Рішення

від 11.09.2024 по справі 910/13905/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2024Справа № 910/13905/23 (757/13497/15-ц)

За позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Шостої Київської державної нотаріальної контори, Сьомої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у м. Києві, Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вепрейчук Оксани Іванівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погребняка Олега Анатолійовича

про поновлення строку для прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом

За зустрічним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Шостої Київської державної нотаріальної контори, Сьомої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у м. Києві, Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вепрейчук Оксани Іванівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погребняка Олега Анатолійовича

про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на майно в порядку спадкування

в межах справи №910/13905/23

За заявою ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Суддя Яковенко А.В.

Секретар судового засідання Муханьков Ю.В.

Представники: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні судді Яковенко А.В. перебуває справа № 910/13905/23 про неплатоспроможність ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31.10.2023 передано за підсудністю справу № 757/13497/15-ц до Господарського суду міста Києва для спільного розгляду в межах справи № 910/13905/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 прийнято справу №757/13497/15-ц до розгляду в межах справи № 910/13905/23 про неплатоспроможність ОСОБА_7 ; підготовче засідання у справі призначено на 25.01.2024.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 №013-16/414/24, призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/13905/23 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_8 .

Згідно Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №910/13905/23 (757/13497/15-ц) передано на розгляд судді Яковенко А.В.

Розглянувши матеріали справи №910/13905/23 (757/13497/15-ц) суд вважає за доцільне прийняти її до розгляду в межах справи №910/13905/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 прийнято справу № 757/13497/15-ц до розгляду в межах справи № 910/13905/23 про неплатоспроможність ОСОБА_7 ; підготовче засідання у справі призначено на 29.04.2024.

29.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 закрито підготовче провадження у справі №910/13905/23 (757/13497/15-ц); призначено справу №910/13905/23 (757/13497/15-ц) до розгляду по суті на 15.05.2024.

15.05.2024 до Господарського суду міста Києва від керуючого реструктуризацією боргів арбітражного керуючого Микитьона В.В. та ОСОБА_4 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 відкладено розгляд справи на 10.06.2024.

07.06.2024 до Господарського суду міста Києва від керуючого реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_7 арбітражного керуючого Микитьона В.В. надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 відмовлено в задоволенні клопотання керуючого реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_7 арбітражного керуючого Микитьона В.В. про зупинення провадження у справі; відкладено розгляд справи №910/13905/23 (757/13497/15-ц) на 08.07.2024.

08.07.2024 до Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 призначено справу №910/13905/23 (757/13497/15-ц) до розгляду в судовому засіданні на 22.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 відкладено розгляд справи на 11.09.2024.

22.07.2024 через електроний суд надійшло клопотання представника ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі.

01.08.2024 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі.

В судове засідання 11.09.2024 з`явився представник ОСОБА_1 надав пояснення, відповідно до яких вважає за доцільне першочергово розглянути справу про неплатоспроможність ОСОБА_7 , надав пояснення по суті спору просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , не заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним договорів купівлі-продажу.

В судове засідання 11.09.2024 представник ОСОБА_2 з`явився, заперечив проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі, просив задовольнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Представник ОСОБА_5 з`явився в судове засідання 11.09.2024, просила суд задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі, проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 заперечила в повному обсязі.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання ОСОБА_5 про зупинення провадження у справі, заслухавши думку представників сторін, суд вважає за необхідне відмовити в такому клопотанні, з огляду на наступне.

Вказані заяви мотивовані тим, що Міністерством юстиції України 04.06.2024 внесено інформацію про тимчасове зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого Микитьона В.В. до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, у зв`язку з чим заявник вказує на підстави для зупинення провадження у данній справі до призначення або заміни законного представника учасника справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

В частині першій статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з положеннями частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 вступив в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), з огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень якого законодавцем визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

Згідно з положеннями частини першої статті 2 КУзПБ (в редакції, чинній на дату постановлення оскаржуваної ухвали) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство та визначає склад учасників у цих справах (стаття 1 КузПБ). За змістом статті 6 КУзПБ провадження у справі про банкрутство, зокрема юридичної особи, є судовим процесом, який складається з окремих процедур, кожна з яких (розпорядження майном, санація, ліквідація) має певні етапи її проведення та передбачає відповідні судові дії.

Разом з тим, стаття 7 КУзПБ встановлює порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник, та визначає їх підсудність саме в межах справи про банкрутство, з метою акумулювання усіх позовних вимог за участю боржника, як сторони у такому спорі, в межах однієї справи. Закріплений у названій статті принцип концентрації в межах справи про банкрутство майнових спорів, стороною яких є боржник, є універсальним та не містить виключень залежно від суб`єктного складу сторін спору. Враховуючи строковість судових процедур у справі про банкрутство, в такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

За змістом частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України, при цьому склад учасників такого спору визначається відповідно до ГПК України.

Правову позицію щодо розмежування судових рішень у процедурі банкрутства на дві групи, одна з яких стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства (непозовне провадження), а друга група - виключно вирішення спорів, стороною в яких є боржник (виокремлене позовне провадження), викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

Таким чином, у справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку статті 7 КУзПБ) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

Згідно зі статтями 41, 45 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Склад учасників у справі про банкрутство визначений у статті 1 КУзПБ, відповідно до якої учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №923/719/17 (910/618/21)).

Зважаючи на те, що стаття 7 КУзПБ встановлює порядок розгляду спорів, стороною яких є боржник та визначення складу учасників такого спору відповідно до положень ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у розумінні положень статті 7 КУзПБ, пункту 3 частини третьої статті 258, статті 259 ГПК України, учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, яким заявник апеляційної скарги зобов`язаний надіслати копію скарги, є саме особи, які визначені статтями 41, 45 ГПК України (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у справі №914/2441/15 (914/1140/22) від 14.04.2023 та у справі №914/2441/15 (914/592/22) від 20.04.2023).

У даній справі, такими особами є позивачі та відповідачі, а не всі учасники провадження справи про банкрутство (в тому числі арбітражний керуючий), визначені статтею 1 КУзПБ, як помилково вказує керуючий реструктуризацією боргів боржника.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі.

Інші учасники провадження, що належним чином повідомлені про існування судового провадження належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду про направлення поштової кореспонденції та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, своїх уповноважених представників в судове засідання не направили.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведене та керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень учасників провадження, які не з`явилися в судове засідання, про причини неявки в судові засідання, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб та за наявними в матеріалах справи документами.

В судовому засіданні 11.09.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження, присутніх в судовому засіданні, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Рішення №2584 Виконавчого комітету Печерської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 28.10.1947 «Про надання земельної ділянки на індивідуальне будівництво будинків по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 » було надано земельну ділянку для індивідуального будівництва будинку по АДРЕСА_1 ) та 05.10.1949 укладено Договір на право будівництва будинку та безтермінового користування земельною ділянкою за вищезазначеною адресою.

Таким чином, ОСОБА_9 1913 р.н., згідно із вищезазначеними рішенням та дозволом отримав 28.10.1947 земельну ділянку з метою індивідуального будівництва житлового будинку для проживання зі своєю родиною, яка на момент рахувалася за адресою « АДРЕСА_1 » в Печерському районі м. Києва. Основні будівельні роботи з будівництва індивідуального житлового будинку за зазначеною адресою були завершені 09.12.1963, що підтверджується Актом прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння, затвердженим рішенням Виконкому.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

15.06.2000 син ОСОБА_9 - ОСОБА_10 - звернувся до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про вступ до спадщини відносно майна померлого ОСОБА_9 та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом.

У лютому 2014 року помер ОСОБА_10 .

Дочка ОСОБА_10 - ОСОБА_2 звернулася до Сьомої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_10 , в той же час син померлого - ОСОБА_11 відмовився від прийняття спадщини на користь сестри - ОСОБА_2 .

Спадкова маса, дочки ОСОБА_10 та онуки ОСОБА_9 - ОСОБА_2 , складається з:

- Приватного будинковолодіння - житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві приватної власності ОСОБА_9 та який прийняв у спадок ОСОБА_10 в порядку ст.. 549 ЦК УРСР (редакція 1963 року):

- Земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої на території Рославичівської сільської ради, Васильківського району Київської області (Державний акт на право приватної власності на землю ІИ-КВ №116784, виданий Рославичівською сільською радою народних депутатів від 24.12.1997 №11, зареєстрований в Книзі записів державних актів про право приватної власності на землю під №71), яка належала на праві приватної власності ОСОБА_10 ;

- Земельної ділянки площею 0,52 га, що розташована за адресою: с. Проців, Бориспільського району Київської області, садівницьке товариство «Крило», та була у власності ОСОБА_10 для ведення садівницького господарства.

В той же час, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 37125812 від 05.05.2015, приватний нотаріус Вепрейчук О.І. надала витяг про реєстрацію права власності від 05.05.2015 житлового будинку, об`єкту житлової нерухомості АДРЕСА_1 , зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_3 . Підстави виникнення права власності - договір купівлі-продажу, серія та номер: 74, виданий 01.12.1999, видавник: Товарна біржа «Українська біржа нерухомості».

Так, 01.12.1999 між ОСОБА_9 (надалі - «Продавець») та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу (надалі - «Договір-1») відповідно, до умов якого продавець продав, а покупець купив: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку - 86,4 кв.м., в тому числі житлова площа - 34,5 кв.м. (п. 1 Договору 1).

Згідно п. 2 Договору 1 відчужуваний будинок належить продавцю на підставі Договору про право на будівництво, зареєстрованого Київської державною нотаріальною конторою №1 від 28.12.1949 року №18476/1, Акту про закінчення будівництва.

Пунктом 3 Договору 1 визначено, що продаж здійснюється за 32542 (тридцять дві тисячі п`ятсот сорок три) гривні, які продавець отримав від покупця до підписання даного Договору.

Відповідно до п. 8 Договору 1 Продавець зобов`язується фактично звільнити житловий будинок не пізніше 31 грудня 1999 року.

Згідно Договору 1 на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» даний Договір зареєстровано на товарні біржі «Українська Біржа Нерухомості» у відповідності до Протоколу відкритих торгів №97 від 1.12.1999 року і на підставі зазначеної статті не підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15.02.2006 у справі №2-208-1/2006 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна серед іншого виділено у власність ОСОБА_3 в цілому будинок АДРЕСА_1 .

В описовій частині вказаного рішення зазначено, що в період шлюбу ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 01.12.1999 року набув право власності на будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був зареєстрований 01.12.1999 на Українській біжі нерухомості під реєстраційним номером 74. 22.12.199 в Київському міському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказаний будинок, про що міститься відповідна позначка на зворотному боці договору купівлі-продажу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №687/32064.

Відповідно до Інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна ПБ-2015 №353 від 04.03.2015 вказано, що 22.12.1999 житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований за: ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу, оформленого на товарній біржі «Українська біржа нерухомості» 01.12.1999 реєстраційний №74 та записаний в реєстровій книзі Бюро під №687/32064.

05.05.2015 між ОСОБА_3 (надалі - «Продавець») та ОСОБА_5 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_13 , та ОСОБА_6 (надалі - «Покупці») укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку (надалі - Договір 2), відповідно до умов якого продавець передає, а покупці приймають у власність в рівних частках кожний належний продавцю на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1 Договору 2 житловий будинок, що відчужується, належить Продавцю на підставі Договору купівлі-продажу зареєстрованого Товарною біржею «Українська Біржа Нерухомості» 01.12.1999 за реєстраційним №74 зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 22.12.1999 в реєстрову книгу за №687/32064. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.05.2015, номер запису про право власності : 9567397. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №37125812, виданий державним реєстратором прав на нерухоме майно Вепрейчук О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.05.2015.

Пунктом 2 Договору 2 встановлено, що продаж вчинено за 595965 (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять) гривень 92 копійки, які Покупці повністю сплатили, а продавець повністю отримав до підписання цього Договору шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок продавця. Продавець своїм підписом під цим Договором підтверджує факт повного розрахунку та відсутністю будь-яких претензій до Покупців.

Ринкова вартість житлового будинку, що відчужується за цим Договором, відповідно до Звіту про оцінку майна №RS18-150430-027, складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «АКР- КОНСАЛТ» 30.04.2015 становить 595965 (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять) гривень 91 копійки.

Згідно п. 5 Договору 2 Продавець зобов`язується звільнити житловий будинок, який є предметом Договору для володіння, користування та розпорядження ним з боку Покупців до 05.05.2015. Відповідно до довідки, виданої Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Печерська Брама» 29.04.2015 за №321, в будинку ніхто не проживає та не зареєстрований.

Надалі, 12.06.2015 між ОСОБА_6 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_13 , (надалі - «Продавець -1»), ОСОБА_5 (надалі - «Продавець - 2») (надалі разом - «Продавці») та ОСОБА_4 (надалі - «Покупець) укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку (надалі - Договір 3), відповідно до умов якого продавці продають, а покупець купує житловий будинок АДРЕСА_1 . Житловий будинок, що відчужується загальною площею 86,4 кв.м., житловою площею 34,5 кв.м. (далі - «житловий будинок») (п. 1.1. Договору 3).

Згідно п. 1.3 Договору 3 житловий будинок належить продавцям на праві приватної власності по частині кожному на підставі Договору купівлі - продажу житлового будинку, посвідченого Вепрейчук О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.05.2015 за реєстровим №799.

Відповідно до п. 1.4 Договору 3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності Продавця-1 на частину житлового будинку проведено Вепрейчук О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.05.2015, номер запису про право власності: 9568437, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 630191080000, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37129704 від 05.05.2015 та Продавця-2 на частину житлового будинку проведено Вепрейчук О.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.05.2015, номер запису про право власності: 9568405, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 630191080000, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37129704 від 05.05.2015.

Пунктом 1.5 Договору 3 встановлено, що згідно із Висновком про вартість об`єкта оцінки, складеним 10.06.2015 Приватним Підприємством «БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ТА ОЦІНКИ», ринкова вартість житлового будинку становить 648 624,00 грн.

Згідно п. 2.1 Договору 3 сторони домовились, що продаж житлового будинку вчинено за 648 624,00 грн., які покупець оплатив продавцям пропорційно проданих ними часток житлового будинку, в день підписання цього Договору, а саме покупець оплатив Продавцю-1: - 324 312,00 грн., покупець оплатив Продавцю-2: - 324 312,00 грн., що підтверджується квитанціями банку АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 12.06.2015 про перерахування зазначеної суми коштів на рахунки Продавців.

В подальшому, 23.01.2017 між ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_5 (надалі - «Продавець»), та ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_14 (надалі - «Покупець») укладено Договір купівлі-продажу частки житлового будинку (надалі - Договір 4), за умовами якого Продавець ОСОБА_4 передає у власність Покупця ОСОБА_7 належну їй частку житлового будинку, а Покупець приймає у власність частку житлового будинку та сплачує за нього оговорену цим договором грошову суму (п. 1 Договору 4).

Відповідно до п. 2 Договору 4 житловий будинок, частка якого відчужується за цим Договором (надалі - предмет Договору), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,4 кв.м., житлового площею 34,5 кв.м.

Вказаний будинок розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 82:294:010, площею 0,0595 га.

Згідно п. 3 Договору 4 предмет договору належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 12.06.20115 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняк О.А. за реєстровим №2247.

Проведено державну реєстрацію права власності на зазначений житловий будинок за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданим 12.06.2015 за індексним номером: 39011389, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 6301911080000, номер запису про право власності 10020665.

За змістом п. 7 Договору 4 визначено, що продаж предмету договору за домовленістю сторін вчиняється за 112 000,00 грн., які Покупець зобов`язується сплатити Продавцю протягом 10 днів з моменту підписання цього Договору. Факт розрахунку має підтверджуватися заявою Продавця про повний розрахунок, підпис на якій має бути засвідчений нотаріально.

Оціночна вартість житлового будинку згідно і звітом про експертну грошову оцінку, виконаним ФОП ОСОБА_15 27.12.2016, становить 222 716,00 грн.

Оціночна вартість частки житлового будинку, що відчужується за цим Договором згідно зі звітом про експертну грошову оцінку, виконаним ФОП ОСОБА_15 27.12.2016, становить 111 358,00 грн.

На виконання п. 7 Договору 4 ОСОБА_5 , представник ОСОБА_4 , 31.01.2017 зробив заяву, яка нотаріально посвідчена, про повний розрахунок за договором купівлі продажу, за змістом якої підтверджую факт отримання ним грошей у сумі 112 000,00 грн. за продану частку житлового будинку за Договором купівлі продажу, посвідченим 23.01.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. за реєстром №149, від покупця ОСОБА_7 , як розрахунок за продану ОСОБА_4 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Спір у справі стосується належності спірного майна, так за зустрічним позовом позивач вважає, що спірне майно належить їй в порядку спадкування та вказує на незаконність вибуття такого майна з володіння спадкодавця, а тому договори купівлі-продажу спірного майна необхідно визнати недійсним, в той же час позивач за первісним позовом просить поновити строк для прийняття спадщини та визнати права власності на спірне майно, крім того, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, також вважає незаконне вибуття спірного майна з володіння спадкодавця.

Очевидним є те, що для правильного вирішення спору, необхідно встановити правомірність вибуття спірного майна з власності спадкодавця, оскільки саме на цій обставині ґрунтуються позовні вимоги позивачі як за первісним позовом так і за зустрічним позовом.

Щодо відповідності вимогам законодавства Договорів купівлі-продажу 1, 2, 3, 4 на момент їх укладання, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

01.12.1999 ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено Договір 1 відповідно, до умов якого продавець продав, а покупець купив: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку - 86,4 кв.м., в тому числі житлова площа - 34,5 кв.м.

Як вбачається з Договору 1, він зареєстрований на товарній біржі «Українська біржа нерухомості» 01.12.1999 року, серія та номер 74, на його підставі Київським міським бюро технічної інвентаризації домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 на праві приватної власності, та записано в реєстровій книзі під № 687/32064 22 грудня 1999 року та на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» у відповідності до Протоколу відкритих торгів №97 від 1.12.1999 року не підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (чинна на момент укладання спірного правочину) біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Згідно приписів законодавства та Статуту товарної біржі «Українська біржа нерухомості», правом укладати договори (правочини) станом на момент виникнення спірних правовідносин були наділені лише члени біржі (біржовою операцією визнається угода: якщо її учасниками є члени біржі, допущені до обігу на товарній біржі...біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі), що відповідає приписам ст. 15 Закону України "Про товарну біржу". Аналогічні вимоги містилися також і в п.н. 8.3- 8.4. Статуту указаної товарної біржі.

Відповідно до установчого договору товарної біржі «Українська біржа нерухомості», в якому міститься перелік її учасників, громадяни ОСОБА_9 та ОСОБА_3 не рахуються членами цієї біржі. Слід зауважити що всі учасники товарної біржі - це юридичні особи.

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР (чинна на момент укладання спірного правочину) Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Згідно Роз`яснення Міністерства юстиції України від 10.04.1998 №17-12/44, передбачає особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини), якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважаємо, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Недотримання цієї вимоги згідно з ст.47 ЦК тягне недійсність договору. Таким чином, зазначений договір набуватиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Оскільки, сторони Договору 1 являються фізичними особами (громадянами) та не були учасниками товарної біржі «Українська біржа нерухомості», то такий договір підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР (чинна на момент укладання спірного правочину) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Стаття 48 Цивільного кодексу Української РСР (чинна на момент укладання спірного правочину) передбачає: недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Також, суд критично розцінює сам факт укладання Договору 1 саме на товарній біржі «Українська біржа нерухомості», адже в матеріалах справи міститься копія ухвали Господарського суду міста Києва від 05.02.2002 року про ліквідацію юридичної особи та про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. З указаної ухвали суду вбачається, що 23.02.1999 року (тобто більш ніж за 9 (дев`ять) місяців до передбачуваної дати укладення спірного договору від 01.12.1999 року) Арбітражним судом міста Києва (суддя Качан) у відповідності з вимогами ст.ст. 13, 14 Закону України «Про банкрутство» винесено постанову про визнання товарної біржі «Українська біржа нерухомості» банкрутом.

За змістом ст. 15 «Про банкрутство» (в редакції чинній на момент винесення ухвали) встановлено наслідки визнання боржника банкрутом: з моменту визнання боржника банкрутом - припиняється підприємницька діяльність боржника.

Таким чином, саме з моменту визнання Товарної біржі "Українська біржа нерухомості" банкрутом на указаній біржі не могли вчинятися жодні правочини, оскільки остання припинила свою підприємницьку діяльність з 23.02.1999.

Крім того, суд звертає увагу, що на день підписання Договору купівлі-продажу від 01.12.1999 року, серія та номер 74, зареєстрованого на Товарній біржі "Українська біржа нерухомості", ОСОБА_9 було 86 років (1913 року народження). Як вказує позивач за зустрічним позовом, стан здоров`я не дозволяв ОСОБА_9 за два тижні до смерті (19 грудня 1999 року) самостійно, без сторонньої допомоги рухатися у своєму будинку, а не те, щоб укладати договір купівлі-продажу свого будинку.

З огляду на порушення вимог законодавства на момент укладання договору купівлі-продажу від 01.12.1999, серія та номер 74, зареєстрованого на Товарній біржі "Українська біржа нерухомості", між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , а саме недотримання вимог щодо обов`язковості нотаріального посвідчення такого правочину, суд дійшов висновку про визнання Договору 1 недійсним.

В той же час, в матеріалах справи наявна копія рішення Печерського районного суду м. Києва від 15.02.2006 у справі №2-208-1/2006 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_16 про поділ спільно нажитого майна. Відповідним рішенням було встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_3 набув право власності за договором купівлі-продажу об`єкту житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був зареєстрований 01.12.1999р. на товарній біржі «Українська біржа нерухомості» під реєстраційним номером 74. Судом було виділено у власність ОСОБА_16 вцілому будинок по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, на запит судді Печерського районного суду м. Києва Гайдун X. А. про надання для огляду в судовому засіданні матеріали цивільної №2-208-1/2006 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_3 про поділ спільно нажитого майна, була отримана відповідь Голови Печерського районного суду м. Києва Козлова Р. Ю., проте що такої справи немає.

У відповідь на адвокатський запит адвоката Мохової Н. В., 26.10. 2022 Голова Печерського районного суду м. Києва Руслан Козлов, надав відповідь: «проведеною перевіркою алфавітних покажчиків цивільних справ за 2006 рік, встановлено що в провадженні судді Литвинової 1. В. перебувала справа №2-208- 1/06 за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_19 про розірвання шлюбу. 22.02.2006 судом постановлено Ухвалу у справі №2-208-1/06, яким позовну заяву залишено без розгляду».

З огляду на відсутність цивільної справи №2-208-1/2006 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_16 про поділ спільно нажитого майна та рішення в даній справі, то положення ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, судом не застосовуєються.

Крім того, відповідно до інформаційної довідки КМДА «КМБТІ», яка була надана Сьомій Київській державній нотаріальній конторі 07.07.2014, вбачається, що згідно з даними Бюро, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований на ім`я: ОСОБА_9 на підставі договору про передачу у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, посвідченою 1-ю Київською державною нотаріальною конторою 28.12.1949 року №48476/1.

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печорського району м. Києва «Печорська Брама» своїм листом від 09.01.2015р. повідомила наступне:

«На теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 , ніхто не зареєстрований. На момент смерті ОСОБА_9 19.12.1999р. за вищезазначеною адресою, були зареєстровані: власник будинку, ОСОБА_9 1913р. народження, який був зареєстрований з 23.03.1964р. та був знятий з реєстраційного обліку як померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 та син власника, ОСОБА_10 , 1957р. народження, який був зареєстрований з 17.11.1977 року та був знятий з реєстраційного обліку як померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 »

Крім того, факт володіння та користування будинковолодінням за адресою АДРЕСА_1 , сином ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , до моменту його смерті у лютому 2014 року, підтверджується документами щодо обслуговування житлового будинку та копіями квитанцій про сплату комунальних послуг ОСОБА_10 за період з 2000-2014 років, що були додані до матеріалів справи.

Таким чином, перехід права власності на спірний будинок за адресою АДРЕСА_1 , не відбувся, а тому і права розпоряджатися таким майном у ОСОБА_3 відсутнє.

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_13 , та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку (надалі - Договір 2), відповідно до умов якого продавець передає, а покупці приймають у власність в рівних частках кожний належний продавцю на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

Надалі, 12.06.2015 між ОСОБА_6 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_13 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку (надалі - Договір 3), відповідно до умов якого продавці продають, а покупець купує житловий будинок АДРЕСА_1 , що відчужується загальною площею 86,4 кв.м., житловою площею 34,5 кв.м. (далі - «житловий будинок») (п. 1.1. Договору 3).

В подальшому, 23.01.2017 між ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_5 , та ОСОБА_7 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_14 укладено Договір купівлі-продажу частки житлового будинку (надалі - Договір 4), за умовами якого Продавець ОСОБА_4 передає у власність Покупця ОСОБА_7 належну їй частку житлового будинку, а Покупець приймає у власність частку житлового будинку та сплачує за нього оговорену цим договором грошову суму (п. 1 Договору 4).

Частина 1 ст. 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Судом встановлено, що Договір купівлі-продажу від 01.12.1999, серія та номер 74, зареєстрованого на Товарній біржі "Українська біржа нерухомості", між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , який є першим у ланцюгу договорів, на підставі якого було відчужене спірне майно, є недійсним, то в силу ч.1 ст. 216 ЦК України, послідуючі договори купівлі-продажу також підлягають визнанню недійсними.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

15.06.2000 син ОСОБА_9 - ОСОБА_10 - звернувся до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про вступ до спадщини відносно майна померлого ОСОБА_9 та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом.

У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_9 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто під час дії ЦК УРСР, то положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлого.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).

З огляду на викладене вбачається, що ОСОБА_10 в межах 6 місячного строку після смерті свого батька звернувся до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про вступ до спадщини відносно майна та фактично управляв та володів спадковим майном до своєї смерті, що підтверджується:

1) Договором №22517203 від 10.08.2000, укладеного між КП «Київгаз» та ОСОБА_11 щодо постачання природного газу, за адресою АДРЕСА_1 ;

2) Договором №22517206 від 08.01.2003, укладеного між КП «Київгаз» та ОСОБА_11 про надання послуг з газопостачання, за адресою АДРЕСА_1 ;

3) Актом звірки фактично використаних обсягів природного газу від 31.12.2013 за адресою АДРЕСА_1 :

4) Квитанціями про сплату електроенергія ОСОБА_11

5) Угодою про розстрочення сплати заборгованості за договором про користування електричною енергією від 12.01.2011 за адресою АДРЕСА_1 , укладена між АЕК «Київенерго» та ОСОБА_10 .

Таким чином, будь-яких доказів володіння та користування спірним майном за адресою АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять, натомість з огляду на викладене ОСОБА_10 вказаним спірним майном користувався та володів в порядку спадкування до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 2 ст. 1220 ЦК України встановлено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1223 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частинами 1, 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

08.02.2014 дочка ОСОБА_10 - ОСОБА_2 звернулася до Сьомої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_10 , в той же час син померлого - ОСОБА_11 відмовився від прийняття спадщини на користь сестри - ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

З огляду на зазначене, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Дочка ОСОБА_10 - ОСОБА_2 звернулася до Сьомої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_10 , в той же час син померлого - ОСОБА_11 відмовився від прийняття спадщини на користь сестри - ОСОБА_2 .

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини, тому спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку.

Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати:1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);

2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;

3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм;

5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

З урахуванням того, що позивач за зустрічним позовом звернулася в установленому порядку до нотаріальної контори для прийняття спадщини, але її право оспорюється, а в матеріалах справи містяться усі правовстановлюючі документи на спадкове майно, та з урахуванням встановлення судом у даній справі недійсності правочинів, то вона успадковує спірне майно, в тому суд задовольняє позовні вимоги позивача за зустрічним позовом в частині визнання права власності в порядку спадкування та визнає за ОСОБА_20 право власності в порядку спадкування на приватне будинковолодіння - житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ); земельної ділянки площею 0.10 га, розташованої на території Рославичівської сільської Ради, Васильківського району Київської області; земельної ділянки площею 0,52 га, що розташована за адресою с. Проців, Бориспільського р-ну Київської області, садівницьке товариство «Крило».

В частині вимог за зустрічним позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про витребування майна суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що власниками житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , яким належить по спірного майна відповідно до Договору 4 та підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Обраний заявником спосіб захисту (витребування майна) має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 ЦК України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права. Крім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.

Виходячи зі змісту наведених норм, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

За змістом статті 392 ЦК України, передбачений нею спосіб захисту спрямований не на виникнення за рішенням суду права власності позивача, а на підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 ЦК України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до системного тлумачення приписів статті 387 ЦК України у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до не власника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

Тобто, позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна.

Відповідно до частини першої статті 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Тобто відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Згідно статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд зазначає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 906/655/18, від 19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі 6-140цс14).

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.

Чинне законодавство України не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Судом в даній справі встановлено незаконність вибуття майна за адресою АДРЕСА_1 .

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є добросовісними набувачами.

Більш того, відчуження спірного майна за адресою АДРЕСА_1 23.01.2017 відбулося в той час, коли існував спір в даній справі стосовно в тому числі цього майна.

Крім того, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.08.2015 накладено арешт на домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження цього житлового будинку, заборони вчинення будь-яких правочинів щодо розпорядження даним майном, заборони вчинення дій щодо приватизації земельної ділянки, заборони вселення будь-яких осіб.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016 року вказану ухвалу місцевого суду в частині встановлення заборони на вселення будь-яких осіб до спірного будинку скасовано, у задоволенні цих вимог заяви - відмовлено. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

У липні 2018 року ОСОБА_4 подала заяву про скасування заходів забезпечення позову, мотивуючи її тим, що будинок АДРЕСА_1 не є спадковим майном, оскільки був відчужений ще за життя спадкодавця ОСОБА_9 та не належить до спадкової маси спадкодавця ОСОБА_10 , а 05 травня 2015 року ОСОБА_3 продав будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частинах кожному.

12.06.2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали цей будинок їй і по теперішній час договір купівлі-продажу будинку є чинним. Вважає, що вжитий судом захід забезпечення позову обмежує її права як власника майна.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.11.2018 року у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11.04.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22.11.2018 - без змін.

Таким чином, відчуження спірного майна під час дії арешту на спірне майно свідчать про вчинення дій на ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог та про недобросовісність набувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування із незаконного володіння у ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , яким належить по житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Щодо вимог про скасування державної реєстрації.

Як вбачається з Договору купівлі-продажу від 01.12.1999 р., зареєстрованого на товарній біржі «Українська біржа нерухомості» 01.12.1999 року, серія та номер 74. на його підставі Київським міським бюро технічної інвентаризації домоволодіння АДРЕСА_1 начебто було зареєстровано за ОСОБА_3 па праві приватної власності, та записано в реєстровій книзі під № 687/32064 22 грудня 1999 року.

Разом з тим, Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 13.06.2018 падало наступну інформацію про майно: "Одночасно доводимо до Вашого відома, що інформація, викладена в інформаційній довідці, яка долучена до Вашого запиту стосовно реєстрації права власності «про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.1999 року, посвідченого товарною біржею «Українська біржа нерухомості» та реєстраційного напису КП «МБТІ» від 22.12.1999 року та надання роз`яснення, чи справді вищевказані документи надавались на заяву ОСОБА_3 , не відповідає записам реєстрових книг бюро. Інформаційна довідка, яка є в додатку до запиту, не виготовлялась в бюро. Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.1999 року, посвідченого товарною біржею «Українська біржа нерухомості», згідно даних реєстрових книг бюро не реєструвалось.

При цьому державну реєстрацію Договору 1 шляхом прийняття Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) здійснила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вспрейчук О.І. 05.05.2015, тобто більш як через п`ятнадцять років від смерті належного правоволодільця, якій начебто виступав Продавцем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Таким чином, визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 01.12.1999, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , державну реєстрацію якого шляхом прийняття Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) здійснила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вспрейчук О.І. 05.05.2015., тягне за собою скасування відповідного рішення державного реєстратора про реєстрацію запису про право власності на спірне нерухоме майно.

Ураховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Щодо вимог ОСОБА_1 за первісним позовом суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини відносно майна померлої матері ОСОБА_21 , зміну черговості спадкування за законом відносно майна померлого ОСОБА_10 , її брата, та визнання права власності на спадкове майно, позивачка вказує, що її мати, ОСОБА_21 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , 14.09.1963 уклала шлюб з ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, позивачка вважає, що має права в порядку спадкування після смерті своєї матері на спільного майна набутого за час сімейного життя з ОСОБА_9 , а саме на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , оскільки позивач була необізнана з необхідністю належного правового захисту своїх законних прав та інтересів, то не зверталася до органів нотаріату із заявами про вступ у спадщину.

Крім того, як стверджує позивачка, вона впродовж останнього часу життя свого брата, ОСОБА_10 , постійно здійснювала опіку на спадкодавцем, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, тому у відповідності до ч. 2 ст. 1259 Цивільного кодексу України претендує на зміну черговості та одержання права на спадкування.

Як вже зазначалося судом, згідно із частиною першою статті 529 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).

Строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна. (стаття 550 ЦК УРСР).

Судом встановлено, що ОСОБА_10 в межах 6 місячного строку після смерті свого батька звернувся до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про вступ до спадщини відносно майна та фактично управляв та володів спадковим майном до своєї смерті, будь-яких доказів щодо звернення позивачки за первісним позовом із заявою до нотаріальної контори про вступ у спадщину навіть після смерті ОСОБА_9 у суду відсутні, а свої дії обгрунтувала як необізнаністю щодо належного правового захисту.

Суд зазначає, що після закінчення строку, передбаченого цивільним кодексом для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/ відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку із обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем) наявність у нього права на спадкування.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у поновленні строку для прийняття спадщини.

Щодо зміни черговості, суд зазначає наступне.

відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17 (провадження № 61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_10 був у безпорадному стані, потребував стороннього догляду та допомоги, а вона піклувалася про нього та матеріально забезпечувала.

За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач не довела належними і допустимими доказами наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування, зокрема те, що ОСОБА_10 перебував у безпорадному стані через хворобу, а вона, саме в зв`язку з його безпорадним станом, протягом тривалого часу опікувалась ним та матеріально забезпечувала.

Таким чином, в задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо зміни черговості спадкування також необхідно відмовити.

Оскільки, судом відмовлено у вимогах позивача про поновлення строку для прийняття спадщини та зміни черговості спадкування за законом, а спадкоємцем першої лінії, ОСОБА_2 прийнято спадкове майно, то підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на спадкового майна у суду відсутні.

Крім того, ОСОБА_1 подала заява про уточнення позовних вимог відповідно до яких просила суд визнати недійсним Договори 1, 2, 3, 4.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 2, 74, 162 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами спірних Договорів.

З огляду на те, що судом відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку для прийняття спадщини, зміни черговості спадкування та визнання права власності в порядку спадкування, то підстав вважати, що оспорювані правочину порушують її права та законні інтереси у суду відсутні.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Крім того, ОСОБА_5 було заявлено про строк позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог за первісним позовом, то така заява залишається без розгляду.

Щодо судових витрат.

За первісним позовом, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

За зустрічним позовом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів відповідно до задоволених вимог, а саме судовий збір за вимогу про визнання недійсним договорів покладаються на сторін договорів, визнання права власності на позивача за первісним позовом, оскільки саме вона оспорює та визнає таке право та судовий збір за вимогу про витребування майна покладається на останніх власників спірного майна.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

2. Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 в повному обсязі.

3. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 01.12.1999, серія та номер 74, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , зареєстрованим на Товарній біржі «Українська біржа нерухомості».

4. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 05.05.2015, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ;

5. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 12.06.2015 між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

6. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 23.01.2017 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

7. Скасувати рішення - індексний номер 21100126 від 05.05.2015 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вепрейчук О.І, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

8. Визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності в порядку спадкування:

- Приватного будинковолодіння - житлового будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві приватної власності ОСОБА_9 та який прийняв у спадок ОСОБА_10

- Земельної ділянки площею 0.10 га, розташованої на території Рославичівської сільської Ради, Васильківського району Київської області (Державний акт на право приватної власності на землю серії ІИ-КВ №116784, виданий Рославичівською сільською радою народних депутатів від 24.12.1997 №11, зареєстрований в Книзі записів державних актів про право приватної власності на землю №71), яка належала на праві приватної власності ОСОБА_10 .

- Земельної ділянки площею 0,52 га, що розташована за адресою с. Проців, Бориспільського р-ну Київської області, садівницьке товариство «Крило», та була у власності ОСОБА_10 для ведення садівницького господарства.

9. Витребувати у ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) та ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) об`єкт житлової нерухомості (будинок), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Видати наказ.

10. Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2 980 (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят) грн.. 10 коп. Видати наказ.

11. Стягнути з ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2 980 (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят) грн.. 10 коп. Видати наказ.

12. Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Видати наказ.

13. Стягнути з ОСОБА_6 ( АДРЕСА_8 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Видати наказ.

14. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_9 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Видати наказ.

15. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_10 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 : ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.. 00 коп. Видати наказ.

16. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 24.10.2024.

Суддя А.В. Яковенко