Рішення

від 23.10.2024 по справі 907/766/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 р.м. УжгородСправа № 907/766/24

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши у судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін матеріали справи

за позовом Берегівської міської ради, код ЄДРПОУ - 04053683, місцезнаходження - Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок, 7, поштовий індекс - 90202,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Тіса Біо, код ЄДРПОУ 39492777, місцезнаходження - Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок, 2, поштовий індекс - 90365,

про розірвання договору оренди землі, зобов`язання повернути власнику орендовану земельну ділянку та стягнення заборгованості за договором,

за участі представників сторін:

від позивача - не з`явився (подав заяву про розгляд справи без його участі),

від відповідача - не з`явився,

В С Т А Н О В И В:

Берегівська міська рада (далі позивач) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 04.09.2024, яка подана через систему «Електронний суд», до Товариства з обмеженою відповідальністю Тіса Біо (далі відповідач, товариство), згідно з якою просить суд:

- розірвати договір оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Тіса Біо про оренду земельної ділянки площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Тіса Біо (90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2; ідентифікаційний код юридичної особи - 39492777) повернути власнику - Берегівській міській раді Берегівського району Закарпатської області (90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 7; ідентифікаційний код юридичної особи - 04053683) земельну ділянку площею 34,6501 га, кадастровий номер - 2120489200:01:000:0026;

- стягнути з ТОВ Тіса Біо (90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2; ідентифікаційний юридичної особи 39492777) на користь Берегівської міської ради Закарпатської області (90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 7; ідентифікаційний код юридичної особи 04053683) заборгованість за договором оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020 в сумі 1478205,21 грн;

- стягнути з Тіса Біо (90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок 2; ідентифікаційний юридичної особи - 39492777) на користь Берегівської міської ради Закарпатської області (90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 7; ідентифікаційний код юридичної особи 04053683) суму сплаченого судового збору в розмірі 22583,26 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПО СПРАВІ

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання у справі призначене на 02 жовтня 2024 року на 11 годину 45 хвилин.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно зі статтею 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

30.09.2024 через систему Електронний суд від Берегівської міської ради надійшла заява у суд від 30.09.2024 (зареєстрована за вх. №02.3.1-02/7590/24) про розгляд справи без участі, згідно з якою позивач просить розглянути справу, призначену до розгляду на 02.10.2024, без участі представника, за наявними у матеріалах справи документами (заява зареєстрована за вхідним номером №02.3.1-02/7590/24).

В судове засідання, призначене на 11 год. 45 хв 02.10.2024, представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та не скористався правом подати відзив на позовну заяву.

Враховуючи першу неявку відповідача в судове засідання, згідно ухвали від 02.10.2024 суд відклав розгляд справи на 15 годину 23 жовтня 2024 року.

Згідно відповідей №3440693 і №3440805 від 06.09.2024 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС судом встановлено, що позивач - Берегівська міська рада (код ЄДРПОУ 04053683) та відповідач ТОВ Тіса Біо (код ЄДРПОУ 39492777) мають зареєстровані Електронні кабінети у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною першою статті 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

17.08.2021 Вища рада правосуддя рішенням №1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи (далі Положення про ЄСІТС).

Пунктом 3 розділу І Положення про ЄСІТС передбачено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) це сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.

Офіційна електронна адреса сервіс Електронного кабінету ЄСІТС (підпункт 5.8 пункту 5 розділу І Положення про ЄСІТС).

Підсистема "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (id.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав. Доступ користувачів до підсистем (модулів) ЄСІТС, окрім Електронного кабінету, також може забезпечуватися за допомогою сервісу обміну даними між відповідними підсистемами (модулями) ЄСІТС та іншими інформаційними системами (пункт 8 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС).

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС (в редакції Рішення Вищої ради правосуддя № 977/0/15-23 від 12.10.2023) особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Враховуючи приписи статей 6 і 242 ГПК України, пунктів 8 і 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, копії ухвали суду від 09.09.2024 про відкриття провадження у справі та ухвали від 02.10.2024 про відкладення розгляду справу на 23.10.2024 скеровувалися в електронній формі шляхом їх направлення до електронних кабінетів позивача і відповідача.

Отже, відповідач та позивач про кожну дату, час та місце судових засідань, належним чином повідомлялися судом.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді "Ст. 176 ГПК Відкриття провадження у справі (спрощене провадження) (з призначенням дати)" від 09.09.2024 у справі №907/766/24 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи: 10.09.2024 о 18:06.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді "Ст. 216 ГПК України Відкладення розгляду справи (з призначенням дати)» від 02.10.2024 у справі №907/766/24 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи: 03.10.2024 о 10:27.

Згідно положень пункту 2 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

За таких обставин, сторони про дату, час та місце судових засідань, призначених на 11 годину 45 хвилин 02 жовтня 2024 року та на 15 годину 23 жовтня 2024 року, належним чином повідомлені.

Отже, під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

У призначені судові засідання 02.10.2024 і 23.10.2024 сторони не прибули та не уповноважили своїх представників для участі в розгляді справи. Однак, враховуючи зазначені у описовій частині рішення процесуальні дії суду щодо повідомлення сторін про відкрите провадження у справі та призначені судові засідання, неявка учасників справи в судові засідання 02.10.2024 і 23.10.2024 не перешкодила суду розглянути справу 23.10.2024 та ухвалити в справі рішення по суті спору.

Так, згідно приписів статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно з частиною другою статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Таким чином, враховуючи належне повідомлення відповідача про відкрите провадження у справі та неодноразове належне повідомлення про день, час та місце призначених судових засідань у справі, суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд справи у суді та мав можливість, передбачену законом, на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

За таких обставин, суд зазначає, що відповідач, будучи неодноразово належним чином повідомлений судом про розгляд справи, про дату, час і місце судових засідань, у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подав і не забезпечив явку представника в судові засідання.

Щодо розгляду справи без участі позивача, враховуючи подану ним заяву від 30.09.2024 про розгляд справи без його участі, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

За змістом частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи може відмовитися від свого права брати участь в судовому засіданні, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Отже, учасник справи має право:

а) брати участь в судових засіданнях (особисто або через представника);

б) не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов`язковою.

Отже, оскільки позивач подав заяву від 30.09.2024 про розгляд справи без його участі від 30.09.2024, в якій він повідомив, що підтримує позовні вимоги у справі; враховуючи, що суд не визнавав явку позивача обов`язковою; беручи до уваги положення частини першої статті 120 і частини третьої статті 196 ГПК України, суд розглянув справу за відсутності позивача.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи, приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав відзив на позовну заяву, а також до суду від сторін, які належним чином повідомлені про відкрите провадження у справі, не надходило інших заяв чи клопотань, суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 233 ГПК України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, наявних у справі.

Згідно з частинами 4 і 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ

СУТЬ СПОРУ ЗА ПОЗИЦІЄЮ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовані тривалим невиконанням відповідачем умов укладеного ТОВ «Тіса Біо» з Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області договору оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, згідно з яким відповідач отримав в оренду земельну ділянку площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026.

Враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області», рішення Берегівської міської ради № 35 від 14.12.2020 «Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Берегівської міської», наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 25-ОТГ від 25.01.2021 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», на підставі яких позивачем згідно з актом приймання-передачі від 27.01.2021 прийнято у комунальну власність земельну ділянку площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026, з січня 2021 року Берегівська міська рада набула статус орендодавця за договором оренди від 30.09.2020.

З підстав систематичної і тривалої несплати відповідачем з грудня 2021 року орендної плати за договором оренди, у результаті чого борг товариства по орендній платі за договором становить 910 352,52 грн, на підставі частини другої статті 651 ЦК України, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов договору, позивач просить суд розірвати договір оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, укладений між ТОВ «Тіса Біо» і Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області, та повернути власнику Берегівській міській раді земельну ділянку площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026.

Через порушення відповідачем грошового зобов`язання з приводу сплати орендної плати за договором оренди, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, позивач просить стягнути з ТОВ «Тіса Біо» 121 326,58 грн інфляційних втрат і 3% річних у розмірі 36269,41грн.

Крім цього, враховуючи умови договору оренди землі, які передбачають сплату штрафу та пені за неналежне виконання зобов`язань по сплаті орендної плати, позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 350089,96 грн (у розмірі 100% річної орендної плати за земельну ділянку) та пеню в розмірі 60166,74 грн (у розмірі 1 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки Національного банку України).

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

30.09.2020 Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіса Біо» уклали договір оренди землі №24/57-20-ДО (далі договір), згідно з підпунктом 1.1 якого відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області (далі земельна ділянка).

Підпунктами 3.1 і 4.1. договору передбачено, що він укладений строком на 7 років та визначено орендну плату в розмірі 350089,96 грн в рік, що становить 110,36% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Підпунктом 4.3 договору визначено, що річна орендна плата сплачується орендарем на рахунок Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, у розмірі 110,36 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області», Берегівська міська рада ухвалила рішення № 35 від 14.12.2020 « Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Берегівської міської». Згідно вказаного рішення було розпочато процедуру реорганізації Четфалвівської сільської ради шляхом приєднання до Берегівської міської ради, а також встановлено, що Берегівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Четфалвівської сільської ради.

Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області відповідно до наказу № 25-ОТГ від 25.01.2021 « Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» було передано із державної власності, а Берегівською міською радою прийнято у комунальну власність земельну ділянку площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області. Факт отримання Берегівською міською радою вказаної земельної ділянки підтверджується актом приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.01.2021.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026 та площею 34,6501 га перебуває у власності територіальної громади Берегівської міської ради, що підтверджується інформаційною довідкою №387844466 від 23.07.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів, нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Також даною інформаційною довідкою підтверджується перебування вказаної ділянки в оренді ТОВ "Тіса Біо" згідно договору оренди. Додаткові відомості про інші речові права: орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 350089,96 грн в рік, що становить 110,36% нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 317230,62 грн і підлягає щорічній індексації.

Берегівська міська рада, будучи правонаступником Четфалвівської сільської ради та власником земельної ділянки, щодо якої було укладено договір, після переходу права власності набула статусу орендодавця за договором, враховуючи положення підпункту 11.6 договору, згідно з яким перехід права власності (розпорядження) на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Згідно довідки щодо розрахунку заборгованості з орендної плати за земельну ділянку ТОВ «Тіса Біо» за прострочені платежі по договору оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, вбачається, що за період з 01.12.2021 по 01.07.2024 відповідачем не сплачено жодних коштів у рахунок орендної плати і заборгованість по орендній платі по договору станом на 01.07.2024 становить 910352,52 грн. У цій же довідці щодо розрахунку заборгованості з орендної плати за земельну ділянку ТОВ «Тіса Біо» за прострочені платежі по договору оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, зазначено про нарахування позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України за порушення відповідачем грошового зобов`язання по сплаті орендної плати за договором 121 326,58 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 36269,41грн, штрафу в сумі 350089,96 грн (у розмірі 100% річної орендної плати за земельну ділянку) та пені в сумі 60166,74 грн (у розмірі 1 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки Національного банку України).

Судом також встановлено, що 11.04.2024 Берегівська міська рада Закарпатської області зверталась до керівника ТОВ "Тіса Біо" з листом №03-07/290, в якому зазначала про систематичне порушення умов договору в частині внесення орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому позивач звернувся з вимогою до відповідача сплатити впродовж 10 календарних днів таку заборгованість по орендній платі, а також нараховані штраф, пеню, інфляційні збитки і 3% річних у загальній сумі 1468146,45 грн. Також цим листом позивач попередив відповідача, що у випадку несплати коштів, він буде звертатися в суд із позовом про розірвання договору оренди землі. Даний лист №03-07/290 від 11.04.2024, був отриманий відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи, з відміткою про отримання поштового відправлення.

Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідач як орендар, нехтуючи покладеними на нього обов`язками по договору оренди, порушуючи умови договору про оренду землі , з 01.12.2021 ухилився від сплати орендної плати, через що у нього перед позивачем (орендодавцем по договору) виникла заборгованість по сплаті орендної плати за земельну ділянку станом на 01.07.2024 у сумі 910352,52 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача 910352,52 грн заборгованості по орендній платі за договором, а також 121326,58 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 36269,41 грн, штраф у сумі 350089,96 грн та пеню в сумі 60166,74 грн, а всього 1478205,21 грн.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Між сторонами існують правовідносини з оренди земель комунальної власності, що регулюються нормами цивільного та земельного законодавства, Законом України "Про оренду землі".

Стаття 193 Господарського кодексу України регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону "Про оренду землі" визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

На підставі пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

В силу приписів ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України господарське зобов`язання (зобов`язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 30.09.2020 Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСА БІО» уклали договір оренди землі №24/57-20-ДО, згідно з яким відповідач отримав в оренду строком на 7 років земельну ділянку площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026 для ведення товарного сільського господарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 712-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Закарпатської області», рішення Берегівської міської ради № 35 від 14.12.2020 «Про початок реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Берегівської міської», наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 25-ОТГ від 25.01.2021 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», на підставі яких позивачем згідно з актом приймання-передачі від 27.01.2021 прийнято у комунальну власність земельну ділянку площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026, судом встановлено, що з січня 2021 року Берегівська міська рада набула статус орендодавця за договором оренди від 30.09.2020.

Перебування земельної ділянки в оренді відповідача на підставі договору оренди, реєстрація з 11.03.2021 за територіальною громадою Берегівської міської ради права власності на земельну ділянку підтверджено також Інформаційною довідкою №387844466 від 23.07.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів, нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Перехід права власності (розпорядження) на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (п. 11.6. договору оренди).

За таких обставин Берегівська міська рада є належним позивачем, права якої на отримання плати за землю підлягають судовому захисту.

ЩОДО СТЯГНЕННЯ СУМИ ОСНОВНОГО БОРГУ.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем, у порушення умов договору оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, не виконуються взяті на себе зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати за користування земельною ділянкою за період з 01 грудня 2021 року по 01 липня 2024 року включно, внаслідок чого відповідачем допущено заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 910352,52 грн.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати за договором оренди не виконав, так як у період з 01 грудня 2021 року по 01 липня 2024 року не сплачував коштів у рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою, внаслідок чого станом на 01.07.2024 відповідачем допущено заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 910352,52 грн.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку чи заперечень проти позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 910352,52 грн заборгованості по сплаті орендної плати є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. А тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

ЩОДО ВІДСОТКІВ РІЧНИХ, ВТРАТ ВІД ІНФЛЯЦІЇ ТА ПЕНІ.

Згідно приписів ст. 625 ЦКУ, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено позовну вимогу також щодо стягнення з відповідача 121326,58 грн інфляційних збитків та 36269,41 грн 3% річних.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, які нараховані позивачем за порушення грошового зобов`язання за несплату орендної плати у визначені договором терміни, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, з урахуванням сум заборгованості по орендній платі за кожен місяць прострочення сплати орендної плати та відповідно до методики нарахування.

Відповідач не надав суду свого контррозрахунку даних позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог.

Відтак суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача сум 121326,58 грн інфляційних втрат та 36269,41 грн. 3% річних є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими.

ЩОДО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ ТА ШТРАФУ

Додатково позивачем заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 350089,96 грн (у розмірі 100% річної орендної плати за земельну ділянку) та пені в розмірі 60166,74 грн (у розмірі 1 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки Національного банку України), що передбачено умовами договору оренди землі.

Вирішуючи такі позовні вимоги, суд враховує наступне.

Частиною 1 ст. 549 ЦКУ передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГКУ передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 230 ЦКУ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 230 ГКУ).

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГКУ).

Пунктом 4.10. договору оренди землі передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором: у 10 - денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі 1 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно даних розрахунку заборгованості з орендної плати за земельну ділянку ТОВ «Тіса Біо» за прострочені платежі по договору оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати за договором за період з 01.12.2021 по 01.07.2024, позивачем нарахований штраф у сумі 350089,96 грн (у розмірі 100% річної орендної плати за земельну ділянку) та пеня в сумі 60166,74 грн (у розмірі 1 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше облікової ставки Національного банку України).

Судом також здійснено перерахунок суми штрафу і пені та встановлено, що позивачем вірно розраховано штрафні санкції.

Разом з тим, суд зазначає, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною в порівнянні з основною сумою боргу.

Суд звертає увагу на те, що наявність у орендодавця можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 в справі № 911/2269/22.

У цій же постанові від 19.01.2024 в справі № 911/2269/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови щодо неустойки: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Отже, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), що обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду.

Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді штрафу у повному розмірі 350089,96 грн та пені в розмірі 60166,74 грн, вірогідно є обтяжливим для нього.

Позивач у своїй позовній заяві не навів доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язання йому як орендодавцю завдано значних збитків. При цьому, суд звертає увагу, що у позивача право на стягнення боргу по орендній платі, та відповідно штрафу і пені виникло ще у 2022 році, після прострочення відповідачем сплати орендної плати за грудень 2021 року, однак Берегівська міська рада з відповідним позовом звернулася в суд лише 04.09.2024.

Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що не могло не вплинути на господарську діяльність відповідача, як і інших суб`єктів господарювання в Україні. При цьому, суд враховує, що сам договір оренди землі був укладений та сторонами визначено сплату і розмір штрафу та пені 30.09.2020, тобто до дня введення в Україні військового стану.

Таким чином, поточна неплатоспроможність та війна - об`єктивні причини, які, на переконання господарського суду, цілком імовірно перешкоджали відповідачеві у повній мірі виконати свої грошові зобов`язання за договором.

Відповідно до ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.

Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачено законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належного до сплати штрафу з 350089,96 грн. до 175044,98 грн та пені з 60166,74 грн. до 30083,37 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань по повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

ЩОДО РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ТА ЗОБОВ`ЯЗАННЯ ПОВЕРНУТИ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ

Водночас позивач просить суд розірвати договір оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, покликаючись на положення ст. 32 Закону України "Про оренду землі", ст. 141 Земельного кодексу України, а також на порушення відповідачем істотних умов укладеного між сторонами договору оренди землі.

Згідно п. 11.3. договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельного кодексу України та іншими законами України.

Згідно із пунктом д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата орендної плати.

Розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно із положеннями Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічна норма закріплена ст. 1 Закону України "Про оренду землі". Укладений договір має виконуватися сторонами у відповідності до досягнутих та зафіксованих домовленостей.

Отже, невнесення відповідачем орендної плати за договором є порушенням істотних умов останнього.

Умова про внесення орендної плати п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" віднесена до істотних умов договору оренди в розумінні ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України. Дотримання зазначеної умови є обов`язковим для відповідача згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, а порушення її надає підстави для ініціювання питання про розірвання договору відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі".

Аналіз наведених положень законодавства дає можливість зробити висновок про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

Систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору. При цьому сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі №183/262/17, у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №925/549/17, від 06.03.2019 у справі №183/262/17, від 31.07.2020 у справі №479/1073/18, від 07.10.2020 у справі №313/780/19, від 10.02.2021 у справі №923/1001/19, від 23.03.2021 у справі №922/2754/19, від 24.11.2021 у справі №922/367/21, від 14.06.2022 у справі №923/614/21, від 11.04.2023 у справі №911/2580/21).

Водночас згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних із орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17, а також у постановах Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №904/3953/17, від 22.10.2019 у справі №923/826/18, від 17.08.2021 у справі №923/410/20, від 24.11.2021 у справі №922/367/21, від 07.06.2022 у справі №925/518/18, від 11.04.2023 у справі №911/2580/21.

Виходячи із матеріалів справи, які свідчать про наявність заборгованості по сплаті орендної плати, враховуючи ту обставину, що зазначена умова спірного договору віднесена законодавством до істотних умов договору, несплата орендної плати судом трактується як суттєве порушення умов договору у розумінні статті 610, п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, одним із наслідків якого, згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, законодавець визначає розірвання договору, у зв`язку з чим заявлена позивачем вимога про розірвання договору оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020 підлягає задоволенню.

Із огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги про розірвання договору оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020 та зобов`язання відповідача повернути позивачу вказану вище земельну ділянку є обґрунтованими, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню.

ЩОДО ОБГРУНТОВАНОСТІ РІШЕННЯ

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, згідно ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, на відповідача покладається 22583,26 грн витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тіса Біо (код ЄДРПОУ 39492777, місцезнаходження 90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок, 2) на користь Берегівської міської ради (код ЄДРПОУ - 04053683, місцезнаходження 90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок, 7) 1273076,86 грн (один мільйон двісті сімдесят три тисячі сімдесят шість гривень 86 копійок), з яких: 910352,52 грн (дев`ятсот десять тисяч триста п`ятдесят дві гривні 52 копійок) сума основного боргу за договором оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, 121326,58 грн (сто двадцять одна тисяча триста двадцять шість гривень 58 копійок) інфляційні втрати, 36269,41грн (тридцять шість тисяч двісті шістдесят дев`ять гривень 41 копійка) 3 проценти річних від простроченої суми, штраф у розмірі 175044,98 грн (сто сімдесят п`ять тисяч сорок чотири гривні 98 копійок) та пеня в розмірі 30083,37 грн (тридцять тисяч вісімдесят три гривні 37 копійок), нараховані за невнесення орендної плати у строки, визначені договором оренди землі.

Розірвати договір оренди землі №24/57-20-ДО від 30.09.2020, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Тіса Біо щодо оренди земельної ділянки площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Тіса Біо (код ЄДРПОУ 39492777, місцезнаходження 90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок, 2) повернути власнику Берегівській міській рад (код ЄДРПОУ - 04053683, місцезнаходження 90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок, 7) земельну ділянку площею 34,6501 га з кадастровим номером 2120489200:01:000:0026.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тіса Біо (код ЄДРПОУ 39492777, місцезнаходження 90365, Закарпатська область, Виноградівський район, село Ботар, вулиця Петефі, будинок, 2) на користь Берегівської міської ради (код ЄДРПОУ - 04053683, місцезнаходження 90202, Закарпатська область, місто Берегове, вулиця Богдана Хмельницького, будинок, 7) 22583,26 грн (двадцять дві тисячі п`ятсот вісімдесят три гривні 26 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 23.10.2024.

Суддя