживання було їхнім актом волі, не викликане обставинами, пов`язаними з навчанням, роботою, лікуванням, доглядом за дітьми, батьками тощо, а відсутність актового запису або рішення суду про розірвання шлюбу між останніми станом на 09.04.2022 не дає підстав вважати, що ОСОБА_2 була членом його сім`ї.

Представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив, у яких вказала, що доводи представника позивача у відповіді на відзив є безпідставними, необґрунтованими, а тому просила суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, подала заяву, у якій просила суд розглянути дану справу без її участі та участі відповідача.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні повідомила, що вона є сестрою загиблого ОСОБА_4 . В 2020 року подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали у м. Львів. Потім переїхали проживати до Польщі. Далі у останніх почалися проблеми у сімейних стосунках. У 2021 році вони приїхали до України переробляти візи: спочатку приїжджав ОСОБА_12 і зробив це доволі швидко, а ОСОБА_13 приїхала влітку 2021 року і робила візу аж до осені того ж року. Свідок вказала, що подружжя перестало спілкуватися у вищевказаний період, коли ОСОБА_13 робила візу. Брат іноді запитував у сестри, як справи у його дружини. Виникало відчуття, що ОСОБА_13 не хотіла повертатися до чоловіка у Польщу. Восени 2021 року остання поїхала в Польщу. Через деякий час свідок дізналася, що ОСОБА_13 і ОСОБА_12 посварилися і стали проживати окремо. Потім ОСОБА_13 зателефонувала матері свідка і повідомила, що подає на розлучення. Брат приїхав восени 2021 року в Україну і просив свідка дізнатися адресу, куди відправляти речі ОСОБА_14 , що залишилися у нього. З того часу розмов про його дружини не було взагалі. Потім почалася війна, брат свідку телефонував рідко, бо був у м. Маріуполь і 2.03.2022 з ним зник зв`язок і 16.03.2022 він зателефонував їй останній раз. ІНФОРМАЦІЯ_4 зателефонувала ОСОБА_13 і сказала, що ОСОБА_12 можливо загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні бойового завдання. Далі після похорону ОСОБА_15 сказала родичам загиблого, що вона не претендує ні на що, в тому числі і на грошові виплати після його загибелі. Далі стало відомо, що остання залишила свій позов про розірвання шлюбу без розгляду і почала збирати документи на виплату.

Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що він є однокласником загиблого ОСОБА_12 . Влітку 2021 року вони активно спілкувалися. В цей час йому ОСОБА_12 повідомляв, що він нещасливий у шлюбі. Восени того ж року ОСОБА_12 після повернення в Україну спілкувався зі свідком і повідомив, що його шлюб фактично не існував і вони з дружиною перестали жити разом.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника та показання свідків, з`ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

04.10.2016 між ОСОБА_17 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

При цьому матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 був бійцем в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , брав участь у захисті міста Маріуполь.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Також згідно матеріалів справи в жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. Але на день загибелі ОСОБА_4 (09.04.2022) справа про розірвання шлюбу не була розглянута судом, а потім ОСОБА_2 подала заяву про залишення вказаної позовної заяви про розірвання шлюбу без розгляду.

Суд вказує, що за змістомст. 119 Сімейного кодексу Українисуд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Згідно з ч.1ст.120 Сімейного кодексу Українивстановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом, і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму. Таким чином, встановлення режиму окремого проживання не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте до цього.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховною Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні положень статей119,120 СКсудам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

Таким чином, режим окремого проживання подружжя є окремим інститутом сімейного права. Необхідність встановлення режиму окремого проживання подружжя з метою уникнення у майбутньому претензій дружини щодо прав на майно, яке може бути набуте ними після припинення їх шлюбних відносин.

При цьому суд вказує, що припинення шлюбу це юридичний факт, з настанням якого припиняються правовідносини, що виникають між подружжям з юридичного факту державної реєстрації шлюбу. Воно обов`язково має бути оформлене за правилами, встановленими сімейним законодавством, тобто за допомогою провадження реєстрації в органах РАЦСу. До того часу, поки вона не здійснена, особи, що одружилися, визнаються чоловіком і дружиною, незалежно від часу фактичного припинення подружніх стосунків між ними. Добровільність як один із принципів союзу чоловіка і дружини означає також вільне волевиявлення осіб на припинення шлюбу. Однак, на відміну від вступу в шлюб, де потрібна обов`язкова згода обох з подружжя, розірвання шлюбу допускає варіант одностороннього виходу зі шлюбного союзу. Слід врахувати, що припинення шлюбу - припинення відносин подружжя, що виникли із зареєстрованого шлюбу .

Суд зазначає, що сам по собі факт тимчасового окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які перебували в зареєстрованому шлюбі, їхні розлади в сім`ї, сварки в родині, не припиняє їхніх взаємних прав та обов`язків як подружжя, передбачених законодавством. У більшості сімей протягом подружнього життя виникають певні суперечності, але дані обставини не є свідченням обов`язкового розірвання шлюбу після закінчення конфліктної ситуації.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що станом на 09.04.2022 дату смерті ОСОБА_4 останній перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , тобто остання була його законною дружиною у відповідності до вимог чинного законодавства та їхній шлюб не було розірвано у встановленому законом порядку.

В свою чергу, доводи позивача про фактичне припинення шлюбних відносин зазначеного подружжя з серпня 2021 року і те, що відповідач станом на 09.04.2022 (дату смерті ОСОБА_4 ) не була членом родини загиблого, є безпідставними. При цьому чинним законодавством також не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів як встановлення факту окремого проживання за минулий час.

Суд повторно підкреслює, що певні юридичні факти встановлюються окремо визначеним законодавчим способом, зокрема, факт припинення шлюбу фіксується шляхом його реєстрації в органах РАЦСу. До розірвання шлюбу органами РАЦС у існує презумпція існування шлюбних відносин відповідно до ч.1 ст.21 СК України(шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органах державної реєстрації актів цивільного стану). Тобто, законодавством закріплено спосіб виникнення та припинення шлюбних відносин шляхом їх реєстрації. Юридичний факт припинення шлюбу має правові наслідки як майнового так і немайнового характеру(отримання спадщини, відшкодування шкоди, обов`язки по утриманню особи, тощо) тому законодавець зафіксував обмежене коло підстав припинення шлюбу, зокрема шляхом його розірвання.

Фактично позивач, звертаючись до суду з вимогою встановлення факту припинення шлюбних відносин бажає спростувати дійсність шлюбу без його розірвання чи визнання його недійсним. Дана позовна вимога порушує принцип правової визначеності у правовідносинах, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цимправом у разі необхідності.

Відповідно до вимогстатей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування СК України по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6ст. 81 ЦПК Українидокази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 258-259, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , про встановлення юридичного факту відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі його оскарження після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт невідомий.

Відповідач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , паспорт невідомий.

Третя особа: Головне управління Національної гвардії України, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 9А, код ЄДРПОУ 08803498.

Третя особа: військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт невідомий.

Повний текст рішення суду виготовлено 24 жовтня 2024 року.

Суддя Д.Є. Хоменко