Рішення

від 21.10.2024 по справі 914/1679/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2024 Справа № 914/1679/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Мега Тон», м.Львів

про стягнення 233425,24 грн. заборгованості.

Суддя Кітаєва С.Б.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ», до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Мега Тон», про стягнення 233425,24 грн. заборгованості, з якої 153346,07 грн основного боргу, 65529,34 грн інфляційних втрат та 14549,83 грн 3% річних.

Ухвалою суду від 03.07.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» залишено без руху.

10.07.2024, за вх.№17860/24, від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та без виклику сторін. Встановлено відповідачу строк протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

31.07.2024 поштове відправлення за штрих-кодовим ідентифікатором 0600942823794 (ухвала суду від 15.07.2024), повернулося до Господарського суду Львівської області не врученим з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Відмітка засвідчена підписом відповідального представника поштового відділення із проставленням відбитка календарного штемпеля.

07.08.2024, завх.№19607/24, через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника. Судом надано доступ до матеріалів електронної справи.

08.08.2024, за вх.№19824/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступив відзив на позовну заяву.

12.08.2024, за вх,№20014/24, через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

14.08.2024,за вх.№20272/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило заперечення( на відповідь на відзив).

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення .

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» згідно видаткових накладних здійснило поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Мега Тон» на підставі видаткових накладних (перелік наведений у позовній заяві). Предметом поставки був товар: труби, розподілювачі, коліно, трійники і сантехнічні вироби для об`єктів замовника (відповідача у справі). Замовник прийняв цей товар, але своєчасно та в повному обсязі не оплатив його.

А тому станом на 01.06.2024 заборгованість становила (із врахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви) становила 153 346,07 грн.

Відповідно до ст.625 ГПК України позивач заявив вимоги та просить стягнути з відповідача 65 529,34 грн.-інфляційні витрати та 14 549,83 грн.-3 % річних. Також просить відшкодувати судові витрати, з яких: 3028,00 грн.-витрати по оплаті судового збору та 53 342,5 грн.-витрат на правничу допомогу.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву (вх.№19824/24 від 08.08.2024) відповідач зазначає про те, що ним не визнаються повністю вимоги позивача викладені в позовній заяві.

Розмір невиконаного грошового зобов`язання відповідача нза поставлений товар 142 915,48 грн., оскільки 03.07.2024 року відповідач здійснив часткову оплату заборгованості на загальну суму 10430,60 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, а саме 3% річних та інфляційних втрат до 28583,10 грн., «з урахуванням недоведеності з боку позивача факту наявності збитків від сплати заборгованості у добровільному порядку». Клопочучи про зменшення 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Також відповідач заперечує проти задоволення судових витрат, вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, а тому підлягає зменшенню до розміру 1000,00 грн., оскільки він не відповідає критерію співмірності, а також не є пропорційним до предмету спору.

Відтак, відповідач просить позовні вимоги про стягнення основного боргу задоволити частково у розмірі 142 915,48 грн, зменшити розмір 3% річних та інфляційні втрати до 28583,10 грн. та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1000,00 грн.

У відповіді на відзив Позивач підтверджує, що ТзОВ «Компанія Мега Тон» 03.07.2024 здійснило часткове погашення заборгованості, а тому, заборгованість по основному боргу складає 142 915,47 грн., по інфляційних втратах 65 529,34 грн, по 3% річних - 14 549,83 грн., у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання.

Крім того, позивач вважає, що правові підстави для зменшення розмірі 3% річних та інфляційних втрат-відсутні.

Обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» (надалі Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Мега Тон (надалі -Покупець, Замовник, Відповідач) була досягнута згода про поставку товару труб, розподілювачі, коліно, трійники та сантехнічні вироби.

На виконання досягнутих між сторонами домовленостей постачальник (позивач) здійснив, в період з 30.01.2020 року по 11.02.2022 року, на користь покупця (відповідача) поставку погодженого між ними товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних видаткових накладних, а саме: №ЦСП-1013 від 30 січня 2020 року на суму 47 641,40 грн з ПДВ; №ЦСП-1189 від 5 лютого 2020 року на суму 6 041,49 грн з ПДВ; -№ЦСП-1155 від 5 лютого 2020 року на суму 3 448,62 грн з ПДВ; -№ЦСП-1717 від 20 лютого 2020 року на суму 3 825,68 грн з ПДВ; №ЦСП-1860 від 28 лютого 2020 року на суму 4 858,70 грн з ПДВ; №ЦСП-2561 від 12 березня 2020 року на суму 6 592,68 грн з ПДВ; №ЦСП-13960 від 17 грудня 2020 року на суму 8 320,62 грн з ПДВ; №ЦСП-13959 від 17 грудня 2020 року на суму 2 105,20 грн з ПДВ; №ЦСП-1005 від 20 січня 2021 року на суму 3 658,42 грн з ПДВ; №ЦСП-3509 від 23 березня 2021 року на суму 5 996,65 грн з ПДВ; №ЦСП-3769 від 29 березня 2021 року на суму 12 205,76 грн з ПДВ; №ЦСП-4860 від 15 квітня 2021 року на суму 13 713,43 грн з ПДВ; №ЦСП-5109 від 20 квітня 2021 року на суму 15 806,64 грн з ПДВ; №ЦСП-6829 від 28 травня 2021 року на суму 4 480,72 грн з ПДВ; №ЦСП-7317 від 9 червня 2021 року на суму 7 863,16 грн з ПДВ; №ЦСП-7500 від 14 червня 2021 року на суму 2 753,52 грн з ПДВ; №ЦСП-7971 від 24 червня 2021 року на суму 1 363,82 грн з ПДВ; №ЦСП-8187 від 1 липня 2021 року на суму 1 733,76 грн з ПДВ; №ЦСП-8432 від 6 липня 2021 року на суму 5 894,81 грн з ПДВ; №ЦСП-8668 від 13 липня 2021 року на суму 28 201,63 грн з ПДВ; №ЦСП-8951 від 16 липня 2021 року на суму 8 899,86 грн з ПДВ; №ЦСП-8961 від 16 липня 2021 року на суму 2 658,20 грн з ПДВ; №ЦСП-9972 від 9 серпня 2021 року на суму 2 254,78 грн з ПДВ; №ЦСП-11909 від 24 вересня 2021 року на суму 2 619,11 грн з ПДВ; №ЦСП-1445 від 11 лютого 2022 року на суму 4 255,85 грн з ПДВ, які містять підписи представників вищенаведених контрагентів.

Також матеріали справи також містять копії, виданих представнику відповідача довіреностей на отримання відповідного товару від позивача, а саме: №32 від 11.02.2022 року, №36 від 11.03.2020 року, № 25 від 24.02.2020 року, №21 від 19.02.2020 року, № 14 від 04.02.2020 року, №12 від 04.02.2020 року, №8 від 30.01.2020 року, а також генеральна довіреність №04/01 від 04.01.2021 року та генеральна довіреність №01/06 від 01.06.2020 року.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов`язань.

За отриманий товар відповідач з позивачем не розрахувався, заборгувавши таким чином 153 346,07 грн.

На адресу ТзОВ «Компанія Мега Тон» позивачем було надіслано Претензію вих.№45 від 28.05.2024 року, у якій просив терміново сплатити суму заборгованості, а також інфляційні витрати та 3% річних.

Враховуючи залишення відповідачем без задоволення адресованої йому претензії, а також зважаючи на несплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Мега Тон" цієї заборгованості у добровільному порядку, Товариство з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" для захисту своїх прав звернулося до суду з даним позовом, у якому просив стягнути з відповідача 153 346,07 грн. заборгованість за реалізований товар, а також 65 529,34 грн.-інфляційних витрат та 14 549,83 грн. 3 % річних, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.

Як вбачається з матеріалів справи 03.07.2024 (після відкриття провадження у справі №914/1649/24) відповідач частково здійснив оплату заборгованості на загальну суму 10 430,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1744 від 03.07.2024 р. на суму 3136,30 грн., платіжною інструкцією №1746 від 03.07.2024 р. на суму 3825,68 грн., платіжною інструкцією №1745 від 03.07.2024 р. на суму 3468,62 грн..

Позивачем підтверджено факт часткової оплати відповідача. Позивач зазначив про те, що сума інфляційних втрат та 3 % річних не змінилася, оскільки, оплата відбулася 03.07.2024, а розрахунок проводився 04.06.2024 року.

Оцінка суду.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За умовами статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Суд зазначає, що поставкою Товариством з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" товару на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Мега Тон" та прийняттям товару відповідачем, наведені юридичні особи вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб. Відповідно, між цими контрагентами виникли зобов`язальні відносини, які регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару по видаткових накладних, які підписані обома сторонами без будь-яких зауважень і претензій.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов`язку, що не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

У свою чергу, як зазначалося вище, в матеріалах справи наявні підписані представниками обох сторін видаткові накладні, в яких визначена вартість фактично поставленого товару, а відтак, з моменту підписання видаткових накладних відповідач був обізнаний про фактичний обсяг та вартість поставленого позивачем товару, і відповідно, про належну до сплати за поставлений товар суму коштів.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, відповідач зобов`язаний був оплатити вартість поставленого йому за видатковими накладними товару після його прийняття.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується на момент звернення з позовом до суду відповідач заборгував 153346,07 грн за отриманий товар.

Відповідач в процесі розгляду даної справи частково здійснив оплату заборгованості на загальну суму 10 430,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1744 від 03.07.2024 р. на суму 3136,30 грн., платіжною інструкцією №1746 від 03.07.2024 р. на суму 3825,68 грн., платіжною інструкцією №1745 від 03.07.2024 р. на суму 3468,62 грн., що є підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 10430,60 грн, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином неоплаченою залишається заборгованість в розмірі 142 915,47 грн (153 346,07 грн 10430,60 грн), з огляду на що її слід стягнути в судовому порядку, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 65 529,34 грн.-інфляційних витрат та 14 549,83 грн.-3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УДТ" про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат, оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат у розмірі 65 529,34 грн. та 3% річних у сумі 14 549,83 грн. відповідають приписам чинного законодавства, а тому, такі вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, то суд відмовляє у його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідач, просячи зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір інфляційних втрат, помилково посилається на положення ст.233 ГК України та ст. 551 ЦК України, які передбачають право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Що стосується 3% річних, то згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вирішила справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: встановлення такої процентної ставки на рівні 40 % та 96 %, та її явної невідповідності принципу справедливості, тоді як у даній справі № 914/1679/24 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3 % та не вбачається порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час їх нарахування.

Відтак, відповідач, посилаючись клопотанні на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернув увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, в тому числі і встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%. Водночас, у даній справі, яка розглядаються, значний обсяг простроченої заборгованості зумовлений тривалим простроченням виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати позивачу вартості отриманого товару і нарахування 3% річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, має компенсаційний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу позивача.

Отже, у клопотанні щодо зменшення розміру 3 % річних і інфляційних втрат відповідач послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, однак, враховуючи, що у справі, яка розлядається, та у справі № 902/417/18 обставини не є подібними, про що описано вище, суд вбачає не підстав для застосування позиції Великої Палати Верховного Суду до правовідносин у справі, яка розглядаються і відповідно, відповідно, не вбачає підстав для зменшення заявлених до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або .заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково.

Судові витрати.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з цим позовом до суду, позивач заявив одну вимога майнового характеру про стягнення 233425,24 грн заборгованості.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовну заяву було подано через систему «Електронний Суд» 28.06.2024.

Відповідно до приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 (провадження № 12-26гс22) застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у разі подання до суду процесуальних документів в електронній формі.

Приймаючи до уваги викладені норми Закону України Про судовий збір, а також з огляду на обставини подання позивачем позовної заяви через підсистему Електронний суд, розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становить 2 801,11 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №28667 від 19.06.2024.

Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (наразі є переплата судового збору в розмірі 226,89 грн.).

Відтак, судом береться до уваги судовий збір в сумі 2 801,11 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України Про судовий збір, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Згідно п.п. 1,5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним клопотанням про повернення судового збору, у зв`язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено Законом (226,89 грн. судового збору) та у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 10430,60 грн. основного боргу (125,17 грн. судового збору).

Беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2675,94 грн.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Заяви в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 53 342,5 грн., позивач надав: копію договору про надання правової допомоги від 22.03.2023, укладеного між адвокатом Поваляєвим Павлом Олеговичем та позивачем, копію додаткової угоди від 01.02.2024 року до договору про надання правової допомоги від 22.03.2023 року, копію ордеру серії ВС № 1287438 від 27.06.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Поваляєва П.О., копію акту наданих послуг від 10.06.2024 на суму 30 000, 00 грн. та виписку з банку адвоката Поваляєва П.О. за період з 19.06.2024 по 25.06.2024, що підтверджує оплату за вказаним актом у розмірі 30 000, 00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Як вже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, як вбачається з акту надання послуг від 10.06.2024 на суму 30 000, 00 грн, адвокатом надано позивачу правову допомогу в справі № 914/1679/24 на загальну суму 30 000, 00 грн, а саме надано такі послуги:

- консультація 1 год. 1000 грн;

- аналіз документів 1 год. 1000 грн;

- підготовка претензії 1 год. 1000 грн;

- аналіз судової практики, з питань, що є предметом спору 2 год. 3000 грн;

- підготовка позовної заяви 2 год. 5000 грн.;

- сканування додатків до позовної заяви 1 год. 1000 грн;

- проведення розрахунків та перевірка правильності розрахунків - 2 год. 4000 грн;

- формування позовної заяви та додатків в системі «Електронний суд» 1 год. 1000 грн;

- моніторинг та супровід руху справи 1 год. 1000 грн;

- представництво інтересів клієнта в господарському суді 3 год. 12000 грн.

Слід зазначити, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат не є обов`язковими для суду. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18 (пункт 5.44), від 16.11.2022 у справі N 922/1964/21 (пункти 135, 147)).

Стосовно наведеної в акті від 10.06.2024 №8 послуги: «консультація»,

суд вважає за доцільне відзначити про те, що представником позивача не надано суду належних доказів проведення адвокатом відповідної консультації, зокрема, яким засобом комунікації така була здійснена, в які дату та час, який характер питань був її предметом, доказів фіксації та обліку витраченого часу тощо, а відтак, заявлені до стягнення судові витрати в цій частині є недоведеними. Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

Із приводу зазначених в акті від 10.06.2024 №8 послуг: «аналіз документів»; «підготовка претензії»; «аналіз судової практики, з питань, що є предметом спору»; «сканування додатків до позовної заяви»; «проведення розрахунків та перевірка правильності розрахунків»; «формування позовної заяви та додатків в системі «Електронний суд»», то такі є необхідними передумовами для складання відповідної заяви по суті справи (позовної заяви), а отже, і складовими послуги з її підготовки та оформлення, а тому визначена в сукупності вартість цих послуг на суму 12000 грн є неспівмірною із фактично наданим обсягом правової допомоги та підлягає виключенню із загальної вартості наданих послуг.

З врахуванням вищенаведеного, вартість послуги: «підготовка позовної заяви» (п.5 в акті наданих послуг від 10.06.2024 №8) у розмірі 5000 грн. підлягає до відшкодування.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Статтею 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною четвертою статті 60 ГПК України, яка є спеціальною статтею процесуального закону щодо належного підтвердження повноважень представника в суді, передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

В господарському судочинстві згідно з вимогами статті 60 ГПК України допустимим доказом повноважень адвоката для участі в судовому процесі, підписання заяв, скарг, клопотань та здійснення інших процесуально значимих дій є лише довіреність або ордер.

За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї прав та обов`язків. (Рішення Конституційного Суду від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України).

Будь-яка процесуальна дія в суді однієї особи в інтересах іншої особи, внаслідок якої вона набуває певних прав та обов`язків (у тому числі підписання та/або подання певного процесуального документа до суду) є представництвом, а отже, на такі правовідносини поширюється дія положень статті 131-2 Конституції України щодо виключного представництва адвокатом інтересів іншої особи.

Відтак витрати, понесені у зв`язку з правовою допомогою адвоката: «представництво інтересів клієнта в господарському суду» (п.10 в акті наданих послуг від 10.06.2024 №8) вартістю 12000 грн. підлягають до відшкодування.

Окрім того, оскільки позовна заява сформована в системі «Електронний суд» і всі подальші заяви обох сторін, в тому числі по суті, формувалась сторонами в електронній формі з використанням електронних кабінетів, то така послуга як «моніторинг та супровід справи» вартістю 1000 грн, є обгрунтованою та підлягає до відшкодування.

Щодо решти витрат на правову допомогу на суму 23 342,50 грн. (53342,50 30000,00), то суд зазначає, що позивачем доказів на підтвердження надання послуг з правничої допомоги на зазначену суму (вид послуг, вартість, акт виконаних робіт (наданих послуг)) за укладеним договором з позивачем, - не надано. Відтак, витрати на суму 23 342,50 грн. відшкодуванню не підлягають

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 18 000, 00 грн, а отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 126, 129, 231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Мега Тон» (79024, м.Львів, вул. Богданівська, будинок 44, ЄДРПОУ 39103482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП УДТ» ( 01042, м. Київ, б. Дружби народів, будинок 9, ЄДРПОУ 24744047) 142 915,47 грн. основного боргу, 65 529,34 грн. інфляційних втрат, 14 549,83 грн. 3% річних, 18 000,00 грн. витрат на правничу допомогу та 2 675,94 грн. судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення 10430,60 грн основного боргу - провадження у справі закрити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

СуддяКітаєва С.Б.