Рішення

від 15.10.2024 по справі 903/667/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 жовтня 2024 року Справа № 903/667/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства ДНК, с. Грибовиця, Володимир-Волинський район, Волинська область

до відповідача: Нововолинської міської ради Волинської області, м. Нововолинськ, Волинська область

про встановлення земельного сервітуту

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Дицьо І.Ю. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

18.07.2024 Приватне підприємство ДНК звернулося до Господарського суду Волинської області із позовною заявою до Нововолинської міської ради Волинської області, в якій просить встановити на користь Приватного підприємства ДНК строковий платний земельний сервітут на земельній ділянці площею 26,5 га, кадастровий номер 0721180900:02:000:0252, цільове призначення: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення, яка розташована за адресою: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Грибовиця, власником якої є Нововолинська міська рада Волинської області для проведення геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення на строк дії спеціального дозволу на користування надрами № 5377 від 14 квітня 2022 року із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами (строк дії сервітуту), з оплатою 78924,96 грн в місяць з індексацією відповідно до чинного законодавства, яка виплачується щомісяця не пізніше 10 числа.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.06.2024 Приватне підприємство «ДНК» через ЦНАП звернулося до Нововолинської міської ради Волинської області із заявою вих. № 10 щодо укладання договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами (геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення) відповідно до ст.ст. 3, 66, 98 та 99 Земельного кодексу України, а саме на земельну ділянку площею 26,5 га із кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 у с. Грибовиця, Володимир-Волинського району, Волинської області.

Зазначає, що у межах встановленого законодавством строку розгляду звернення, відповідного рішення про результати розгляду заяви позивач не отримав, у зв`язку з чим зі сторони відповідача мала місце бездіяльність щодо розгляду звернення позивача. Заперечив факт отримання листів відповідача від 09.07.2024 №3548/02-26/2-24 та від 19.07.2024 №3708/02-26/2-24, оскільки відповідачем не надані докази на підтвердження їх надсилання, зокрема на доданих відповідачем копіях конвертів відсутні відбитки поштового календарного штемпеля, немає опису вкладення, розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку (касового чека). Рішення №34/43 від 25.07.2024 про відмову в укладенні договору земельного сервітуту також прийняте відповідачем після подання даного позову до суду. Вказує, що поданий проект ДРП наразі перебуває на погодженні у Держпраці, хоч і підприємство вважає підставу, вказану у рішенні відповідача про відмову, незаконною. Проект ДПР не вказується у нормативно-правових актах, як обов`язкова підстава для встановлення земельного сервітуту. Сама розробка проекту, тим більше подальше його погодження із Держпрацею, не можуть впливати на можливість реалізації прав на встановлення земельного сервітуту. Згідно висновку експерта проект ДПР відповідає вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, надр та промислової безпеки, усуває підстави для відмови у задоволенні позову в межах даної справи.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті позову, просив суд його задовольнити.

Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач у заявах по суті спору послався на те, що відображення у листі від 11.07.2024 №3610/02-26/2-24 посилання на заяву від 12.06.2024 №10 здійснено внаслідок технічної описки виконавців, які готували відповідну відповідь. 25.07.2024 відповідачем прийнято рішення №34/43 «Про відмову в укладенні договору земельного сервітуту з Приватним підприємством «ДНК» у зв`язку з відсутністю інформації щодо погодження поданого ПП «ДНК» Проекту дослідно-промислової розробки родовища піщано-гравійної сировини «Грибовицьке» з державною службою України з питань праці. Таким чином відповідачем вчинено всі необхідні дії щодо розгляду заяви позивача та прийнято відповідне рішення щодо її розгляду. Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку у зв`язку з протиправною поведінкою міської ради є безпідставним. Відповідно до рішення Нововолинської міської ради №34/42 від 25.07.2024 спірну земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок або прав на них для підготовки лотів до проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права.

Також вказує, що позивача повідомлено листом від 09.07.2024 №3548/02-26/2-24, що питання встановлення земельного сервітуту попередньо буде винесено на розгляд постійної комісії з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури, який свідчить про продовження строку розгляду заяви позивача. Розгляд заяви та прийняття рішення понад місячний строк не може бути безумовною підставою для визнання бездіяльності протиправною. Звертаючись з даною позовною заявою до суду та додаючи проект ДПР, як основний доказ щодо необхідності обмеження сервітутом спірної земельної ділянки, позивач уже на цьому етапі повинен був забезпечити належне розроблення такого проекту та погодити його із Держпрацею перед зверненням до суду.

У судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 23.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 22 серпня 2024 на 10:30 год.

06.08.2024 на адресу суду надійшов відзив відповідача (надісланий через електронний суд 05.08.2024).

12.08.2024 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив (надіслана через електронний суд 10.08.2024).

12.08.2024 надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення Нововолинської міської ради Волинської області від 25.07.2024 №34/42 Про включення до переліку земельних ділянок або прав на них для підготовки лотів до проведення земельних торгів у формі електронного аукціону з продажу права на земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 26,5269 га з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 за межами населених пунктів Грибовицького старостинського округу до завершення розгляду справи №903/667/24 судом та набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою суду від 13.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства ДНК від 12.08.2024 про забезпечення позову.

14.08.2024 на адресу суду надійшла заява відповідача, яка за своєю формою є запереченнями на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 22.08.2024 у задоволенні заяви Приватного підприємства «ДНК» про визнання поважною причину пропуску строку на подання доказів та встановлення додаткового строку для подання доказів відмовлено.

Протокольно ухвалою від 22.08.2024 суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 12.09.2024 о 14 год 30 хв.

У той же час, судом встановлено, що ухвалою суду від 25.07.2024 заяву Приватного підприємства ДНК про проведення судового засіданні 22 серпня 2024 о 10:30 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Вирішено провести судове засідання 22 серпня 2024 о 10:30 год у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON, участь у якому прийматиме адвокат Єфімов Олександр Миколайович.

Після закриття підготовчого засідання секретарем судового засідання Королюком І.В. складено акт від 22.08.2024 про те, що при розгляді справи ним помилково не під`єднано до системи відеоконференцзв`язку EASYCON представника позивача ПП «ДНК» ОСОБА_1 .

З метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого і неупередженого розгляду справи, повного та всебічного розгляду справи, суд, не приступаючи до розгляду справи по суті, ухвалою від 22.08.2024 повернувся до стадії підготовчого засідання та призначив підготовче засідання на 12.09.2024 о 14 год 30 хв.

10.09.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

11.09.2024 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

11.09.2024 від відповідача надійшли письмові заперечення на клопотання про витребування доказів від 11.09.2024.

Протокольною ухвалою від 12.09.2024 суд долучив до матеріалів справи подані позивачем докази та оголосив перерву в судовому засіданні до 19.09.2024 о 11.30 год.

16.09.2024 від позивача надійшли письмові пояснення до клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 19.09.2024 заяву Приватного підприємства ДНК про залишення без розгляду клопотання від 11.09.2024 про витребування доказів задовольнено. Залишено без розгляду клопотання Приватного підприємства ДНК від 11.09.2024 про витребування доказів.

Протокольною ухвалою від 19.09.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 03.10.2024.

24.10.2024 від позивача надійшли письмові пояснення.

03.10.2024 від відповідача через електронний суд надійшли письмові пояснення.

03.10.2024 протокольною ухвалою судом оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 15.10.2024.

Судом досліджені докази по справі.

Представники сторін виступили у судових дебатах.

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

14.04.2022 державною службою геології та надр України видано Приватному підприємству «ДНК» Спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним № 5377 із строком дії 5 років (далі спеціальний дозвіл, а.с.61).

Вид користування надрами відповідно до ст. 14 Кодексу України про надра, ст. 13 Закону України «Про нафту і газ» та п. 5 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення.

Мета користування надрами: геологічне вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями.

Назва родовища: Ділянка «Грибовицька». Місцезнаходження: Волинська область, Володимир-Волинський район. Прив`язка на місцевості відповідно до адміністративно-територіального устрою України: між селами Грибовиця, Нова Лішня і Кропивщина. Площа 11,86 га.

Угодою № 5377 від 14.04.2022, укладеною між Державної службою геології та надр України (далі - Держгеонадра) та ПП «ДНК», як Надрокористувачем (надалі - Угода), визначено умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значеннуя (а.с. 62-66).

27.10.2023 Приватне підприємство "ДНК" звернулося до Господарського суду Волинської області із позовною заявою до Нововолинської міської ради Волинської області, в якій просило встановити, з моменту набрання рішенням суду законної сили, на користь Приватного підприємства "ДНК" строковий платний земельний сервітут на земельній ділянці площею 26,5 га, кадастровий номер 0721180900:02:000:0252, цільове призначення: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення, яка розташована за адресою: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Грибовиця, власником якої є Нововолинська міська рада Волинської області для проведення геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення на строк дії спеціального дозволу на користування надрами № 5377 від 14 квітня 2022 року із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами (строк дії сервітуту), з оплатою 1000,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень) в місяць, яка виплачується щомісяця не пізніше 10 числа.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.04.2024 у справі №903/1117/23, у задоволенні зазначеного позову відмовлено (а.с. 69-77).

24.05.2024 позивачем отриманий Проєкт дослідно-промислової розробки родовища піщано-гравійної сировини «Грибовицьке» в Володимирському районі Волинської області (надалі Проєкт ПДР), який виконаний ТОВ «Геологічна компанія «Геонікс» (а.с. 15-60 на звороті).

Висновком експертизи №44403851-1/М-24 від 10.06.2024, виконаного експертом технічним з промислової безпеки ОСОБА_2 Експертно-технічного центру охорони праці, встановлено, що «Проєкт дослідно-промислової розробки родовища піщано-гравійної сировини «Грибовицьке» в Володимирському районі Волинської області» відповідає вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, охорони надр та промислової безпеки (а.с. 85-93).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 02.04.2024 у справі №903/1117/23 залишено без змін (а.с. 79-84).

12.06.2024 Приватне підприємство «ДНК» через ЦНАП повторно звернулося до Нововолинської міської ради Волинської області із заявою вих. № 10 щодо укладання договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами (геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення) відповідно до ст.ст. 3, 66, 98 та 99 Земельного кодексу України, а саме на земельну ділянку площею 26,5 га із кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 у с. Грибовиця, Володимир-Волинського району, Волинської області. До заяви позивачем були надані такі документи: проект договору сервітуту; витяг з ЄДРПОУ; копія спецдозволу №5377 від 14.04.2022; копія проекту ПР ДПР 2022-0922 ПЗ від 24.05.2024; копія висновку експертизи №44403851-1/М-24 від 10.06.2024 (а.с. 13 на звороті).

19.06.2024 Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці погодило Проєкт ПДР, зазначивши, що остаточне погодження цього проєкта ПДР необхідно отримати в Державній службі з питань праці (а.с. 183).

Листом № 3548/02-26/2-24 від 09.07.2024 відповідач повідомив, що звернення ПП «ДНК» від 12.06.2024 за №10 буде винесено на розгляд постійної комісії з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури, про що буде повідомлено додатково (а.с. 212 на звороті).

Листом № 3610/02-26/2-24 від 11.07.2024 відповідач, посилаючись на вказані судові рішення, зазначив, що звернення ПП «ДНК» не підлягають подальшому розгляду (а.с. 14).

18.07.2024 ПП «ДНК» звернулося із даним позовом до суду, який сформований в ЄСІТС 17.07.2024 (а.с. 1-9).

Листом №3708/02-26/2-24 від 19.07.2024 відповідач повідомив про допущену помилку у листі № 3610/02-26/2-24 від 11.07.2024 у зазначені дати та номеру розглянутого звернення ПП «ДНК» від 12.06.2024 за вих. №10, вказавши, що зміст листа не стосується розгляду цього звернення ПП «ДНК», а тому просив не брати до уваги лист від 11.07.2024. Зазначив, що на звернення ПП «ДНК» від 12.06.2024 за вих. №10 був надісланий лист від 09.07.2024 № 3548/02-26/2-24 (а.с. 123).

22.07.2024 за результатами засідання постійної комісії з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури, на якому розглядалося питання про звернення ПП «ДНК» від 12.06.2024 №10 щодо укладення договору сервітуту на користування надрами, вирішено рекомендувати на розгляд сесії проєкт рішення «Про відмову в укладенні договору земельного сервітуту з Приватним підприємством «ДНК» (Витягу з Протоколу № 37 від 22.07.2024, а.с. 124-125).

25.07.2024 Нововолинська міська рада прийняла рішення №34/43, яким відмовила ПП «ДНК» в укладенні договору земельного сервітуту на цілу земельну ділянку, на яку поширюється право сервітуту право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 Земельного кодексу, площею 26,5269 га на землях комунальної власності для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (КВЦПЗ 11.01) кадастровий номер 0721180900:02:000:0252, яка знаходиться на території Нововолинської міської ради територіальної громади (Грибовицький старостинський округ) за межами населених пунктів, в зв`язку з відсутністю інформації щодо погодження, поданого ПП «ДНК» Проєкту дослідно-промислової розробки родовища піщано-гравійної сировини «Грибовицьке» в Володимирському районі Волинської області 2022-0922 ПЗ, з Державною службою України з питань праці (а.с. 119-120).

Разом з цим, 25.07.2024 Нововолинська міська рада прийняла рішення №34/42 «Про включення до переліку земельних ділянок або прав на них для підготовки лотів до проведення земельних торгів у формі електронного аукціону з продажу права на земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 26,5269 га з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 за межами населених пунктів Грибовицького старостинського округу (а.с. 121-122).

Отже, судом встановлено, що спеціальний дозвіл на користування надрами №5377 від 14.04.2012, строком дії 5 років, на родовищі - ділянка "Грибовицька, площею 11,86 га, власником якого є позивач, є чинним. Позивач у встановленому законом порядку звернувся до відповідача із заявою про укладення договору земельного сервітуту. Вказану заяву на момент звернення до суду із цим позовом (17.07.2024) не було розглянуто відповідачем. Рішення про відмову в укладенні договору земельного сервітуту з ПП «ДНК» прийнято відповідачем 25.07.2024, тобто після звернення ПП «ДНК» до суду із позовом.

Позивач, вважаючи, що оскільки у межах встановленого законодавством строку розгляду звернення, відповідного рішення про результат розгляду поданої ним заяви від 12.06.2024, не отримав, то у діях відповідача як власника земельної ділянки має місце бездіяльність щодо розгляду звернення ПП "ДНК" про укладення договору сервітуту на користування надрами та прийняття відповідного рішення, що позбавляє надрокористувача у законний спосіб встановити строковий платний земельний сервітут на земельну ділянку площею 26,5 га, звернувся з даним позовом до суду.

Оцінка суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Правовідносини, що виникли між сторонами урегульовані нормами чинного законодавства, що передбачають можливість встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.13 та ч.1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною першою статті 14 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ); видобування корисних копалин.

Відповідно до статей 18 Кодексу України про надра надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Частиною першою статті 19 Кодексу України про надра передбачено, що право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Пунктом 1 частини 1 статті 24 Кодексу України про надра передбачено, що користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції.

Права та обов`язки користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, якщо в такому спеціальному дозволі на користування надрами не передбачено більш пізній строк, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою, та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (анулювання спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених Кодексом України про надра (частина 4 статті 24 Кодексу України про надра).

Відповідно до частин 1, 4 статті 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Отже, законодавець закріпив можливість надання земельних ділянок у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, дослідно-промислову розробку та видобування корисних копалин загальнодержавного значення, зокрема, і шляхом встановлення земельних сервітутів.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Право земельного сервітуту полягає в можливості обмеженого використання чужої суміжної (прилеглої) земельної ділянки (ділянок) в певних цілях.

Змістом сервітуту є обсяг прав і обов`язків його сторін щодо обмеженого користування чужою земельною ділянкою особою, на користь якої встановлено земельний сервітут (далі - сервітуарій). Зокрема, обсяг прав сервітуарія може включати можливість вчинення певних дій (прохід, проїзд, прокладення комунікацій тощо) або можливість вимагати від власника сусідньої ділянки утримуватися від певних дій (наприклад, не перешкоджати відводу води із сусідньої земельної ділянки).

Право сервітуарія породжує і його обов`язки перед власником обслуговуючої земельної ділянки, які у свою чергу, теж визначають зміст сервітуту, зокрема: використовувати об`єкт сервітуту в межах, необхідних для задоволення визначених господарських потреб; вносити власнику обслуговуючої земельної ділянки адекватну плату за її використання; використовувати сервітут способом, найменш обтяжливим для власника обслуговуючої ділянки тощо.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв`язку з цим необхідно враховувати, що обов`язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту належить з`ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача (аналогічна правова позиція зазначена у підпунктах 2.31, 2.33, 2.34 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Відповідно до частини 1, 2 статті 124-1 ЗК України особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо:

а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;

б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.

У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

До клопотання додаються:

а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);

б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;

в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);

г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);

ґ) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).

У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:

особа відповідно до пункту "а" частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;

особа відповідно до пункту "б" частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.

Отже, положення наведеного законодавства передбачають можливість, а не обов`язок встановлення земельного сервітуту, та вимагають встановлення вжиття заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

У постанові від 02.08.2023 у справі № 926/3103/22 Касаційний господарський суд Верховного Суду наголосив, що однією з основних характеристик сервітуту є те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Як зазначено вище, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм та аналізу практики Верховного Суду у відповідній категорії справ суд зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб.

Як встановлено судом вище, позивач звертався до Нововолинської міської ради неодноразово, зокрема, останній раз із заявою від 12.06.2024 вих. №10 про укладення договору сервітуту на землях комунальної власності площею 26,5 га, відповідно до якої додано проект договору про встановлення земельного сервітуту, копію спецдозволу №5377 від 14.04.2022, копію проекту ПР ДПР 2022-0922 ПЗ від 24.05.2024; копію висновку експертизи №44403851-1/М-24 від 10.06.2024.

У позовній заяві від 17.07.2024, позивач вказав, що не отримав від відповідача відповіді на звернення від 12.06.2024 вих. №10. У відповіді на відзив та письмових поясненнях позивач заперечив факт отримання листів від 09.07.2024 №3548/02-26/2-24 та від 19.07.2024 №3708/02-26/2-24, оскільки відповідачем не надані докази на підтвердження їх надсилання, зокрема на доданих відповідачем копіях конвертів відсутні відбитки поштового календарного штемпеля, немає опису вкладення, розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку (касового чека).

Судом встановлено, що відповідачем не надані належні докази надсилання на адресу ПП «ДНК» листів від 09.07.2024 № 3548/02-26/2-24 та від 19.07.2024 №3708/02-26/2-24 про результати розгляду його звернення від 12.06.2024 №10.

Щодо листа Нововолинської міської ради № 3610/02-26/2-24 від 11.07.2024, то суд не приймає його до уваги, адже з аналізу його змісту слідує, що він не стосується розгляду звернення позивача від 12.06.2024 № 10, про що також вказує і сам відповідач.

Рішення Нововолинської міської ради від 25.07.2024 про відмову в укладенні договору земельного сервітуту, яке прийнято після звернення позивача до суду, ПП «ДНК» отримало 07.08.2024, що підтверджується описом №14268 видачі документів ЦНАП (а.с. 216).

Отже, позивач, направивши відповідачу до звернення до суду пропозицію щодо укладення договору про встановлення сервітуту, та, не отримавши відповіді у визначений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» строк розгляду звернень, набув права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 402 ЦК України та ч.1 ст.100 ЗК України, суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц.

Відтак, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею. Потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.

Враховуючи викладене, позивач має довести та надати суду докази того, що реалізація належного йому права землекористування є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази (частина перша статті 73 ГПК України).

Відповідно до частин першої, третьої 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 14.04.2022, виданого Державною службою геології та надр України ПП "ДНК", площа земельної ділянки для геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями становить 11,86 га, з координатами відображеними у відповідному спеціальному дозволі.

Відповідно угоди №5377 від 14.04.2022 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, укладеної Державної службою геології та надр України та приватним підприємством "ДНК", просторові межі ділянки надр, яка є предметом цієї угоди, ступінь геологічного вивчення та освоєння об`єкта надрокористування, відомості про кількість прогнозованих запасів (ресурсів) корисних копалин на час надання дозволу вказуються Надрокористувачем у характеристиці ділянки надр, яка є додатком 1 та невід`ємною частиною цієї Угоди ( а.с. 62-66).

Характеристикою ділянки "Грибовицька", яка є додатком до Угоди, передбачено, що площа ділянки надр становить 11,86 га (а.с. 65 на завороті - 66)

Пунктом 3 Угоди № 5377 передбачено, що умови користування надрами, види, обсяги, джерело фінансування та строки виконання Надрокористувачем робіт з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин піщано-гравійної сировини протягом строку дії Дозволу визначаються в Програмі робіт з геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, яка є Додатком 2 та невід`ємною частиною цієї Угоди.

Серед визначених Угодою обов`язків Надрокористувача, передбачено, що останній зобов`язаний приступити до проведення робіт на визначеній ділянці надр не пізніше ніж через 2 роки з моменту початку строку дії Дозволу (п. 5.3.2); забезпечувати повноту геологічного вивчення, охорону надр та довкілля в межах ділянки надр, наданої в користування (п. 5.3.3).

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, що ПП «ДНК» з моменту видачі спеціального дозволу від 14.04.2022, не приступало до проведення робіт з геологічного вивчення.

За приписами абз.2 ч.4 ст.66 ЗК України, земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.04.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, у справі № 903/1117/23 встановлено, що ПП «ДНК» має право вимагати встановлення сервітуту щодо земельної ділянки площею 11,86 га, в межах якої надано дозвіл на геологічне вивчення.

Отже, в силу вимог ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач вправі вимагати встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку лише в межах виданого спеціального дозволу.

У судовому засіданні позивач вказав, що жодного разу не звертався до Нововолинської міської ради про укладення договору земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 11,86 га, в межах якої йому надано дозвіл на користування надрами.

Натомість, позивач, звертаючись до Нововолинської міської ради як до власника земельної ділянки, а в подальшому до суду із позовною заявою, просить встановити сервітут на всю земельну ділянку площею 26,5 га, тобто на більшу площу земельної ділянки, ніж та, на яку видано спеціальний дозвіл на користування надрами. В обґрунтування встановлення земельного сервітуту на всю земельну ділянку площею 26,5 га, позивач вказує, що така необхідність зумовлена потребою у під`їзних дорогах, яка виключається у випадку встановлення земельного сервітуту на ділянку площею 11,8 га. Зазначає, що проїзд та прохід на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 площею 26,5 га неможливий без проїзду по вказаній земельній ділянці.

При цьому, позивач не вказує, що встановлення земельного сервітуту за межами ділянки надр необхідне для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, як того вимагають приписи абз.2 ч.4 ст.66 ЗК України.

Суд звертає увагу, що обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №905/798/19, від 02.11.2022 №915/442/21).

На підтвердження неможливості геологічного вивчення згідно із спеціальним дозволом №5377 без встановлення сервітуту на всю земельну ділянку з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 площею 26,5 га, позивач посилається на Проєкт ДПР, зокрема на п.2.6. «Потреба в земельній ділянці» (а.с. 23).

Оцінюючи зазначений доказ суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1.4 Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затв. наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2003 №34/м (далі Положення) (в редакції, чинній на дату спеціального дозволу) дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (далі ДПР) є складовою частиною робіт з геологічного вивчення.

Пунктом 2.1 відповідного Положення визначено, що ДПР здійснюється на підставі проектів, що складаються, проходять експертизу і затверджуються відповідно до чинних законодавчих та нормативних актів та вимог, передбачених цим Положенням.

Відповідно до пункту 3.2 Положення, проекти ДПР є частиною загального проекту геологорозвідувальних робіт (окрім проектів ДПР родовищ вуглеводнів, які складаються окремо) і складаються авторами загального проекту із залученням, у разі потреби, фахівців із спеціалізованих проектних організацій.

У проектах ДПР обґрунтовуються конкретні завдання та визначаються заходи (види робіт та досліджень), спрямовані на їх вирішення.

Проекти ДПР передбачають роботи, які регламентуються відповідними нормативними документами.

Відповідно до п. 2.6. Потреба в земельній ділянці Проєкту ДПР, йдеться, що в складі кар`єру ДПР по видобутку піщано-гравійної сировини передбачається власне кар`єрне ДПР, площадка розміщення мобільного дробарно-сортувального комплексу та існуючі відстійники шахтних вод. Загальна площа земельної ділянки з врахуванням призми обрушення, валу безпеки навколо дослідного кар`єру та прикар`єрними дорогами складе 26,9 га в т.ч.:

-кар`єрне поле 0,95 га;

-майданчик дробильно-сортувального комплексу 2,43 га.

Площа спеціального дозволу повністю знаходиться в межах ділянки земель промисловості, в тому числі і ділянка проведення ДПР площею 0,95 га (п. 2.7. Проєкту ДПР).

У той же час, суд звертає увагу, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц.

Тобто, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування належного йому майна є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що Проєкт ДПР не підтверджує обставин, що задоволення потреб позивача, саме у встановленні земельного сервітуту на ділянку площею 26,5 га неможливо здійснити іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту на всю сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252, а також, що встановлення земельного сервітуту має вимушений характер.

До того ж, Проєкт ДПР не визначає потребу у земельній ділянці для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, як це визначено у абз.2 ч.4 ст.66 ЗК України.

У п. 2.6. Проєкту ДПР зазначається, що потреба у земельній ділянці визначена з врахуванням призми обрушення, валу безпеки навколо дослідного кар`єру та прикар`єрними дорогами та складе 26,9 га в т.ч.: кар`єрне поле 0,95 га; майданчик дробильно-сортувального комплексу 2,43 га.

У той же час, позивач просить встановити земельний сервітут на земельній ділянці, площею 26,5 га, тобто у меншому розмірі, ніж визначено Проєктом ДПР.

Суд звертає увагу, що Проєкт ДПР є частиною загального проєкту геологорозвідувальних робіт, в якому обґрунтовуються конкретні завдання та визначаються заходи (види робіт та досліджень), спрямовані на їх вирішення.

Відтак, сам по собі Проєкт ДПР для суду не є визначальним.

Крім того, пунктом 3.4. Положення (у редакції на час видачі спеціального дозволу) передбачено, що проекти робіт з ДПР та річні плани робіт узгоджуються з Держнаглядохоронпраці, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та використання надр, а також центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління в галузі видобування та перероблення даного виду корисної копалини, і затверджуються користувачем надр або замовником робіт.

Докази погодження проекту ДПР із зазначеними у п.3.4. Положення органами матеріали справи не містять.

Натомість, пункт 3.4. Положення у чинній на даний час редакції від 05.09.2022 визначає, що проєкти ДПР та річні плани розвитку гірничих робіт підприємства затверджуються користувачем надр та погоджуються з Держпраці. Електронна версія проєкту ДПР передається до Держгеонадр.

Як встановлено судом, позивач 10.06.2024 звернувся до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі Західне міжрегіональне управління) для отримання погодження Проєкту ДПР від 24.05.2024.

Листом від 19.06.2024 Західне міжрегіональне управління повідомило ПП «ДНК» про погодження Проєкту ДПР. Водночас, як слідує із змісту цього листа, що остаточне погодження проєкта ДПР ПП «ДНК» необхідно отримати в Державній службі з питань праці.

Позивач не надав суду доказів погодження Проєкту ДПР від 24.05.2024 із Державною службою з питань праці, як того вимагають приписи п. 3.4. Положення.

Таким чином, на переконання суду, позивач на момент звернення до суду не завершив процес погодження проєкту дослідно-промислової розробки, що є частиною загального проєкту геологорозвідувальних робіт.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України в обґрунтування необхідності встановлення сервітуту на земельну ділянку площею 26,5 га, позивачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено безальтернативного способу захисту свого права як користувача земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, оскільки для його встановлення закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Отже, позовна вимога про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 26,5 га з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 не підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що у позові відмовлено, судові витрати понесені позивачем - залишаються за останнім та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного підприємства «ДНК» до Нововолинської міської ради Волинської області про встановлення земельного сервітуту відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2024.

Суддя С. В. Бідюк