Постанова

від 22.10.2024 по справі 902/859/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/859/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Астекс» (далі - Компанія, позивач) - Петрусенко Н.І. (адвокатка),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМКОЛ» (далі - Товариство, відповідач, скаржник) - Цурка Н.О. (адвокатка), Крижанівська О.М. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2024 (головуючий - суддя Матвійчук В.В.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 (головуючий - суддя Юрчук М.І., судді Крейбух О.Г., Грязнов В.В.)

у справі за позовом Компанії

до Товариства

про стягнення 3 237 098,82 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Компанія звернулася до суду з позовною заявою до Товариства про стягнення

3 237 098,82 грн, з яких: 2 397 037 грн основного боргу; 735 839,96 грн інфляційних втрат; 104 221,86 грн 3% річних та судові витрати зі сплати судового збору.

1.2. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням державним підприємством "Юрковецький спиртовий завод" (далі - Підприємство) зобов`язань за договором купівлі-продажу в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.04.2024 у справі №902/859/23 позов задоволено та стягнуто з Товариства на користь Компанії 2 397 037 грн основного боргу; 104 221,86 грн 3% річних; 735 839,96 грн інфляційних втрат та 48 556,48 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 у справі №902/859/23 апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2024 у справі №902/859/23 змінено та викладено резолютивну частину у такій редакції: «Позов задоволити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЙМКОЛ" (вул. Бойчука Михайла, буд. 18-А, м. Київ, 01102; код ЄДРПОУ 43859214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "АСТЕКС" (вул. Онікієнка Олега, 125, оф. 15, м. Бровари, Київська область, 07400; код ЄДРПОУ 39916370) 2 327 303 грн 00 коп. - основного боргу; 101 189 грн 86 коп. - 3% річних; 729 641 грн 77 коп. - інфляційних втрат та 47 372 грн 02 коп. - витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. Видати наказ. В решті позовних вимог відмовити»; стягнути з Компанії на користь Товариства 71 057,83 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також, скаржник просив вирішити питання розподілу судових витрат.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі Товариство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що:

- суди застосували частини першу, другу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» без врахування правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №916/2492/21 та від 10.11.2020 у справі №910/14900/19;

- суди неправильно застосовали норму частини першої статті 73-2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без врахування висновку викладеного в постановах Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №10/189-09 (902/186/20);

- апеляційним господарським судом без дотримання вимог статей 73, 76- 79, 86 ГПК України без врахування позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №910/7195/21, оскільки, при ухваленні рішення прийнято як доказ видаткові накладні, що підписані особою без наявності підтвердження повноважень зі сторони покупця.

4.2. Також, скаржник з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини фактичного здійснення поставки меляси бурякової, що має суттєве значення для застосування наслідків несвоєчасної оплати такої поставки на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі видаткових накладних, які підписані особою без наявності підтверджених повноважень.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Компанія у відзиві на касаційну скаргу заперечила проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що як вбачається з матеріалів справи 29.09.2021 Компанією (продавець) і Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу меляси бурякової №29/09/21-М (далі - Договір), за умовами якого:

- продавець зобов`язується передати у власність покупцю мелясу бурякову (далі -товар), а покупець зобов`язується оплатити та прийняти товар (пункт 1.1);

- товар поставляється окремими партіями. Кількість, ціна, асортимент кожної партії товару узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях, що є невід`ємними додатками до Договору (пункт 1.2);

- якість товару повинна відповідати чинним вимогам Держстандарту України ТУ 3696-08 ГОСТ 30561-98 "Меляса бурякова" (пункт 1.3);

- для покупця зобов`язання за Договором виникають виключно з моменту виникнення виробничої необхідності у товарі та з моменту його поставки продавцем. Загальна кількість товару, обумовлена Договором не створює імперативного обов`язку для покупця (пункт 1.5);

- ціна кожної партії товару узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях із урахуванням ПДВ 20% (пункт 2.1);

- розрахунки за Договором здійснюються в національній валюті у безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський рахунок продавця (пункт 3.1);

- оплата вартості товару здійснюється покупцем відповідно до виставленого продавцем рахунку-фактури та/або видаткової накладної, - на розрахунковий рахунок продавця, вказані у Договорі або у рахунку-фактурі на оплату, шляхом безготівкового переказу грошових коштів протягом доби з моменту поставки партії товару, або іншим чином, що не суперечить чинному законодавству України (пункт 3.2);

- постачання товару покупцю, здійснюється з пункту завантаження за кінцевим пунктом розвантаження: село Юрківці, Могилів-Подільського району, Вінницької області, вул. Миру, 259 (пункт 4.1);

- партія товару поставляється за рахунок продавця. Вартість доставки включена в ціну товару (пункт 4.2);

- партія товару вважається переданою продавцем та прийнятою покупцем: за кількістю - шляхом перевірки та порівняння, відповідно до кількості тоннажу, вказаного в транспортних та супровідних документах на партію товару (пункт 4.3);

- приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю» №П-6 та №П-7 (пункт4.4);

- видаткова накладна є документом, що свідчить про факт приймання товару (пункт 5.5);

- Договір є укладеним з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків (пункт 8.1).

6.2. До Договору сторонами підписано низки специфікацій, а саме:

- від 29.09.2021 №1, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 500 тон, за вартістю однієї тони 5 700 грн, загальною ціною 2 850 000 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.10.2021;

- від 04.10.2021 №2, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 1500 тон, за вартістю однієї тони 5 700 грн, загальною ціною 8 550 000 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.12.2021;

- від 01.11.2021 №3, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 500 тон, за вартістю однієї тони 4 000 грн, загальною ціною 2 000 000 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 30.11.2021;

- від 13.12.2021 №4, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 650 тон, за вартістю однієї тони 4 700 грн, загальною ціною 3 055 000 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.12.2021;

- від 15.12.2021 №5, в якій погоджено поставку меляси бурякової в кількості 400 тон, за вартістю однієї тони 4 300 грн, загальною ціною 1 720 000 грн, зі строком поставки: за домовленістю сторін, але не пізніше 31.12.2021.

6.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Компанією на виконання умов Договору за видатковими накладними, поставлено Підприємству товар на загальну суму 15 186 931 грн.

6.3.1. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях вказали, що означені накладні підписані уповноваженими представниками продавця та покупця. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а, отже, вказаний у видаткових накладних товар прийнятий Підприємством без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.

6.4. Суди попередніх інстанцій також вказали, що покупець частково розрахувався за поставлений товар на суму 12 789 894 грн, що підтверджується карткою по рахунку позивача 361 з контрагентом Підприємством за період 01.01.2021 - 14.06.2023 внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 2 397 037 грн.

6.5. Підприємство, заперечуючи проти задоволення позову вказував на таке:

- наказом Фонду державного майна України №1250 "Про припинення юридичної особи - Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" від 10.07.2023, серед іншого, вирішено:

припинити юридичну особу - Підприємство шляхом ліквідації на підставі пункту 7 частини першої статті 11 Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України";

призначити Грищука Богдана Андрійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) керуючим припинення (ліквідатором) юридичної особи - Підприємства (за згодою);

- станом на день звернення до суду єдиним представником, який представляє інтереси Підприємства, є керуючий припиненням (ліквідатор) Грищук Богдан Андрійович;

- з долучених до матеріалів позовної заяви копій специфікацій вбачається, що сторонами за Договором погоджено придбання товару на суму 18 175 000 грн;

- Договір зі сторони Підприємства укладено в.о. керівника ОСОБА_1;

- Договір, в розумінні частини першої статті 73-2 ГК України, є значним правочином, який мав вчинятись за обов`язковою згодою органу, до сфери управління якого належить Підприємство;

- відповідно до даних, наявних у ліквідатора Підприємства - Томашука М.С., на підприємстві відсутні дані про погодження органом управління укладення договору купівлі-продажу товару на 18 млн. грн. Крім того, станом на дату укладення договору купівлі-продажу Підприємство перебувало у процедурі банкрутства, яка розпочата ухвалою Господарського суду Вінницької області від 27.11.2009 №10/189-09 та закрито провадження у справі відповідно ухвалою від 07.07.2022, тобто на даний договір розповсюджуються вимоги про погодження даного договору комітетом кредиторів та\або розпорядником майна. Проте з даних, наявних у відповідача, таке погодження розпорядником майна не здійснювалося;

- оскільки, ні погодження органом управління, ні розпорядником майна не відбувалося, відповідач вказує, що є підстави вважати, що Договір є фіктивним, а товар взагалі не поставлявся на адресу Підприємства. Такий висновок, на переконання відповідача, можна зробити з того, що до матеріалів позовної заяви не долучено жодних документів на підтвердження факту транспортування товару та первинних документів на підтвердження факту поставки. Долучено лише копії видаткових накладних, без довіреностей на підтвердження факту отримання товару уповноваженою особою;

- також відповідач наголосив на тому, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження факту транспортування товару, оскільки жодного товаротранспортного документу не надано, що свідчить про відсутність у позивача таких документів, які в силу вимог статті 80 ГПК України мали бути подані разом з позовною заявою.

6.6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2022 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях [далі - Регіональне відділення Фонду] (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу Підприємства за результатами електронного аукціону з умовами, відповідно до умов якого:

- Єдиний майновий комплекс ДП "Юрковецький спиртовий завод", як об`єкт приватизації та предмет цього Договору включає в себе усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права (пункт 1.1);

- право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після укладання цього Договору, його нотаріального посвідчення та підписання акта приймання-передачі об`єкта приватизації, а в частині нерухомого майна після державної реєстрації за покупцем права власності на таке нерухоме майно відповідно до закону, але не раніше дати отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію, якщо отримання такого дозволу вимагається законом (пункт 2.1);

- покупець, який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов Договору та законодавства України (пункт 3.1).

6.6.1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. від 23.12.2022 за реєстровим №7914, акт приймання-передачі об`єкта приватизації сторонами підписано 17.02.2023 та право власності на нерухоме майно, що входить до об`єкта приватизації, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав від 21.02.2023.

6.7. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.09.2023 у справі №902/859/23, задоволено клопотання позивача про заміну первісного відповідача на належного - Товариство.

6.8. Суд апеляційної інстанції вказав, що з видаткових накладних, складених сторонами в межах Договору, вбачається останні містять підписи уповноважених осіб продавця та покупця та відтиски печаток підприємств. Відповідно вказані документи підтверджують факт здійснення господарської операції, відповідають вимогам первинних документів бухгалтерського обліку, відповідно до Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

6.9. Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що доводи відповідача щодо фіктивності Договору, в силу вимог статей 202, 203, 215 та 234 ЦК України є безпідставними, з огляду на таке.

6.9.1. Матеріалами справи підтверджується, що Договір виконувався сторонами, товар поставлявся та відповідно частково оплачувався. В даному випадку, відповідачем не доведено, що Договір укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися Договором. Таким чином, Договір був реальним.

6.10. Щодо суми основного боргу за поставлений товар суд апеляційної інстанції вказав таке.

6.10.1. Із матеріалів справи прослідковується, що карткою рахунку 361 з контрагентом Підприємством за період 01.01.2021 - 14.06.2023 підтверджується проведення оплати товару за Договором від 29.09.2021 на загальну суму 12 789 894 грн. При цьому, у даній картці рахунку 361 не відображається здійснення оплати за господарську операцію, яка визначена кожною окремою видатковою накладною. Здійснена відповідна поставка або декілька поставок меляси бурякової оплачувалися або по факту поставки, або, як правило, авансовим платежем наперед.

6.10.2. Позивачем арифметичним порядком підсумовані усі проведені оплати за поставлений товар, що склало суму 12 789 894 грн. Обраховуючи суму заборгованості позивачем від загальної суми поставки (15 186 931 грн) було відмінусовано загальну суму оплати за період, що підтверджується видатковими накладними (12 789 894 грн) і у підсумку сума заборгованості становить 2 397 037 грн, які відповідач недоплатив позивачу.

6.10.3. За несвоєчасну оплату позивачем, відповідно до статті 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати у сумі 735 839,96 грн, а також 3% річних у сумі 104 221,86 грн.

6.10.4. Усього розмір заборгованості відповідача перед позивачем (за позовом) становив 3 237 098,82 грн.

6.10.5. Саме цю заборгованість у відзиві на позовну заяву визнавало Підприємство.

6.10.6. У судових засіданнях суду апеляційної інстанції колегією суддів звернуто увагу, що сума заборгованості не містить жодної прив`язки до видаткових накладних. На цьому неодноразово наголошувала і представник апелянта.

6.10.7. У судовому засіданні 11.07.2024 представник позивача зазначила і уточнила, що заборгованість стосується видаткових накладних, починаючи із номера 236 і закінчуючи номером 256.

6.10.8. Таким чином, як вказує суд апеляційної інстанції, заборгованість (основна) у розмірі 2 397 037 грн виникла на підставі таких видаткових накладних:

- від 15.12.2021 №236 на суму 106 220 грн;

- від 15.12.2021 №237 на суму 115 244 грн;

- від 15.12.2021 №238 на суму 102 836 грн;

- від 15.12.2021 №239 на суму 121 730 грн;

- від 16.12.2021 №240 на суму 115 714 грн;

- від 16.12.2021 №241 на суму 111 484 грн;

- від 16.12.2021 №242 на суму 106 032 грн;

- від 16.12.2021 №243на суму 120 132 грн;

- від 16.12.2021 №244 на суму 113 864, грн;

- від 16.12.2021 №245 на суму 106 984 грн;

- від 17.12.2021 №246 на суму 103 372 грн;

- від 17.12.2021 №247 на суму 104 232 грн;

- від 17.12.2021 №248на суму 117 970 грн;

- від 17.12.2021 №249 на суму 109 604 грн;

- від 17.12.2021 №250 на суму 113 082 грн;

- від 18.12.2021 №251 на суму 113 262 грн;

- від 18.12.2021 №252 на суму 111 456 грн;

- від 21.12.2021 №253 на суму 105 608 грн;

- від 21.12.2021 №254 на суму 106 468 грн;

- від 21.12.2021 №255 на суму 122 034 грн;

- від 21.12.2021 №256 на суму 99 975 грн.

6.10.9. Здійснивши підрахунок сум за видатковими накладними, судом апеляційної інстанції встановлено, що вона становить 2 327 303 грн.

6.10.10. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин даного пору, наявних у матеріалах справи доказів, законним, обґрунтованим та такими що, підлягає до стягнення є розмір основного боргу у сумі 2 327 303 грн. У решті позовних вимог про стягнення 69 734 грн основного боргу слід відмовити

6.11. Враховуючи, що розмір основного боргу, за перерахунком апеляційного суду, становить 2 327 303 грн, відповідно колегією суддів апеляційної інстанції здійснено перерахунок звалених 3% річних та інфляційних втрат, виходячи із зазначеної суми боргу.

6.11.1. Здійснивши розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що арифметично правильними, нарахованими на суму боргу 2 327 303 грн та обґрунтованими є розмір 3% річних сумі 101 189,86 грн та 729 641,77 грн - інфляційних втрат за період прострочення з 27.12.2021 до 08.06.2023.

6.11.2. Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку що до стягнення підлягають 3% річних сумі 101 189,86 грн та 729 641,77 грн інфляційних втрат. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 032 грн та інфляційних втрат у розмірі 6 198,19 грн слід відмовити.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №902/859/23 на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. У судовому засіданні 24.09.2024 оголошено перерву до 22.10.2024.

7.3. Від Товариства 15.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.

7.4. Від компанії 16.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення.

7.5. Суд протокольною ухвалою від 22.10.2024 долучив вказані вище пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Скаржник посилається на постанови Верховного Суду у справах №914/1667/18 та №910/15741/17, зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції застосовано положення пункту 4 статті 1 та положення частини другої та третьої статті 6 Закону без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.12.2020 у справі №914/1667/18 та від 09.06.2020 у справі №910/15741/17.

8.10. Предметом розгляду у цій справі є стягнення основного боргу, інфляційних втрат і 3% річних за договором купівлі-продажу.

8.11. Предметом розгляду справи №916/2492/21 було:

- стягнення заборгованості за договором поставки (первісний позов);

- визнання недійсним договору поставки (зустрічний позов);

8.11.1. Первісні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконав умови укладеного сторонами договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

8.11.2. Зустрічний позов із посиланням на статті 203, 215, 216 ЦК України мотивований тим, що оспорюваний договір не укладений, оскільки, не підписувався відповідною уповноваженою особою, як і не підписувались специфікація, акт прийому-передачі та видаткові накладні, а підписи на зазначених документах від імені покупця вчинені невідомою особою. Також не надано будь-яких доказів на підтвердження реальності здійснення поставки товару у розмірі, вказаному у акті приймання-передачі, зокрема документів на підтвердження переміщення товару на склади та його перевезення.

8.12. Предметом розгляду справи №910/14900/19 було:

- зобов`язання підписати шляхом проставляння уповноваженими особами власноручних підписів з проставлянням мокрих відтисків печатки на низці видаткових накладних і стягнення заборгованості за договором поставки, інфляційних втрат, пені та штраф у розмірі 7% (первісна позовна);

- стягнення боргу за договором поставки (зустрічний позов).

8.12.1. Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання за договором поставки, а саме: відмовляється підписувати видаткові накладні, за якими позивач поставив, а відповідач прийняв товар, а також повністю або частково не оплачує поставлений позивачем та прийнятий ним товар за 10 (десятьма) непідписаними та 3 (трьома) підписаними видатковими накладними, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованості з оплати поставленого товару, від сплати якої позивач ухиляється.

8.12.2. Зустрічний позов мотивовано тим, що на виконання умов укладеного договору поставки перераховано грошові кошти за товар, зазначений у непідписаних видаткових накладних, який фактично не поставлений.

8.13. Предметом розгляду справи №910/7195/21 було:

- зобов`язання здійснити поставку гасників коливань гідравлічних і стягнення штрафу за недопоставку товару (первісний позов);

- стягнення заборгованості, пені, штрафу, 0,1 річних та інфляційні втрати за договором поставки (зустрічний позов).

8.13.1. Первісні позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням зобов`язань за договором поставки в частині поставки гасників коливань гідравлічних з порушенням технічним умов.

8.13.2. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням грошового зобов`язання за договором поставки в частині оплати поставленого товару.

8.14. З огляду на вищевикладене, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах №916/2492/21, №910/14900/19, №910/7195/21, Суд дійшов висновку, що у контексті спірних правовідносин у вказаних справах, з урахуванням предмету (стягнення за договором поставки/купівлі-продажу) та підставами позову (неповна оплата за поставлений товар), нормативно-правове регулювання (норми ЦК України), то правовідносини у вказаних справах є схожими.

8.15. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, а саме:

- від 05.06.2024 у справі №916/2492/21 та від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 такого змісту:

«За загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій»;

- від 07.09.2023 у справі №910/7195/21 такого змісту:

«Так, у вказаній справі Верховний Суд вказав на те, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватися також іншими доказами. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21».

8.16. Що ж до постанови Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №10/189-09 (902/186/20), то скаржник не конкретизує який саме висновок не було враховано судами та лише посилається на статтю 73-2 ГК України.

8.16.1. Втім, висновки Верховного Суду стосовно статті 73-2 ГК України у постанові від 03.11.2021 у справі №10/189-09 (902/186/20) зроблені, ураховуючи системний аналіз вказаної норми з приписами, що регулюють правовідносини стосовно умов та порядку відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

8.16.2. Предметом розгляду справи №10/189-09 (902/186/20) було:

- стягнення заборгованості за договором на ремонтні роботи (первісний позов);

- визнання недійсним договору на виконання ремонтних робіт (зустрічний позов).

8.16.3. Первісний позов мотивовано неналежним виконання зобов`язань за договором у частині оплати виконаних робіт.

8.16.4. Зустрічний позов мотивовано тим, що не було відповідного рішення Міністерства аграрної політики та продовольства України про надання згоди на вчинення оспорюваного правочину, чим порушено приписи статті 73-2 ГК України.

8.17. Отже, враховуючи предмет і підстави позову у справах №902/859/23 і №10/189-09 (902/186/20), правові висновки, наведені у справі №10/189-09 (902/186/20) не є релевантними для правовідносин у цій справі.

8.18. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.18.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.18.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.19. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.20. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій встановлено, що за Договором поставлено Підприємству (відповідно до ухвали суду першої інстанції від 12.09.2023 у справі №902/859/23 правонаступником визнано Товариство), товар, що підтверджується видатковим накладними, який не оплачено у повному обсязі.

8.21. Верховний Суд зазначає, що Товариство послідовно та неодноразово наводило доводи стосовно відсутності доказів фактичної поставки товару саме за Договором і яка виникла як прострочення за твердженням позивача на підставі видаткових накладних, ураховуючи зокрема ту обставину, що Підприємство та/або Регіональне відділення Фонду не передало документи, які підтверджують наявність заборгованості за Договором, що виключає можливість у Товариства підтвердити чи спростувати наявність заборгованості, і те, що Регіональним відділенням Фонду у інформаційному повідомленні про продаж об`єкта малої приватизації - Єдиного майнового комплексу Підприємства вказано, що прострочена кредиторська заборгованість відсутня, а зважаючи на умови Договору та дати поставки товару за видатковими накладними, що містяться у матеріалах справи, то заборгованість за Договором була б простроченою та підлягала відображенню у відповідному інформаційному повідомленні як прострочена.

8.22. Суд виходить з того, що у постановах у справах №916/2492/21, №910/14900/19 та №910/7195/21 Суд вказував на необхідність дослідження реального руху активів/товару, зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у тому числі необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

8.23. Втім, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій залишили доводи відповідача поза увагою та в основу оскаржуваних судових рішень поклали те що з видаткових накладних, складених сторонами в межах Договору, вбачається, що останні містять підписи уповноважених осіб продавця та покупця та відтиски печаток підприємств. Відповідно вказані документи підтверджують факт здійснення господарської операції, відповідають вимогам первинних документів бухгалтерського обліку, відповідно до Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

8.24. Тобто, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи стосовно невизнання Товариством факту постачання товару, умови Договору, в тому числі щодо відсутності умов стосовно попередньої оплати, умови договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу Підприємства, і як наслідок не врахували позицію Верховного Суду, наведену у постановах у справах №916/2492/21, №910/14900/19 та №910/7195/21 щодо необхідності дослідження реального руху активів/товару.

8.25. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.26. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.27. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.28. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.29. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.30. Таким чином, доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ураховуючи обставини цієї справи, знайшли своє часткове підтвердження, з міркувань викладених вище у даній постанові.

8.31. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.32. Так, Товариство вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

8.33. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.34. Верховний Суд виходить з того, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України знайшла своє часткове підтвердження з міркувань, які викладені вище у цій постанові.

8.35. Також, скаржник вказував що судом апеляційної інстанції допущено встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, з посиланням на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, а саме, на думку Товариства, суд встановив обставини фактичного здійснення поставки меляси бурякової, що має суттєве значення для застосування наслідків несвоєчасної оплати такої поставки на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі видаткових накладних, які підписані особою без наявності підтверджених повноважень.

8.36. Верховний Суд виходить з того, що:

- за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

- належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14);

- тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову;

- отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19;

- згідно з частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

- отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19;

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності господарського процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- стаття 79 ГПК України містить стандарт доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

8.37. Суд виходить з того що, ураховуючи підтвердження підстави касаційного оскарження - пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, обставини цієї справи, зокрема, купівлю-продаж об`єкта малої приватизації, не передання документації від Підприємства Товариству, доводи щодо невизнання факту постачання спірного товару, умови Договору, то у цій справі за доводами сторін вагомим питанням є з`ясування обставин щодо реальності руху товару.

8.38. Втім, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права (зокрема, статей 86, 236, 237 та 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи, ураховуючи предмет і підстави позову та заперечення відповідача.

8.39. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.40. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.41. Верховний Суд вважає частково не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.42. З огляду на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.43. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.4. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМКОЛ» задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду Вінницької області від 04.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2024 у справі №902/859/23 скасувати.

4. Справу №902/859/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова