Ухвала

від 21.10.2024 по справі 916/3487/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

21.10.2024Справа № 916/3487/24

За позовом Комунального підприємства "Одесміськелектротранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС"

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 2 195 608,49 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Піскунова О.Ю.

Представники:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Шайко С.В.

УСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Одесміськелектротранс" (далі - позивач, КП "Одесміськелектротранс") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (далі - відповідач, ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС") з вимогами про визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 01.04.2021 до Договору про постачання електричної енергії № Т-СЕГ-П/2021/мн1 та стягнення з ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" на користь КП "Одесміськелектротранс" безпідставно сплачених коштів в розмірі 2 195 608,49 грн.

Позовні вимоги обгруновано тим, що укладення Додаткової угоди № 3 від 01.04.2021 до Договору суперечить п. 5.4.2 розділу 5 Договору; внаслідок порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 5.4.2 розділу 5 Договору позивачем необгрунтовано було сплачено кошти на рахунок відповідача, у тому числі за Додатковою угодою № 3 від 01.04.2021 до Договору.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 (суддя Господарського суду Одеської області Д`яченко Т.Г.) постановлено передати за підсудністю до Господарського суду міста Києва матеріали позовної заяви за позовом Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 2 195 608,49 грн.

Постановляючи ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.08.2024, суд дійшов висновку, що положення ч. 5 ст. 29 ГПК України можуть бути застосовані до спорів, позовні вимоги в яких безпосередньо стосуються виконання робіт/поставки товару (відповідачем) з визначеним у договорі місцем виконання. Предметом даного спору є визнання додаткової угоди недійсною та повернення безпідставно сплачених коштів, що обумовлено порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а не внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару, а відтак судом застосовано загальні правила підсудності, визначені у ст. 27 ГПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 справу № 916/3487/24 передано на розгляд судді Господарського суду міста Києва Гумеги О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 прийнято позовну заяву КП "Одесміськелектротранс" до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.10.2024 о 14:20 год.

06.10.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, з урахуванням пояснень щодо підсудності справи, зареєстрований 07.10.2024 у КП "Діловодство спеціалізованого суду".

09.10.2024 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано та зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

09.10.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та 10.10.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 відмовлено позивачу у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У підготовче засідання, призначене на 21.10.2024, з`явився представник відповідача. Представник позивача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 явка учасників справи у судове засідання визнана не обов`язковою.

У підготовчому засіданні, призначеному на 21.10.2024, судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача, та клопотання про залучення третьої особи, подане представником позивача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 21.10.2024, судом вирішувалось питання щодо територіальної юрисдикції (підсудності) даної справи.

Представник відповідача заперечив щодо зміни територіальної юрисдикції (підсудності) даної справи.

Положеннями статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Приписами ст. 29 ГПК України передбачена підсудність справ за вибором позивача. Частиною 1 статті 29 ГПК України визначено право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Правила виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, а саме:

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини.

Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).

На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.

Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов`язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.

В подальшому Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року" № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об`єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми справа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 та приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України, якими встановлено виключну підсудність справ.

Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Так, предметом даного спору є визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 01.04.2021 до Договору про постачання електричної енергії № Т-СЕГ-П/2021/мн1 (далі - Договір) та стягнення безпідставно сплачених коштів в розмірі 2 195 608,49 грн.

Предметом Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, визначено, що постачальник (відповідач) постачає електричну енергію споживачу (позивачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (п. 2.1.1 розділу2 Договору). Відповідно до п. 3.1 розділу 3 Договору визначено, що постачання електричної енергії здійснюється постачальником на підставі поданої споживачем Заяви-приєднання, яка є Додатком № 1 до Договору та яка має містити, зокрема, інформацію щодо об`єктів постачання електричної енергії, в тому числі, найменування об`єкту, адреса тощо, їх ЕІС - коди, відомості щодо строку (періоду) постачання електричної енергії (в тому числі дату початку постачання) за кожним об`єктом споживання, відомості погодинного споживання електричної енергії об`єкту споживача.

У Додатку до Заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу від 25.02.2021 визначено, зокрема, адреси об`єктів постачання електричної енергії споживача, всі вони знаходяться у м. Одеса.

Таким чином, оскільки нерухоме майно (об`єкти постачання електричної енергії) в спірному випадку розташоване у м. Одеса, то справа № 916/3487/24 за позовом Комунального підприємства "Одесміськелектротранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 01.04.2021 до Договору постачання електричної енергії №Т-СЕГ-П/2021/мн1 та стягнення 2 195 608,49 грн, - підлягає розгляду Господарським судом Одеської області.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позовну заяву (в частині щодо підсудності даної справи) на справу № 924/698/23, яка передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.06.2022 у cправі № 924/674/21 щодо застосування норм частин першої та п`ятої статті 29 ГПК України, оскільки до спору у даній справі № 916/3487/24 підлягають застосуванню норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Суд наголошує, що виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності (ст. 27 - 29 ГПК України).

Частиною 3 статті 31 ГПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 ГПК України).

Суд звертає увагу також на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.

Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справа № 916/3487/24 за позовом КП "Одесміськелектротранс" до ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" про визнання недійсною Додаткової угоди № 3 від 01.04.2021 до Договору про постачання електричної енергії № Т-СЕГ-П/2021/мн1 та стягнення 2 195 608,49 грн підлягає передачі на розгляд Господарського суду Одеської області за встановленою підсудністю.

Керуючись ст. 30, 31, 232- 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Справу № 916/3487/24 передати за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Одеської області (Україна, 65119, місто Одеса, проспект Шевченка, буд. 29).

Повний текст ухвали складено та підписано 24.10.2024.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 235 ГПК України.

Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 253-259 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана ГУМЕГА