Рішення

від 23.10.2024 по справі 160/17626/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 рокуСправа №160/17626/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.06.2024 р. № 041100 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВИРОБНИЧА ФІРМА «ЛІБЕРТА» (код ЄДРПОУ 40193595) у сумі 51000,00 грн;

- cтягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВИРОБНИЧА ЦЙСМБ «ЛІБЕРТА» судовий збір у сумі 3028,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до акту про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №039185 від 28.05.2024, посадовою особою Укртрансбезпеки, було зупинено транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , з причіпом LANGENDORF д.н.з. НОМЕР_2 для здійснення перевірки на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт. Зазначає, що на момент здійснення перевірки позивач не був перевізником, водій транспортного засобу не є працівником позивача, а отже, позивач не має нести відповідальність за порушення, які вказані в акті та оскаржуваній постанові. Крім цього, зазначив, що відповідач жодним чином не повідомив позивача про дату, час та місце розгляду акту про порушення №039185 від 28.05.2024, що є порушенням пункту 26 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджених Постановою КМУ №1567 від 08.11.2006.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" про забезпечення позову - повернуто без розгляду.

У подальшому позивачем повторно подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧАФІРМА "ЛІБЕРТА" про забезпечення адміністративного позову - задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 12.06.2024 №041100, винесеної Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Ліберта" адміністративно-господарського штрафу у сумі 51 000 грн до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/17626/24.

У задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 257 КАС України.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Витребувано від Державної служби України з безпеки на транспорті, у строк, встановлений для подачі відзиву, засвідчені належним чином копії усіх документів покладених в основу прийнятої постанови № 041100 від 12.06.2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА".

05.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що 28.05.2024 року посадовими особами Укртрансбезпеки на підставі направлення на рейдову перевірку №000141 від 23.05.2024 на а/д М-30, Дніпропетровській області було здійснено рейдову перевірку, в тому числі і габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , з причіпом LANGENDORF д.н.з. НОМЕР_2 , водій - ОСОБА_1 , який здійснював перевезення вантажу (пшениця) згідно ТТН №526464. За наслідками перевірки було складено пкт №039185 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення: «ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив безпеку дорожнього руху, а саме перевищення встановлених законодавством вагових норм склало 35,5%, а саме 54,200 т, чим порушено вимоги 22.5 ПКМУ №1306 від 10.10.2001. У тому числі порушення відповідальності, за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: ч. 1 абз. 17 перевищення встановлених законодавством вагових норм понад 30% при перевезенні подільного вантажу.

Отже під час проходження габаритно-вагового контролю було встановлено, що водій ОСОБА_1 який здійснював перевезення вантажу згідно ТТН № 526464, з перевищенням допустимих вагових параметрів а саме: навантаження по загальній масі склало 54,200 тонн при нормативно допустимій 40 тони в п. 22.5 ПДР України (нормативно допустима загальна вага для такого типу транспортного засобу як двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом), що на 35,5% перевищує нормативно допустиме навантаження по загальній масі.

Крім цього, зазначено, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту №039185 було призначено на 12.06.2024 року. Суб`єкта господарювання ТзОВ «ВИРОБНИЧА ФЙСМБ «ЛІБЕРТА» було повідомлено про розгляд справи шляхом надсилання позивачу виклику на розгляд справи на його офіційну електронну адресу fin@liberta.com.ua, вказаний спосіб інформування відповідає пункту 26 Порядку № 1567.

Також, наголошено, що товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.04.2021 р. у справі № 810/3713/16, (№ К/9901/48931/18). 28.05.2024 під час рейдової перевірки водієм транспортного засобу ОСОБА_1 було надано посадовій особі Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну № 526464, згідно з якою: автомобільним перевізником було зазначено позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву у справі №160/17626/24 - задоволено.

Визнано поважними причини пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву, поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та прийнято його до розгляду.

19.08.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить задовольнити позовні вимоги та зазначає, що згідно із наданими копіями свідоцтв по реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , власником даних транспортних засобів виступає ОСОБА_2 . Згідно із наданою на адвокатський запит товарно-транспортною накладною № 526464 від 28.24., автомобільним перевізником виступає ФОП ОСОБА_3 «Ліберта» НОМЕР_4 . Вказав, що дана товарно-транспортна накладна, не має дати її складання та автомобільним перевізником, згідно зі вказаною ТТН виступає саме ФОП ОСОБА_3 . В подальшому було зроблено напис у вказаній ТТН та дописано другого перевізника - «Ліберта» 40193595. Однак, ані підпису, ані печатки позивача на вказаній ТТН немає про прийняття позивачем вантажу до перевезення. Також не вказано організаційно-правової форми позивача. Позивач вказав, що жодного договору на перевезення вантажу із Замовником позивачем не укладалося. Автомобільним перевізником виступає саме ФОП ОСОБА_3 , який є власником транспортних засобів державні номери НОМЕР_1 , НОМЕР_3 та водієм. Крім цього, позивач зазначив, що 28 та 29 травня 2024 року на електронну адресу позивача не надходило жодних листів від Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, що підтверджується скріншотом електронної пошти позивача за 28 та 29 травня 2024 року. Тобто, позивачем жодних повідомлень від відповідача про розгляд справи 12.06.2024 отримано не було, що також свідчить про незаконність оскаржуваної постанови відповідача.

19.08.2024 від позивача повторно надійшла відповідь на відзив, яка є аналогічною за змістом до попередньої.

Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з довідкою від 02.09.2024 №271 Дніпропетровського окружного адміністративного суду, суддя Калугіна Н.Є. з 15.08.2024 по 30.08.2024 перебувала у щорічній відпустці.

Згідно з довідкою від 01.10.2024 №334 Дніпропетровського окружного адміністративного суду, суддя Калугіна Н.Є.. відповідно до наказу голови суду від 04.09.2024 №561-к з 18.09.2024 по 20.09.2024 та наказу від 16.09.2024 №591-к з 20.09.2024 по 01.10.2024 перебувала у відрядженні.

Згідно з довідкою від 14.10.2024 №344 Дніпропетровського окружного адміністративного суду, суддя Калугіна Н.Є. 14.10.2024 перебувала у щорічній відпустці, тому справу розглянуто з дотриманням розумного строку.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, відповідно до Порядку 1567, на підставі направлення на рейдову перевірку від 23.05.2024 року № 000141 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області у період з 27.05.2024 до 02.06.2024, здійснювались заходи державного нагляду (контролю) на автомобільному транспорті, шляхом проведення рейдової перевірки на 949 км+826 м, а.д. М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине.

Перевірено транспортний засіб марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ) та напівпричіп LANGENDORE реєстраційний номер НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ).

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, останній належить ОСОБА_2 .

Даним транспортним засобом керував водій ОСОБА_1 .

Під час здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ), що належить ОСОБА_2 (відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), встановлено перевищення вагових обмежень, загальна маса транспортного засобу становить 54,200 т. при допустимих 40 т., перевищення вагових норм на 35,5%.

За результатами проведення габаритно-вагового контролю - старшими державними інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області складено Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 032100 від 28.05.2024 року та Акт № 000527 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 28.05.2024 року.

Також, факт проведення зважування транспортного засобу позивача підтверджується талоном зважування від 28.05.2024 року.

За результатами проведення рейдової перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 039185 від 28.05.2024 року, в якому вказано, що транспортним засобом марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ) та напівпричіп LANGENDORE реєстраційний номер НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ), що належить ОСОБА_2 , згідно з ТТН №526464 від 28.24. ФОП ОСОБА_3, ЛІБЕРТА 40193595. Під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив безпеку дорожнього руху, а саме: перевищення встановлених законодавством вагових норм склало 35,5%, а саме: 54,200 т, чим порушив вимоги п. 22,5 ПКМУ 1306 від 10.10.2001 р., у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 17 ч. 1 перевищення встановлених законодавством вагових норм понад 30 % при перевезенні подільного вантажу.

28.05.2024 відповідачем складено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, в якому зазначено, що розгляд справи відбудеться 12.06.2024 у приміщенні Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області.

Відповідно до матеріалів справи, 29.05.2024 вказане повідомлення направлене на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1

12.06.2024 року відповідач прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №040100, якою накладено адміністративно-господарський штраф в сумі 51000,00 грн на позивача.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Так, у цій справі позивачем не ставляться під сумнів висновки органу державного контролю щодо встановлених перевіркою порушень вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».

Неправомірність застосування штрафних санкцій позивач пов`язує виключно з тим, що він у спірному випадку не виступав перевізником, а отже до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, а також з неналежним повідомленням позивача про розгляд відповідачем справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом № 2344-ІІІ.

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 5 Закону №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

На виконання вимог абз. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі Положення №103).

Відповідно до п. 1 Положення №103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із пп. 1 п. 4 Положення №103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 196-р від 03.03.2020 "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.

Частинами 14, 17, 18 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок № 1567).

За приписами п. 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За приписами п.15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно до ч.ч.1,2 ст.48 Закону № 2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень ст.48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 49 Закону №2344-ІІІ, встановлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна №526464 від «__» 28 2024, в якій міститься така інформація: автомобіль - НОМЕР_1 , причіп/напівпричіп НОМЕР_3 , автомобільний перевізник - ФОП ОСОБА_3, НОМЕР_7 , водій ОСОБА_4 , вантажоодержувач - Сарата склад, пункт навантаження -Дніпропетровська область, пункт розвантаження - Сарата склад, масою брутто, т - тридцять дев`ять тон.

Згідно з обставинами даної справи, та доводами позивача та відповідача, вбачається що саме ця товарно-транспортна накладна стала підставою для притягнення позивача до відповідальності та накладення штрафу, як автомобільного перевізника.

Відповідно до статті 1 Закону № 2344-III, наведені терміни вживаються в такому значенні:

автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст. 33 Закону № 2344-III)

За приписами ч. 1 ст. 50 Закону № 2344-III визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Підпунктами 3.1-3.3 пункту 3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (далі Правила № 363) передбачено, що договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі Замовники).

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) майбутній Замовник.

Відповідно до абз.17 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 року по справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 року по справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 року по справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 року по справі № 620/18215/21).

Враховуючи вище викладене, суд зауважує, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб неможливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23.08.2023 року по справі № 600/1407/22-а Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ст. 60 Закону № 2344-III.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, суд виходить з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, покладається виключно на автомобільних перевізників.

Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 14 жовтня1997 року № 363, визначено:

перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Згідно із підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов`язкову інформацію (обов`язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.

Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).

Як встановлено судом, надана до суду товарно-транспортна накладна не містить повної інформації щодо дати її складання - «__» 28 2024, крім цього, не вказано місце складання ТТН, не зазначено найменування вантажу, не зазначено найменування замовника, вантажовідправника.

При цьому, в якості автомобільного перевізника зазначено "ФОП ОСОБА_3, ЛІБЕРТА. 40193595".

Суд зазначає, що транспортний засіб марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ) та напівпричіп LANGENDORF реєстраційний номер НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 ), належать ОСОБА_2 , що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про реєстрацію цих транспортних засобів.

Суд звертає увагу, що інформація про позивача як автомобільного перевізника була зазначена у товарно-транспортній накладній від «__» 28 2024 № 526464, якою оформлено перевезення вантажу.

При цьому, вказана ТТН не містить зазначення організаційно правової форми позивача та правильного найменування. Так, зазначено «ЛІБЕРТА», замість - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА".

Крім цього, вказана ТТН не містить повної інформації щодо дати її складання, що унеможливлює встановити обставини того, що саме 28.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" замовило послуги перевезення.

Окрім того, ТТН не містить ані підпису уповноваженої особи позивача, ані печатки позивача.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N 2344-III, визначено, що суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

Як зазначалось, в акті №039185 посадовими особами Укртрансбезпеки вказано: автомобільний перевізник згідно ТТН №526464 від 28.24 ФОП ОСОБА_3, ЛІБЕРТА 40193595.

До того ж, в цьому акті також встановлено, що саме 28.05.2024 відбулось перевезення водієм ОСОБА_1 вантажу.

Отже, в акті встановлені обставини, які не підтверджені матеріалами даної справи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови саме до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" було застосовано адміністративно-господарський штраф на підставі абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Водночас, судом встановлено, що позивач не є суб`єктом правопорушення за абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки за змістом даної норми за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тоді як матеріалами справи не встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" здійснювало перевезення 28.05.2024 та було автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Зазначене дає підстави для висновку про те, що у даному випадку позивач не є автомобільним перевізником, в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», та не може бути притягнутий до відповідальності за перевищення встановлених законодавством вагових норм.

Поряд з цим, за умови відсутності у позивача статусу автомобільного перевізника та суб`єкта господарювання до предмету доказування у цій справі не входить наявність чи відсутність події правопорушення, а також дотримання відповідачем установленої процедури розгляду справи.

Таким чином, постанова Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 12.06.2024 № ПШ041100 прийнята без додержання вищенаведених норм, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

За таких обставин суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам на підтримку заявлених позовних вимог, позаяк вони не впливають на викладений вище висновок суду про скасування винесеної відповідачем постанови від 12.06.2024 № ПШ041100 та, відповідно, задоволення позовних вимог.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

При вирішенні вказаного клопотання, судом враховано таке.

Як вбачається з ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 у справі № 815/4300/17.

Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Однак, витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов`язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Також в питанні надання доказів суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

На підтвердження обставин понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, представником позивача до позовної заяви надано: договір про надання правничої допомоги від 19.06.2024, акт приймання наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 01.07.2024, ордер серії АЕ №1298532 від 20.06.2024 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2709 від 29.10.2012.

Статус адвоката Ковальчука Д.Ю. підтверджується інформацією із Реєстру адвокатів України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2709 від 29.10.2012.

Згідно пункту 5 договору про надання правничої допомоги від 19.06.2024, вартість правничої допомоги адвоката, що визначена пунктом 1.1. даного Договору становить 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок), виходячи з вартості 1 години - 1000,00 грн. Оплата наданої правничої допомоги, визначеної пунктом 5.1. даного Договору, Адвокату здійснюється Клієнтом протягом 30 календарних днів з дати підписання Акту наданої правничої допомоги за цим Договором. Акт наданої правничої допомоги за цим Договором Адвокат складає та надає Клієнту за результатами надання правничої допомоги, визначеної пунктом 1.1. даного Договору.

Судом встановлено, що детальний опис робіт, виконаних адвокатом в рамках надання позивачу професійної правничої допомоги у цій справі, викладено в акті приймання наданої правничої допомоги від 01.07.2024.

Проте, доказів оплати послуг за договором або виставлення клієнту рахунку щодо оплати наданих послуг після підписання сторонами акту про прийняття наданих послуг в матеріалах справи відсутні, що не дає суду можливості пересвідчитись щодо реальності та фактичності здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Таким чином, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача ОСОБА_5 про розподіл витрат на правничу допомогу на суму 10 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 77-78, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.06.2024 № 041100 про застосування адміністративно-господарського штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" (код ЄДРПОУ 40193595) у сумі 51000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код за ЄДРПОУ 39816845, 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пр. Б. Хмельницького, буд. 122, код ЄДРПОУ 40193595) суму сплаченого судового збору у розмірі 3028 грн.

У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" про відшкодування витрат на надання правничої допомоги - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 23.10.2024 року.

Суддя Н.Є. Калугіна