Ухвала

від 25.09.2024 по справі 917/1476/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 917/1476/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у справі

за позовом заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області; 2) ОСОБА_1 ; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край" про визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,

відповідача-1 - ОСОБА_2 ,

відповідача-2 - Магда В. А.,

відповідача-3 - Кінько О. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради Полтавської області до відповідачів, в якому просив:

- визнати недійсними укладені між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 такі договори оренди земельних ділянок та припинити на майбутнє: від 17.12.2014 щодо земельної ділянки площею 35,4336 га з кадастровим номером 5325185400:00:005:0362; від 21.11.2014 щодо земельної ділянки площею 60,3558 га, з кадастровим номером 5325185400:00:001:0592 та від 14.05.2015 щодо земельної ділянки площею 18,7478 га з кадастровим номером 5325185400:00:001:0590;

- зобов`язати ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край" (далі - ТОВ "Чорнухинський край") повернути ці земельні ділянки Чорнухинській селищній раді Полтавської області.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) з 22.10.2014 ОСОБА_1 використав своє право на отримання землі державної власності для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки останній або фермерське господарство може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Крім того, договори оренди землі укладені без проведення нормативної грошової оцінки землі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Лубенською окружною прокуратурою при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42019171240000100, виявлені порушення інтересів держави при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області.

4. За результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 про надання земельних ділянок для створення/ведення фермерського господарства Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області (далі - ГУ Держземагентства, а в подальшому правонаступник - ГУ Держгеокадастру) надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

5. Наказами ГУ Держземагентства від 06.05.2015 № 1703-СГ, від 12.12.2014 №5532-СГ та від 12.11.2014 № 4381-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки державної власності загальною площею 114,5372 га, розташовані за межами населених пунктів на території Чорнухинського району Полтавської області для ведення фермерського господарства.

6. У подальшому ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 уклали договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами:

- 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, розташованої на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району (договір оренди землі від 21.11.2014);

- 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, розташованої на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району (договір оренди землі від 17.12.2014);

- 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га, розташованої на території Вороньківської сільської ради, Чорнухинського району (договір оренди землі від 14.05.2015).

7. Право оренди за вказаними договорами 19.12.2014 (земельні ділянки 5325180800:00:005:0362 та 5325180800:00:001:0592) і 21.05.2015 (земельна ділянка 5325180800:00:001:0590) зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

8. У подальшому ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду, уклавши з ТОВ "Чорнухинський край" наступні договори суборенди земельних ділянок:

- договір суборенди від 23.02.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:005:00362 площею 35,4336 га;

- договір суборенди від 23.02.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:001:00592 площею 60,3558 га;

- договір суборенди від 23.02.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га.

9. Упродовж 2014 року ГУ Держземагентства передано в оренду ОСОБА_1 з метою реалізації права на створення фермерського господарства на території Лохвицького та Чорнухинського районів земельні ділянки з кадастровими номерами: 5322682800:00:007:0467, 5322682800:00:003:0173, 5322682800:00:001:0524, 5322682800:00:005:0324, 5322688400:00:001:4030, 5322688400:00:004:0362, 5322682800:00:007:0466, 5322682800:00:001:0523, 5322682800:00:007:0465, 5322685800:00:001:0180, 5322682800:00:007:0468, 5325182300:00:016:0001, 5322680400:00:003:0534, 5322680400:00:003:0532, 5322680400:00:003:0536, 5322680400:00:006:0398, 5322680400:00:006:0399, 5322680400:00:006:0400, 5322680400:00:003:0537, 5322680400:00:003:0538, 5322681500:00:002:0744, 5322681500:00:002:0745, 5325185400:00:023:0061, 5322685800:00:002:0163, 53226884000:001:4053, 5322688400:00:004:0360, 5322688400:00:004:0363, 5322688400:00:003:0094, 5322688400:00:002:0268, 5322688400:00:001:4034, 5325182300:00:009:0097, 5325185400:00:033:0026, 5325185400:00:035:0007, загальною площею 829,0891 га.

10. Зокрема, 03.07.2014 ОСОБА_1 та ГУ Держземагенства укладено договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5325182300:00:009:0097, 5325185400:00:033:0026 та 5325185400:00:035:0007.

11. Право оренди вказаних земельних ділянок ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

12. У подальшому ОСОБА_1 засновано фермерське господарство "Еко-Зем" та 22.10.2014 зареєстровано його в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

13. Отже, на момент прийняття ГУ Держземагенства спірних наказів та укладення вказаних договорів оренди земельних ділянок ФГ "Еко-Зем", засновником якого був ОСОБА_1 , набуло статусу юридичної особи та мало у користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

14. 22.10.2014, вже створивши ФГ "Еко-Зем" та використавши своє право на позаконкурсне отримання земель для створення фермерського господарства, ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ Держземагенства та отримав на позаконкурсній основі земельні ділянки з кадастровими номерами 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га.

15. Як стверджував позивач, ОСОБА_1 не мав наміру діяльності ведення фермерського господарства на трьох спірних земельних ділянках, оскільки 23.02.2016 ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га в суборенду ТОВ "Чорнухинський край".

16. Право суборенди за цими договорами зареєстровано 27.02.2016 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

17. Отже, фактичним користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га є ТОВ "Чорнухинський край".

18. 23.12.2018 створено Чорнухинську об`єднану територіальну громаду, до складу якої увійшли території наступних сіл: смт Чорнухи. с. Білоусівка, с. Вороньки, с. Гільці, с. Кізлівка. с. Мелехи, с. Мокіївка, с. Постав - Мука, с. Харсіки.

19. Наказом ГУ Держгеокадастру від 18.06.2019 № 4194-СГ Чорнухинській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Чорнухинської селищної ради передано у комунальну власність земельні ділянки державної власності, які розташовані на їх території.

20. До складу вказаних земель увійшли і земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 5325180800:00:001:0590, 5325180800:00:005:0362, 5325180800:00:001:0592, розташовані на території Вороньківської сільської ради, загальною площею 114,5372 га.

21. Як убачається з матеріалів справи перший заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області 17.06.2021 звертався з позовом до Чорнухинського районного суду Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради Полтавської області до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 та ТОВ "Чорнухинський Край" про скасування наказів Головного управління Держземагенства в Полтавській області, визнання недійсними договорів оренди землі, припинення договорів суборенди та повернення землі.

22. Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 18.01.2023 провадження у справі № 549/184/21 закрито у зв`язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

23. Вищенаведені обставини стали підставою звернення заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради з даним позовом до Господарського суду Полтавської області

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

24. 06.02.2024 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення про відмову у позові. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено наявності у Чорнухинської селищної ради Полтавської області права розпорядження спірними земельними ділянками на момент укладення договорів оренди землі, а відтак укладенням спірних договорів оренди землі не були порушені права та законні інтереси позивача даними правочинами.

25. 08.05.2024 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про часткове задоволення позову; зобов`язав ОСОБА_1 та ТОВ "Чорнухинський край" повернути спірні земельні ділянки Чорнухинській селищній раді Полтавської області; в іншій частині позову відмовив.

26. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні договори оренди землі укладено між ОСОБА_1 та ГУ Держземагенством у Полтавській області без дотримання конкурентних засад та за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, що відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує на їх нікчемність. У зв`язку із тим, що спірні договори оренди є нікчемними, апеляційним судом було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання їх недійсними та задоволено позов лише в частині повернення спірних земельних ділянок.

Короткий зміст касаційної скарги

27. До Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Чорнухинський край", в яких скаржники просять скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності.

28. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції скаржники визначили неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме частини другої статті 134 ЗК України, застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 228 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.03.2024 у справі №922/3953/21 та від 09.04.2024 у справі №629/6198/21, в результаті неправильної кваліфікації правочину судом апеляційної інстанції не було враховано та не надано оцінку доводам відповідачів щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності прокурором.

29. ОСОБА_1 посилається на те, що на момент прийняття спірних наказів про затвердження документації із землеустрою та передачі земельних ділянок в оренду не набрав чинності Закон України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", а тому норми ЗК України не забороняли передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення конкурсу. Наведене, на думку скаржника, спростовує висновки суду апеляційної інстанції щодо нікчемності спірних договорів оренди.

Узагальнена позиція інших учасників

30. 10.07.2024 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було подано відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у даній справі.

31. 11.07.2024 заступником керівника Лубенської окружної прокуратури подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить залишити відповідну касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду України

32. У цій справі позивач просить, зокрема, визнати недійсними договори оренди земельних ділянок. У зв`язку з цим виникло питання щодо нікчемності чи оспорюваності цих договорів.

33. Відповідно до статті 208 ГК України:

"1. Якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом".

34. Відповідно до статті 228 ЦК України:

"1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

35. Верховний Суд України (ВСУ) у постанові від 18.11.2014 у справі № 21-422а14 сформулював висновки про те, що статтею 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними (частини перша та друга статті 228 ЦК), і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними (частина третя статті 228 ЦК України).

36. Колегія суддів підтримує такі висновки та зазначає, що частина третя статті 228 ЦК України встановлює каральні санкції до сторони або сторін, які вчинили правочин, передбачений цією нормою, за наявності умислу. Натомість частини перша та друга статті 228 ЦК не встановлюють подібних наслідків, у зв`язку з чим застосовуються цивільно-правові (компенсаторні) наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.

37. Водночас у постанові ВСУ від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15 сформульовані такі висновки:

"Положеннями цієї статті визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

38. Подібні висновки викладені і в постанові ВСУ від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15:

«Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».

39. Колегія суддів звертає увагу, що хоча у постановах ВСУ від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 не зазначаються номери частин статті 228 ЦК України, у цих постановах висновки фактично сформульовані не щодо частини третьої статті 228 ЦК України, а лише щодо частин першої та другої цієї статті (на що вказують посилання на порушення публічного порядку, які в частині третій статті 228 ЦК України не згадуються). Колегія суддів теж не аналізує застосування частини третьої статті 228 ЦК України, оскільки такий аналіз був би виходом за межі справи, що переглядається.

40. Колегія суддів вважає, що цими висновками ВСУ безпідставно звузив зміст законодавчих норм частин першої та другої статті 228 ЦК України та встановив не передбачені цими нормами умови їх застосування (зокрема, щодо встановлення вини, доказом якої може бути вирок суду).

41. Крім того, таке розуміння наведених законодавчих норм не відповідає принципу розумного тлумачення. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).

42. Імперативна норма, яка встановлює обов`язковість певної поведінки, або яка встановлює межі дозволеної поведінки, тим самим імперативно забороняє іншу поведінку, крім обов`язкової, або імперативно забороняє поведінку, що виходить за межі дозволеної. Вчинення правочину, який спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним означає здійснення особою незаконних дій, спрямованих на заборонене набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дієвість законодавчої заборони не може залежати від волі особи, зокрема від волі сторін договору (в тому числі від волі сторін договору на оспорення договору). Звідси і випливає правило про нікчемність такого правочину, яке закріплене у частині другій статті 228 ЦК України.

43. Тому будь-який правочин, який охоплюється гіпотезою частини першої статті 228 ЦК України, тобто який спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним є нікчемним в силу закону. Для висновку про його нікчемність не слід доводити ані значимість порушених інтересів (всі охоронювані законом інтереси є значимими), ані належність до суттєвих основ правопорядку (імперативна законодавча заборона сама собою свідчить про її суттєвість), ані посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави (такі посягання мають значення лише для притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності, та й сам термін «посягання» належить до понятійного апарату саме цих (публічно-правових) галузей права), ані розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (право приватної власності також знаходиться під захистом права і є не менш важливим для власника) тощо.

44. Не можна доводити вину сторін правочину вироком суду у кримінальній справі. Таким вироком встановлюється вина у вчиненні злочину, а не в укладенні правочину. Якщо ж суд, мотивуючи вирок, зробить висновок, що правочин укладений з вини засудженого чи іншої особи, то такий висновок є правовим висновком, а не обставиною. До обставин належать лише дії та події, з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Такі висновки зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20, пункт 7.10), від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 9.8). Тому такий висновок, сформульований у вироку, відповідно до частини шостої статті 75 ГПК України не матиме преюдиціального значення.

45. Втім, для застосування частин першої та другої статті 228 ЦК України вину сторін правочину взагалі не слід встановлювати. Навіть якщо уявити, що сторони чи одна із сторін уклала правочин без вини, це не може легалізувати заборонений правочин. Втім, "безвинність" укладення правочину, який є нікчемним відповідно до закону, насправді виключається, оскільки кожна сторона правочину знає чи має знати, що вона вчиняє незаконний правочин. Водночас нікчемність правочину не є відповідальністю сторін за його вчинення, а тому з`ясування вини позбавлене змісту.

46. Зазначені висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово формулювала висновки про нікчемність правочину, що охоплюється гіпотезою частини першої статті 228 ЦК України (постанова від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21, пункт 120), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21, пункт 56), від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23, пункти 216-218)). При цьому Велика Палата Верховного Суду не вдається ані до аналізу наявності особливої небезпечності порушення, зокрема, для інтересів держави і суспільства загалом, ані до дослідження наявності чи відсутності вини сторін правочину, ані до аналізу інших умов застосування частин першої та другої статті 228 ЦК України, викладених у постановах ВСУ від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15.

47. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20, пункт 85) зазначено лише, що оскільки договір оренди землі від 01.07.2015 № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

48. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, пункт 124) вирішувався спір щодо володіння приватними особами частками у статутному капіталі юридичної особи приватного права. Велика Палата Верховного Суду (пункт 124) зазначила таке:

"124. Оскільки договір купівлі-продажу укладений без урахування інтересів спадкоємців померлого ОСОБА_7 , спрямований на незаконне заволодіння часткою останнього у статутному капіталі ПП Агрофірма «Славутич», цей договір в частині умов про розпорядження ОСОБА_4 часткою у статутному капіталі підприємства, яку успадкували зокрема позивачки (60% статутного капіталу), згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним".

49. Цілком очевидно, що у зазначеній справі не йшлося про антисоціальний характер порушень, посягання на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, небезпеку для інтересів держави і суспільства загалом, особливу значимість порушених інтересів, порушення основ суспільного ладу держави, посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави, розпорядження об`єктами права власності українського народу, відчуження викраденого майна, порушення правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

50. Водночас відсутність висновку Великої Палати Верховного Суду про відступлення від висновків, наведених у постановах ВСУ від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 призводить до стану правової невизначеності.

51. Так, у постанові від 09.08.2023 у cправі № 922/1832/19 (пункт 4.21) Верховний Суд зробив висновок, що оскільки спірний договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним. Подібні за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року у cправі № 922/1130/23 (пункти 5.14, 5.19, 5.21). При цьому Верховний Суд посилався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду.

52. Натомість у постановах від 12.03.2024 року у cправі № 922/3953/21 (пункти 56, 57), від 09.04.2024 у cправі № 629/6198/21 (пункти 5.51, 5.52), від 21.05.2024 у cправі № 622/1061/21 Верховний Суд зробив висновок про незастосовність частин першої та другої статті 228 ЦК України і оспорюваність договору, укладеного без проведення земельних торгів всупереч вимогам законодавства. Цих висновків Верховний Суд дійшов з посиланням на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, які, у свою чергу, сформульовані з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15.

53. Виходячи з викладеного колегія суддів вважає необхідним відступити від висновків щодо застосування частин першої та другої статті 228 ЦК України, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, та вказати, що частина перша статті 228 ЦК України не підлягає звуженому тлумаченню. Зокрема, частини перша та друга статті 228 ЦК України підлягають застосуванню незалежно від оцінки правочину як такого, що не є серйозним чи очевидним порушенням закону, не має антисоціального характеру, не посягає на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, не становить небезпеку для інтересів держави і суспільства загалом, не підриває суттєві основи правопорядку, не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу, не спрямований на відчуження викраденого майна або порушення правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. При цьому наявність чи відсутність вини сторони чи сторін правочину не має правового значення, а тому вина не підлягає доказуванню і не є передумовою застосування частин першої та другої статті 228 ЦК України.

Щодо виключної правової проблеми

54. У цій справі позивач посилається, зокрема, на те, що відповідач ОСОБА_1 , використавши своє право на позаконкурсне отримання земель для створення фермерського господарства, повторно звернувся до ГУ Держземагенства та отримав на позаконкурсній основі три земельні ділянки, що, на думку прокурора, є протиправним.

55. Відповідачі посилаються на те, що частина друга статті 134 ЗК України в редакції станом на час укладення договорів оренди землі (17.12.2014, 21.11.2014 та 14.05.2015) передбачала, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Це положення було виключене (шляхом викладення абзацу шістнадцятого частини другої статті 134 ЗК України в новій редакції) Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» від 18.02.2016 № 1012-VIII, який набув чинності 03.04.2016, тобто пізніше укладення договорів оренди землі. Тому, на думку відповідачів, до набрання чинності зазначеним Законом особа могла одержувати земельні ділянки, зокрема в оренду для ведення фермерського господарства, на неконкурентних засадах необмежену кількість разів.

56. Питання застосування частини другої статті 134 ЗК України в редакції до 03.04.2016 неодноразово поставало перед Верховним Судом, але не отримало однозначного вирішення.

57. Наприклад, у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у cправі № 922/3953/21 (пункти 44, 45) зазначено:

"44. На час прийняття ГУ Держгеокадастру оспорюваних наказів від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ про затвердження проектної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок та укладення спірних договорів оренди землі від 09.09.2016, Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до ЗК України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу шістнадцятого в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

45. Отже, фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності цим Законом № 1012-VIII, у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів".

58. У зазначеній постанові (пункт 35) також вказано:

«35. Суди попередніх інстанцій установили, що ГУ Держгеокадастру під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 застосувало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілям, визначеним Законом України "Про фермерське господарство", не перевірило попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей та можливість самостійно ним та працею найманих працівників здійснювати фермерську діяльність; суд першої інстанції також зазначив, що дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельних ділянок фактично були спрямовані не на ведення (створення) фермерського господарства особисто, а на отримання цих земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів».

59. Водночас висновок про правомірність чи неправомірність неодноразового отримання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства у цій постанові не сформульований.

60. В іншій постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у cправі № 629/6198/21 (пункт 5.52) сказано, що "ОСОБА_1 отримала земельну ділянку до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів». Водночас у цьому судженні радше вбачається посилання на текст закону, який, дійсно, допускав надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, ніж його тлумачення щодо правомірності чи неправомірності повторного чи багаторазового отримання земельних ділянок на неконкурентних засадах".

61. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 9.26) зазначила таке:

"9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами".

62. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме суди попередніх інстанцій обмежилися таким посиланням. При цьому Велика Палата Верховного Суду не сформулювала власних висновків щодо правомірності чи неправомірності отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарство до 03.04.2016 повторно чи багаторазово на неконкурентній основі. Водночас такий висновок є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, тобто його відсутність становить виключну правову проблему (частина п`ята статті 302 ГПК України).

63. Відповідно до абзацу 16 частини другої статті 134 ЗК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

64. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18).

65. Отже, після отримання вперше земельної ділянки для ведення фермерського господарства особа повинна зареєструвати фермерське господарство, яке і стає суб`єктом відносин ведення фермерського господарства, а особа такий статус втрачає. Отже, особа не може більше одержувати земельні ділянки для цих цілей.

66. Тому колегія суддів вважає за необхідне сформулювати висновок про те, що повторне передання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі було незаконним і до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" від 18.02.2016 № 1012-VIII.

67. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

68. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

69. У справі, що переглядається, про виключність правової проблеми свідчить відсутність сталої судової практики в питанні про те, чи є правомірним повторне передання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" від 18.02.2016 № 1012-VIII.

70. Кількісний критерій відображає той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

71. Зі спірного питання у Верховному Суді наразі наявна різна судова практика:

- у постановах від 18.09.2024 у cправі № 622/1056/21, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21, від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 25.06.2024 у справі № 622/1370/19, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 - суди виходили з того, що договори оренди, які укладені за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) більше одного разу є оспорюваними;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 року у cправі № 922/1130/23 та від 09.08.2023 у cправі № 922/1832/19 - суди виходили з того, що договори оренди, укладені без дотримання конкурентних засад спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками комунальної власності є такими, що згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемними.

72. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

73. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 ГПК України).

74. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

75. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

76. Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

77. Наведені вище норми процесуального права зобов`язують колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, передати справу на її розгляд.

78. З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа № 917/1476/23 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15 та від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 - з питання звужувального тлумачення частин першої та другої статті 228 ЦК України та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.09.2024 у cправі № 622/1056/21, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21, від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 25.06.2024 у справі № 622/1370/19, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 - з питання визнання оспорюваними (а не нікчемними) договорів оренди, які укладені за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) більше одного разу.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Передати справу № 917/1476/23 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач