Постанова

від 17.10.2024 по справі 922/1181/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року м. Харків Справа №922/1181/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача в режимі відеоконференції Прохоров Є.І. (самопредставництво), витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ, довіреність від 02.10.2023 року, посвідчення №1371 дійсне до 26.06.2024 року;

відповідача Леонова Т.О. (адвокат), довіреність від 11.01.2024 року, свідоцтво №1073 від 14.10.2011 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Антимонопольного комітету України (вх.№2033Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.08.2024 року у справі №922/1181/24,

за позовом Антимонопольного комітету України,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молокозавод»,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» про стягнення пені у розмірі 9679283,20 грн за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням №691-р від 10.11.2020 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.08.2024 року у справі №922/1181/24 (повний текст складено 19.08.2024 року, суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» 99040,10 грн пені з зарахуванням зазначеної суми у дохід загального фонду Державного бюджету України, отримувач: ГУК у м. Києві / Соломян. р-н, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (IBAN): UA278999980313090106000026010, код класифікації доходів бюджету: 21081100.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» на користь Антимонопольного комітету України 1188,49 грн витрат по сплаті судового збору.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- рішення Господарського суду Харківської області від 07.08.2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» пені в розмірі 9580243,10 грн;

- прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Антимонопольного комітету України в повному обсязі;

- здійснити розподіл судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що господарський процесуальний кодекс України не надає права суду першої інстанції відступити від висновків Верховного Суду, які є обов`язковими в силу вимог статті 236 і від яких має право відступити виключно Верховний Суд в порядку встановленому статтею 302 Господарського процесуального кодексу України. Так, позивач посилався на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 31.10.2019 року у справі №904/3778/18 та від 23.05.2024 року у справі №909/932/23, що прийняті у тотожних справах та які неправомірно відхилено.

Позивач наполягає на тому, що нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням Комітету від 10.11.2020 року №691-р (далі - рішення №691-р), зупинялось: з 21.12.2021 року (відкриття Верховним Судом касаційного провадження) до 20.01.2022 року (прийняття судом касаційної інстанції постанови про передачу справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва (фактичний перегляд справи №910/378/21 судом касаційної інстанції про визнання недійсним рішення №691-р); з 21.02.2022 року (прийняття судом першої інстанції до провадження позовної заяви) до 27.09.2022 року (прийняття судом першої інстанції рішення) (фактичний розгляд справи №910/378/21 судом першої інстанції про визнання недійсним рішення №691-р). При цьому розрахунок пені за прострочення відповідачем сплати штрафу, накладеного рішенням №691-р, обчислюється з 21.01.2022 року (наступний день після прийняття судом касаційної інстанції постанови у справі №910/378/21 про передачу справи на новий розгляд) по 20.02.2022 року включно (день, який передував винесенню ухвали судом першої інстанції від 21.02.2022 року про прийняття справи №910/378/21 до свого провадження). Отже на думку позивача, враховуючи те, що ухвалою суду першої інстанції від 21.02.2022 року по справі №910/378/21 прийнято до провадження позовну заяву ТОВ «Богодухівський молзавод», Комітет правомірно та відповідно до вимог законодавства нарахував пеню, оскільки Верховний Суд чітко зазначив, що зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Комітету визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Харківської області від 07.08.2024 року у справі №922/1181/24. Встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1181/24.

Вказана ухвала була направлена сторонам у підсистемі електронний суд і доставлена їм 10.09.2024 року.

12.09.2024 року матеріали справи №922/1181/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12528 від 30.09.2024 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач вказує, що дії Антимонопольного комітету України та його правова позиція суперечить як положенням Європейської конвенції прав людини та принципу верховенства права, задекларованому у Конституції України, так і дійсному змісту норми, застосованої апелянтом для нарахування пені.

У судовому засіданні 17.10.2024 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та наполягав на її задоволенні. Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За результатами розгляду справи №127-26.4/34-20 про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» законодавства про захист від недобросовісної конкуренції Антимонопольним комітетом України прийнято рішення від 10.11.2020 року №691-р, яким визнано, що ТОВ «Богодухівський молзавод» вчинило порушення, передбачене ст. 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді поширення на етикетці (упаковці) харчового продукту власного виробництва інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей: - «масло солодковершкове селянське 73% жиру»; - «масло солодковершкове екстра 83% жиру»; - «ДСТУ 4399:2005», зокрема, щодо його назви, складу, споживчих властивостей та характеристик, які можуть вплинути на наміри невизначеного кола осіб щодо придбання цього продукту.

За таке порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції згідно з пунктом 2 резолютивної частини рішення №691-р на ТОВ «Богодухівський молзавод» накладено штраф в сумі 20602673,00 грн.

Копія рішення №691-р була надіслана комітетом разом із супровідним листом від 18.11.2020 року №127-26/09-15791 та отримана відповідачем 21.11.2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0303504544837.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Не погодившись з рішенням №691-р та не визнавши факт вчинення порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, ТОВ «Богодухівський молзавод» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним та скасування рішення від 10.11.2020 року №691-р про порушення ТОВ «Богодухівський молзавод» законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 року відкрито провадження у справі №910/378/21 за позовом ТОВ «Богодухівський молзавод» до Комітету про визнання недійсним рішення №691-р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року у справі №910/378/21 скасовано рішення №691-р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 року у справі №910/378/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комітету на зазначене рішення суду першої інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 року у справі №910/378/21 апеляційну скаргу Комітету залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2021 року у справі №910/378/21 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Комітету на зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 20.01.2022 року у справі №910/378/21 касаційну скаргу Комітету задоволено частково, зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасовані, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 року прийнято справу №910/378/21 до свого провадження, за позовом ТОВ «Богодухівський молзавод» до Комітету про визнання недійсним рішення №691-р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 року у справі №910/378/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 10.11.2020 року №691-р «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу» від 10.11.2020 року задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення Антимонопольного комітету України від 10.11.2020 року №691-р «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу» повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2022 року у справі №910/378/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комітету на зазначене рішення суду першої інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 року у справі №910/378/21 апеляційні скарги ТОВ «Богодухівський молзавод» та Комітету задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині повного скасування та визнання недійсним рішення №691-р. Прийнято нове рішення у скасованій частині, а саме: позовні ТОВ «Богодухівський молзавод» задоволено частково, визнано недійсним та скасовано п.2 рішення №691-р, а в решті позовних вимог ТОВ «Богодухівський молзавод» відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2023 року у справі №910/378/21 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «Богодухівський молзавод» та Комітету на зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі №910/378/21 касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Богодухівський молзавод» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 року у справі №910/378/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрито. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 року у справі №910/378/21 змінено, викладено п. 3-7 резолютивної частини в такій редакції: 1. « 3. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 року у справі №910/378/21 скасувати. 4. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю». 2. Пункти 5, 6 виключити. 3. У решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

На підтвердження сплати штрафу, накладеного рішенням №691-р, відповідачем були надані копії платіжних інструкцій: від 31.01.2024 №608 про сплату штрафу у розмірі 2000000,00 грн, від 31.01.2024 року №609 про сплату штрафу у сумі 4000000,00 грн, від 31.01.2024 року №610 про сплату штрафу у сумі 4000000,00 грн, від 31.01.2024 року №611 про сплату штрафу у сумі 2000000,00 грн, від 31.01.2024 року №630 про сплату штрафу у сумі 2000000,00 грн, від 01.02.2024 року №652 про сплату штрафу у сумі 4000000,00 грн та від 01.02.2024 року №653 про сплату штрафу у сумі 2602673,00 грн.

Як вказує позивач, штраф, накладений рішенням №691-р, сплачено відповідачем до державного бюджету після закінчення двомісячного строку, а саме 31.01.2024 року та 01.02.2024 року.

При цьому позивач зазначає, що нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням №691-р, зупинялось з 19.01.2021 року до 30.06.2021 року (розгляд справи №910/378/21 судом першої інстанції), з 20.08.2021 року до 02.11.2021 року (розгляд справи №910/378/21 судом апеляційної інстанції) та з 21.12.2021 року до 20.01.2022 року (розгляд справи №910/378/21 судом касаційної інстанції), з 21.02.2022 року до 27.09.2022 року (розгляд справи №910/378/21 судом першої інстанції), з 09.12.2022 року до 14.09.2023 року (розгляд справи №910/378/21 судом апеляційної інстанції) та з 21.12.2023 року до 30.01.2024 року (розгляд справи №910/378/21 судом касаційної інстанції).

Згідно наведеного позивачем розрахунку пені за прострочення товариством сплати штрафу, накладеного рішенням №691-р, позивач обчислював пеню таким чином:

- з 21.01.2022 року (наступний день після прийняття судом касаційної інстанції постанови від 20.01.2022 року у справі № 910/378/21) по 20.02.2022 року включно (день, який передував винесенню ухвали судом першої інстанції від 21.02.2022 року про прийняття справи №910/378/21 до свого провадження). Кількість днів прострочення сплати штрафу становить 31 день. Розмір пені за один день прострочення сплати штрафу становить: 20602673 х 1,5 % = 309040,10 грн, де 20602673 грн - розмір штрафу, накладеного рішенням №691-р; 1,5% - відсоток від суми штрафу відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції». За 31 день прострочення сплати штрафу сума пені становить: 309040,095 х 31 = 9580243,10 грн;

- період нарахування пені за прострочення сплати частини штрафу (платіжні інструкції від 01.02.2024 року №652 про сплату штрафу у розмірі 4000000 грн та від 01.02.2024 року №653 про сплату штрафу у розмірі 2602673 гривень): 31.01.2024 (наступний день після прийняття судом касаційної інстанції постанови від 30.01.2024 року у справі №910/378/21 та день, який передував даті сплати частини штрафу, накладеного рішенням №691-р, а також день коли припинено нарахування пені). Кількість днів прострочення сплати частини штрафу становить 1 день. Розмір пені за один день прострочення сплати частини штрафу становить: 6602673 х 1,5% = 99040,10 грн, де 6602673 грн - частина розміру штрафу, накладеного рішенням №691-р, яка сплачена платіжними інструкціями від 01.02.2024 року №652 та від 01.02.2024 року №653; 1,5% - відсоток від суми штрафу відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції». За 13 днів прострочення сплати штрафу сума пені становить: 99040,10 х 1 = 99040,10 грн.

Загальна сума пені, таким чином, за розрахунком позивача становить 9679283,20 грн (9580243,10 - за період з 21.01.2022 року по 20.02.2022 року + 99040,10 - за один день 31.01.2024 року прострочення сплати частини штрафу = 9679283,20 грн).

Відповідно до частин 2, 3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Згідно ч.5. ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом:

- справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу;

- відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Як в обґрунтування позову, так і в обґрунтування апеляційної скарги, позивач посилається на правові висновки щодо застосування норм права, що були висловлені Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі №904/3778/18 та від 23.05.2024 року у справі №909/932/23, в яких висловлено позицію щодо застосування норм права до подібних правовідносин так, як про це просить позивач.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частинами 5 та 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Слід відзначити, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У постанові від 31.10.2019 року у справі №904/3778/18 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду вказав на те, що у застосуванні приписів ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (щодо стягнення з суб`єкта господарювання штрафу та пені у зв`язку з порушення ним законодавства про захист економічної конкуренції) необхідно враховувати таке. Абзацами третім-п`ятим частини п`ятої зазначеної статті Закону передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Комітету про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Аналіз зазначених норм спеціального закону щодо відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, свідчить, про те, що тривалість такого зупинення визначається виключно періодом, протягом якого судом фактично здійснювався розгляд справи. Наприклад, у суді першої інстанції - з дня порушення провадження у справі до дня прийняття в ній рішення; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - з дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня ухвалення відповідного удового рішення). В цей період не включається час знаходження матеріалів справи в суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювались (п. 9.3, 9.4, 9,5 та 9.6 постанови). Аналогічно позицію висловлено Верховним Судом і у постанові від 23.05.2024 року у справі №909/932/23.

Колегія суддів звертає увагу, що у рішенні у справі «Тудор проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці. Європейський суд з прав людини дає чітку відповідь: забезпечення єдності судової практики завдання найвищої судової установи кожної держави. І не тільки Європейський суд з прав людини, а й інші органи Ради Європи відводять саме найвищій судовій установі в державі таку важливу роль.

Однак тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, - одночасно і процесуальне право, і обов`язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.

Разом із тим суддівський розсуд необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.

Таким чином, при врахуванні правових висновків Верховного Суду мають враховуватися індивідуальні особливості обставин даної справи та конкретних доказів з урахуванням принципу правової визначеності та верховенства права.

Так, при висловленні правових позицій у наведених вище постановах, Верховний Суд вдався до тлумачення норми ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», обравши один з можливих варіантів.

Згідно з ч. 1 ст. 196 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відбувається в судовому засіданні, тобто, одним з можливим тлумачень ч. 5 ст. Закону України «Про захист економічної конкуренції» взагалі може бути таке, що зупинення нарахування пені відбувається на лічені дні в які безпосередньо проводились судові засідання.

У постанові від 10.01.2024 року у справі №К/990/34377/23 Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що загальноприйнятим є вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи. Вказана позиція, на думку суду, є цілковито застосовною до спірних правовідносин в силу їх специфіки.

У цій справі, з огляду на її конкретні обставини, є підстави для відступу від наведених вище правових позицій Верховного Суду, на які посилається позивач, з огляду на те, в спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип «in dubio pro persona». При цьому враховується значний розмір пені, стягнення якого може призвести до неплатоспроможності відповідача, чого не було у вищевказаних справах. Враховується також, що відповідачем було сплачено добровільно суму штрафу майже одразу після постановлення кінцевого судового рішення у справі про оскарження рішення позивача про нарахування штрафу, очевидно трактуючи ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у той спосіб, що від винесення Верховним Судом постанови про передачу справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції і до призначення справи до розгляду строк нарахування пені було зупинено, а строки передачі справи між судами, розподілу справи, призначення її до розгляду, від дій відповідача не залежали, а тому не могли визначати строк нарахування пені для нього.

Такий підхід, окрім принципу «in dubio pro persona» може ґрунтуватись і на позиції, висловленій Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 22.04.2021 року у справі №910/6322/20, де Верховний Суд зауважив, що скасування Верховним Судом рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі і свідчить, що розгляд справи фактично триває.

Колегія суддів апеляційної інстанції також враховує, що наведена у постановах, на які посилається позивач, позиція не є в розумінні чинного процесуального законодавства правовим висновком Верховного Суду - тобто, сформульованим внаслідок казуального тлумачення певної норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладеним у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Натомість, позиція, на яку посилається позивач була передбачена у пункті 20.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №15 від 26.12.2011 року, яка наразі не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні ст.236 Господарського процесуального кодексу України (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 року у справі №916/806/19, від 10.06.2020 року у справі №914/2259/17, від 18.06.2020 року у справі №910/7707/19).

Позивач стверджує, що період з наступного дня після направлення справи Верховним Судом на новий розгляд (20.01.2022) та до винесення першою інстанцією ухвали про прийняття справи №910/378/21 до свого провадження (21.02.2022), не є періодом, коли зупиняється нарахування пені, оскільки не відносить до періоду розгляду справи, а тому нарахував за цей період (31 день) пеню у розмірі 9580243,10 грн.

Європейською конвенцією з прав людини (далі - Конвенція) передбачене беззаперечне право кожного на справедливий суд. Так, ст.6 § 1 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Виходячи з конструкції 6 § 1 Конвенції, можна зробити висновок, що у ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.

Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Аспект справедливості судового розгляду у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) означає, що суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Ейрі проти Ірландії), (Станєв проти Болгарії). Ця гарантія є «одним з основних принципів будь-якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції (Претто та інші проти Італії). Таким чином, статтю 6 § 1 не можна трактувати обмежено (Морейра де Азеведу проти Португалії). Вимога справедливості застосовується до проваджень узагалом і не обмежується слуханнями.

З наведеного випливає, що реалізація особою права на справедливий суд не може ставити особу у гірше положення, в іншому випадку порушується сама суть звернення особи до суду за захистом свого права.

Натомість, у даній справі вищенаведеним тлумаченням антимонопольного органу суб`єкт господарювання, через намагання захистити своє право ставиться у гірше положення ще до того, як останній повністю реалізував право на судовий захист та отримав «фінальне», «остаточне» рішення у справі.

Втім, ЄСПЛ неодноразово розглядаючи справи щодо порушення ст.6 Конвенції зазначав про те, що судова процедура оцінюється як єдиний процес з моменту подачі заяви до компетентного суду (Пойсс проти Австрії), (Бок проти Німеччини). Щодо закінчення строку, то він зазвичай включає відповідне провадження загалом, враховуючи апеляційні провадження (Кьоніг проти Німеччини), і рішення, яке врегульовує спір (Пойсс проти Австрії). Відповідно, вимога стосовно розумного строку застосовується до всіх стадій юридичних проваджень, спрямованих на вирішення спору, включаючи додаткові стадії рішення у справі (Робінс проти Сполученого Королівства). Термін триває доки право, заявлене у провадженні, фактично не починає виконуватись ефективно (Джорж Естіма проти Португалії).

В контексті наведених рішень ЄСПЛ та позиції, твердження позивача про неврахування в якості «судового розгляду» «перегляду справи» періоду, коли справа поверталась з касаційної інстанції до суду першої інстанції на новий розгляд не узгоджується із ст. 6 § 1 Конвенції, оскільки відсутнє «рішення, яке врегулювало спір».

Виокремлення певних періодів провадження, як таких, за які пеня може нараховуватись, зводить нанівець не тільки принципи, покладені у ст.6 § 1 Конвенції, а й позбавляє особу ефективного засобу правового захисту, оскільки призводить до погіршення становища особи до моменту вирішення його справи компетентним судом.

З аналізу змісту Закону України «Про захист економічної конкуренції» нарахована пеня - є заходом забезпечення сплати штрафу.

Однак, нарахування такої пені за періоди, коли доля такого штрафу не вирішена судом остаточно суперечить названій меті, а носить за своєю суттю характер міри покарання за реалізацію свого безумовного права на справедливий суд.

Пеня нарахована за період, коли не було остаточного рішення у справі про оскарження штрафу Антимонопольного комітету України: погіршує правове становище особи за рахунок реалізацією останньою права на доступ до суду; робить таке правосуддя неефективним; носить каральний характер замість спонукального; є наразі непропорційним та надмірним тягарем для суб`єкта господарювання.

У даній справі, колегія суддів констатує, що дії ТОВ «Богодухівський молокозавод» свідчать про належне виконання ним своїх процесуальних прав та обов`язків щодо захисту своїх прав шляхом звернення до суду з позовом у справі №910/378/21. Однак, нарахування пені у зв`язку із судовими процедурами (що не залежить від волі відповідача) спотворює значення пені як на каральну і ставить під сумнів функцію правосуддя та його ефективність.

В даному аспекті колегія суддів наголошує, що у рішенні Конституційного Суду України у справі від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначено: «Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України».

При вирішенні цієї проблеми суд опирається на базовий, основоположний принцип верховенства права, одним з проявів якого є неможливість ситуації, в який порушення права отримує той самий легітимний наслідок, що й добросовісне додержання правових норм.

Оцінюючи дії сторін як добросовісні або недобросовісні суд повинен виходити з поведінки, очікуваної від учасника цивільного обороту, яка повинна враховувати права і законні інтереси інших учасників обороту.

Поведінка однієї із сторін може бути визнана недобросовісною, якщо вбачається явне і очевидне відхилення дій такого учасника від звичаїв ділового обороту чи звичайного порядку реалізації та захисту своїх прав.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову в сумі 99040,10 грн пені, нарахованої за 31.01.2024 року і відмови у задоволені позову щодо стягнення пені за період направлення судом касаційної інстанції справи на новий розгляд до суду першої інстанції і призначення її судом першої інстанції до розгляду в судове розгляду, оскільки такий період є частиною розгляду справи і відповідні процедури та повноваження суду не можуть ставати причиною для стягнення пені, що набирає у такому разі для учасника правовідносин (який вчиняє дії та реалізує права згідно законодавства) каральної функції.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її необґрунтованістю. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Антимонопольного комітету України не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 07.08.2024 року у справі №922/1181/24 має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.08.2024 року у справі №922/1181/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 24.10.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук