Ухвала

від 23.10.2024 по справі 904/1424/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1424/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 та

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрвентклімат"

про стягнення штрафних санкцій за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600007513 від 24.04.2023 у загальному розмірі 102 867 грн 57 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Відповідача про стягнення штрафних санкції за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 24.04.2023 № 4600007513 у загальному розмірі 102 867,57 грн (74 406,19 грн - пеня; 28 461,38 грн - штраф).

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 29.05.2024 позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 37 203,10 грн пені, 14 230,69 грн штрафу та 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд виходив з того, що:

- доказів поставки товару на суму 406 591,20 грн матеріали справи не містять;

- з урахуванням правового призначення санкцій, зменшив розмір пені та штрафу на 50 %.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 19.09.2024 апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

09.10.2024 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2024, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2023 касаційну скаргу у цій справі передано колегії суддів у складі: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.

Розглянувши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року у сумі 3028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 102 867,57 грн. Зазначена сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (302 800,00 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Суд звертає увагу на те, що аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку стосовно того, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України для суб`єктів господарювання (в тому числі й Оператора ГТС) (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

Крім цього, на думку скаржника справа № 904/1424/24 має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

Так, на переконання позивача необґрунтоване та безпідставне зменшення судами штрафних санкцій призводить до сталого та постійного нехтування контрагентами необхідності виконання належним чином умов укладених договорів, а рішення судів попередніх інстанцій стимулюють інших учасників господарських відносин не виконувати зобов`язання своєчасно та не дотримуватись обов`язкових умов, передбачених договором. Позивач, що на даний час наявною систематичною судовою практикою фактично нівельовано значення штрафних санкцій як забезпечувальної функції належного виконання договірних зобов`язань, що, в свою чергу, призводить до безвідповідального ставлення учасників господарських правовідносин до належного виконання зобов`язань та систематичного порушення статей 526, 527, 560 Цивільного кодексу України.

Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для допуску справи до касаційного перегляду судових рішень за наявності випадків, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Усі висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі (постанова Верховного Суду від 10.09.2024 у справі 905/1392/23).

Отже, на сьогодні існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тому колегія суддів не вважає за необхідне відступати від зазначених висновків.

Також зазначені у касаційній скарзі аргументи не обґрунтовують у достатній мірі і не доводять, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, тому не можуть бути визнані судом підставою, що підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга у цій справі не містить належного обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою запровадження переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/1424/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський