Постанова

від 23.10.2024 по справі 904/21/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2024 року м. Дніпро Справа № 904/21/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання: Солодова І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Матвєєнко Г.М. (в залі суду) самопредставництво;

від відповідача: Текут`єв Є.Ю. та Текут`єва О.П. (в залі суду) адвокати;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 (повний текст рішення складено 24.05.2024, суддя Ніколенко М.О.) у справі № 904/21/24

за позовом Міністерства оборони України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів", м. Дніпро

про стягнення пені у розмірі 1 168 443 грн., штрафу за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн. та штрафу за односторонню відмову від виконання зобов`язання у розмірі 9 839 520 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" про стягнення пені у розмірі 1 168 443 грн., штрафу за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн. та штрафу за односторонню відмову від виконання зобов`язання у розмірі 9 839 520 грн.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю для державних потреб товарів речової служби № 286/3/22/203 від 24.05.2022 з поставки товару в обумовлені строки.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024, у даній справі, позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" (місце реєстрації: вул. Лісопильна, буд. 8, м. Дніпро, 49021; ідентифікаційний код: 03340920) на користь Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) пеню у розмірі 1 143 844,20 грн., штрафу за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 68 815,14 грн.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 24 598,80 грн. та штрафу за односторонню відмову від виконання зобов`язання у розмірі 9 839 520 грн.

Відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 1 143 844,20 грн. та штрафу за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу за односторонню відмову від виконання зобов`язання у розмірі 9 839 520 грн., суд першої інстанції виходив з обставин того, що матеріали справи не містять доказів відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань по договору з поставки товару, відтак, відсутні підстави для застосування до постачальника відповідальності, передбаченої п. 7.3.7. спірного договору. Господарський суд, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу на 98%, дійшов висновку про відсутність виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 в частині стягнення пені у розмірі 1 143 844,20 грн та штрафу за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн; прийняти нове рішення, яким зменшити надмірний розмір заявлених до стягнення та нарахованих відповідачем пені та штрафу у загальному розмірі 3 456 131,40 грн. на 98 % до загальної суми 69 122,62 грн. Розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням та викликом учасників справи.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-на думку Відповідача, господарським судом розглянута справа за позовною заявою, поданою особою без вказання її посадового становища та без підтвердження нею відповідних повноважень у порядку самопредставництва. Так, позовну заяву підписано представником Позивача - Хатинцевою І.В., яка діє на підставі довіреності від 08.11.23, виданої в порядку передоручення іншим представником Позивача - Вельма І.О., який також діє на підставі довіреності від 07.11.23, виданої на підставі передоручення іншим представником Позивача - Умєровим Р.Е., якій діє на підставі Витягу з ЄДР від 27.09.23 та є керівником Позивача. Представником Позивача Хатинцевою І.В., яка діяла на підставі довіреності від 08.11.23, під час подання позовної заяви до суду не були подані докази, що вона мала право на підписання такої позовної заяви у порядку самопредставництва (права діяти від імені Позивача на підставі закону, статуту, положення чи трудового договору (контракту), а також у тесті позовної заяви не вказане її посадове становище, що є суттєвими порушеннями приписів ч 5 ст. 164 ГПК України, п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України;

-апелянт вважає, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суд першої інстанції мав прийняти до уваги наступні виняткові обставини: причини неналежного виконання зобов`язання (об`єктивне існування обставин непереборної сили, як на момент укладення Договору, так й виникнення похідних та інших її обставин (в тому числі втрата товарно-матеріальних цінностей, які забезпечували виконання зобов`язань за укладеним Договором) у період виконання обов`язків. Виникнення перешкод у закупівлі товару у постачальників Відповідача, зміни в умовах співпраці, які були продиктовані існуючими на той момент обставинами, покликаними початком військової агресії рф проти України, коли продавцями змінювалися в односторонньому порядку умови оплати Товару - на 100 % передоплату з метою мінімізації ризиків господарської діяльності. Існування загальновідомого форс-мажору необхідно розглядати як підставу зменшення штрафних санкцій); невідповідність розміру пені та штрафу наслідкам порушення - відсутність збитків у Позивача; поведінку боржника - дії з боку ТОВ «Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів» мали винятковий характер в силу обставин, на які Відповідач не міг вплинути та не бажав вчинення порушення. При цьому, останній добросовісно докладав усіх зусиль для виконання належним чином прийнятих на себе зобов`язань за Договором, в тому числі шляхом звернення до Позивача з листами щодо можливості отримання передоплати за Договором, право на яке передбачено його умовами; поведінку кредитора - обізнаність Позивача про існування обставин непереробної сили та, не зважаючи на це, відсутність бажання сприяти досягненню мети укладеного Договору при наявності права прийняти відповідне рішення щодо розрахунків за товари шляхом проведення попередньої оплати (п. 3.6 Договору), що дозволило би Відповідачу належним чином виконати зобов`язання; негативні наслідки стягнення неустойки з Відповідача - обсяг відповідальності не є розумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, тому вважаємо його несправедливим щодо Відповідача;

-вищевказані підстави залишились поза увагою суду першої інстанції, чим порушив приписи ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України. Оскарженою частиною рішення при вирішенні питання суми стягнення пені та штрафу, не був дотриманий розумний баланс між інтересами Замовника і Постачальника та не були застосовані принципи справедливості, добросовісності та розумності. З огляду на те, що порушення зобов`язання Відповідачем за Договором були зірвані з об`єктивних причин, які не залежали від Відповідача та не завдало Позивачу жодних збитків, нараховані Позивачем штрафні санкції не повинні становити надмірний тягар для Відповідача, який у разі їх стягнення у будь-якому разі не має змоги їх погасити в повному обсязі і фактично буде вимушений почати ліквідаційну процедуру.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

08.07.2024 від представника Міністерства оборони України до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 у справі №904/21/24, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 залишити без змін.

Відзив обґрунтований наступним:

-до суду першої інстанції було надано додаткові докази на підтвердження повноважень Хатунцевої Інни на підписання позовної заяви, а саме: 1. Копія наказу від 18.07.2023 №412/нм та Положення про Головне управління військової юстиції; 2. Витяг із наказу начальника Головного управління військової юстиції (з основної діяльності) від 01.01.2024 №1/нод; 3. Копія Положення про відділ представництва з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції; 4. Копія Функціональних обов`язків старшого офіцера відділу представництва з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції; 5. Витяг із наказу начальника Головного управління військової юстиції (по стройовій частині) від 20.07.2023 №1. Тобто, наказом Міністерства оборони України від 18.07.2023 № 412/нм затверджено Положення про Головне управління військової юстиції. Пунктом 7 такого Положення передбачено, що Головне управління відповідно до наданих повноважень: здійснює самопредставництво, представництво інтересів Міноборони, його посадових осіб у судах тощо. Начальником Головного управління військової юстиції від 01.01.2024 № 1/нод затверджено Положення про відділ представництва з питань логістичного забезпечення представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції та Функціональні обов`язки старшого офіцера відділу з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції. Пунктом 4 Положення про відділ представництва з питань логістичного забезпечення представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції встановлено, що Відділ відповідно до покладених на нього завдань: здійснює самопредставництво, представництво інтересів Міноборони (Міністра оборони України) в будь-яких установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, судових установах тощо. Відповідно до п. 3 Функціональних обов`язків старшого офіцера відділу з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції, Старший офіцер відділу зобов`язаний забезпечувати самопредставництво, представництво інтересів Міноборони та Міністра оборони України у судах тощо. Наказом начальника Головного управління військової юстиції (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 20.07.2023 № 1 майора юстиції Хатунцеву Інну Володимирівну, призначену наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 18.07.2023 № 182 на посаду старшого офіцера відділу представництва з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції, ВОС - 8503002, яка прибула з Північного територіального юридичного управління (м. Київ), зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення і вважати такою, що з 20.07.2023 справи та посаду прийняла і приступила до виконання службових обов`язків за посадою. Отже, Хатунцева Інна уповноважена на представництво інтересів Міністерства оборони України в судах України в порядку самопредставництва юридичної особи;

-відповідач вказує, що неодноразово звертався до Позивача з проханням проведення Позивачем 50% попередньої оплати, що підтверджується листами №55 від 18.06.22, №56 від 29.06.22, №66 від 05.07.22. Однак, на вказані листи Позивач взагалі не відповів та цілком їх проігнорував та, навпаки, надіслав листи щодо прискорення виконання зобов`язань за Договором (листи від 16.06.22, 20.07.22, 29.08.22) П. 3.6. Договору визначено, що за рішенням Замовника, у встановленому законодавством порядку, розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати (авансу) у розмірі, що не перевищує 50 відсотків вартості товарів за договором на строк не більше, як на строк постачання, який зазначено у специфікації, за умови обґрунтування постачальником строку та розміру такої попередньої оплати. Тобто, умова Договору щодо проведення попередньої оплати є правом Замовника та не є обов`язковою. Відповідач зазначає, що звертався до Позивача листами №55 від 18.06.22, №56 від 29.06.22, №66 від 05.07.22, проте на дату прийняття рішення в першій інстанції не надано доказів про направлення цих листів на адресу Позивача, адже Міноборони про вказані листи стало відомо з Відзиву на позовну заяву;

-Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що у зв`язку з підтопленням території Відповідача у червні 2022 року внаслідок стихійного лиха (дощів та гроз) та ненадання Міноборони попередньої оплати не дали змоги своєчасного виконання Відповідачем власних зобов`язань за Договором. Проте, відповідно до розділу VIIІ Договору Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін, а саме знищення, внаслідок бойових дій, виробничих потужностей Виконавця, партії (партій) товару тощо (п.8.1 Договору) Сторона, що не може виконати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі (п.8.2 Договору). Відповідач жодним чином не повідомив Позивача про обставини, які нібито перешкоджали виконанню зобов`язань за Договором;

-Позивач заперечує щодо доводів відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 98%, фактично не зменшує розмір штрафних санкцій, а звільняє відповідача від їх сплати. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін;

-сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак, Відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки виконання робіт;

-спірні правовідносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов`язань Відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами щодо поставки речового майна, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/21/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/21/24.

19.06.2024 матеріали справи надійшли до ЦАГС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 у справі № 904/21/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 24.10.2024 о 11 год. 00 хв.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 виправлено, допущену в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2024 описку, вказавши: розгляд апеляційної скарги призначити у судовому засіданні на 23.10.2024 о 11 год. 00 хв.

У судове засідання 23.10.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

У судовому засіданні 23.10.2024 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи.

24.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" (надалі постачальник) та Міністерством оборони України (надалі - замовник) було укладено договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби №286/3/22/203 (надалі - договір) (том 1, а.с. 12-16).

Відповідно до п. 1.1 договору, предмет договору - меблі для дому (39140000-5) Матрац казармений, вид 2, тип 1, розмір 1850х650х60) (надалі - товар).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару.

У п. 1.3 договору було погоджено, що номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, терміни виконання договору, визначаються нижчевикладеною специфікацією.

Так, позивач вказав, що, за умовами наведеної у п. 1.3 договору специфікації, відповідач мав поставити позивачу товар чотирма рівними частинами по 15 000 штук товару кожна та вартістю 10 249 500 грн. без ПДВ (12 299 400 грн. з ПДВ) за 1 партію товару (15 000 штук).

Поставки визначених партій товари мали відбутися: до 30.06.2022 включно; до 30.07.2022 включно; до 30.08.2022 включно; до 30.09.2022 включно.

Згідно з п. 2.1 договору, ціна цього договору становить 49 197 600 грн., в тому числі ПДВ 8 199 600 грн. (за загальним фондом).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що товар постачається на об`єднані центри забезпечення замовника (надалі - одержувач товару) власними силами постачальника та за рахунок постачальника згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами.

Строки (термін) поставки товару визначений в специфікації договору (п. 1.3).

Однак, відповідач, за твердженням позивача, порушив свої зобов`язання за договором та не поставив товар у встановлені строки. Станом на 01.09.2022 відповідачем не було поставлено позивачу жодної одиниці товару.

Відповідно до п. 6.2.3 договору, у разі порушення постачальником умов договору в частині поставки товару, його кількості, та/або якості, та/або комплектності, та/або термінів, які визначені у специфікації, та/або рознарядці, та/або інших умов договору чи відмови від виконання договору, замовник, в односторонньому порядку у спрощений спосіб (шляхом повідомлення постачальника листом) має право:

- відмовитися від подальшого приймання виконання зобов`язань постачальником за договором;

- достроково розірвати договір, повідомивши письмово про це постачальника.

Позивач зазначив, що у зв`язку з порушенням постачальником своїх зобов`язань з поставки трьох партій товару, листом № 286/3118 від 01.09.2022 (том 1, а.с. 19) замовник повідомив постачальника про розірвання договору з ініціативи замовника з 01.09.2022.

Відповідно до п. 7.3.2 договору, за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної ціни договору (пункт 2.1).

На підставі пункту 7.3.2 договору позивач нарахував пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості несвоєчасно поставленого товару за загальний період з 01.07.2022 по 31.08.2022 у розмірі 1168443 грн. та штраф у розмірі 7 відсотків від ціни договору на суму 3 443 832 грн.

Крім того, пунктом 7.3.7 договору встановлено, що у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань по договору, постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20 % від суми договору.

На підставі пункту 7.3.7 договору позивач нарахував відповідачу до сплати штраф за односторонню відмову від виконання зобов`язання у розмірі 9 839 520 грн.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Доводи апеляційної скарги стосовно підписання позовної заяви неуповноваженою особою на представництво інтересів Міністерства оборони України в порядку самопредставництва, відхиляються з огляду на таке.

За приписами ст. 56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Частиною 1 ст. 58 ГПК України, передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 60 ГПК України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст. 60 ГПК України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом відповідно до вимог закону) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Частиною 8 ст. 60 ГПК України встановлено, що у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі, він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, керівником юридичної особи - Міністерства оборони України є Умєров Рустем Енверович (том 1, а.с. 9).

ОСОБА_1 , довіреністю від 07.11.2023 (том 1, а.с. 8), уповноважено, в порядку передоручення, ОСОБА_2 представляти інтереси Міністерства оборони України в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи.

Довіреність видана з правом передоручення іншим особам.

Довіреність дійсна до моменту її скасування.

Довіреність від 07.11.2023 видана в електронній формі та підписана ОСОБА_1 з використанням кваліфікованого електронного підпису. Що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, роздрукованого судом першої інстанції та долученого до матеріалів справи в паперовій формі (том 1 а.с. 165).

Після цього, ОСОБА_2 , довіреністю від 08.11.2023 (том 1, а.с. 7), уповноважено, в порядку передоручення, ОСОБА_3 представляти інтереси Міністерства оборони України в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи.

Довіреність видана без права передоручення іншим особам. Дійсна до моменту її скасування.

Довіреність від 08.11.2023 видана в електронній формі та підписана ОСОБА_2 з використанням кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, роздрукованого судом першої інстанції та долученого до матеріалів справи в паперовій формі (том 1 а.с. 164).

При цьому, наказом Міністерства оборони України від 18.07.2023 № 412/нм затверджено Положення про Головне управління військової юстиції.

Пунктом 7 такого Положення передбачено, що Головне управління відповідно до наданих повноважень: здійснює самопредставництво, представництво інтересів Міноборони, його посадових осіб у судах тощо (том 1, а.с. 129).

Начальником Головного управління військової юстиції від 01.01.2024 № 1/нод затверджено Положення про відділ представництва з питань логістичного забезпечення представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції та Функціональні обов`язки старшого офіцера відділу з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції.

Пунктом 4 Положення про відділ представництва з питань логістичного забезпечення представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції встановлено, що Відділ відповідно до покладених на нього завдань: здійснює самопредставництво, представництво інтересів Міноборони (Міністра оборони України) в будь-яких установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, судових установах тощо (том 1, а.с. 136).

Відповідно до п. 3 Функціональних обов`язків старшого офіцера відділу з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції, Старший офіцер відділу зобов`язаний забезпечувати самопредставництво, представництво інтересів Міноборони та Міністра оборони у судах тощо (том 1, а.с. 138).

Наказом начальника Головного управління військової юстиції (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 20.07.2023 № 1 майора юстиції ОСОБА_3 , призначену наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 18.07.2023 № 182 на посаду старшого офіцера відділу представництва з питань логістичного забезпечення управління представництва в судах та інших юрисдикційних органах Головного управління військової юстиції, ВОС - 8503002, яка прибула з Північного територіального юридичного управління (м. Київ), зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення і вважати такою, що з 20.07.2023 справи та посаду прийняла і приступила до виконання службових обов`язків за посадою (том 1, а.с. 139).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 уповноважена на представництво інтересів Міністерства оборони України в судах України в порядку самопредставництва юридичної особи.

Колегія суддів зауважує, що предметом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 143 844,20 грн. та штрафу за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн., відтак, в силу ст. 269 ГПК України, апеляційний господарський суд не переглядає висновки господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі спірного договору про закупівлю, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст.193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 ГК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В свою чергу, такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, постачальником (відповідачем) було порушено умови договору в частині термінів постачання товару (жодної одиниці товару так і не було поставлено), що є підставою для застосування відповідальності, обумовленої Договором та законом (статті 611 ЦК України).

Відповідачем не заперечується факт наявності підстав для застосування до нього відповідальності за порушення умов договору, а доводи апеляційної скарги фактично стосуються незгоди з відмовою суду першої інстанції в задоволенні заяви ТОВ "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" про зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу на 98%.

Відповідач, як на підставу для звільнення його від відповідальності за непостачання товару у встановлений договором строк, посилається на форс-мажорні обставини, які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін та безпосередньо вплинули на виконання договору, а саме: втрата ТМЦ внаслідок підтоплення території відповідача внаслідок сильних дощів у червні 2022, підвищення постачальниками відповідача цін на матеріали та зміни умов співпраці, а також на поведінку позивача, який не відреагував на пропозицію відповідача щодо здійснення 50% попередньої оплати за товар, відсутність збитків у позивача у зв`язку з невиконанням умов договору відповідачем.

Дослідивши заявлені відповідачем обставини невиконання договірних зобов`язань, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 98%, враховуючи наступне.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" … - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - ст. 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені (Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

У силу приписів статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Торгово-промислова палата України відповідно до цього Закону та свого Статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об`єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Отже, відповідно до вищезазначених положень законодавства форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто, неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження того, яким чином вказані апелянтом форс-мажорні обставини (підтоплення території відповідача, режим воєнного стану в Україні) перешкодили відповідачу виконати вимоги конкретного спірного договору щодо своєчасної поставки товару, а тому, апеляційний господарський суд висновує, що відповідач не довів причинно-наслідковий зв`язок між наявними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання ним зобов`язань, визначених у договорі.

Відповідно до п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін, а саме знищення, внаслідок бойових дій, виробничих потужностей виконавця, партії (партій) товару тощо.

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2 договору).

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, котрий видається місцевими органами виконавчої влади, або ДСНС за місцезнаходженням однієї із сторін за договором, або Торгово-промисловою палатою України (п. 8.3 договору).

Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за Договором, якщо доведуть, що воно було викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін і виникло після укладення Договору та Стороною було дотримано умови п.8.1-8.3 даного Договору (п. 8.4).

Відповідно до п. 8.5 договору невиконання або неналежне виконання Постачальником п.8.1-8.3 цього Договору, позбавляє останнього права посилатися на обставини непереборної сили та не звільняє його від відповідальності за порушення зобов`язань.

Судова колегія зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази дотримання відповідачем п.8.1-8.3 договору, а саме повідомлення у письмовій формі позивача про обставини непереборної сили протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення. Відтак, відповідач втратив право посилатися на обставини непереборної сили відповідно до п.8.5. договору, тому, звільненню від відповідальності не підлягає.

Щодо звернення відповідача до позивача з листами з проханням здійснити 50 % попередньої оплати за товар (том 1, а.с. 72, 74), колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3.6. Договору така умова розрахунку як попередня оплата є правом позивача, проте не його обов`язком. Відтак, виконання відповідачем своїх зобов`язань не може ставитися у залежність від можливості позивача на здійснення такої передоплати.

Окрім цього, матеріали справи не містять доказів направлення таких листів позивачу.

Колегія суддів зауважує, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак, у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Суд апеляційної інстанції не може вважати поважними причинами невиконання відповідачем зобов`язань за договором підвищення відпускних цін на свою продукцію постачальниками відповідача, зміну умов співпраці з обов`язковою передоплатою тощо, оскільки зазначене є наслідком власного комерційного ризику відповідача. У свою чергу, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів не відносяться до обставин непереборної сили у розумінні ст. 218 ГК України.

Крім цього, оскільки договір №286/3/22/203 від 24.05.2022 був укладений сторонами вже після введення воєнного стану в Україні, сторонами було погоджено строки виконання зобов`язання, ціну, кількість, відповідальність за порушення умов договору, тому, при здійсненні господарської діяльності відповідач, беручи договірні зобов`язання, мав усвідомлювати ризики їх невиконання.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про форс-мажорні обставини (підтоплення території відповідача, втрата ТМЦ), надсилання листів з проханням до позивача здійснити попередньо оплату за товар або будь-які інші докази, які б свідчили про прагнення відповідача виконати умови договору, судова колегія висновує, що відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність збитків, понесених позивачем внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язань за спірним договором є безумовною підставою для зменшення розміру неустойки, відхиляються з наступних мотивів.

У спірних правовідносинах, позивач і відповідач виступають як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Зменшення за клопотанням сторони розміру заявлених до стягнення штрафу і пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої відповідна санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів, згідно із статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України, те, що вони не бажали вчинення таких порушень і що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту. Обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається в даному разі на відповідача, натомість, позивач не зобов`язаний доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується і компенсується за рахунок неустойки.

Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 09.03.2023 у справі № 902/317/22.

Більше того, невиконання позивачем взятих зобов`язань за договором в умовах воєнного стану під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації ставить під загрозу життя та здоров`я особового складу ЗСУ та прямо впливає на обороноздатність країни в умовах військової агресії та в умовах ведення бойових дій.

Аргументи скаржника стосовно того, що стягнення неустойки у спірному розмірі призведе до зупинки виробництва, а в подальшому банкрутства та ліквідації відповідача, колегією суддів взяті до уваги. Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що сплата спірних сум є для відповідача надмірним тягарем, документів фінансової звітності, на підставі яких можливо було б визначити майновий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів", довідок про наявність коштів на банківських рахунках господарства тощо.

Жодних інших підстав, що свідчили б про можливість зменшення розміру неустойки, відповідачем не наведено.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів висновує, що доводи скаржника про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а місцевим господарським судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Доводи заявника апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275-276, 282-284, 287-289 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 у справі № 904/21/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 у справі № 904/21/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.10.2024

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін