Рішення

від 24.10.2024 по справі 910/9267/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2024Справа № 910/9267/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Феко"

до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 167 618,05 грн

Представники сторін: не викликалися

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Феко" до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 167 618,05 грн

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

14.08.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

23.08.2024 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В обґрунтування позову зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Феко", на виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки, поставило на адресу приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" замовлений товар. Однак відповідачем здійснено часткову оплату у сумі 35 177,95 грн.

У зв`язку з наведеним позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 117 135,61 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 41 841,09 грн, 3% річних у розмірі 8 640,84 грн.

Відповідач, заперечуючи щодо позову, зазначає, що позивачем на підтвердження обставини постачання товару надано тільки копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладених, однак договором передбачено надання також сертифікату (паспорту) якості виробника, гарантійних документів.

Також відповідач повідомляє, що позивачем не долучено до матеріалів справи доказів несплати коштів позивачу.

Крім того, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, визнаних листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Відповідаючи на відзив, позивач зазначає, що відповідачем підтверджено обставину поставки товару, не надано належних доказів оплати товару, необґрунтовано застосовано посилання на наявність форс-мажорних обставин.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

03.02.2021 між приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Феко" (постачальник) укладено Договір поставки №798/з (далі Договір).

Зазначеним договором постачальник зобов`язується протягом 2021 року поставити та передати у власність замовнику труби полімерні, фітинги, балансувальну та регулюючу арматуру і сантехнічні вироби для об`єктів замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити його вартість. Кількість товару та його характеристика обумовлюються у заявках замовника.

Відповідно до п. 4.1 Договору замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 банківських днів після поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених в п. 5.4 даного Договору.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника/одержувача на місце поставки, визначене замовником у заявці, а належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

На підтвердження обставини поставки товару позивачем надано: видаткову накладну №Ф-1214-0065 від 14.12.2021 на загальну суму 152 313,26 грн (з ПДВ), підписану представником постачальника та отримувача; товарно-транспортну накладну №Р1214-0065 від 14.12.2021 поставки товару на загальну суму 152 313,26 грн, підписану представником вантажовідправника та вантажоодержувача; податкову накладну №642 від 14.12.2021 на загальну суму 152 313,26 грн.

Відповідачем не спростовано обставину фактичної поставки позивачем товару на загальну суму 152 313,26 грн.

Враховуючи наведене та надані докази, суд встановив обставину постачання позивачем відповідачу товару на загальну суму 152 313,26 грн, що відбулася в межах Договору поставки №798/з від 03.02.2021.

Щодо посилання відповідача на невиконання позивачем п. 5.4 Договору суд зазначає, що відповідачем прийнято товар без застережень щодо його якості та кількості, а також без зазначення відсутності сертифікату (паспорту) якості виробника, гарантійних документів та документів, що гарантують якість та відповідність товару. Також відповідачем не здійснено жодних претензійних дій до позивача щодо неналежного виконання умов Договору після отримання товару. Отже, відповідач, приймаючи товар, погодився з належним виконанням позивачем умов Договору.

Щодо заяви відповідача про вплив форс-мажорних обставин на виконання умов Договору суд зазначає наступне.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, якщо виконання зобов`язання за цим Договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов`язань за цим Договором відкладається пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин.

Згідно з п. 9.4 Договору початок та період дії вказаних обставин підтверджує сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу.

Згідно з ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Відповідачем не доведено, яким саме чином обставина ведення Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану вплинула на його можливість виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого товару за Договором поставки.

Також відповідачем не надано доказу повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин, відповідно до п. 9.3 Договору, не надано сертифікат, виданого Торгово-промисловою палатою України або відповідною уповноваженою нею регіональною торгово-промисловою палатою.

Крім того, суд зазначає, що поставка товару та настання для відповідача строку на виконання зобов`язань за Договором відбулось до виникнення, зазначеної відповідачем, форс-мажорної обставини.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку з настанням форс-мажорної обставини.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1-3 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі положенням ст. 526 ЦК України, відповідно до якого зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

29.02.2024 позивачем направлено відповідачу претензію щодо невиконання умов Договору поставки №798/з від 03.02.2021 та Договору поставки №932/з від 27.10.2021.

Позивач повідомив суд про те, що відповідачем здійснено часткову оплату, поставленого товару. Відповідно до Акту звірки позивачем визначена заборгованість відповідача у розмірі 117 135,31 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 14 ГПУ України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога щодо стягнення заборгованості у розмірі 117 135,31 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 41 8141,90 грн та 3% річних у розмірі 8 640,84 грн.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, зміст яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем надано розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, який є частково необґрунтований, оскільки позивачем визначено початок нарахування заборгованості з 12.01.2022, однак, ураховуючи п. 4.1 Договору, банківські дні на період кінця 2021 року початку 2022 року, днем початку нарахування заборгованості є 15.01.2022.

За перерахунком суду, який здійснений з урахуванням періоду з 15.01.2022 по 27.06.2024, за прострочення виконання зобов`язання на суму 117 135,31 грн підлягають стягненню 3% річних у розмірі 8 611,96 грн.

Інфляційні збитки підлягають стягненню у заявленому розмірі, а саме 41 841,90 грн.

Зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач просить суд зменшити інфляційні нарахування та розмір 3% річних, який підлягає стягненню.

Відповідно до усталеної практики право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205 538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107 157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98 381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, а разом 182 024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.

Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.

Крім цього, як було зауважено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Судом враховано вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, проте суд звертає увагу, що у даній справі позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частина 2 статті 625 ЦК України 3%), а у справі №902/417/18 відсотки були визначені договором у розмірі 40%.

Таким чином у справі, що розглядається, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом не встановлено та не доведено відповідачем. До того ж загальний розмір 3 % річних, заявлених до стягнення, не перевищує розмір основного боргу.

Також суд звертає увагу відповідача на те, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат. При цьому, законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат.

З огляду на викладене, господарським судом не встановлено підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані для підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно зі ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ч.1 ст. 79, ст.ст. 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Феко" (79071, Львівська обл., місто Львів, вулиця Щирецька, будинок 36; ідентифікаційний код 38141768) основний борг у розмірі 117 135 (сто сімнадцять тисяч сто тридцять п`ять) грн 31 коп., інфляційні нарахування у розмірі 41 841 (сорок одна тисяча вісімсот сорок один) грн 90 коп, 3% річних у розмірі 8 611 (вісім тисяч шістсот одинадцять) грн 96 коп. та судовий збір у розмірі 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн. 48 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МУДРИЙ