Постанова

від 22.10.2024 по справі 695/2766/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1457/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №695/2766/23 Категорія: 331060300 Ушакова К.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Любченко Т.М.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача адвокат Сизько Дмитро Борисович;

відповідач ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Сизько Дмитро Борисович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Дмитра Борисовича на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання разом за місцем реєстрації із спадкодавцем на час відкриття спадщини та неприйняття спадщини,

в с т а н о в и в:

24 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про встановлення факту непроживання разом за місцем реєстрації із спадкодавцем на час відкриття спадщини та неприйняття спадщини.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 за життя на праві приватної власності належало нерухоме майно: 11/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.1983 року; 1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.05.2017 року; 1/2 частина земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Софіївської сільської ради, площею 2,9832га, кадастровий № 7121589200:04:002:0054, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.05.2017 року; 1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 , площею 0,2983 га, кадастровий № 7121589201:01:005:0507, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.05.2017 року; 1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.05.2017.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. За свого життя ОСОБА_4 заповіту не склав, після його смерті в 2019 році відкрилась спадщина за законом, до складу якої серед іншого ввійшло вказане вище нерухоме майно.Від шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народилося троє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ,, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

08 вересня 2006 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був розірваний. У будь-які інші шлюби ОСОБА_4 більше не вступав аж до самої смерті.Таким чином, у першу чергу спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 входять лише його діти. Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно постійно проживали разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини в 2019 році, а тому вони прийняли спадщину після його смерті, в той час як ОСОБА_2 хоч і була зареєстрована по АДРЕСА_1 , але реально за цією адресою не проживала, оскільки більше 10 останніх років жила то в Росії, то в Україні, але по АДРЕСА_4 .

У зв`язку з викладеним спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , вона не прийняла. Вказану обставину щодо непроживання відповідача з спадкоємцем і неприйняття спадщини позивач змушена довести в судовому порядку, оскільки хоч відповідач фактично і не проживала з спадкодавцем, але зареєстрованою була в одному будинку з усіма. Встановлення факту неприйняття спадщини необхідне позивачу для вирішення матеріально-правового спору про спадкування та є передумовою розподілу спадкового майна після смерті батька тільки між нею та братом і недопущення до спадкування їхньої сестри.

Позивач вважає, що оскільки вона та її брат постійно проживали з померлим ОСОБА_4 , то саме вони є єдиними спадкоємцями, оскільки на момент смерті спадкодавця відповідач хоч і була зареєстрована за адресою спадкодавця, але не проживала з ним більше десяти років. Відповідач на час відкриття спадщини фактично із спадкодавцем не проживала, а лише була зареєстрована, тому спадщини після смерті останнього вона не прийняла та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звернулася.

Враховуючи викладене, позивач просить суд встановити факт непроживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після його смерті (неприйняття спадщини).

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Сизько Д.Б. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суд першої інстанції під час ухвалення рішення неповно з`ясував обставини справи та дійшов до висновків, які не відповідають реальним обставинам справи, а також порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що стороною позивача були подані належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які безпосередньо вказували на те, що відповідач ОСОБА_2 задовго до смерті та станом на день смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 не проживала фактично по АДРЕСА_1 .

Скаржник посилається на довідку виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області № 1822 від 23.12.2022 року в якій міститься інформація про осіб з реєстрацією місця проживання за адресою АДРЕСА_5 на день смерті ОСОБА_4 .

Вказує, що згідно довідки голови квартального комітету ОСОБА_7 № 18 від 15.04.2024 року міститься інформація про осіб, які фактично проживали на той час за адресою АДРЕСА_5 , а саме це: ОСОБА_5 , 1961 р.н., ОСОБА_3 ,1989 р.н., ОСОБА_1 ,1992 р.н.

Вважає, що згідно матеріалів справи повністю підтверджується обґрунтування, які були наведені позивачкою у поданій нею позовній заяві, та спростовуються помилкові висновки суду щодо недоведеності факту не проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 станом на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Крім того, в апеляційній скарзі зазначається, що відповідачка не подала жодних доказів з метою спростування тверджень і доводів позивача. Натомість позивачем на підтвердження факту не проживання відповідачки разом з їхнім спільним батьком на момент смерті останнього були подані належні, допустимі, достовірні і достатні докази, які чітко вказували на наявність обставин на яких наполягала позивачка і не суперечили одне одному.

16 вересня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду через електронну пошту від ОСОБА_2 надійшла скан-копія заяви про визнання позовних вимог та апеляційної скарги.

Відповідно до частини другоїстатті 183 ЦПК Українизаява підписується заявником чи його представником.

Згідно з частиною восьмоюстатті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року в справі №120/4298/21-а вказано, що: «пунктом 5.8 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, встановлено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

З урахуванням того, що заявником ОСОБА_2 не скріплена заява про визнання позову та апеляційної скарги електронним підписом, колегія суддів не може прийняти її до уваги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 08.11.2019 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Чорнявка Черкаського району Черкаської області.

Згідно договору купівлі-продажу № 4206 від 14.12.1983 року укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 останнім придбано 11/25 частин будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_5 .

11/25 частин домоволодіння АДРЕСА_5 станом на 01.01.2013 року зареєстровано у Золотоніському відділку комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою № 1057о від 01.02.2023 року виданої КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Золотоніським відділком.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_4 належать: житловий будинок по АДРЕСА_3 ; на праві спільної часткової власності житловий будинок по АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 2.9832 га кадастровий номер 7121589200:04:002:0054, розташована на території Софіївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області; земельна ділянка площею 0.2983 га кадастровий номер № 7121589201:01:005:0507, розташована по АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 є батьком: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 23.07.2022, позивач при реєстрації шлюбу своє прізвище ОСОБА_9 змінила на прізвище чоловіка - ОСОБА_10 .

З постанови державного нотаріуса Першої Золотоніської державної нотаріальної контори Черкаської області Колосовської С.О. вбачається, що у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 відмовлено. На даний час можливо видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на вказане майно спадкодавця можливо лише на 1/3 частку з урахуванням того, що, крім неї, спадщину фактично прийняли син спадкодавця ОСОБА_3 , донька ОСОБА_2 .. Видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна немає можливості.

На день своєї смерті ОСОБА_4 був зареєстрований по АДРЕСА_5 . Разом з ним за тією ж адресою були зареєстровані: колишня дружина ОСОБА_5 , донька ОСОБА_1 , син ОСОБА_3 , донька ОСОБА_2 разом зі своїми дітьми (онуками спадкодавця) ОСОБА_11 , 1997 року народження, та ОСОБА_12 , 2006 року народження, що встановлено за довідкою виконкому Золотоніської міської ради від 23.12.2022 року за № 1822.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області №1822 від 23.12.2022 року по АДРЕСА_5 в частині будинку був зареєстрований ОСОБА_4 , 1959 року народження, який помер у 2019 році. На день його смерті були зареєстровані: ОСОБА_5 , 1961 року народження, ОСОБА_3 , 1989 року народження, ОСОБА_1 , 1992 року народження, ОСОБА_11 , 1997 року народження, ОСОБА_12 , 2006 року народження, ОСОБА_2 , 1982 року народження. Інші особи не зареєстровані.

Згідно довідки голови квартального комітету ОСОБА_7 №18 від 15.04.2024 року ОСОБА_5 , 1961 року народження, проживає по АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_3 , 1989 року народження, ОСОБА_1 , 1992 року народження.

Відповідно до інформації Виконавчого комітету Золотоніської міської ради № 817 від 29.08.2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована по АДРЕСА_5 .

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.06.2019 зареєстроване кримінальне провадження № 12019250150000531 за заявою ОСОБА_5 від 12.06.2019 року за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення: ч. 1 ст. 115 КК України. Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 09.06.2019 близько 15.00 год. ОСОБА_4 , пішов з місця свого проживання по АДРЕСА_1 та до цього часу не повернувся.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

У встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини або відмову від її прийняття відповідач ОСОБА_2 не зверталася.

Верховний Суд, переглядаючи 26 липня 2023 року в касаційному порядку цивільну справа № 641/3893/20 роз`яснив судам, що для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

При розгляді справи судом першої інстанції вірно зазначено, що з наявних у матеріалах справи доказів не можливо достовірно встановити, що відповідач ОСОБА_2 на день смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , не проживала фактично по АДРЕСА_1 . Зокрема, в матеріалах справи не містяться належних і достовірних доказів, що ОСОБА_2 проживала у цей період за іншою адресою або перетинала кордон України.

Щодо показів свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в частині не проживання відповідача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання/не проживання.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, постанова Верховного Суду у справі № 531/295/19 від 8 грудня 2021 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, критично оцінивши покази свідків в частині не проживання відповідача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вказавши, що такі покази без належних підтверджень іншими письмовими доказами, не являються достатніми доказами.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не доведено факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання ОСОБА_2 такою, що не прийняла спадщину після смерті батька.

Безпідставними є доводи скаржника і про помилковість висновків суду першої інстанції про неправильно обраний спосіб захисту -встановлення факту постійного не проживання спадкоємця зі спадкодавцем, визнання спадкоємця таким, що не прийняв спадщину.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи предметом позову ОСОБА_1 визначила вимогу про встановлення факту не проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачем спадщини після померлого батька ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції вірно зазначив, що виходячи зі змісту позову, позивач фактично намагалася довести те, що лише вона та її брат є спадкодавцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, щоб оформити спадщину після батька.

У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення факту неприйняття спадщини у зв`язку із не проживанням зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є способом захисту, який не ґрунтується на законі.

При розгляді даної справи суд першої інстанції правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвокатаСизька Д.Б. зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Д.Б. слід залишити без задоволення, а рішення Золотоніськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 25червня 2024року без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаСизька ДмитраБорисовича залишити без задоволення.

Заочне рішенняЗолотоніського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від25червня 2024рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 22 жовтня 2024 року.

Судді