Рішення

від 24.10.2024 по справі 724/305/23

ХОТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 724/305/23 Провадження № 2/724/7/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2024 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Єфтеньєва О.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Банарюк К.Б.,

за участі сторін: представника позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Хотин Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

08.02.2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача ОСОБА_5 , зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_6 . На день смерті ОСОБА_6 , відкрилася спадщина па житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

В термін встановлений чинним законодавством України для оформлення спадкових прав, позивач як спадкоємець звернулась до приватного нотаріуса Мартинюк С.А., з заявою про прийняття спадщини.

16 січня 2023 року позивач через свого представника звернулась до приватного нотаріуса Мартинюк С.А., про видачу свідоцтва про право спадщину за законом.

Однак у видачі відповідного свідоцтва про право па спадщину за законом відносно вищезазначеного майна, позивачу нотаріусом було відмовлено, оскільки відповідач у справі також звернулась до нотаріуса і надала заповіт складений спадкодавцем ОСОБА_6 , на його ім`я, посвідчений генеральним директором КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня».

Позивачу достеменно відомо, що до дня смерті покійний - ОСОБА_6 , знаходився при здоровій нам`яті та ясному розумі, і жодного разу не говорив ні позивачу ні іншим родичам, що він має намір скласти заповіт на ім`я відповідачки ОСОБА_2 , більше того під час зустрічей позивача з батьком, останній постійно наголошував, що у випадку свої смерті спадкове майно залишиться виключно їй.

Крім цього, будинок в якому проживав покійний, був придбаний за кошти позивача.

28 серпня 2021 року позивач телефонувала батькові і у розмові з ним просила зареєструвати в будинку свого сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На це батько відповів, що не потрібно реєструвати внука за місцем проживання в його будинку, оскільки будинок і так залишиться йому.

З розмови з родичем позивача, ОСОБА_8 , позивачка довідалась, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у її батька стався приступ і він лежав вдома не маючи змоги звернутись за допомогою.

Сусіди ОСОБА_6 , прийшли йому па допомогу і викликали швидку, якою він був доставлений та госпіталізований у хірургічне відділення КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня».

Про те, що ОСОБА_6 , перебуває у лікарні у важкому стані відповідачка довідалась 10 вересня 2021 року (у день смерті спадкодавця) і одразу поїхала його відвідати.

Згідно, виписки з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_6 , до моменту смерті перебував у важкому стані, страждав сильними болями в животі, нудоту, блювоту, дихання жостке, ослаблене у нижніх відділах, тони серця приглушені, вздуття живота та болючий у всіх відділах, печінка не пальпується в наслідок больового синдрому. Таким чином, ОСОБА_6 , помирав у сильних фізичних муках та стражданнях.

Позивач вважає, що заповіт якщо і підписаний її батьком, то це зроблено не свідомо та він не відображає волю померлого, порушує права позивачки як спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_6 .

З метою реалізації захисту своїх прав та інтересів, позивач змушена звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним заповіту.

Враховуючи вище викладене представник позивача просить суд позов задовольнити та визнати недійсним заповіт громадянина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , який складений та посвідчений 10.09.2021р. р. генеральним директором КИП «Хотинська багатопрофільна лікарня», за реєстровим №2 в зв`язку із тим, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

06.03.2023 року до суду надійшов відзив. В обґрунтування якого відповідач зазначає, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

У відзиві відповідач не погоджується з твердженням позивача, що заповіт якщо і підписаний її батьком, то це зроблено не свідомо та він не відображає волю померлого, порушує права позивачки як спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_6 .

Відповідач зазначає, що твердження позивача не підтверджує той факт, що в момент складання спірного заповіту 10 вересня 2021 року ОСОБА_6 , за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій або вчинив цей правочин проти своєї справжньої волі, тобто, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Щодо форми та посвідчення спірного заповіту ОСОБА_6 .

Спірний заповіт ОСОБА_6 , складено у двох примірниках, при свідках, які посвідчено посадовою особою КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради. Один із примірників, адміністрація лікарні направила до Державного нотаріального архіву у Чернівецькій області для реєстрації у спадковому реєстрі відомостей про заповіти, другий видано заповідачу.

Вказаний заповіт зареєстрований в спадковому реєстрі за номером 68322844 від 17.09.2021 р., 13:51.

Таким чином, при посвідчені спірного заповіту ОСОБА_6 , були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складений в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення (10 вересня 2021 року «13 год. 10 хв.), підписаний особисто заповідачем, посвідчений уповноваженою на це посадовою особою, в присутності свідків та зареєстрований в спадковому реєстрі.

Крім того, заповідач ОСОБА_6 , не був відповідачу зовсім посторонньою особою, як стверджує позивач в позовній заяві.

Заповідач ОСОБА_6 , залишився практично без постійного місця проживання (без житла), то дійсно 25 листопада 2013 року ним було куплено житловий будинок АДРЕСА_2 , де останній проживав та був зареєстрованим до своєї смерті.

Враховуючи, що весь цей час заповідач ОСОБА_6 , проживав один, за ним ніхто не доглядав, а тому він постійно приходив до відповідача, допомагав їй по господарству, тобто фактично вони знаходилися з ним в цивільному шлюбі.

Коли останній захворів, відповідач за ним доглядала. Після того, як він знаходився на лікуванні в лікарні, вона домовлялася з лікарями про можливість проведення операції, яку вона погодилася оплатити. Однак, останній відмовився від проведення операції та в подальшому там же в лікарні і помер.

Позивач, в свою чергу, перебуваючи постійно в Італії, взагалі не інтересувалася життям свого батька, його станом здоров`я.

Даний факт підтверджує безпосередньо і позивач в поданій позовній заяві, де вказує на те, що їй стало відомо, що в батька (тобто заповідача) стався приступ тільки після розмови з своїм родичем ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 (у день смерті спадкодавця).

Враховуючи вище викладене відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 31.10.2023 року призначено у справі комплексну посмертну судово-медичну та судово-психіатричну експертизу.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 31.10.2023 року у задоволені клопотання про визначення додаткового строку відмовлено, клопотання про витребування доказів залишено без розгляду, у задоволені клопотання про долученння доказів відмовлено.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 31.10.2023 року у задоволенні клопотання про повернення до підготовчого судового засідання відмовлено.

Позивач ОСОБА_4 , в судовому засідання вказала, що батько повідомив її, що дім залишиться внукові, з батьком були добрі відносини. Про те, що він захворів їм стало відомо тиждень до його смерті. Жінка на яку батько зробив заповіт нічим не допомагала, коли позивачка з нею говорила то вона їй повідомила, що заповіт склав батько по своїй волі.

Представник позивача ОСОБА_1 , в судовому засіданні посилаючись на доводи наведені в позовній заяві просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 , в судовому засіданні будучу допитана як свідок вказала, що на її ім`я ОСОБА_6 , оформив заповіт. Перед цим вона до нього приходила в лікарню, де він та лікарі повідомили, що йому необхідна термінова операція, яку свідок погодилась оплатити. ОСОБА_6 повідомляв ОСОБА_2 , що має бажання оформити на неї заповіт. Коли оформляли заповіт ОСОБА_2 , попросили вийти з кімнати, заповіт оформлявся без її присутності. Після того як оформили заповіт його було надано ОСОБА_6 , який в свою чергу попросив його віддати ОСОБА_2 . В подальшому його почали підготовлювати до операції. Свідок також повідомила, що 10 років назад ОСОБА_6 прийшов до неї та попросив в неї жити бо його виганяють з його будинку та він розлучається з дружиною. Після чого ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , почали жити разом. Свідок довідалась про те, що ОСОБА_6 в лікарні, оскільки вона з ним розмовляла по телефону та він її повідомив, що прихворів та почуває себе не дуже добре. Свідок викликала швидку допомогу та попросила його поїхати з ними в лікарню на лікування. Коли свідок приїхала в лікарню до ОСОБА_6 на її погляд стан здоров`я останнього був нормальним він сам міг ходити. Свідок також зазначила, що ніяких умов вона не ставила покійному. Щодо того, що ОСОБА_6 , перебуває у лікарні свідок нікого не повідомляла. Останній особисто просив привести генерального директора лікарні, оскільки хотів скласти заповіт. Однак спершу просив привести державного нотаріуса, але в лікарні їй повідомили, що можна скласти заповіт і без нотаріуса так як у лікарні є увесь юридичний персонал.

Представник відповідача ОСОБА_3 , в судовому засіданні посилаючи на доводи наведені у відзиві просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Свідок ОСОБА_9 , в судовому засіданні вказала, що ОСОБА_6 , є її рідним братом. Позивач для неї є племінницею. Свідок не знала, що він лежить у лікарні. Однак вказала, що він її телефонував та просив викликати йому медсестру. Про заповіт ОСОБА_6 , нічого не повідомляв, про заповіт вже пізніше. Покійний ОСОБА_6 жив сам, він приходив в гості до свідка та вони неодноразово спілкувалися по телефону. Останній раз коли вони бачилися ОСОБА_6 згадував, що має намір та бажання скласти заповіт на внука ОСОБА_7 . Відносин покійного з його дружиною не було, оскільки вони розвелися. З донькою в нього були гарні відносини.

Свідок ОСОБА_8 , в судовому засіданні вказав, що позивач є йому племінницею. Також він знає ОСОБА_6 , та відповідача. Свідку відомо, що ОСОБА_6 захворів, лежав два дні в лікарні та помер. В присутності лікарів написав заповіт. Свідок особисто в лікарні в той день не був. До смерті ОСОБА_6 жалівся свідку про погане самопочуття. Також повідомив, що має намір своє господарство переписати на внука. З донькою у нього були гарні відносини. Свідок вказує, що знав про те, що ОСОБА_6 приходив до ОСОБА_2 допомагав її по господарстві, однак майже в неї не жив.

Свідок ОСОБА_14 , в судовому засіданні вказав, що його запросили бути свідком, він був на зміні, коли до нього підійшли та сказали, що людина хоче скласти заповіт і потрібно свідка. Він погодився. Чоловік був при свідомості, сам розписувався, це було у палаті. В палаті спочатку були ОСОБА_15 , бухгалтер, ніби нотаріус, якась жіночка. Пізніше коли складався заповіт свідок розписався і покинув палату. Заповіт зачитувався. Була якась жінка, яка читала все. Хворий підписував при свідках заповіт. Бланк заповіту був заповнений.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні вказала, що вона сиділа на території лікарні, до неї підійшов лікар ОСОБА_17 та запитав чи є паспорт і чи може стати свідком, так як один чоловік хоче скласти заповіт. Вона погодилася, зайшла в палату, там лежав чоловік, стояла ОСОБА_2 , і ще була жінка - директор лікарні, і ще жінка яка складала заповіт, ще чоловік один теж свідок. Лікар сказала що чоловік хоче скласти заповіт, бо в нього нікого немає, а оця жінка ( ОСОБА_2 ) дає гроші на операцію. Вона повідомляла всіх присутніх, що у ОСОБА_6 є сестра ОСОБА_19 . Свідок запитала ОСОБА_6 чи він її знає, чи пам`ятає, він казав, що знає. Коли почали складати заповіт, то при складанні заповіту писали документи, далі ОСОБА_6 піднявся, сів, дали табуретку, він підписував, заповіт прочитували йому, вона розписалася і пішла. Через пів години, десь, вона дізналась від ОСОБА_2 , що ОСОБА_6 помер, подзвонила до його сестри, запитала чи вона знає, що брат помер, вона тоді не знала. ОСОБА_6 був блідий, дуже жовтий, чи усвідомлював дії не знає, він більшість мовчав. Він на заповіті щось писав і підписував.

Під час повторного допиту свідок ОСОБА_16 повідомила, що ОСОБА_6 писав і підписався на заповіті сам, але бланк заповіту був не заповнений. Пізніше в показах зазначила, що вона все писала там в заповіті, вже після того як ОСОБА_6 писав внизу і коли вона підписувала заповіт, він вже був записаний, а ОСОБА_6 підписував коли тексту заповіту ще не було. Проте не змогла пояснити розбіжності в своїх показах, що заповіт був заповнений коли вона як свідок його підписувала і там був вже підпис і напис ОСОБА_6 , а перед тим казала, що ОСОБА_6 підписав чистий, не заповнений бланк заповіту.

Свідок ОСОБА_20 , в судовому засіданні, вказав, що пам`ятає випадок коли пацієнт хотів зробити заповіт. Вони викликали генерального директора. Вона прийшла з бухгалтером. Вона запитала чоловіка він сказав, що хоче скласти заповіт. Поті було вирішено, що потрібно свідків. ОСОБА_20 , особисто пішов на територію лікарні, для того, щоб знайти свідків. Сам він не був присутній при оголошені та підписанні заповіту. Коли він перебував у палаті пацієнт захотів скласти заповіт та відмовився від операції. Коли все вчинялося пацієнт однозначно був при свідомості. Кошти за операцію ніхто не зобов`язував надати, кошти не були потрібні, навіть після операції. У лікарні є кошти передбачені для проведення таких операцій. Біля пацієнта була жінка, яка опікувалася ним, поки він був у лікарні і він на неї склав заповіт. На скільки пам`ятає з родичів здається ніхто не приходить.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_6 їй сказав, що він дуже би хотів переписати цю хату на онука.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні показала, що вона прийшла з генеральним директором в палату, в неї вже був роздрукований бланк заповіту. Після цього жінка, яка була із заповідачем (відповідач по справі) надала його документи, паспорт і після цього вона попросила її вийти з палати. Вона вийшла, після цього залишилася вона і ОСОБА_23 - генеральний директор. Після цього вони почали розмовляти із заповідачем, запитувати його як звати, скільки років. Йому було важко говорити, але був при свідомості і нормально нам відповідав. Запитали яке в нього є майно, кому хоче заповісти і чи є в нього родичі. Паралельно в заповіт вона вносила його паспортні дані. ОСОБА_23 в цей час дала розпорядження щоб знайшли свідків. Це зайняло трохи часу, бо треба було заповнити 2 екземпляри. Коли знайшли свідків, дали їх паспорти, вона внесла їх паспортні дані у заповіт, потім вже їх закликали у палату, потім заповідача запитали кому саме він хоче заповісти своє майно, він відповів. Вона записала це в заповіт. Після цього вона прочитала заповіт в голос і дала на підпис заповідачу, йому було важко, ще й у двох екземплярах, але він підписав. Після цього дала на підпис свідкам, після свідків заповіт посвідчила генеральний директор. Один екземпляр залишився у заповідача, інший вона забрала, щоб відправити у архів. Ще коли закликали свідків, заповідач сказав кому він заповідає майно, то одна жінка свідок, сказала « Дядя ОСОБА_6 шо ви таке робите», але він не зреагував.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні показала, що звернулася ОСОБА_2 і повідомила інформацію про те, що у хірургічному відділенні лікарні перебуває особа у стані середньої важкості, який має бажання зробити заповіт. Разом із юрисконсультом лікарні вони прийшли у хірургічне відділення лікарні, зустрілися спочатку із завідувачем відділення, який проінформував, що стан пацієнта не є задовільний, більше того потребує оперативного втручання, яке могло понести і летальні наслідки. Після цього вони пішли у палату, разом із юрисконсультом і завідувачем відділення, через певний час було дійсно вияснено, що особа має бажання скласти заповіт. Вона посвідчила заповіт. В той час, коли заповнювався заповіт у палаті перебувала лише вона і юрисконсульт, потім були запрошені свідки, ще хтось із свідків, здається жінка, запитала що вони таке роблять, у вас ж є родичі, на що пацієнт у свідомості чітко підтвердив те, що він хоче зробити заповіт на користь ОСОБА_2 . ОСОБА_6 підписував повністю заповнений бланк у присутності свідків.

Згідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження видане повторно серія НОМЕР_1 .

Зміна прізвище позивача з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 », підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 та свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_3 , витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 .

Відповідно до листа КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» від 11.07.2022 року № 1034, заповіт покійного ОСОБА_6 , складено у двох примірниках, при свідках, які посвідчено посадовою особою КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня». Один із примірників, направлено до державного нотаріального архіву у Чернівецькій області для реєстрації у спадковому реєстрі, другий заповіт видано заповідачу.

Згідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 3574/928 ОСОБА_6 , знаходився у відділені з 07.09.2021 року по 10.09.2021 року з діагнозом серцева недостатність. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. Гостра кишкова необхідність. Хворий скаржився на біль в животі, нудота, блювоту, загальну слабкість. Дихання жорсте, ослабнене в нижніх відділах. Тони серця приглушені. Печінка не палькується в наслідок больового синдрому.

Постановою приватного нотаріуса Дністровського районного нотаріального округу Чернівецької області Мартинюк С.А., від 16.01.2023 року № 4/02-31 відмовлено ОСОБА_4 , в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на спадкове майн, що складається з слів заявника з житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 у зв`язку із відсутністю документів, що посвідчують право власності, а також з надходження заяви про прийняття спадщини за заповітом від ОСОБА_2 .

На ухвалу суду про витребування до суду надійшла копія спадкової справи № 114/2021, яка заведена після смерті ОСОБА_6 .

Спадкова справа містить наступні документи: заяву про прийняття спадщини від ОСОБА_4 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_6 ; довідку від 14.09.2021 року № 863 з якої вбачається, що ОСОБА_6 , був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 по день смерті. Н день смерті в господарстві був зареєстрований та проживав один; свідоцтво про народження ОСОБА_4 ; інформаційної довідки з спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спдщину); інформаційна довідка з спадкового реєстру (заповіту/спадкові договори); витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі спадкової справи 114/2021, після смерті ОСОБА_6 ; заява про прийняття спадщини ОСОБА_2 ; заповіт від 10.09.2021 року складений 13 год.10 хв., яким ОСОБА_6 , все своє майно, заповів ОСОБА_2 . Заповіт прочитано в голос та підписано власноручним підписом ОСОБА_6 , заповіт посвідчено генеральним директором КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_25 , заповіт записано з слів ОСОБА_6 , прочитано вголос та ним підписано, також заповіт було складено у присутності свідків ОСОБА_16 , та ОСОБА_14 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 2 та підписано у двох примірниках, один із яких надісланий на зберігання до Державного нотаріального архіву в Чернівецькій області.

Матеріали справи також містять витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі від 17.09.2021 року. З якого вбачається, що заповіт № 2 який посвідчено генеральним директором КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_25 , 10.09.2021 року заповідач ОСОБА_6 , зареєстровано в реєстрі 17.09.2021 року.

Відповідно до висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) № 139 від 23.09.2024 вбачається, що ОСОБА_6 о 22:52 год. 07.09.2021 року надійшов на стаціонарне лікування в хірургічне відділення з травматологічними ліжками КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня». Діагноз при надходженні: Інший та не уточнений біль у ділянці живота. Хврий ОСОБА_6 був клінічно, інструментально та лабораторно обстежений. На основі обстежень було встановлено діагноз: Гостра кишкова непрохідність. Ішемічна хвороба серця. Дифузний кардіосклероз. Серцева недостатність ІІ А, ФК ІІІ. У подальшому було уточнено, що у даному випадку має місце тонко кишкова непрохідність, проте причина цієї непрохідності не визначена. Хворому було запропоновано хірургічне лікування, від якого він відмовився. Лікуючим лікарем було зібрано комісію та оформлено акт (с. 17 медичної карти стаціонарного хворого) щодо відмови хворого від медичної допомоги. Підпису самого хворого цьому документі не зазначено. Із подальших щоденникових записів відомо, що стан хворого прогресивно погіршувався, відзначалась відсутність ефекту від консервативного лікування. Згідно до запису реаніматолога о 13:55 год. у хворого наступила зупинка серцевої діяльності та дихання. Проведені реанімаційні заходи не мали позитивного ефекту і о 14:25 год. 10.09.2021 було констатовано смерть хворого. З урахуванням поверхневого, стереотипного щоденникового запису стану хворого на ранок (час останнього огляду хворого хірурга не вказано) дня підписання правочину тобто 10 вересня 2021 року комісія експертів не вбачає можливості винести аргументоване судження щодо реального стану здоров`я хворого ОСОБА_6 та стану його свідомості оскільки щоденникові записи не містять такої інформації. Відповідно, комісія експертів не має судово-медичних даних, які б дозволили формулювання доказової відповіді щодо збереження чи не збереження ОСОБА_6 здатності до читання, усвідомлення прочитаного та підписання документів л 13:10 год. 10.09.2023 тобто незадовго до зупинки серцевої діяльності та дихання, які настали 13:55 год. Аналіз щоденникових записів у медичній карті стаціонарного хворого за № 3356/792 свідчить про те, що в них відсутні будь-які відомості щодо психічного стану ОСОБА_6 за весь час його перебування на стаціонарному лікуванні в КПН «Хотинська багатопрофільна лікарня». За даних обставин неможливо надати об`єктивну експертну оцінку психічного стану ОСОБА_6 загалом та на час складання заповіту 10.09.2021 року. З цих же причин неможливо надати відповідь на питання - чи міг громадянин ОСОБА_6 під час складання заповіту 10 вересня 2021 року, виходячи з його стану здоров`я, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Визначення заповіту міститься в ч.1 ст.1233 ЦК України, а саме це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст.1233,1234 ЦК України). Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до ч.1, ч.7 ст. 1252 ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.

Заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї статті, посвідчуються при свідках.

Згідно до п.1 ч.1 ЗУ «Про нотаріат» заповіти осіб, які перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про нотаріат» до нотаріально посвідчених заповітів (крім секретних) прирівнюються заповіти осіб, які перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.

Відповідно до п.1 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940) посвідчувати заповіти і довіреності, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (далі - заповіти і довіреності), відповідно до статей 245 і 1252 Цивільного кодексу України та статті 40 Закону України "Про нотаріат", мають право такі посадові, службові особи: головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров`я, начальники госпіталів - заповіти осіб, що перебувають на лікуванні в таких закладах.

Як вбачається із п.п. 15, 16, 18 вищевказаного Порядку, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Посадова, службова особа посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб у присутності свідків.

Заповіт складається однією фізичною особою (крім заповіту, що складається подружжям).

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення, дати та місця народження заповідача і підписується заповідачем власноручно.

Заповідач може написати заповіт власноручно або надрукувати за допомогою технічних засобів.

Посадова, службова особа може на прохання заповідача записати заповіт з його слів власноручно або надрукувати за допомогою технічних засобів. У такому разі заповіт вголос зачитується заповідачем, який робить запис перед своїм підписом.

Присутність не менш як двох свідків є обов`язковою умовою при посвідченні заповітів.

Свідком може бути фізична особа, що має повну цивільну дієздатність.

У заповіті зазначаються прізвище, ім`я та по батькові свідка, дата його народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Заповіт складається і посвідчується у двох примірниках.

Один примірник заповіту видається заповідачу. Другий примірник у той самий день передається до державного нотаріального архіву за постійним місцем проживання заповідача.

Крім цього, пунктом 12 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, встановлено, що Посадова, службова особа відмовляє у посвідченні заповіту чи довіреності, якщо: вчинення такої дії суперечить законодавству; не подано документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; дія не підлягає вчиненню посадовою, службовою особою; у неї є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулася недієздатна фізична особа або фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена.

Суд, дослідивши копію заповіту покійного ОСОБА_6 від 10.09.2021, встановлено, що він складено у двох примірниках, при свідках, який посвідчено посадовою особою КНП «Хотинська багатопрофільна лікарня». Один із примірників, направлено до державного нотаріального архіву у Чернівецькій області для реєстрації у спадковому реєстрі, другий заповіт видано заповідачу. Із вказаного заповіту також вбачається, що заповіт уголос прочитано заповідачем до його підписання у присутності двох свідків і власноручно підписаний ним, особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Крім цього, відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

Положеннями п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що судам, відповідно до ст. 215 ЦК України, необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду, відповідно до статей 215,216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання, оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач стверджував, що складений 10 вересня 2021 року його батьком заповіт, яким він заповів своє майно відповідачеві, є недійсним, оскільки заповіт якщо і підписаний її батьком, то це зроблено не свідомо та він не відображає волю померлого.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про неспроможність ОСОБА_6 в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним. Вказане також не підтверджується показами свідків, які були допитані в судовому засіданні.

Суд, також встановив суперечливість і нелогічність показів свідка ОСОБА_16 та враховуючи всі докази в сукупності досліджені судом та покази всіх інших свідків, критично ставиться до частини суперечливих показів ОСОБА_16 .

Суд, встановив, що однією із причин оспорення заповіту позивачкою є те, що вона вважала, що батько мав заповісти своє майно онукові або їй, і вона на це розраховувала, але він склав заповіт на ОСОБА_2 . Фактично волевиявлення заповідача не співпало з бажанням позивачки.

Тобто, під час розгляду справи не було встановлено належними і відповідними доказами того, що підписання заповіту ОСОБА_6 не відповідало його волевиявленню, а тому суд приходить до висновку про недоведеність позивачкою обставин, на які вона посилалась в обґрунтування своїх позовних вимог.

Жодної з передбачених ст. 1257 ЦК України обставин в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт відповідає вимогам законодавства, оскільки було дотримано обов`язкову нотаріальну форму, а сам правочин відповідає волі спадкодавця та направлений на реалізацію його права власності в частині розпорядження належним йому майном, оскільки був підписаний з доброї волі за власним бажанням та з власної ініціативи власноручно спадкодавцем.

Таким чином, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) № 139 від 23.09.2024, показів свідків, які були допитані у судових засіданнях, а також інших досліджених доказів, суд встановив, що в момент складання заповіту ОСОБА_6 усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а отже відсутні правові підстави, для визнання складеного ним заповіту недійсним, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним слід відмовити.

Керуючись ст.ст.16, 203, 225, 1216, 1217, 1223, 1233-1234,1247-1248, 1251, 1257 ЦК України, ст.ст. 4, 13, 76, 77, 81, 89, 258-265, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24.10.2024 року.

Суддя: Олександр Георгійович ЄФТЕНЬЄВ