Рішення

від 14.10.2024 по справі 2-2328/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2024 Справа № 2-2328/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Приватні інвестиції, м.Київ,

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна корпорація Львіввікнопласт, м. Львів,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Юрпромтехсервіс, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Акціонерного товариства Кредобанк, м. Львів,

про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: А. Лойфер,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2: М. Шпунт,

від третьої особи: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua

СУД ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області 06.08.2021, згідно ухвали Львівського апеляційного суду від 22.07.2021, надійшли матеріали справи №2-2328/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Приватні інвестиції до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна корпорація Львіввікнопласт та Товариства з обмеженою відповідальністю Юрпромтехсервіс про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.09.2021 позовну заяву і додані до неї документи прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, позовні вимоги задоволено. Присуджено до солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 в загальному розмірі 365562,96 доларів США та 3300,00 грн. комісії за управління кредитом, шляхом звернення стягнення на майно, а саме - на предмет іпотеки: навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2, загальною площею 2483,1 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 93, шляхом продажу нерухомого майна на прилюдних торгах.

Постановою Верховного Суду від 09.04.2024 касаційну скаргу ТОВ Юрпромтехсервіс задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 26.04.2023 у справі № 2-2328/11 скасовано, а справу № 2-2328/11 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

30.04.2024 матеріали справи № 2-2328/11 повернулись до Господарського суду Львівської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 30.04.2024 справу № 2-2328/11 передано на розгляд судді Б. Яворському. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 справу № 2-2328/11 прийнято та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження. Подальший хід розгляду справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

31.05.2024 позивач через систему «Електронний суд» подав додаткові письмові пояснення.

04.06.2024 відповідач 2 через систему «Електронний суд» подав додаткові письмові пояснення.

24.06.2024 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№2448/24). У поданій заяві позивач повідомляє суд, що розмір заборгованості позивачем розраховано до 27.09.2009, просить стягнути з відповідача: 300'000,00 дол. США заборгованість по тілу кредиту, 13'306,49 дол. США процентів за користування кредитом, 2'175,00 дол. США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 361,51 дол. США пені за несвоєчасну сплату процентів та 2'101,92 дол. США упущеної вигоди за несвоєчасне повернення кредиту, шляхом звернення стягнення на майно, а саме - на предмет іпотеки: навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2, загальною площею 2483,1 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 93, шляхом продажу нерухомого майна на прилюдних торгах. Ухвалою від 16.07.2024 дану заяву прийнято до розгляду, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.09.2024. Розгляд справи відкладався, про що зазначено у відповідних ухвалах суду.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Відповідач 1 та третя особа представників у жодне засідання не забезпечили, хоча повідомлялися у встановленому законом порядку про усі судові засідання, відзиву та пояснень на позовну заяву не подали.

Представник відповідача 2 у судових засіданнях проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аргументи позивача.

Позивач просить стягнути 300000,00 доларів США заборгованості по тілу кредиту (сума отриманого та неповернутого позичальником кредиту), 13306,49 доларів США процентів за користування кредитом за період з 01.06.2009 по 27.09.2009, 2175,00 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.07.2009 року по 27.09.2009, 361,51 доларів США пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.06.2009 по 27.09.2009, 2101,92 доларів США упущеної вигода за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.07.2009 по 27.09.2009. Зазначає, що перехід права власності на предмет іпотеки від ОСОБА_1 до ТОВ «Юрпромтехсервіс» відбувся під час розгляду цивільноі? справи за позовною заявою ПАТ «Кредобанк» до ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікновласт» і ОСОБА_1 (первіснии? іпотекодавець) про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, та всупереч ухвалі Вищого спеціалізованого суду Украі?ни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2014 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду Украі?ни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 у справі №461/10151/13. З огляду на обставини, за яких відбулось відчуження предмета іпотеки та набуття на нього права власності ТОВ «Юрпромтехсервіс», останнє не є добросовісним набувачем, а набувало права на таке маи?но разом із обтяженням іпотекою відповідно до ст. 23 Закону Украі?ни «Про іпотеку». Верховнии? Суд, направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 09.04.2024 наголосив, що іпотека залишається діи?сною незалежно від зміни власника маи?на, тому висновки судів, що іпотека за договором іпотеки від 28.05.2008 є діи?сною з моменту внесення про неі? первинного запису в Державнии? реєстр іпотек (з 28.05.2008), є правильними. Маи?новим поручителем за зобов`язаннями ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» за кредитним договором №125 від 28.05.2008 та іпотекодавцем за договором іпотеки від 28.05.2008 є ОСОБА_1 . Він же є засновником (учасником) ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт». Новим власником предмета іпотеки замість ОСОБА_1 (іпотекодавця) є ТОВ «Юрпромтехсервіс». Засновниками (учасниками) ТОВ «Юрпромтехсервіс» станом на 07.11.2014 (дата відчуження предмета іпотеки) були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_2 був представником ОСОБА_1 за довіреністю під час розгляду цієі?? справи №2-2328/11 Галицьким раи?онним судом м. Львова. Таким чином, відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем відбулось без згоди на те іпотекодержателя та всупереч приписам ч. 3 ст. 9 Закону Украі?ни «Про іпотеку» и? умовам п. 4.1.4. договору іпотеки від 28.05.2008 на користь юридичноі? особи, засновником (учасником) якоі? є іпотекодавець, а, отже, ТОВ «Юрпромтехсервіс» як юридична особа, яка пов`язана та підконтрольна недобросовісному іпотекодавцю, не є добросовісним набувачем предмета іпотеки. Відчужуючи предмет іпотеки за умови наявності заборгованості за основним зобов`язанням, яке забезпечено цією іпотекою, та перебування в провадженні суду справи про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, про що ОСОБА_1 як учасник справи був обізнании?, ОСОБА_1 діяв очевидно недобросовісно, переслідуючи мету уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та порушення цим прав кредитора-іпотекодержателя, тобто зловжив своі?ми правами, використавши і?х на шкоду іншим особам. Зважаючи, що в силу приписів ст. 23 Закону Украі?ни «Про іпотеку» зобов`язання ОСОБА_1 , як іпотекодавця за договором іпотеки, переи?шли до ТОВ «Юрпромтехсервіс», а ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» своі? зобов`язання за кредитним договором не виконало, ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиціі?» має не лише право стягнути заборгованість з позичальника, а и? звернути стягнення на предмет іпотеки. Набувши право власності на предмет іпотеки, ТОВ «Юрпромтехсервіс» відповідно до ст. 23 Закону Украі?ни «Про іпотеку» набуло статус іпотекодержателя (маи?нового поручителя), а відтак несе відповідальність перед ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиціі?» за невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором (включаючи повернення суми кредиту, сплату процентів, неустои?ки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого маи?на, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки) в межах вартості предмета іпотеки. Первіснии? позивач звертався до позичальника та маи?нового поручителя (іпотекодавця) з вимогами від 24.09.2009 про погашення заборгованості, які були отримані 28.09.2009. У вимогах вказано на необхідність погасити заборгованість у тридцятиденнии? строк з дати і?х отримання, тобто до 28.10.2009. Позовна заява про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором зареєстрована Галицьким раи?онним судом м. Львова 06.04.2010. Таким чином, позовна заява подана з дотриманням як загальноі?, так і спеціальноі? (щодо стягнення штрафних санкціи?) позовноі? давності. ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиціі?» також зазначає, що позовна заява була подана первісним позивачем до суду за встановленою юрисдикцією. Тривалии? розгляд справи Галицьким раи?онним судом м. Львова та внесення змін до процесуального законодавства Украі?ни щодо юрисдикціі? цієі? категоріі? спорів є обставинами, які не залежать від волі та поведінки ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиціі?». Щодо обрання, як зазначає відповідач 2, неналежного способу захисту, то ТОВ «Юрпромтехсервіс» залучено до участі у справі в якості належного відповідача (правонаступника іпотекодавця) 03.05.2017, а висновки Верховного Суду щодо способу захисту у вигляді вимоги про визнання прав іпотекодержателя, на які посилається ТОВ «Юрпромтехсервіс», сформовані у 2021- 2023 роках. Тобто станом на дату пред`явлення вимог до ТОВ «Юрпромтехсервіс», ані суд, ані ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиціі?» не могли передбачити, яким чином формуватиметься судова практика. Крім того, Верховнии? Суд в силу ст. 308 ГПК Украі?ни мав процесуальну можливість скасувати судові рішення у справі №2-2328/11 та відмовити у задоволенні позову, якби визнав доводи ТОВ «Юрпромтехсервіс» про обрання позивачем неналежного способу захисту слушними та обґрунтованими. Натомість, Верховнии? Суд ухвалив повернути справу на новии? розгляд до суду першоі? інстанціі? для дослідження питання добросовісності набувача іпотечного маи?на.

Аргументи відповідача 1 не відомі, оскільки він не скористався своїм правом на подання відзиву.

Аргументи відповідача 2.

Позивач у цій справі, який вважає, що іпотека є та залишалася чинною для набувача та нового власника майна (ТОВ «Юрпромтехсервіс»), що перебувало у іпотеці, вимог про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна не заявляв, тобто при розгляді цієї справи не обрав належного способу захисту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заявленого позову; на момент набуття ТОВ «Юрпромтехсервіс» права власності на об`єкт нерухомості, в реєстрі були відсутні відомості про права інших осіб на це нерухоме майно або їх обтяження; ТзОВ «Юрпромтехсервіс» набуло право власності на нерухоме майно не від іпотекодавця - ОСОБА_1 ; ТОВ «Юрпромтехсервіс», набуваючи у власність нерухоме майно, не мало обґрунтованих сумнівів щодо відсутності прав чи обтяжень на це майно, тому наявні підстави для висновку, що ТОВ «Юрпромтехсервіс» набуло спірне нерухоме майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і є його добросовісним набувачем; відповідач ТОВ «Юрпромтехсервіс» є добросовісним набувачем спірного майна, що унеможливлює задоволення вимоги позивача як про звернення стягнення на вказане нерухоме майно, так і про визнання його іпотекодержателем нерухомого майна; твердження позивача ґрунтуються на припущеннях, не підтвердженні належними та допустимими доказами, не спростовують добросовісність останнього набувача спірного майна відповідача 2 ТОВ «Юрпромтехсервіс», як й попередніх набувачів, власників майна; ТОВ «Юрпромтехсервіс» є власником майна, щодо якого заявлено вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, та у жодних відносинах із позивачем (фінансовою компанією) чи ПАТ «Кредобанк» не перебував та не перебуває, жодних договорів із ними не укладало, жодних коштів чи кредитів не отримувало та будь-яких зобов`язань на себе не брало; ТОВ «Юрпромтехсервіс» набуло у власність вказане майно не від іпотекодавця, на момент набуття будь-які зареєстровані обтяження майна були відсутні у державному реєстрі, а відтак майно набуто у власність вільним і товариство є добросовісним набувачем, в силу чого не зобов`язане відповідати за невиконання будь-яких зобов`язань третіх осіб; позивачем не надано, а матеріали справи не містять документів та вчинення реєстраційних дій, як і виконання всіх умов передбачених договором факторингу та як наслідок відсутні докази факту переходу до позивача прав вимоги за кредитним договором, а відтак й виникнення у позивача права та підстав заявляти будь-які вимоги; наданий меморіальний ордер жодним чином не підтверджує факту надання кредиту позичальнику, та, як наслідок, виникнення права вимагати його повернення; позивач не довів факту надання кредиту.

Аргументи третьої особи не відомі, оскільки вона не скористалася своїм правом на подання пояснень.

У судовому засіданні 14.10.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Між ВАТ «Кредобанк» та ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» 28.05.2008 було укладено кредитнии? договір №125, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 300000,00 доларів США на умовах, обумовлених цим кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит в термін до 27.05.2010 і сплатити за користування кредитними коштами відсоткову ставку Libor (03) + 11% річних. Згідно з п. 5.1 кредитного договору відповідач-1 зобов`язався повернути позивачу кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Відповідно до п.4.3 кредитного договору відповідач-1 зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховано проценти. Згідно з п. 4.1.3 кредитного договору відповідач-1 зобов`язаний був щомісяця сплачувати позивачу комісію за управління кредитом в сумі 300,00 грн. Пунктом 7.1 кредитного договору визначено відповідальність відповідача-1 за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (повернення кредиту або його частин, оплати процентів, комісій, інших платежів за кредитним договором), а саме - сплата пені в розмірі 0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 28.05.2008 був укладении? договір іпотеки, якии? посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Білицею О.З. та зареєстровано в реєстрі за №965. Виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечено іпотекою нерухомого майна (навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами "Б-2", загальною площею 2483,1 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 93).

Банк своі? зобов`язання за кредитним договором виконав, надав кредит у повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером №1850454 від 29.05.2008. Призначенням платежу в сумі 300000,00 доларів США вказано надання кредиту відповідачу 1 згідно кредитного договору №125 від 28.05.2008. Відповідно до п. 2.6 кредитного договору для обліку кредитних коштів банк відкриває позичковий рахунок. Банк відкрив відповідачу 1 позичковий рахунок, який відображений у відповідному меморіальному ордері, де також зазначена сума платежу 300000,00 доларів США та її гривневий еквівалент, який у даному випадку є підтвердженням надання відповідачу 1 кредиту та отримання ним грошових коштів в сумі 300 000,00 доларів США (з такими висновками судів погодився і Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд).

Позичальник взяті на себе зобов`язання не виконав, тому 24.09.2009 ВАТ "Кредобанк" скерував на адресу відповідача 1 вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, однак останнім така вимога була проігнорована та не виконано зобов`язання за кредитним договором №125 від 28.05.2008, що і стало підставою для звернення до суду.

У квітні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» звернулось до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» та ОСОБА_1 , як до солідарних боржників, про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором №125 від 28.05.2008 станом на 31.03.2010 в розмірі 349459,76 доларів США, що еквівалентно 2769468 грн. 60 коп. (по курсу НБУ станом на 31.03.2010: 1 долар США - 7,925 грн.), та 3300 грн., з яких: 75000 доларів США - строкова заборгованість по кредиту; 225000 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 16925 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.07.2010 по 30.03.2010; 27783,40 доларів США - прострочені проценти по кредиту за період з червня 2009 року по лютий 2010 року; 2718,90 доларів США - нараховані проценти за період з 01.03.2010 по 30.03.2010; 2032,46 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.06.2009 по 30.03.2010; 3300 грн. - комісія за управління кредитом за період з травня 2009 року по березень 2010 року, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.05.2008 - навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2, загальною площею 2483,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 13440341, які належали на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.2007, продавши це нерухоме майно з прилюдних торгів.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19.03.2015 (занесеною в журнал судового засідання) позивача (банк) замінено правонаступником на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", у зв`язку з відступленням ПАТ "Кредобанк" права вимоги за вказаним вище кредитним договором ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" на підставі договору факторингу від 29.11.2011 шляхом купівлі права грошової вимоги та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013.

Заявою від 19.06.2015 правонаступник позивача ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" збільшив позовні вимоги і остаточно просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008, яка станом на 12.06.2015 становила 365562,96 доларів США, що еквівалентно 3373279,61 грн., з яких: 300000 доларів США - заборгованість по кредиту; 30783,90 доларів США - прострочені проценти по кредиту; 27450 доларів США - пеня по простроченій основній сумі кредиту, згідно з п.5.1 кредитного договору; 2816,73 доларів США - пеня по прострочених процентах, згідно з п.7.1 кредитного договору; 4512,33 доларів США - упущена вигода, згідно з п.7.5 кредитного договору; 3300 грн. - комісія за управління кредитом.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.07.2015 (занесеною в журнал судового засідання) прийнято вказану вище заяву про збільшення позовних вимог.

03.05.2017 ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" подало клопотання про заміну первісного відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача - ТОВ "Юрпромтехсервіс", у зв`язку з відчуженням предмета іпотеки. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова замінено первісного відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача - ТОВ "Юрпромтехсервіс".

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22.07.2019 позов задоволено. Вирішено стягнути солідарно з ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт" та ТОВ "Юрпромтехсервіс" на користь ТОВ Фінансова компанія "Приватні інвестиції" заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 в загальному розмірі 365562, 96 доларів США та 3300 грн., шляхом звернення стягнення на майно ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт" та ТОВ "Юрпромтехсервіс", а саме, на предмет іпотеки: навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами "Б-2", загальною площею 2483,1 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 93, реєстраційний номер 13440341, продавши майно з прилюдних торгів.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18.05.2021 рішення Галицького районного суду м. Львова від 22.07.2019 скасовано, провадження у справі за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито; роз`яснено позивачу ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" право на звернення до суду з таким позовом в порядку господарського судочинства, а також роз`яснено про наявність права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутись до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.07.2021 справу №2-2328/11 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ТОВ "Будівельна корпорація "Львіввікнопласт", ТОВ "Юрпромтехсервіс" про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено до Господарського суду Львівської області за встановленою юрисдикцією.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 в загальному розмірі 365562,96 доларів США та 3300,00 грн. комісії за управління кредитом, шляхом звернення стягнення на майно, а саме - на предмет іпотеки: навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2, загальною площею 2483,1 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 93, шляхом продажу нерухомого майна на прилюдних торгах.

Під час судового спору у справі №2-2328/11, 29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (новий кредитор) укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, за умовами якого до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» перейшло право вимоги, в тому числі за наведеним кредитним договором № 125 від 28.05.2008. Згідно з п. 3.2. договору факторингу банк передає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями, відповідно до забезпечувальних документів, вказаних в додатку №1. Відповідно до п. 1.1 договору факторингу забезпечення означає іпотеку, заставу, поруку та інші види забезпечення виконання будь-якою особою зобов`язань, або іншу угоду чи домовленість, що мають подібну дію. Пунктом 3.7. договору факторингу передбачено, що банк і новий кредитор зобов`язуються протягом 5 календарних днів з дня оплати ціни відступлення, здійснити за рахунок банку всі дії, необхідні для заміни іпотекодержателя за всіма договорами іпотеки, що входять до складу убезпечення за забезпечувальними документами, переданого за цим договором, з банку на нового кредитора, включаючи підписання та нотаріальне посвідчення відповідного договору (договорів), подання заяв та забезпечення реєстрації змін у відповідних записах у Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна тощо. Акт прийому-передачі портфеля заборгованостей до договору факторингу було підписано та передано право вимоги. Внесено ціну купівлі за викуп портфеля заборгованості на основі договору факторингу шляхом відступлення права вимог. Вказаний акт підтверджує оплату за договором факторингу.

25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, згідно з яким ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» права за договором іпотеки від 28.05.2008, який був укладений між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 .

Під час розгляду судами спору у справі №2-2328/11 у 2013 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт», ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», треті особи приватний нотаріус ЛМНО Білиця О.З., приватний нотаріус КМНО Петрушко Р.С., Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, в якому просив визнати припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 ; зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі іпотеки; визнати припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008, укладеного між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 ; зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі іпотеки; визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013, укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"; зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі; визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором від 25.04.2013 року, укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"; зобов`язати Реєстраційну службу ЛМУЮ вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою нерухомого майна, зазначеного у вказаному договорі про відступлення прав. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2013 у справі №461/10151/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014, позов ОСОБА_1 задоволено. На підставі цих судових рішень, припинено іпотеку за договором від 28.05.2008. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2014 було зупинено виконання рішення Галицького районного суду м.Львова від 18.10.2013 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014 у даній справі до закінчення касаційного провадження. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014, касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.10.2013 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18.02.2014 задоволено. Скасовано вказані судові рішення, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

07.11.2014, тобто вже після постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014, проведено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Юрпромтехсервіс".

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2016 у справі №461/10151/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Будівельна компанія «Львіввікнопласт», ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», треті особи - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Білиця Оксана Зенонівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрушко Ростислав Степанович, Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, про припинення іпотеки, визнання договорів недійсними, позовні вимоги задоволено частково; визнано припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 28.05.2008, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 ; визнано припиненою з 14.12.2011 іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 30.07.2008, укладеного між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 ; визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладений 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції»; визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладений 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції». Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.03.2016 в частині: визнання припиненою з 14.12.2011 іпотеки та визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором, скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих вимог; в решті рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.04.2017 рішення апеляційного суду залишено без змін.

У рішенні Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 у справі № 461/10151/13 судом встановлено, що 28.05.2008 та 30.07.2008 між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ТОВ «Будівельна компанія «Львіввікнопласт» укладено кредитні договори №125 та №158. На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Будівельна компанія «Львіввікнопласт» перед ВАТ «Кредобанк», за кредитними договорами, між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 28.05.2008 та 30.07.2008 укладено договори іпотеки, предметом яких є навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2 загальною площею 2483,1 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 93. Також встановлено, що 29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, згідно з яким ПАТ «Кредобанк» продав та відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» (новому кредитору), а останній прийняв права вимоги по вищезазначених кредитних договорах. При цьому, як вбачається з повідомлень №1198 та №1199 від 14.12.2011 вих. № 23-14090/11, ПАТ «Кредобанк» повідомив позивача про відступлення права вимоги за грошовими зобов`язаннями на підставі кредитних договорів, а також зазначив, що зобов`язання за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки повинні виконуватися на користь нового кредитора. 25.04.2013 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» укладено договори про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно з якими ПАТ «Кредобанк» відступив ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» права іпотекодержателя за договорами іпотеки. Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками апеляційного суду.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 79 ГПК України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під час вирішення спору суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У відповідності дост. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1. ст.625 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі - відшкодування збитків (ст.611 ЦК України).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.10.2022 судом витребовувався у Відділу поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 2 ГУ НП у Львівській області оригінал кредитного договору № 125 від 28.05.2008, який було вилучено в ПАТ Кредобанк, яке є правонаступником прав та обовязків ВАТ "Кредобанк" в ході розслідування кримінальної справи № 139-2169 (кримінальне провадження № 12013150070000143) для огляду в судовому засіданні і завірена суддею копія даного договору знаходиться у матеріалах справи.

За своєю правовою природою меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України"Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів НБУ, тобто є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію. У матеріалах справі міститься меморіальний ордер, який є підтвердженням надання відповідачу-1 кредиту та отримання ним грошових коштів в сумі 300000,00 доларів США. А тому суд не погоджується з відповідачем 2 щодо відсутності в матеріалах справи первинних документів щодо надання кредиту відповідно до укладеного кредитного договору. З такими висновками судів погодився і Верховний Суд, направляючи справу новий розгляд.

Також Верховний Суд відхилив «посилання відповідача 2 на те, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на неналежних доказах, які б надавали підстави для висновку щодо переходу позивачу прав вимоги за кредитним договором, оскільки такі доводи спростовуються встановленими судами обох інстанцій обставинами. … Відтак, ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції», набуло всіх прав вимоги, як за кредитним договором №125 від 28.05.2008, так і за договором іпотеки від 28.05.2008, який укладений між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Білицею Оксаною Зенонівною та зареєстрований в реєстрі за №965». З огляду на зазначене суд уже не дає оцінку даним обставинам, а вважає їх встановленими і доведеними.

Щодо твердження відповідача 2 про неправильно обраний позивачем спосіб захисту. У постанові ВС від 09.04.2024 зазначено, що «суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.»

Право чи інтерес особи мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Позаяк, неефективний спосіб захисту не здатен забезпечити поновлення порушеного (оспорюваного) права в межах одного судового провадження.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах (постанова Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Верховний Суд у п.8.44 постанови від 16.02.2024 у справі №910/10009/22 наголошує, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства. Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21 (п.6.46), від 20.09.2023 у справі №910/3453/22 (п.58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (п.5.30).

Суд погоджується із позивачем, що ініціювання нового судового провадження про визнання прав іпотекодержателя замість того судового процесу про звернення стягнення на предмет іпотеки, що триває ще з 2010 року, суперечитиме принципу процесуальноі? економіі? (ефективності, розумності та раціональності судового процесу), якии? є одним із засад господарського процесу.

Суд бере до уваги, що під час перегляду справи у касаційному порядку Верховний Суд не встановив обрання позивачем неналежного способу захисту, хоча відповідач 2 наголошував на цьому також, і в постанові, якою справу направлено на новий розгляд, не відзначено, що суди не звернули увагу на те, що позивачу слід було обрати інший спосіб захисту порушених прав чи даний спосіб є не ефективним або неналежним.

Водночас колегія суддів зазначила, що під час нового розгляду справи необхідно дослідити обставини добросовісності чи недобросовісності останнього набувача іпотечного майна. З даного приводу суд відзначає наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України). Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При цьому відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно, про що також зазначено у п. 9.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2461/17.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що підтвердження такої добросовісності набуття майна покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості, за словами ВП ВС, повинні спонукати покупця до більшої обачливості (постанова ВП ВС від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Суд відхиляє аргументи відповідача 2 про добросовісність набуття ним спірного майна, адже ОСОБА_1 , відчужив предмет іпотеки при наявній заборгованості за основним зобов`язанням, яке забезпечено цією іпотекою, та під час перебування в провадженні суду справи про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, про що він як учасник справи був обізнании?. Це свідчить, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, позичальником за кредитним договором від 28.05.2008 є ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт». Маи?новим поручителем за зобов`язаннями ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» за кредитним договором від 28.05.2008 та іпотекодавцем за договором іпотеки є ОСОБА_1 , який є одночасно і засновником (учасником) ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт». Новим власником предмета іпотеки замість ОСОБА_1 (іпотекодавець) є ТОВ «Юрпромтехсервіс». Засновниками (учасниками) ТОВ «Юрпромтехсервіс» станом на 07.11.2014 року (дата відчуження предмета іпотеки) були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Останній був представником ОСОБА_1 за довіреністю під час розгляду даної справи у Галицькому раи?онному суді м. Львова (відповідна інформація знаходиться у матеріалах справи). Суд погоджується з позивачем, що в результаті недобросовісних діи? ОСОБА_1 по відчуженню іпотечного маи?на новим набувачем маи?на стало ТОВ «Юрпромтехсервіс» юридична особа, яка підконтрольна самому ОСОБА_1 та и?ого представнику у справі ОСОБА_2 , що свідчить про обізнаність поза будь-яким розумним сумнівом зазначених осіб про наявність та стан розгляду судових справ щодо іпотечного маи?на.

За таких обставин ТОВ «Юрпромтехсервіс» не є добросовісним набувачем, а набував права на таке маи?но разом із обтяженням іпотекою відповідно дост. 23 Закону Украі?ни «Про іпотеку».

Щодо нарахованих сум заборгованості.

Відповідно до п. 1 кредитного договору банк зобов`язується надати у власність позичальника грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісіі?. Процентна ставка Libor (03) + 11% річних (п. 2.1.3. кредитного договору). Відповідно до п. 4.2 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти річних у розмірі, що визначаються як ставка Libor 3м збільшена на маржу 11,0 %. Розмір процентів за кредитом змінюється першого числа кожного календарного кварталу протягом усього строку діі? договору. Відповідно до п. 4.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році) за ставкою, визначеною у п. 2.1 цього договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному у п. 2.2 цього договору. Відповідно до п. 5.1 кредитного договору повернення суми кредиту здіи?снюється згідно наступного графіку: починаючи з 13-го по 24-и? місяць кредитування по 25 000,00 доларів США (12 траншів). Згідно п. 7.1 кредитного договору за несвоєчасно виконання грошових зобов`язань (повернення кредиту або и?ого частини, оплати процентів, комісіи?) позичальник на вимогу банку сплачує и?ому пеню за зобов`язаннями в іноземніи? валюті 0,05% за кожен день прострочки від простроченоі?/несплаченоі? суми. Відповідно до п. 7.1 кредитного договору позичальник сплачує проценти, нараховані відповідно до п. 4.2 цього договору, у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за якии? нараховано проценти. У п. 7.1 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (повернення кредиту або и?ого частини, оплати процентів, комісіи?) позичальник на вимогу банку сплачує и?ому пеню за зобов`язаннями в іноземніи? валюті 0,05 % за кожен день прострочки від простроченоі?/несплаченоі? суми. Відповідно до п. 7.5 кредитного договору за невиконання або неналежне виконання позичальником свого зобов`язання по своєчасному поверненню кредиту або и?ого частини, позичальник, крім сплати пені, на вимогу банку відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі, в тому числі и? упущену вигоду. Упущена вигода розраховується за весь час прострочення шляхом нарахування на суму прострочення процентноі? ставки (п. 2.1 договору), збільшеноі? в півтора рази.

Позивач під час нового розгляду справи, враховуючи зауваження Верховного Суду, висловлені у постанові про направлення справи на новий розгляд, подав заяву про зменшення розміру позовних вимог і просить стягнути: 300000,00 доларів США заборгованості по тілу кредиту (сума отриманого та неповернутого позичальником кредиту); 13306,49 доларів США процентів за користування кредитом за період з 01.06.2009 по 27.09.2009; 2175,00 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.07.2009 року по 27.09.2009; 361,51 доларів США пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.06.2009 по 27.09.2009; 2101,92 доларів США упущеної вигода за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.07.2009 по 27.09.2009. У заяві наведені детальні розрахунки з обґрунтуванням кожної суми. Суд перевірив дані суми на предмет їх відповідності положенням законодавства і умовам договору та встановив, що такі здійснені вірно.

Верховний Суд у постанові від 16.10.2019 у справі № 522/11364/15-ц відзначив таке: «відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, у той час як обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Випадки і порядок використання іноземної валюти передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» і Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Таким чином гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, при цьому відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка ним отримана.

За таких обставин як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству і суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Відповідні висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, одночасно відступивши від зазначеної у постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 правової позиції Верховного Суду України про те, що незалежно від валюти боргу валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня.

Крім того, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду, а також у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. Тому, у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.»

Стаття 541 ЦК Украі?ни передбачає, що солідарнии? обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості пред`явлені до ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» (позичальник) та ТОВ «Юрпромтехсервіс» як правонаступника ОСОБА_1 (маи?новии? поручитель).

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК Украі?ни у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Іпотекою є застава нерухомого маи?на, що залишається у володінні заставодавця або третьоі? особи (ст.575 ЦК України). Згідно ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим маи?ном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своі?х вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 7 ЗУ «Про іпотеку» зазначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленіи? іпотечним договором, що визначена на час виконання цієі? вимоги, включаючи сплату процентів, неустои?ки, основноі? суми боргу та будь-якого збільшення цієі?? суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

У статті 39 ЗУ «Про іпотеку» вказано, що у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У п. 3.1.4 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим та/або боржником за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати и?ого відповідно до розділу 5 цього договору, та за рахунок вирученоі? від реалізаціі? предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи повернення суми кредиту, сплату процентів, неустои?ки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого маи?на, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про іпотеку» маи?новии? поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити своі? вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку»).

У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншоі? особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є діи?сною для набувача відповідного нерухомого маи?на, навіть у тому випадку, якщо до и?ого відома не доведена інформація про обтяження маи?на іпотекою. Особа, до якоі? переи?шло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі и?ого права і несе всі и?ого обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про іпотеку»).

Оскільки зобов`язання ОСОБА_1 , як іпотекодавця за договором іпотеки, переи?шли до ТОВ «Юрпромтехсервіс», а ТОВ «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» своі? зобов`язання за кредитним договором не виконало, позивач має право стягнути заборгованість з позичальника та звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з постановою Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №1323/6612/12 позичальник та іпотекодавець є різні особи, а тому одночасне вирішення питання про солідарне стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвіи?не стягнення заборгованості, оскільки відомості про повне виконання основного зобов`язання відсутні, відповідних доказів до суду заявник не надавала.

У постанові від 21.10.2019 у справі №265/1817/14 Верховнии? Суд наголосив, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити своі? вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачении? законодавством. Звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості, адже порядок задоволення вимог іпотекодержателя врегульовано спеціальною ст.33 ЗУ «Про іпотеку», а не загальними нормами Цивільного Кодексу, які регулюють відносини, пов`язані з основним зобов`язанням. На підставі цього застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвіи?ним стягненням заборгованості.

Щодо заявленої відповідачем 2 заяви про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України). Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи випливає, що первісний позивач ПАТ «Кредобанк» звертався до позичальника та майнового поручителя (іпотекодавця) з вимогами від 24.09.2009 про погашення заборгованості, які ними були отримані 28.09.2009 (Т.1 а.с.14,15). У вимогах вказано на необхідність погасити заборгованість у тридцятиденний строк з дати їх отримання, тобто до 28.10.2009. Натомість позовна заява від 31.03.2010 за вих. № 01.14/08-2022/10 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором зареєстрована Галицьким районним судом м. Львова 06.04.2010. Відтак, позовна заява подана з дотриманням як загальної, так й спеціальної (щодо стягнення штрафних санкцій) позовної давності.

Підхід відповідача про те, що позовну давність слід обчислювати з дати подання заяви про направлення справи для розгляду до Господарського суду Львівської області (16.06.2021 року) є помилковим, адже позивач з новим позовом не звертався, а скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст.256 ЦПК України, на звернення до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією (аналогічний висновок викладений у постанові ВС від 04.11.2021 у справа №725/3303/16-ц). Крім того, до закриття провадження у справі №2-2328/11, що розглядалась в порядку цивільного судочинства, ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" не мало можливості вирішити спір в Господарському суді Львівської області, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 165 ГПК України наявність у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав має наслідком відмову у відкритті провадження.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1'700,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №540 від 01.04.2010 та 65'765,59 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3452 від 19.08.2021.

Також позивачем сплачено 120,00 грн. оплати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи, що підтверджується меморіальним ордером № 541 від 01.04.2010.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки чинним законодавством не передбачено солідарне стягнення суми судових витрат (постанови ВС від 24.01.2018 у справі №907/425/16, від 13.07.2020 у справі №476/489/17), то їх суд покладає у рівних частинах на відповідачів.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна корпорація «Львіввікнопласт» (79005, м. Львів, вул. Тарнавського, буд. 74А; код ЄДРПОУ № 33753008) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрпромтехсервіс" (79032, м. Львів, вул. Пасічна, буд. 93; код ЄДРПОУ № 39380953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, буд. 7; код ЄДРПОУ № 37356981) заборгованість за кредитним договором №125 від 28.05.2008 року в загальному розмірі 300'000,00 дол. США заборгованості по тілу кредиту, 13'306,49 дол. США процентів за користування кредитом, 2'175,00 дол. США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 361,51 дол. США пені за несвоєчасну сплату процентів та 2'101,92 дол. США упущеної вигоди за несвоєчасне повернення кредиту шляхом звернення стягнення на майно, а саме - на предмет іпотеки: навчально-виробничі майстерні, позначені на плані літерами Б-2, загальною площею 2483,1 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 93, шляхом продажу нерухомого майна на електронному аукціоні.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна корпорація Львіввікнопласт (79005, м. Львів, вул. Тарнавського, буд. 74А; код ЄДРПОУ № 33753008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Приватні інвестиції (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, буд. 7; код ЄДРПОУ № 37356981) 33 732,80 грн. понесених витрат на сплату судового збору та 60,00 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юрпромтехсервіс (79032, м. Львів, вул. Пасічна, буд. 93; код ЄДРПОУ № 39380953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Приватні інвестиції (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, буд. 7; код ЄДРПОУ № 37356981) 33 732,80 грн. понесених витрат на сплату судового збору, та 60,00 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.10.2024.

Суддя Б. Яворський.