Постанова

від 09.10.2024 по справі 401/870/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 401/870/20

провадження № 61-8535св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Великоандрусівська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2023 року у складі судді Андріянової С. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів Голованя А. М., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Великоандрусівська сільська рада Світловодського району Кіровоградської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати, повернення земельної ділянки водного фонду.

01 лютого 2022 року у зв`язку з реформою місцевого самоврядування та децентралізації влади, змінами в земельному законодавстві щодо суб`єкта розпорядження землею до суду від керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області надійшло клопотання про заміну у справі учасників справи - позивачів Світловодську районну державну адміністрацію Кіровоградської області, Кіровоградську обласну державну адміністрацію, Микільську сільську раду Світловодського району Кіровоградської області на процесуального правонаступника Великоандрусівську сільську раду Світловодського району Кіровоградської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Світловодська РДА) від 19 травня 2004 року № 446-р надано ОСОБА_1 у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 25,87 га для риборозведення за рахунок земель водного фонду Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

27 травня 2004 року між Світловодською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (земельної ділянки земель водного фонду загальною площею 25,87 га) для риборозведення, яка розташована на території Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, строком на 10 років, який зареєстровано 05 січня 2005 року Кіровоградською регіональною філією Центру державного земельного кадастру, про що зроблено запис за № 1225 та підписано акт про приймання-передавання земельної ділянки, яка надається в оренду від 05 січня 2005 року.

Відповідно до пункту 6.3 цього договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передавання.

Пунктом 7.1 вказаного договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно із пунктом 10.2 зазначеного договору орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Пунктами 4.1-4.3 договору передбачено, що орендна плата становить 100 грн за 1 га водного дзеркала та 40 грн за 1 га прибережної смуги; обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції; орендна плата вноситься орендарем пропорційно щомісяця до 25 числа у грошовій формі на рахунок орендодавця.

На підставі пункту 13.3 договору його дія припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, та з інших підстав, визначених законом.

Згідно з інформацією Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області від 17 березня 2020 року № 02-26/45/1, від 07 квітня 2020 року № 02-27/34/1 орендар ОСОБА_1 не виконує умови договору оренди землі в частині своєчасності та повноти внесення орендної плати за використання земельної ділянки, у зв`язку з чим загальна заборгованість за користування земельною ділянкою для риборозведення водного фонду становить 12 713,26 грн (за липень 2019 року - 1 245,90 грн, за серпень 2019 року - 1 433,42 грн, за вересень 2019 року - 1 433,42 грн, за жовтень 2019 року - 1 433,42 грн, за листопад 2019 року - 1 433,42 грн, за грудень 2019 року - 1 433,42 грн, усього заборгованість за 2019 рік становить 8 413,00 грн; за січень 2020 року - 1 433,41 грн, за лютий 2020 року - 1 433,41 грн, за березень 2020 року - 1 433,42 грн, усього заборгованість за 2020 рік становить 4 300,26 грн).

Позивач вказував, що 07 жовтня 2011 року між Світловодською РДА та ОСОБА_1 укладено зміни до договору оренди землі, згідно з якою на підставі розпорядження Світловодської РДА від 06 жовтня 2011 року № 779-р вказаний договір є укладеним на 30 років.

Враховуючи приписи частини першої статті 210 ЦК України, статті 125 ЗК України, частини п`ятої статті 6 та статті 17 Закону України «Про оренду землі», договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. Оскільки зміни до договору оренди землі, укладені 07 жовтня 2011 року між Світловодською РДА та ОСОБА_1 є невід`ємною частиною договору від 05 січня 2005 року № 1225, то така угода підлягає державній реєстрації.

ОСОБА_1 допустив заборгованість зі сплати орендної плати за використання земельної ділянки водного фонду загальною площею 25,87 га на загальну суму 12 713,26 грн, оскільки відповідач послідовно не сплачував орендну плату за договором оренди земельної ділянки, що свідчить про систематичність невиконання умов договору щодо своєчасності та повноти внесення орендної плати.

Крім того, позивач зазначав, що строк дії спірного договору оренди сплинув 27 травня 2014 року, тобто через 10 років з дня його укладення згідно із пунктом 3.1 договору, а зміни до нього, внесені 07 жовтня 2011 року, від вказаної дати не пройшли державної реєстрації, що свідчить про їх нечинність.

Ураховуючи наведене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Великоандрусівської сільської ради заборгованості з орендної плати за використання земельної ділянки водного фонду в сумі 12 713, 26 грн;

- зобов`язати відповідача повернути державі в особі Великоандрусівської сільської ради земельну ділянку водного фонду загальною площею 25,87 га, з них 24,4 га водного дзеркала та 1,47 га прибережної смуги, в тому числі контур № 189 - 7,14 га, контур № 526 - 3,89 га, контур № 211 - 10,27 га, контур № 149 - 4,57 га, розташовану на території Великоандрусівської об`єднаної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області (без присвоєння кадастрового номера), шляхом підписання акту приймання-передавання земельної ділянки водного фонду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2023 року задоволено позовні вимоги керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах Великоандрусівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не провів державну реєстрацію змін до договору оренди землі від 07 жовтня 2011 року щодо укладення договору на 30 років, а тому у відповідача відсутні підстави для користування вказаною земельною ділянкою після 06 січня 2015 року, оскільки договір оренди землі було укладено на 10 років.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 порушив умови договору в частині сплати орендної плати за використання земельної ділянки водного фонду, що полягає у невнесенні орендних платежів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2023 рокускасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Великоандрусівської сільської ради заборгованості з орендної плати за використання земельної ділянки водного фонду в сумі 12 713,26 грн.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах Великоандрусівської сільської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Великоандрусівської сільської ради земельну ділянку водного фонду, загальною площею 25,87 га, шляхом підписання акту приймання-передавання земельної ділянки водного фонду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки орендар не провів державну реєстрацію змін до договору оренди землі від 07 жовтня 2011 року, тому у нього відсутні підстави для користування спірною земельною ділянкою після 06 січня 2015 року, оскільки договір оренди землі було укладено на 10 років.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості з орендної плати, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд не взяв до уваги надані відповідачем копії квитанцій на підтвердження сплати орендної плати: від 17 березня 2020 року в сумі 5 500,00 грн (т. 2, а. с. 25); від 15 липня 2020 року в сумі 5 500,00 грн (т. 2, а. с. 24); від 12 квітня 2021 року в сумі 5 500 грн (т. 2, а. с. 23); від 24 травня 2021 року в сумі 2 000 грн (т. 2, а. с. 22); від 05 жовтня 2021 року в сумі 5 500 грн (т. 2, а. с. 73), а всього на загальну суму 18 500 грн, а тому помилково задовольнив позов у частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати на користь Великоандрусівської сільської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2023 року, в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13, постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 06 квітня 2020 року у справі № 531/1199/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Представник заявника зазначає, що в цій справі суди не застосували положення частин першої, шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо переважного права орендаря на поновлення договору оренди. Зокрема, відповідно до частини шостої статті 33 вказаного Закону для поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих же умовах є необхідною наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Представник заявника звертає увагу, що угода між відповідачем та орендодавцем від 07 жовтня 2011 року про внесення змін до договору оренди, відповідно до умов якої строк дії договору оренди збільшено з 10 до 30 років, укладена в період дії договору оренди. За таких обставин відповідач ОСОБА_1 дотримався умов пункту 3.1 договору оренди щодо повідомлення письмово орендарем орендодавця за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір продовжити його. Вказана угода укладена за вільного волевиявлення її учасників. Таким чином заявник вважає, що сторони в порядку, передбаченому умовами договору, продовжили його строк.

Крім того, представник заявника зазначає, що державна реєстрація договору є похідною дією від виникнення права оренди земельної ділянки, тому відсутність державної реєстрації при поновленні договору оренди не припиняє набуття такого права в цілому.

Провадження у суді касаційної інстанції

04 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 09 серпня 2024 року у зв`язку з відставкою судді Верховного Суду ОСОБА_5 справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.

15 серпня 2024 рокуухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Заступник керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2023 року, в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Світловодської РДА від 19 травня 2004 року № 446-р ОСОБА_1 надано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 25,87 га з них 24,4 га водного дзеркала та 1,47 га прибережної смуги із земель водного фонду Микільської сільської ради для риборозведення строком на 10 років.

27 травня 2004 року між Світловодською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (земельної ділянки земель водного фонду загальною площею 25,87 га) для риборозведення, що розташована на території Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, строком на 10 років, який зареєстровано 05 січня 2005 року Кіровоградською регіональною філією Центру державного земельного кадастру, про що зроблено запис за № 1225.

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для риборозведення за рахунок земель водного фонду Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 25,87 га, з них 24,4 га водного дзеркала та 1,47 га прибережної смуги, в тому числі контур № 189 - 7,14 га, контур № 526 - 3,89 га, контур № 211 - 10,27 га, контур № 149 - 4,57 га.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору передбачено, що орендна плата становить 100 грн за 1 га водного дзеркала та 40 грн за 1 га прибережної смуги; обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції; орендна плата вноситься орендарем пропорційно щомісяця до 25 числа у грошовій формі на рахунок орендодавця.

Пунктом 7.1 вказаного договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно з пунктом 10.2 зазначеного договору орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до додаткової угоди до договору оренди землі від 07 жовтня 2011 року (пункт 2) орендна плата становить 365 грн за 1 га в рік.

07 жовтня 2011 року між Світловодською РДА І. М. та ОСОБА_4 укладено зміни до договору оренди землі, за якими на підставі розпорядження Світловодської РДА від 06 жовтня 2011 року № 779-р вказаний договір є укладеним на 30 років.

З інформації Микільської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області від 07 квітня 2020 року відомо, що відповідач ОСОБА_1 станом на 02 квітня 2020 року не провів державну реєстрацію змін до договору оренди від 07 жовтня 2011 року, заборгованість з орендної плати за землю станом на 03 березня 2020 року складає 12 713,26 грн.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що державна реєстрація змін до договору оренди землі, укладених 07 жовтня 2011 року між Світловодською РДА та ОСОБА_1 , не проведена.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що відповідач ОСОБА_1 надав копії квитанцій на підтвердження сплати орендної плати: від 17 березня 2020 року в розмірі 5 500,00 грн (т. 2, а. с. 25); від 15 липня 2020 року в розмірі 5 500,00 грн (т. 2, а. с. 24); від 12 квітня 2021 року в розмірі 5 500 грн (т. 2, а. с. 23); від 24 травня 2021 року в розмірі 2 000 грн (т. 2, а. с. 22); від 05 жовтня 2021 року в розмірі 5 500 грн (т. 2, а. с. 73), а всього на загальну суму 18 500 грн,

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що заявник оскаржує судові рішення у частині задоволених позовних вимог, то справа не переглядається у частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за використання земельної ділянки.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, з урахуванням частини третьої статті 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою-другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також

право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні

договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до положень статті 20 Закону України «Про оренду землі, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

За статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 126-1 ЗК України встановлено, що договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів. Умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою. Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Відповідно до частини першої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму при його поновлені на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов

договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, а також ЗК України та Законом України «Про оренду землі».

Правові підстави поновлення договору оренди землі, крім положень статті 777 ЦК України, визначаються також статтею 33 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом України № 340-IX, що діяла на час укладення договорів оренди, яка об`єднує два випадки поновлення договору оренди землі: укладання договору на новий строк із застосуванням переважного права орендаря перед іншими особами (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») та продовження договору за мовчазною згодою сторін на тих самих умовах та на той самий строк (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на невідповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає

з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності

заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що для продовження договірних орендних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди на поновлення договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах, (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі) або пасивна згода сторін договору на продовження договору на тих самих умовах на той самий

строк - пролонгація договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, у тому числі зі зміненими умовами договору; орендодавець протягом місяця погодив умови додаткової угоди або не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

При цьому системний аналіз статей 626, 777 ЦК України та частин другої-шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» свідчить, що для поновлення договору оренди землі з підстави продовження користування земельною ділянкою (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»), необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором (частина перша статті 33 Закону України «Про оренду землі»); до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (абзац другий частини першої статті 777 ЦК України); до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»); орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У цьому випадку договір оренди земельної ділянки продовжується на той самий строк та на тих самих умовах.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому

не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є автоматичною пролонгацією орендних правовідносин.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 595/1855/21, провадження 61-7647св22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) викладено такі висновки:

«Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.[…] Cторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, однак якщо сторони цього не зробили, то діють загальні правила, передбачені Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення в Реєстрі відповідних реєстраційних дій.[…] Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки у справі (01 листопада 2007 року), так і на момент його державної реєстрації (30 червня 2011 року), визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 цього Кодексу.»

У справі, яка переглядається, позивач, звертаючись до суду з позовом, просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Великоандрусівської сільської ради заборгованості з орендної плати за використання земельної ділянки водного фонду в сумі 12 713, 26 грн;

- зобов`язати відповідача повернути державі в особі Великоандрусівської сільської ради земельну ділянку водного фонду загальною площею 25,87 га, з них 24,4 га водного дзеркала та 1,47 га прибережної смуги, в тому числі контур № 189 - 7,14 га, контур № 526 - 3,89 га, контур № 211 - 10,27 га, контур № 149 - 4,57 га, розташовану на території Великоандрусівської об`єднаної територіальної громади Олександрійського району Кіровоградської області (без присвоєння кадастрового номера), шляхом підписання акту приймання-передавання земельної ділянки водного фонду.

Суди встановили, що розпорядженням Світловодської РДА від 19 травня 2004 року № 446-р ОСОБА_1 надано в строкове платне користування спірну земельну ділянку для риборозведення строком на 10 років.

27 травня 2004 року між Світловодською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано 05 січня 2005 року Кіровоградською регіональною філією Центру державного земельного кадастру, про що зроблено запис за № 1225.

Враховуючи, що державна реєстрація договору спірної земельної ділянки відбулася 05 січня 2005 року, строк договору оренди закінчувався 06 січня 2015 року.

Суди також встановили, що 07 жовтня 2011 року між Світловодською РДА та ОСОБА_1 укладено зміни до договору оренди землі, згідно з якими на підставі розпорядження Світловодської РДА від 06 жовтня 2011 року № 779-р вказаний договір є укладеним на 30 років.

Умовами змін до договору оренди землі передбачено, що ці зміни є невід`ємною частиною до договору оренди землі, зареєстрованого від 05 січня 2005 року за № 1225 та підлягають державній реєстрації. Тобто зміни до договору оренди набирають чинності з моменту їх державної реєстрації.

Станом на 07 жовтня 2011 року стаття 18 Закону України «Про оренду землі» існувала у тій же редакції, що і станом на 05 січня 2005 року.

Відповідно до положень статті 20 Закону України «Про оренду землі», у редакції станом на 07 жовтня 2011 року, укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, Закон України «Про оренду землі» імперативно визначає момент початку перебігу строку дії договору оренди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України у редакції на час укладення договору оренди земельної ділянки та змін до договору оренди землі).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельної ділянки та змін до договору оренди землі).

Факт державної реєстрації договору оренди згідно з пунктами 12, 13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, чинного на час укладення договору оренди земельної ділянки, мав бути засвідчений підписом уповноваженої особи і печаткою уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування, а також підтверджений відповідним записом у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після його відповідної державної реєстрації.

У позовній заяві позивач зазначав, що з урахуванням приписів частини першої статті 210 ЦК України, статті 125 ЗК України, частини п`ятої статті 6 та статті 17 Закону України «Про оренду землі» договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. Оскільки зміни до договору оренди землі від 07 жовтня 2011 року є невід`ємною частиною договору від 05 січня 2005 року за № 1225, то такі зміни підлягали державній реєстрації, але відповідач не провів державну реєстрацію.

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги про те, що суди, вирішуючи спір, не застосували положення частин першої, шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо переважного права орендаря на поновлення договору оренди є безпідставними, оскільки вказані норми за встановлених у справі, яка переглядається, обставин, не підлягають застосуванню.

Отже, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання щодо повернення спірної земельної ділянки, дійшов правильного висновку про те, що оскільки орендар не провів державну реєстрацію змін до договору оренди землі від 07 жовтня 2011 року, то у нього відсутні підстави для користування спірною земельною ділянкою після 06 січня 2015 року, так як договір оренди землі було укладено на 10 років і строк його дії закінчився.

Виконання сторонами умов договору оренди землі в редакції змін до договору оренди земельної ділянки, які є неукладеними, не можна вважати добросовісним виконанням сторонами вказаного договору, оскільки відповідач не обґрунтував свій відзив на позовну заяву такими підставами щодо заперечення позовних вимог про припинення договору оренди.

Відповідач стверджував лише про те, що договірні правовідносини продовжуються на підставі положень статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка регулює переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, шляхом направлення орендарем повідомлення про це орендодавцю, а тому періодична сплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору не може вважатися виконанням його умов у редакції змін до договору оренди землі.

Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13, постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 06 квітня 2020 року у справі № 531/1199/18, колегія суддів зауважує, що висновки місцевого та апеляційного судів не суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), ураховуючи висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати: висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13 за позовом ОСОБА_11 до ТОВ «Агрофірма «Весна», третя особа - відділ Державного комітету по земельних ресурсах у Нікопольському районі Дніпропетровської області, про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов`язання повернути земельні ділянки суд касаційної інстанції вказав, що за змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності. Відповідно до пунктів 6 спірних договорів оренди земельних ділянок договори діють з моменту державної реєстрації, а згідно з пунктами 39 договори набирають чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Водночас цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18 за позовом ПП «Еліт» до Полтавської міської ради, третя особа - Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру про визнання договору поновленим, Верховний Суд зазначив, що оскільки позивач належно виконує обов`язки за договором оренди землі; продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і протягом одного місяця після закінчення строку договору відсутній лист-повідомлення відповідача про заперечення у поновленні договору оренди землі, тому у позивача були наявні підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону.

У постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 531/1199/18 (провадження № 61-17781св19) суд касаційної інстанції розглядав спір за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ТОВ «Агропрогрес плюс» про визнання угод щодо внесення змін до договорів оренди землі недійсними. У цій справі Верховний Суд, погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вказав, що орендарі добровільно погодилися на умови додаткових угод, в тому числі і щодо продовження строку дії договорів оренди землі. Позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що додаткові угоди від 07 червня 2016 року та від 20 вересня 2016 року укладенні без їхнього волевиявлення, а тому підстави для визнання їх недійсними відповідно до статті 230 ЦК України відсутні.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Таким чином, порівнювані правовідносини різняться фактичними обставинами, предметом та підставами позову, що вказує на відмінність норм, які вирішують відповідний спір. Тому посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13, постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 06 квітня 2020 року у справі № 531/1199/18 є нерелевантними.

Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків місцевого та апеляційного суду і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2023 року, в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік