Рішення

від 24.10.2024 по справі 908/2059/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/133/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2024 Справа № 908/2059/24

м.Запоріжжя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», код ЄДРПОУ 41375696

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 36721337

про стягнення суми 1 113 396,40 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС» суми 542 504,98 грн основного боргу, суми 397975,91грн пені, суми 136 110,16 грн інфляційних втрат, суми 36 805,55 грн 3% річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 29.07.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2059/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2059/24, присвоєно номер провадження справи 9/133/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Підставою для звернення з позовом зазначено порушення відповідачем зобов`язань за укладеним сторонами договором підряду №5 від 24.11.2021 щодо виконання підготовчих робіт на об`єкті будівництва за адресою: місто Запоріжжя, вул. Авраменка, 4, а саме: неналежне невиконання відповідачем зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт згідно підписаним сторонами Актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2022 року на суму 644380,18 грн, які оплачені частково у розмірі 101875,20 грн, внаслідок чого основна заборгованість складає 542504,98 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем, враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства, також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Позов обґрунтовано ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 837 ЦК України, ст.ст.173, 193, 194, 198 ГК України та умовами договору. Також у позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс/планує понести у зв`язку із розглядом справи, які складаються з: суми 16700,95 грн сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 29000,00 грн, та які позивач просить стягнути з відповідача.

В ухвалі суду від 05.08.2024 про відкриття провадження у справі судом звернуто увагу позивача на необхідність уточнити позовні вимоги щодо зазначеної у прохальній частині позовної заяви суми заявленої до стягнення пені (397975,91 грн), яка відрізняється від суми пені, вказаної у розрахунку та в тексті позовної заяви (397975,71 грн).

12.09.2024 до суду від позивача (на виконання ухвали від 05.08.2024 про відкриття провадження у справі) надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначив, що у прохальній частині позову допущено помилку в частині заявленої до стягнення суми пені (більше на 0,2 грн, ніж вказано у розрахунку та тексті позовної заяви). У зв`язку з чим позивач зазначив, що просить стягнути з відповідача суму 1 113 396,40 грн, яка складається з: суми 542 504,98 грн основного боргу, суми 397 975,71 грн пені, суми 136 110,16 грн інфляційних втрат, суми 36 805,55 грн 3% річних.

Вказана заява позивача, якою останній фактично уточнив позовні вимоги в частині розміру пені у зв`язку з допущеною в прохальній частині позовної заяви помилкою, при цьому загальний розмір заявлених вимог (ціна позову) не змінився, прийнята судом до розгляду.

Таким чином, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача загальної суми 1 113 396,40 грн, з якої: сума 542504,98 грн основний борг, сума 397 975,71 грн пеня, сума 136 110,16 грн інфляційні втрати, сума 36 805,55 грн 3% річних

20.08.2024 до суду від відповідача надійшов відзив в якому зазначено, зокрема, про наступне. Пункту 3.7 договору підряду містить суперечливе формулювання щодо строку оплати робіт, а саме зазначено: «… не пізніше 5-ти (десяти) календарних днів, після підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт…», що свідчить про те, що немає чіткої договірної визначеності щодо строку виконання грошового зобов`язання Замовником і цей строк юридично не встановлений. У такому випадку повинні застосовуватися правила, передбачені частиною 2 ст. 530 ЦК України. До цього часу позивач на адресу відповідача вимогу про виконання зобов`язання з оплати не направляв. Направлена позивачем претензія від 27.06.2024 не є вимогою у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України. Таким чином на час звернення позивача з позовом до суду строк виконання зобов`язань з оплати виконаних ТОВ «ГРОСТ БУД» робіт на суму 542 504,98 грн у ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» не настав. Відповідно, відсутні правові підстави й для нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних. Також з посиланням на ст. 233 ГК України, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, рішення Коституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2023, зазначив, що розмір штрафних санкцій 397975,71 грн (розрахований з порушенням строків розрахунку) є неспівмірним порівняно з розміром заборгованості по договору, не відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності та буде додатковим фінансовим навантаженням на підприємство відповідача в умовах такої виключної тяжкої обставини як військова агресія Російської Федерації проти України, що впливає на виконання зобов`язань по договору. Відповідач звертав увагу, що до початку збройної агресії ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» сумлінно виконувало свої зобов`язання за договором. Підприємство було прямо позбавлене запланованих грошових надходжень від основних контрагентів, які безпосередньо були знищені та/або окуповані російськими військами. В результаті, господарська діяльність ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» за 2022 та 2023 роки є збитковою. Незважаючи на це відповідач має намір провести остаточний розрахунок після формального початку строку виконання грошових зобов`язань. Крім того, у відзиві відповідачем наведені заперечення щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29000,00 грн, який на думку відповідача є значно завищеним у співвідношені до складності справи, удвічі перевищує середню місячну заробітну плату адвоката у місті Запоріжжя. На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

26.08.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, зокрема, про наступне. ТОВ «ГРОСТ БУД» повністю відхиляє заперечення, наведені відповідачем у відзиві з огляду на наступне. Наявність у відповідача зобов`язання щодо проведення платежів за фактично отримані послуги випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст.854, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України. З моменту укладення договору підряду №5 від 24.11.2021 року по день звернення до суду з позовною заявою минуло близько двох років, протягом яких відповідач отримував від позивача послуги на об`єкті будівництва у місті Запоріжжя; протягом дії договору підряду відповідач сумлінно та своєчасно сплачував за надані послуги та жодного разу не висував вимог в частині суперечливого формулювання строку оплати. Щодо зазначення відповідачем у відзиві про застосування принципу збалансованості інтересів сторін в частині стягнення з штрафних санкції та додаткових нарахувань, позивач зокрема вказав, що проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а тому зазначені нарахування не підлягають зменшенню в порядку статей 551 ЦК України та 233 ГК України. Розмір нарахованої ТОВ «ГРОСТ БУД» пені за загальний період з 23 квітня 2022 року по 30 листопада 2023 року складає 397975,71 грн, при цьому сума пені не є значно вищою ніж сума основного зобов`язання. Сам факт існування будь-якої непередбачуваної та непереборної обставини, яку формально можливо віднести до форс-мажору, не є підставою для звільнення від відповідальності по конкретному договору. Відповідачем не надано до відзиву належних та допустимих доказів на підтвердження форс-мажорних обставин щодо неможливості виконання своїх зобов`язань. Також позивач звертав увагу, що відповідач тривалий час не сплачував борг; протягом усього періоду існування простроченої заборгованості не звертався до позивача з гарантією оплати боргу, із заявою про відстрочення (розстрочення) сплати боргу, з проханням не нараховувати штрафні санкції, тощо; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчили той факт, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно розрахуватись за надані будівельні роботи, зокрема, про настання форс-мажорних обставин. З огляду на те, що ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» не доведено належними доказами виключних обставин для зменшення розміру штрафних санкцій та відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних витрат та 3% річних позивач просив відхилити відзив в цій частині та задовольнити позов в повному обсязі. Також позивач зазначив, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки в матеріалах справи наявні надані позивачем докази на підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 29000,00 грн, від відповідача не надходило клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у справі № 908/2059/24.

27.08.2024 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач вказав, що позивач помилково посилається на приписи ст. 692 та ст. 854 Цивільного кодексу України, як на підставу виникнення у відповідача зобов`язань з оплати. Статтею 692 ЦК України регулюються правовідносини з оплати отриманого товару за договорами купівлі-продажу (поставки), а не з оплати виконаних робіт за договором підряду. Остаточна здача робіт за договором до цього часу документально не оформлялася і дата такої остаточної здачі не зафіксована. Відповідно неможливо застосувати ч.1 ст. 854 ЦК кодексу України. В такому випадку повинні застосовуватися приписи частини другої ст.530 ЦК України, про що відповідач зазначав у відзиві на позов. Щодо зменшення розміру штрафних санкцій відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві на позов. Також вказав, що вважає розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, яку просить стягнути позивач у позовній заяві, неспівмірним складності виконаної адвокатом роботи і надмірно завищеним з підстав, зазначених у відзиві на позов, і ця частина заперечень є одночасно клопотанням про зменшення цього розміру. Просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката ТОВ «ГРОСТ БУД», які підлягають розподілу між сторонами до 2000,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС» (Замовник, відповідач у даній справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД» (Підрядник, відповідач у справі) був укладений договір підряду № 5 від 24 листопада 2021 року (далі Договір), за умовами якого Підрядник приймає на себе обов`язки за завданням Замовника, на свій ризик, самотужки, виконати та здати йому в строк, установлений цим Договором роботи, зазначені в Договірній ціні (Додаток № 1) та Кошторисі (Додаток № 2) до даного Договору, що є невід`ємними частинами даного Договору, а саме: Підготовчі роботи на об`єкті будівництва за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Авраменка, 4 (Об`єкт будівництва). Замовник зобов`язується прийняти й оплатити виконані Підрядником роботи згідно з умовами даного Договору. Власником результату виконаних робіт (Об`єкта будівництва) є Замовник (п.п. 1.1, 1.2, 1.4 Договору).

В п. 3.1 Договору визначено, що загальна вартість робіт, доручених Підряднику для виконання, становить 5 012 000,00 грн (п`яти мільйонів дванадцять тисяч гривень нуль копійок) та погоджується сторонами в Договірній ціні (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною Договору.

За змістом п.п. 4.1. 4.3. Договору, Підрядник бере на себе зобов`язання виконати роботи до 30.03.2022 року (включно), за умови наявності у Замовника всіх необхідних дозвільних документів на будівництво. Приймання-здача виконаних робіт провадиться сторонами з оформленням відповідних Актів приймання-здачі виконаних підрядних робіт. Акт приймання-здачі виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт та витрат за формою КБ-3 оформляється Підрядником у програмному комплексі АВК-5 і передається на затвердження Замовнику щомісячно особисто відповідальним особам Замовника, або поштовим відправленням на адресу, вказану в п.13 договору. Замовник не пізніше 3 (трьох) робочих днів підписує передані Акти, або надає обґрунтовані зауваження. Роботи вважаються прийнятими з моменту підписання Замовником наданого Акту.

Замовник зобов`язаний прийняти від Підрядника виконані роботи по Акту приймання-здачі виконаних робіт. Вчасно оплатити виконані роботи відповідно до умов даного Договору. У випадку встановлення недоліків у виконаних роботах здійснення розрахунку затримується на строк усунення недоліків (пп. 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Договору).

Згідно з п. 3.6 Договору, Замовник здійснює на користь Підрядника попередню оплату в розмірі 70% від вартості договору, згідно рахунку.

Відповідно до п. 3.7 Договору, розрахунок за виконані Підрядником роботи згідно з умовами даного Договору проводиться Замовником не пізніше 5-ти (десяти) календарних днів, після підписання сторонами Акту приймання-здачі виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт та витрат за формою КБ-3 шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Підрядника.

Даний Договір набуває чинність в день його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань (п. 10.1 Договору).

Матеріали справи свідчать, що позивачем за вищевказаним Договором були виконані роботи, що підтверджується зокрема Актом № 3 приймання-здачі виконаних будівельних робіт за квітень 2022 за формою КБ-2в на загальну суму 644380,18 грн, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3) за квітень 2022 на вказану суму, які 18.04.2022 підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками (копії додані до позовної заяви, а.с. 32-33 зі зворотом).

ТОВ «ГРОСТ БУД» виставлено відповідачу рахунок на оплату № 9 від 18.04.2022 на суму 644380,18 грн з ПДВ за підготовчі роботи на об`єкті будівництва за адресою: м.Запоріжжя, вул. Авраменка, 4.

Сторонами був підписаний двосторонній Акт звірки взаємних розрахунків за договором № 5 від 24.11.2021, за період: 24.11.2021 22.01.2024, згідно з яким на 22.01.2024 була підтверджена заборгованість відповідача на користь ТОВ «ГРОСТ БУД» в розмірі 644380,18 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 4 від 13.02.2024 ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» було перераховано на рахунок ТОВ «ГРОСТ БУД» суму 101875,20 грн за підготовчі роботи за договором № 5 від 24.11.2021. Зазначене також підтверджується карткою рахунку 361 ТОВ «ГРОСТ БУД» за листопад 2021 червень 2024 за вказаним договором, згідно з якою сальдо контрагента ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» по договору склало 542504,98 грн.

19.06.2024 позивачем була направлена відповідачу претензія щодо оплати заборгованості, в т.ч. по договору підряду № 5 від 24.11.2021 у розмірі 542504,98 грн (копія додана до позову, а.с. 39).

Направлення вказаної претензії відповідачу підтверджується фіскальним чеком від 19.06.2024 №6901801456218. Згідно з відомостями про відстеження на сайті Укрпошти статусу поштового відправлення з трекінговим номером 6901801456218, воно було вручено адресату 27.06.2024.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної оплати виконаних позивачем робіт, останній звернувся з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/2059/24.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

З положень ч. 2 ст. 11 ЦК України слідує, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Аналогічні положення містить ст.174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 837 § 1 глави 61 ЦК України, за договором підряду підрядник зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

В частинах 1 та 2 ст. 875 § 3 глави 61 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Згідно зі ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В частині 1 ст. 854 ЦК України визначено: якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містяться в п.п. 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З положень ч. 1 ст. 530 ЦК України слідує: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В ч. 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як встановлено судом вище, в рамках Договору підряду № 5 від 24.11.2021 позивачем були виконані роботи, про що сторонами були складені відповідні Акти приймання-здачі виконаних робіт, в тому числі Акт № 3 приймання-здачі виконаних будівельних робіт за квітень 2022 на суму 644380,18 грн, який підписаний сторонами 18.04.2022 без зауважень.

З матеріалів справи та зі змісту наданих сторонами заяв по суті спору слідує, що відповідачем здійснювалась оплата за раніше виконані позивачем роботи за договором підряду № 5 від 24.11.2021, в тому числі оплачено частково й виконані роботи за Актом № 3 приймання-здачі виконаних будівельних робіт за квітень 2022 згідно з платіжною інструкцією № 4 від 13.02.2024 на суму 101875,20 грн, внаслідок чого заборгованість відповідача за цим актом складає 542504,98 грн, яка й заявлена позивачем до стягнення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти вищезазначених обставин не заперечив. Однак зазначив, що ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» вважає, що строк виконання зобов`язання з оплати виконаних позивачем будівельних робіт за Актом №3 від 18.04.2022 на суму 542504,98 грн не настав, мотивуючи, зокрема, тим, що в пункті 3.7. Договору міститься суперечливе формулювання щодо строку виконання грошового зобов`язання Замовником і цей строк юридично не встановлений. І, відповідно, відсутні підстави для оплати як заявленої до стягнення суми основної заборгованості, так і нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Вирішуючи спір у даній справі, суд враховує наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У постанові Верховного Суду постанові від 16.02.2021 у справі № 916/286/20 наведені, зокрема, наступні висновки.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, засадами цивільного законодавства, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).

Суд виходить з того, що у принципі добросовісності, а саме - при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов`язок виконати певну роботу, водночас замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом п.п. 4.2., 4.3. Договору підряду визначено, що приймання-здача виконаних робіт провадиться сторонами з оформленням відповідних Актів приймання-здачі виконаних підрядних робіт. Акт приймання-здачі виконаних робіт оформляється Підрядником і передається на затвердження Замовнику щомісячно. Роботи вважаються прийнятими з моменту підписання Замовником наданого Акту.

Відповідно до пп. 2.2.1 пункту 2.2. Договору Підрядник має право одержувати оплату за виконані роботи в розмірах і строки, обговорені даним Договором.

Замовник зобов`язаний прийняти від Підрядника виконані роботи по Акту приймання-здачі виконаних робіт. Вчасно оплатити виконані роботи відповідно до умов даного Договору (пп. 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Договору).

З вищенаведених умов договору підряду слідує, що сторонами узгоджено, що оплата виконаних робіт здійснюється Замовником на підставі кожного підписаного сторонами Акту приймання-здачі виконаних підрядних робіт, згідно з умовами даного Договору.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що строк здійснення Замовником розрахунку в укладеному сторонами Договорі підряду № 5 від 24.11.2021 взагалі не встановлений, а тому повинні застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Так, пункт 3.7 Договору підряду має наступний зміст: « 3.7 Розрахунок за виконані Підрядником роботи згідно з умовами даного Договору проводиться Замовником не пізніше 5-ти (десяти) календарних днів після підписання сторонами Акту приймання-здачі виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт та витрат за формою КБ-3 шляхом перерахування коштів напоточний рахунок Підрядника».

Отже у цьому пункті при визначенні строку виконання Замовником зобов`язання з оплати виконаних Підрядником робіт, який відраховується від моменту (дати) підписання відповідного Акту приймання-здачі виконаних робіт та Довідки про вартість виконаних робіт, цифрою вказано 5-ти денний строк, прописом у дужках десятиденний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 7 ЦК відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Під звичаєм ділового обороту, який може бути застосований судом при вирішенні спору, який випливає із підприємницької діяльності, необхідно розуміти як непередбачене законодавством або договором достатньо визначене у своєму змісті, широко застосоване у підприємницькій діяльності правило поведінки.

Звичаї ділового обороту беруться до уваги, зокрема, при тлумачення угод. У випадку сумнівів їх необхідно трактувати, виходячи із вимог добросовісності, розумності та справедливості та брати до уваги застосований до відносин між сторонами звичай.

Тлумачення правочину це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З огляду на принцип тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності), сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див.постанову КЦС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Таким чином, недоліки умов укладеного договору, які мають наслідком невизначеність, розбіжності у їх трактуванні сторонами, оцінюються судом з метою забезпечення дотримання таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність та принципів, передбачених частиною 3 статті 2 ГПК України.

З огляду на вказані вище у пункті 3.7 Договору підряду розбіжності щодо строку проведення розрахунків, суд вважає, що в даному випадку з урахуванням звичаїв ділового обороту визначальним є строк, який вказаний прописом, що відповідає вищезазначеним принципам. При цьому, зазначений строк (10 календарних днів) є у будь-якому разі максимально можливим строком виконання грошового зобов`язання за умовами даного пункту Договору.

Також слід зазначити, що з моменту укладення Договору підряду № 5 минуло більше двох з половиною років, протягом яких відповідач жодного разу не висував до позивача вимоги в частині суперечливого формулювання строку оплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що кінцевий термін оплати виконаних позивачем робіт згідно Актом № 3 приймання-здачі виконаних будівельних робіт за квітень 2022 на суму 644380,18 грн, який підписаний сторонами без зауважень 18.04.2022, настав 28.04.2022.

З положень ч. 3 ст. 2, ст.ст. 7, 11, 13 Господарського процесуального кодексу України слідує, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню судом при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 917/483/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі №129/1033/13-ц.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності (підписаних сторонами: Акту приймання-здачі виконаних будівельних робіт за квітень 2022 форми КБ-2в), Довідки про вартість виконаних робіт за квітень 2022 форми КБ-3 на суму 644380,18 грн, двостороннього Акту звірки взаємних розрахунків за договором станом на 22.01.2024, платіжна інструкція № 4 від 13.02.2024 про часткову оплату робіт на суму 101875,20 грн), суд дійшов до висновку, що докази на підтвердження вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 542 504,98 грн за виконані позивачем роботи є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

Доказів виконання відповідачем обов`язку з повної оплати виконаних позивачем підрядних робіт згідно з Актом № 3 приймання-здачі виконаних будівельних робіт за квітень 2022 та перерахування позивачу залишку заборгованості за цим Актом у розмірі 542504,98грн матеріали справи не містять.

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 542 504,98 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем в тому числі на вказану суму боргу нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 136110,16 грн інфляційних втрат та суму 36805,55 грн 3% річних за період прострочення починаючи з 23.04.2022, за 826 днів такого прострочення.

Згідно з п.п. 8.1, 8.2 Договору підряду, у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Порушенням цього Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об`єктивні обставини чи суб`єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст.625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання з остаточної оплати виконаних позивачем робіт є доведеним, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Разом з тим, враховуючи наведені вище висновки суду щодо строку остаточної оплати виконаних позивачем робіт (28.04.2022) і, відповідно , прострочення виконання зобов`язання з 29.04.2022, здійснивши перерахунок відповідних нарахувань, суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума 36 538,01 грн 3% річних за період прострочення з 29.04.2022 по 26.07.2024 включно (за 826 календарних днів прострочення). В іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв`язку з їх необґрунтованістю. Розрахунок інфляційних втрат за період прострочення: травень 2022 липень 2024 здійснено позивачем правильно, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме в сумі 136110,16грн.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 397975,71 грн пені, нарахованої за період прострочення з 23.04.2022 по 30.11.2023 включно (за 587 днів прострочення).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушенняборжником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

В пункті 8.14 Договору сторони визначили, що за порушення строків проведення розрахунків, замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення здійснення платежів.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановленозаконом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, як то визначено у вказаній нормі ГК України. При цьому перебіг цього строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Судом враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 на всій території України був установлений карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався.

02.04.2020 набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнений пунктом 7, відповідно до якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За таких обставин, з введенням в дію Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично було надано можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців і на строк, протягом якого на території України діяв установлений карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Отже починаючи з 01.07.2023 відсутні підстави для продовження строків нарахування пені згідно із вищевказаним Законом, тому здійснення позивачем нарахування пені по 30.11.2023 включно є необґрунтованим. При цьому суд зауважує, що зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану в Україні, на що в т.ч. посилається позивач у позовній заяві, не має наслідком продовження (збільшення) періоду, за який кредитор має право нараховувати штрафні санкції (пеню).

За таких обставин, а також враховуючи встановлений вище судом факт прострочення виконання грошового зобов`язання починаючи з 29.04.2022, здійснивши перерахунок пені за період прострочення з 29.04.2022 по 30.06.2023 включно (428 днів), суд встановив, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 302465,11 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

У відзиві відповідач, з посиланням на положення ст. 233 ГК України, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №908/417/18, просив суд врахувати, що розмір штрафних санкцій в сумі 397 975,71 грн є неспірмірною санкцією, порівняно з розміром заборгованості та буде додатковим фінансовим навантаженням/тягарем для відповідача в умовах такої виключної обставини як збройна агресія проти України, що впливає на виконання зобов`язань по договору.

Відповідного клопотання (заяви) з проханням зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) та із зазначенням до якого розміру їх слід зменшити відповідачем не сформульовано, однак зі змісту відзиву та заперечення на відповідь на відзив вбачається, що відповідач заявлені позивачем штрафні санкції у розмірі 397975,71 грн вважає надмірними та такими, що не відповідають засадам справедливості, добросовісності і розумності. У зв`язку з чим, на його думку, виникає необхідність їх зменшення.

Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Суд враховує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 по справі № 918/116/19).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд оцінює чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі й з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією зі сторін за рахунок іншої, відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Суд приймає до уваги, що в силу закону під час дії карантину в України кредиторам було надано право нараховувати пеню за більший період ніж шість місяців, яким і скористався позивач, а також продовжено строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про стягнення неустойки. Грошове зобов`язання з оплати виконаних позивачем робіт виникло у відповідача наприкінці квітня 2022, позивач звернувся до суду з позовом, за яким відкрито провадження у даній справі, наприкінці липня 2024. З початком 24.02.2022 повномасштабного вторгнення та введенням у зв`язку із цим воєнного стану на території України, що є загальновідомою форс-мажорною обставиною та, як наслідок, безумовно вплинуло на результати господарської діяльності всіх суб`єктів підприємницької діяльності в Україні, їх фінансові результати та можливість своєчасного виконання зобов`язань перед кредиторами, що у сукупності зі збільшеним періодом нарахування неустойки має наслідком незбалансованість інтересів сторін. Зобов`язання з оплати виконаних позивачем робіт виникло у відповідача у квітні 2022 року, тобто у перші місяці військової агресії; в подальшому відповідачем було здійснено часткову оплату виконаних робіт (13.02.2024 на суму 101 875,20 грн). При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності збитків, заподіяних іншим учасникам господарських відносин внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору підряду.

На підставі викладеного, з урахуванням обставин цієї справи, суд вважає, що у даному випадку наявні підстави для зменшення розміру визнаного судом обґрунтовано заявленого до стягнення розміру пені (302465,11 грн), який є значним у співвідношенні до суми основного боргу (542504,98 грн).

Так, враховуючи вищенаведені висновки суду у даній справі щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення відповідачем оплати за період з 29.04.2022 по 30.06.2023 у розмірі 302465,11 грн (що вже на 95510,60 грн менше від заявленої позивачем до стягнення), яка становить більше 55 % від суми основного боргу (542504,98 грн), суд, дотримуючись балансу інтересів обох сторін, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення зазначеного розміру належної до стягнення суми пені (302465,11 грн) на 30%, стягнувши з відповідача пеню в розмірі 211725,58 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору суд враховує наступне.

Відповідно до п.2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом позивач за платіжною інструкцією № 623 від 26.07.2024 платив судовий збір в розмірі 16700,95 грн, що становить 1,5% від ціни позову (1113396,40 грн).

Оскільки позовна заява ТОВ «ГРОСТ БУД» надійшла до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», за подання цієї позовної заяви позивач із застосуванням коефіцієнту пониження ставки судового збору мав сплатити судовий збір у розмірі 13360,76грн.

Таким чином при зверненні з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 3340,19 грн.

За змістом п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

На підставі викладеного, судовий збір у розмірі 3340,19 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України. Повернення зазначеної суми судового збору буде здійснено ухвалою суду за відповідним клопотанням позивача.

Таким чином, враховуючи положення п. 2 ч. 1 статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 12211,42 грн. витрат зі сплати судового збору - пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

У позовній заяві позивачем був викладений попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат та заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив проти заявленого розміру зазначених витрат заперечив та просив суд їх зменшити до 2000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує наступне.

За змістом ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 ГПК України).

Відповідно до змісту частини 8 статті 129 ГПК України судом на підставі поданих доказів (договорів, рахунків) встановлюється розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем надано в матеріали справи копію договору № 10 про надання правничої допомоги від 18.06.2024 , який укладено між Адвокатом Шахрай Олександром Вікторовичем (Виконавець) та ТОВ «ГРОСТ БУД» (Замовник), копію заявки (завдання) щодо надання правничої (правої допомоги) від 18.06.2024 до цього договору, за змістом якої сторони погодили надання правової допомоги з питання стягнення заборгованості з ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» за договором поставки та договором підряду, в т.ч. стягнення штрафних санкцій відповідно до умов договорів та Господарського кодексу.

У вказаній заявці визначено найменування послуг та їх вартість, а саме:

1) досудове врегулювання спору (листи претензії, медіація) 4000,00 грн;

2) надання правових послуг протягом судового оскарження у Господарському суду Запорізької області всього на суму 15000,00 грн, в т.ч.:

- підготовка та подання позову до господарського суду та необхідності апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій;

- повне супроводження судового процесу за участі адвоката, включаючи відеоконференцію, підготовку всіх процесуальних документів;

- стягнення з відповідача судових витрат та суми витрачених коштів за юридичну допомогу адвоката;

- одержання рішення та пред`явлення рішення до виконання, супровід та контроль за виконання рішення суду;

3) винагорода адвоката за здійснення захисту, після стягнення заборгованості та штрафних санкцій 10000,00 грн.

Загальна вартість послуг пов`язаних з вирішенням зазначеного питання складає 29000,00 грн.

За змістом заявки (завдання) сторонами узгоджено, що оплата за послуги згідно пункту 1 заявки здійснюється Клієнтом протягом 2 (двох) банківських днів згідно виставленого рахунку, згідно пункту 2 протягом 5 (п`яти) банківських днів, відповідно до рахунку-фактури, згідно пункту 3 (винагорода адвоката) протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня фактичного стягнення заборгованості на підставі судового наказу та відповідно до рахунку-фактури. За фактом надання послуг (виконання робіт) сторони складають відповідні Акти.

Попередньо погоджена сума гонорару у сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень) підлягає сплаті Клієнтом після ухвалення рішення по суті справи та по факту стягнення заборгованості у т.ч. в частині стягнення судових витрат з відповідача. Сплата гонорару здійснюється Клієнтом протягом (п`яти) банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури та підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

До позовної заяви також додані: копії підписаних адвокатом Шахрай О.В. та ТОВ «ГРОСТ БУД» актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 08.07.2024 (згідно з п. 1 заявки досудове врегулювання спору) на суму 4000,00 грн; від 26.07.2024 (згідно з п. 2 заявки підготовка адвокатом позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «ГАЛКОН ПЛЮС» по договору № 5 від 24.11.2022, ціна позову 1113396,40 грн) на суму 15000,00 грн; копії виставлених адвокатом на оплату рахунків-фактур № 1/10 від 19.06.2024 на суму 4000 грн, № 2/10 від 25.07.2024 на суму 15000,00 грн; копії платіжних інструкцій № 615 від 19.06.2024, № 662 від 26.07.2024 про перерахування ТОВ «ГРОСТ БУД» на рахунок адвоката Шахрай О.В. 4000,00 грн та 15000,00 грн відповідно.

Матеріали справи свідчать, що позовна заява в даній справі та відповідь на відзив оформлені представником ТОВ «ГРОСТ БУД» - адвокатом Шахрай О.В., який діяв на підставі виданої позивачем довіреності б/н від 18.06.2024.

Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Відповідно до висновків, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (п. 119, п. 120 Постанови), під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, має керуватися критеріями їх реальності (дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.

Оцінивши докази, надані позивачем на підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов до висновку, що їх розмір, визначений у заявці (завданні) щодо надання правничої допомоги та Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) від 08.07.2024 та від 26.07.2024 є необґрунтовано завищеним.

З приводу винагороди адвоката в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Як вказано судом вище, у заявці (завданні) щодо надання правничої допомоги адвокатом і клієнтом була в т.ч попередньо погоджена сплата винагороди адвокату в сумі 10000,00 грн після ухвалення рішення у справі та фактичного стягнення заборгованості з відповідача та підписання сторонами відповідного акту наданих послуг.

Разом з тим, доказів на підтвердження наданих адвокатом послуг у розмірі 10000,00грн суду не надано, відповідний акт приймання-передачі в матеріалах справи відсутній. Крім того, зазначена сума винагороди адвоката не відноситься до складу необхідних судових витрат, що безпосередньо пов`язані із розглядом справи в суді.

Суд бере до уваги, що справа № 908/2059/24 розглядалася у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, тому з огляду на критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, наведених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи при цьому ціну позову (1113396,40 грн), складність справи, обсяг фактично наданих послуг, суд вважає обґрунтовано заявленими витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Оскільки позов у справі № 908/2059/24 задоволений частково, вищезазначені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, підлягають стягненню пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, а саме: з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в розмірі 13709,65грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 36721337 (10029, м. Житомир, вул. Бандери Степана, буд. 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», код ЄДРПОУ 41375696 (69095, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, офіс 213) суму 542504 (п`ятсот сорок дві тисячі п`ятсот чотири) грн 98 коп. основного боргу, суму 36538 (тридцять шість тисяч п`ятсот тридцять всім) грн 01 коп. 3% річних, суму 136 110 (сто тридцять шість тисяч сто десять) грн 16 коп. інфляційних витрат, суму 211 725 (двісті одинадцять тисяч сімсот двадцять п`ять) грн 58 коп. пені.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛКОН ПЛЮС», код ЄДРПОУ 36721337 (10029, м.Житомир, вул. Бандери Степана, буд. 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСТ БУД», код ЄДРПОУ 41375696 (69095, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 109, офіс 213) суму 12 211 (дванадцять тисяч двісті одинадцять) грн 42коп. витрат зі сплати судового збору, суму 13709 (тринадцять тисяч сімсот дев`ять) грн 65коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 24.10.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяО.С. Боєва