Постанова

від 18.12.2024 по справі 904/21/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/21/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

позивача - Матвєєнко Г.М., Хмара Ю.О.

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 (у складі колегії суддів: Чус О.В. (головуючий), Дармін М.О., Кощеєв І.М.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 (суддя Ніколенко М.О.)

за позовом Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів"

про стягнення пені, штрафу за порушення строків поставки та штрафу за односторонню відмову від виконання зобов`язання

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 01.01.2024 Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" (далі - ТОВ "Дніпропетровська фабрика", Відповідач, Скаржник) про стягнення пені у розмірі 1 168 443 грн, штрафу за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн та штрафу за односторонню відмову від виконання зобов`язання у розмірі 9 839 520 грн.

1.2. Позов обґрунтований порушенням Відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю для державних потреб товарів речової служби № 286/3/22/203 від 24.05.2022 з поставки товару в обумовлені строки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024, позов задоволено частково:

- стягнуто з Відповідача на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 1 143 844,20 грн та штраф за порушення строків поставки у розмірі 3 443 832 грн;

- відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 24 598,80 грн пені та штрафу за односторонню відмову від виконання зобов`язання у розмірі 9 839 520 грн.

2.2. Суди визнали частково обґрунтованими позовні вимоги, разом з тим виснували про відсутність доказів відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань за договором поставки та не застосували до нього відповідальності, передбаченої договором за таку відмову.

Також суди відмовили у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення заявлених до стягнення санкцій на 98%, дійшовши висновку про відсутність виняткових обставин, за яких можливе таке зменшення.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. У своїй касаційній скарзі Відповідач просить Суд скасувати рішення місцевого господарського суду (в частині стягнення пені та штрафу за порушення строків поставки) та постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким зменшити надмірний розмір заявлених до стягнення пені та штрафу на 98% або іншу розумну та справедливу суму.

3.2. Скаржник обґрунтовує свої доводи неврахуванням судами при ухваленні оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, викладених у постановах від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 29.05.2023 у справі № 904/907/22, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 15.10.2024 у справі № 910/4741/23, від 10.10.2024 у справі № 927/785/22, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 21.05.2024 у справі № 910/10934/23, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України просить Суд відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

4. Рух справи у суді касаційної інстанції

4.1. Касаційне провадження у справі відкрито 21.11.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено її розгляд у судовому засіданні 18.12.2024.

4.2. 16.12.2024 до Суду надійшли заяви представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" адвокатів Текутьєвої О.П. та Текутьєва Є.Ю. про відкладення розгляду справи. Обидві заяви однакового змісту та з однаковим обґрунтуванням - у зв`язку з раптовою хворобою.

До кожної заяви додано сканкопію документа з назвою "довідка" невстановленої форми з зазначенням дати видачі 20.12.2024.

4.3. Розглянувши вказані заяви представників Скаржника, колегія суддів зазначає наступне.

4.4. Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

4.5. За змістом статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

Крім того, відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

4.6. З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання; позиція заявника викладена у його касаційній скарзі; Скаржник не був позбавлений можливості залучити іншого представника взяти участь у судовому засіданні 18.12.2024; відповідно до ухвали Верховного Суду від 21.11.2024 про відкриття провадження у справі № 904/21/24 явка учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, та з огляду на зміст наданих довідок, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. 24.05.2022 між ТОВ "Дніпропетровська фабрика" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) було укладено договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби №286/3/22/203 (далі - Договір). Предметом договору є меблі для дому (39140000-5) Матрац казармений, вид 2, тип 1, розмір 1850х650х60 (далі - товар).

5.2. Пунктом 1.2 договору передбачено, що постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару.

Згідно пункту 2.1 договору його ціна становить 49 197 600 грн з ПДВ.

Договором було також погоджено, що номенклатура товару, вимоги до нього та терміни виконання визначаються специфікацією (пункт 1.3 договору).

За умовами зазначеної специфікації Відповідач мав поставити Позивачу товар чотирма рівними частинами по 15 000 штук одиниць товару кожна та вартістю 10 249 500 грн без ПДВ (12 299 400 грн з ПДВ) за 1 партію товару (за 15 000 штук).

Поставки визначених договором партій товару мали відбутися відповідно до 30.06.2022 включно, до 30.07.2022 включно, до 30.08.2022 включно та до 30.09.2022 включно.

Пунктом 4.1 договору сторони узгодили, що товар постачається на об`єднані центри забезпечення замовника (одержувач товару) власними силами постачальника та за рахунок постачальника згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження, у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами.

Відповідно до пункту 6.2.3 договору у разі порушення постачальником його умов у частині поставки товару, його кількості, та/або якості, та/або комплектності, та/або термінів, які визначені у специфікації, та/або рознарядці, та/або інших умов договору чи відмови від виконання договору, замовник в односторонньому порядку у спрощений спосіб (шляхом повідомлення постачальника листом) має право:

- відмовитися від подальшого приймання виконання зобов`язань постачальником за договором;

- достроково розірвати договір, повідомивши письмово про це постачальника.

5.3. За доводами Міністерства оборони України Відповідач, усупереч взятим на себе зобов`язанням, порушив їх та не поставив товар у встановлені строки. З огляду на невиконання останнім умов договору Позивач (замовник) листом від 01.09.2022 повідомив постачальника про розірвання договору з ініціативи замовника з 01.09.2022.

5.4. Відповідно до пунктів 2.1, 7.3.2 договору за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної ціни договору.

5.5. На підставі вказаних пунктів договору та беручи до уваги, що станом на 01.09.2022 постачальник не поставив жодної одиниці товару, Позивач нарахував Відповідачу пеню у розмірі 1 168 443 грн (0,1 відсотка від вартості несвоєчасно поставленого товару за період з 01.07.2022 по 31.08.2022) та штраф у сумі 3 443 832 грн (7 відсотків від ціни договору).

5.6. Пунктом 7.3.7 договору встановлено, що у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань за договором останній зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20 % від суми договору.

На підставі цього пункту договору Позивач нарахував Відповідачу штраф за односторонню відмову від виконання зобов`язання у сумі 9 839 520 грн та звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованих штрафних санкцій.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення місцевого господарського суду (в частині стягнення пені та штрафу за порушення строків поставки) та постанова суду апеляційної інстанції, якою вказане рішення залишено без змін. При цьому суд касаційної інстанції досліджує обґрунтованість доводів Скаржника щодо наявності/відсутності підстав для відмови у зменшенні розміру штрафних санкцій на 98% та зазначає наступне.

6.3. Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

6.4. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до норм частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина перша статті 611 Цивільного кодексу України унормовує, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. За частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

6.5. Як встановлено судами, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі спірного договору про закупівлю, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі статтями 4, 173-175, 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

6.6. За частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

6.7. Відповідно до статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій у порядку, передбаченому законодавством та договором. При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

6.8. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 Господарського кодексу України).

6.9. Згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України до господарських санкцій віднесено штраф та пеню.

6.10. Частина друга статті 549 Цивільного кодексу України унормовує, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

6.11. Водночас такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування передбачено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Так відповідно до вказаних норм закону, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

6.12. Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо такий розмір законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній (визначеній) грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

6.13. За приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

6.14. З урахуванням наведених приписів закону та зважаючи на встановлені і не спростовані Відповідачем обставини справи (ним не було поставлено жодної одиниці товару) суди попередніх інстанцій обґрунтовано виснували про порушення постачальником умов договору в частині термінів постачання товару, що є підставою для застосування відповідальності, обумовленої договором та законом, зокрема статтею 611 Цивільного кодексу України.

6.15. Колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем і не заперечується факт наявності підстав для застосування до нього відповідальності за порушення умов договору (тобто фактичне невиконання його умов), а доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди з відмовою судів у задоволенні заяви про зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу на 98%.

6.16. При цьому Відповідач, як на підставу для звільнення його від відповідальності за непостачання товару у встановлений договором строк, посилається на форс-мажорні обставини, які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін та безпосередньо вплинули на виконання договору, а саме втрата товарно-матеріальних цінностей внаслідок підтоплення території сильними дощами, підвищення його постачальниками цін на матеріали та зміни умов співпраці, а також на поведінку Позивача, який ніби то не відреагував на пропозицію Відповідача щодо здійснення попередньої часткової оплати за товар. Скаржник також посилався на відсутність у Позивача збитків, викликаних невиконанням умов договору.

6.17. Дослідивши дотримання судами попередніх інстанцій вимог закону при відмові у зменшенні розміру заявлених до стягнення з Відповідача штрафних санкцій Верховний Суд зазначає наступне.

6.18. За результатами розгляду справи № 911/2269/22, правовідносини у якій є подібними з правовідносинами у справі № 904/21/24, що розглядається, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, наступні висновки:

"Розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

В силу положень статті 3 Цивільного кодексу України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої та другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

6.19. Керуючись висновками суду касаційної інстанції, сформованими у вищевказаній постанові, а також у постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, колегія суддів додатково зазначає, що зменшення розміру пені є не обов`язком, а правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

6.20. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін, оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.

6.21. Водночас, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним з завдань нарахування та стягнення неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

6.22. Колегія суддів звертає увагу, що наведені Скаржником постанови Верховного Суду, висновки у яких, за його доводами, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень, не суперечать вищевикладеним висновкам Верховного Суду про застосування дискреційних повноважень судів при вирішенні питання зменшення розміру штрафних санкцій

6.23. За приписами статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до статті 617 цього ж кодексу особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

6.24. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність Відповідачем підстав для зменшення розміру штрафних санкцій за невиконання ним умов договору, тим більше для зменшення на 98%. Так само не доводять підстав для такого зменшення наведені Скаржником доводи про підтоплення території та режим воєнного стану в Україні, оскільки з матеріалів справи не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між наявними наведеними обставинами та неможливістю виконання ним зобов`язань, визначених у договорі. При цьому Суд також бере до уваги, що договір укладено вже під час дії воєнного стану.

6.25. Інші доводи касаційної скарги ТОВ "Дніпропетровська фабрика" зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, водночас не доводячи їх незаконності та необґрунтованості, а тому не можуть бути підставами для їх зміни чи скасування.

6.26. З урахуванням викладеного та беручи до уваги, що неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в ході касаційного перегляду справи не встановлено, Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не є підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.4. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Відповідача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на заявника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.10.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 у справі № 904/21/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ