Постанова

від 22.10.2024 по справі 903/511/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/511/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 (судді: Юрчук М. І. - головуючий, Миханюк М. В., Крейбух О. Г.) та ухвалу Господарського суду Волинської області від 29.05.2024 (суддя Слободян О. Г.) у справі

за позовом Державного підприємства "Волиньвугілля"

до відповідачів: 1) Головного управління ДПС у Волинській області,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Авто",

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська універсальна біржа"

про визнання протиправним проведення аукціону, визнання недійсним та скасування результатів проведення аукціону, визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову

1.1. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.05.2024 відкрито провадження у справі № 903/511/24 за позовом Державного підприємства "Волиньвугілля" (далі - ДП "Волиньвугілля") до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області); Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Авто" (далі - ТОВ "Сіті Авто") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська універсальна біржа" (далі - ТОВ "Українська універсальна біржа") про визнання протиправним проведення аукціону, визнання недійсним та скасування результатів проведення аукціону, визнання недійсним договору.

1.2. ДП "Волиньвугілля" подало до Господарського суду Волинської області заяву про забезпечення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля", реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 490211407211, розташований за адресою: Волинська область, Іваничівський район, с. Павлівка, вул. Незалежності, 2-А (далі - спірне майно), а також заборонити ГУ ДПС у Волинській області (керівнику, його заступникам або уповноваженим особам) та ДП "Волиньвугілля" до вирішення позову по суті здійснювати передачу спірного нерухомого майна ТОВ "Сіті Авто" та підписувати відповідний акт приймання-передачі нерухомого майна.

1.3. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник вказував на те, що існує загроза передання ГУ ДПС у Волинській області спірного нерухомого майна ТОВ "Сіті Авто" без участі та поза волею позивача, що свідчитиме про позбавлення держави права власності на спірне майно та позбавлення права користування цим майном. Після отримання права власності на спірне майно ТОВ "Сіті Авто" отримає можливість розпорядитися ним на власний розсуд, у тому числі, здійснити його подальше відчуження на користь третіх осіб від яких в подальшому згідно з законом неможливо буде витребувати це майно.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.05.2024, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024, заяву ДП "Волиньвугілля" про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля", реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 490211407211, розташований за адресою: Волинська область, Іваничівський район, с. Павлівка, вул.Незалежності, 2-А, перелік якого наведено у судовому рішенні, а також заборонено ГУ ДПС у Волинській області (керівнику, його заступникам або уповноваженим особам) та ДП "Волиньвугілля" здійснювати передачу спірного нерухомого майна ТОВ "Сіті Авто" та підписувати відповідний акт приймання-передачі нерухомого майна.

2.2. Суди виходили із встановлення обставин стосовно того, що у цьому випадку існує загроза передання нерухомого майна, що належить ДП "Волиньвугілля", без його участі та поза його волею ТОВ "Сіті Авто", а невжиття заходів може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав позивача, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Волинській області у касаційній скарзі просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 29.05.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, вказуючи на те, що при винесенні оскаржуваних судових рішень в порушення абзацу 1 пункту 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 918/531/23 та в порушення абзаців 1, 3 пункту 3 статті 310 вказаного Кодексу суд не дослідив зібрані у справі докази.

Скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Проте фактичні обставини справи судами досліджено не було.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не було надано можливість ГУ ДПС у Волинській області надати свої пояснення з приводу заяви про забезпечення позову і зважаючи на незалучення ГУ ДПС у Волинській області та однобічний розгляд заяви про забезпечення позову, судом не встановлено той факт, що позивач (ДП "Волиньвугілля") листом від 15.06.2021 № 593/7.1/10-39 звертався до ГУ ДПС з проханням про реалізацію майна, яке є предметом ухвали про забезпечення позову.

У заяві про забезпечення позову позивач посилався на Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" відповідно до вимог якого під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами.

Разом з тим позивачем не надано суду доказів та обґрунтування як саме об`єкти нерухомості, які були реалізовані, забезпечують ведення виробничої діяльності ДП "Волиньвугілля"

При вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції обмежився лише висновками, що ненакладення арешту на майно призведе до порушення прав позивача, проте не врахував, які наслідки будуть для ТОВ "Сіті Авто", який є добросовісним набувачем та яким було сплачено до бюджету всі належні платежі, за результатом угоди купівлі-продажу.

Заявник касаційної скарги акцентував увагу на неправильному застосуванні судами положень статті 137 Господарського процесуального кодексу України без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.09.20023 у справі № 918/531/23.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

4.2. Предметом касаційного оскарження є судові рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" та заборону ГУ ДПС у Волинській області (керівнику, його заступникам або уповноваженим особам) і ДП "Волиньвугілля" здійснювати передачу спірного нерухомого майна ТОВ "Сіті Авто" та підписувати відповідний акт приймання-передачі нерухомого майна.

4.3. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)

У разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

4.4. Предметом позову у цій справі є вимога ДП "Волиньвугілля" до ГУ ДПС у Волинській області, ТОВ "Сіті Авто" та ТОВ "Українська універсальна біржа" про визнання протиправним проведення аукціону, визнання недійсним та скасування результатів проведення аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.05.2024.

4.5. Суди попередніх інстанцій установили, що за результатами проведеного аукціону було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА, за умовами якого ГУ ДПС у Волинській області в особі ТОВ "Волинський регіональний центр" продав, а ТОВ "Сіті Авто" придбало цілісний майновий комплекс, який належить ДП "Волиньвугілля", та який передано у податкову заставу.

Договір підписаний продавцем - ТОВ "Волинський регіональний центр" та покупцем - ТОВ "Сіті Авто".

Згідно з вимогами підпункту 95.7.14 пункту 95.7 статті 95 Податкового кодексу України, пункту 6 Розділу V Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518, договір купівлі-продажу майна, що укладається за результатами проведених торгів, обов`язково має бути підписаний платником податків - боржником, майно якого було продано на торгах.

У разі відмови боржника від підписання договору купівлі-продажу такий договір підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, за дорученням якого здійснювався продаж майна, у присутності не менш як двох понятих.

Суди установили, що спірний договір купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА може бути підписаний поза волею ДП "Волиньвугілля" керівником (заступником, представником) ГУ ДПС у Волинській області.

Крім того суди зазначили, що відповідно до пункту 7 договору купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА боржник - платник податків зобов`язується передати, а покупець прийняти майно протягом 3-х календарних днів з моменту повної оплати покупцем, із складанням акта прийому-передачі майна. Майно передається боржником покупцю за місцем його знаходження.

Зі змісту акта приймання-передачі нерухомого майна, підписаного ТОВ "Сіті Авто", однак не підписаного ДП "Волиньвугілля", вбачається, що у разі відмови боржника від підписання акта прийому-передачі нерухомого майна такий акт підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, за дорученням якого здійснювався продаж майна, у присутності не менш як двох понятих".

Отже, суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборону вчиняти дії, дійшли висновку, що у цьому випадку існує загроза передання нерухомого майна, що належить ДП "Волиньвугілля", без його участі та поза його волею ТОВ "Сіті Авто".

4.6. Для забезпечення позову має бути підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).

Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23).

Разом з тим особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з останньою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22).

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

4.7. ДП "Волиньвугілля", обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, вказувало на те, що існує загроза передання ГУ ДПС у Волинській області спірного нерухомого майна без участі та поза волею позивача та позбавлення держави права власності на спірне майно, а після отримання права власності на спірне майно ТОВ "Сіті Авто" він отримає також можливість розпорядитися ним на власний розсуд, у тому числі, здійснити подальше відчуження майна на користь третіх осіб, що свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки існує небезпека вчинення відповідачами таких дій та настання таких обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

4.8. Відповідно до частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

У постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 918/531/23, на неврахування висновків в якій посилається скаржник, зазначено, що частиною 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлюється обмеження для суду вживати заходи забезпечення позову, які полягають або мають наслідком, зокрема, зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/11552/20).

Господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, на який посилається скаржник).

Суди попередніх інстанцій під час вжиття таких заходів забезпечення позову як заборона вчиняти певні дії (певні дії щодо предмету спору) та накладення арешту на нерухоме майно мали дослідити зміст відповідних заходів забезпечення позову і встановити, чи не є вони за своєю суттю заходами забезпечення позову, передбаченими відповідним пунктом частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України і чи відсутні заборони на вжиття заявлених заходів забезпечення позову передбачені вказаною статтею.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації (пункт 95.7 вказаної норми).

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги ДП "Волиньвугілля" (боржника) про визнання протиправним проведення цільового аукціону з продажу майна підприємства; визнання недійсними та скасування результатів проведення ТОВ "Українська універсальна біржа" за дорученням ГУ ДПС у Волинській області аукціону з продажу майна, яке перебуває у податковій заставі та належить ДП "Волиньвугілля" (боржнику); визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 07.05.2024, укладеного з ТОВ "Сіті Авто".

Отже, предметом позову у справі є оскарження цільового аукціону, проведеного від імені держави (державним органом), у той час як у частині 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено заборону на вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

4.9. Незастосування судами попередніх інстанцій частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України є достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову і, відповідно, задоволення касаційної скарги, а тому решта доводів скаржника не розглядаються.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5.2. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.3. Відповідно до частин 1, 2 статті 311 зазначеного Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

5.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували заборону на вжиття заходів забезпечення позову, встановлену частиною 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, а тому судові рішення слід скасувати, а у задоволенні заяви ДП "Волиньвугілля" про забезпечення позову відмовити.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору, сплачені ГУ ДПС у Волинській області за розгляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанції, покладаються на ДП "Волиньвугілля".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 29.05.2024 у справі № 903/511/24 скасувати.

У задоволенні заяви Державного підприємства "Волиньвугілля" про забезпечення позову відмовити.

3. Стягнути з Державного підприємства "Волиньвугілля" на користь Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 3028,00 грн та за розгляд справи у суді касаційної інстанції у сумі 3028,00 грн. Доручити Господарському суду Волинської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак