Постанова

від 05.02.2025 по справі 160/17626/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/17626/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Ліберта» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року (суддя Кагуліга Н.Є., повне судове рішення складено 23 жовтня 2024 року) в справі № 160/17626/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Ліберта» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Ліберта» (далі - ТОВ «ВФ «Ліберта») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 12 червня 2024 року № 041100 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 51000,00 грн. Також позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 12 червня 2024 року № 041100 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ «Виробнича фірма «Ліберта» у сумі 51000,00 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ТОВ «Виробнича фірма «Ліберта» суму сплаченого судового збору у розмірі 3028 грн.

У задоволенні заяви представника ТОВ «Виробнича фірма «Ліберта» про відшкодування витрат на надання правничої допомоги відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідач вказує, що оскільки в товарно-транспортній накладній (далі - ТТН) саме позивач вказано автомобільним перевізником, то вважається підтвердженим належними документами статус позивача як автомобільного перевізника.

Вважає неправильними посилання суду першої інстанції на некоректність заповнення найменування автомобільного перевізника в ТТН, позаяк ТТН містить код ЄДРПОУ автомобільного перевізника - позивача, а форма ТТН не передбачає підпису перевізника.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, а також стягнути з відповідача такі витрати в розмірі 10000,00 грн у зв`язку з наданням позивачу правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи.

Апелянт вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для розподілу витрат на правничу допомогу через не надання позивачем доказів оплати правничої допомоги та власне факту виставлення адвокатом рахунку позивачу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить до висновку, що апеляційні скарги не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області в ході проведення рейдової перевірки на 949 км+826 м, а.д. М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине перевірено транспортний засіб марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ) та напівпричіп LANGENDORE, реєстраційний номер НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ).

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу останній належить ОСОБА_1 .

Даним транспортним засобом керував водій ОСОБА_2 .

Під час здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ), що належить ОСОБА_1 (відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), встановлено перевищення вагових обмежень, загальна маса транспортного засобу становить 54,200 т. при допустимих 40 т., перевищення вагових норм на 35,5%.

За результатами проведення габаритно-вагового контролю складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 032100 від 28.05.2024 року та акт № 000527 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 28.05.2024 року.

Також факт проведення зважування транспортного засобу позивача підтверджується талоном зважування від 28.05.2024 року.

За результатами проведення рейдової перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 039185 від 28.05.2024 року, в якому вказано, що транспортним засобом марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ) та напівпричіп LANGENDORE реєстраційний номер НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ), що належить ОСОБА_1 , згідно з ТТН №526464 від 28.24. ФОП ОСОБА_3 , ЛІБЕРТА 40193595. Під час перевірки виявлено порушення ст. 34 ЗУ "Про автомобільний транспорт", перевізник не забезпечив безпеку дорожнього руху, а саме: перевищення встановлених законодавством вагових норм склало 35,5%, а саме: 54,200 т, чим порушив вимоги п. 22,5 ПКМУ 1306 від 10.10.2001 р., у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" абз. 17 ч. 1 перевищення встановлених законодавством вагових норм понад 30 % при перевезенні подільного вантажу.

28.05.2024 відповідачем складено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, в якому зазначено, що розгляд справи відбудеться 12.06.2024 у приміщенні відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області.

Відповідно до матеріалів справи 29.05.2024 вказане повідомлення направлене на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1

12.06.2024 року відповідач прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №040100, якою накладено адміністративно-господарський штраф в сумі 51000,00 грн на позивача.

Товарно-транспортна накладна №526464 від "__" 28 2024 містить таку інформацію: автомобіль - НОМЕР_1 , причіп/напівпричіп НОМЕР_3 , автомобільний перевізник - ФОП ОСОБА_3 , ЛІБЕРТА 40193595, водій ОСОБА_2 , вантажоодержувач - Сарата склад, пункт навантаження - Дніпропетровська область, пункт розвантаження - Сарата склад, масою брутто, т - тридцять дев`ять тон.

Врахувавши, що інформація про позивача як автомобільного перевізника була зазначена у товарно-транспортній накладній від "__" 28 2024 № 526464, якою оформлено перевезення вантажу, проте ТТН не містить зазначення організаційно правової форми позивача та правильного найменування (зазначено «ЛІБЕРТА» замість Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА"), ТТН не містить повної інформації щодо дати її складання, суд першої інстанції вважав, що це унеможливлює встановити обставини того, що саме 28.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" замовило послуги перевезення.

Окрім того, ТТН не містить ані підпису уповноваженої особи позивача, ані печатки позивача.

Крім того, оскільки в акті №039185 посадовими особами Укртрансбезпеки вказано: автомобільний перевізник згідно ТТН №526464 від 28.24 ФОП ОСОБА_3, ЛІБЕРТА 40193595, а 28.05.2024 відбулось перевезення водієм ОСОБА_2 вантажу, суд першої інстанції вказав, що в акті встановлені обставини, які не підтверджені матеріалами даної справи.

Оскільки позивач не є суб`єктом правопорушення за абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" через те, що не є автомобільним перевізником, матеріалами справи не встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЛІБЕРТА" здійснювало перевезення 28.05.2024 та було автомобільним перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" та не може бути притягнутий до відповідальності за перевищення встановлених законодавством вагових норм, відповідно, й про протиправність постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 12.06.2024 № ПШ041100.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував, що згідно з пунктом 5 договору про надання правничої допомоги від 19.06.2024, вартість правничої допомоги адвоката, що визначена пунктом 1.1. даного договору становить 10000,00 грн, виходячи з вартості 1 години - 1000,00 грн. Оплата наданої правничої допомоги, визначеної пунктом 5.1. даного договору, адвокату здійснюється клієнтом протягом 30 календарних днів з дати підписання акту наданої правничої допомоги за цим договором. Акт наданої правничої допомоги за цим договором адвокат складає та надає клієнту за результатами надання правничої допомоги, визначеної пунктом 1.1. даного договору, акт приймання наданої правничої допомоги датовано 01.07.2024, проте доказів оплати послуг за договором або виставлення клієнту рахунку щодо оплати наданих послуг після підписання сторонами акту про прийняття наданих послуг позивачем не надано, що унеможливлює перевірку реальності та фактичності здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, тому відмовив у задоволенні заяви.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи.

Спірним в цій справі є питання правомірності застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).

Частиною чотирнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За змістом частини сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ встановлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Так, частиною першою - другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, абзацом третім частини першої якої встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Підставою для висновку про протиправність постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу є те, що позивач не є суб`єктом відповідальності, оскільки не є автомобільним перевізником.

Судом встановлено, що власником транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ) та напівпричепу марки LANGENDORE, номерний знак НОМЕР_3 , (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ) є ОСОБА_1 .

У товарно-транспортній накладної № 526464 (дата зазначена наступним чином - « » 28 2024) графа «автомобільний перевізник» заповнена наступним чином: «ФОП ОСОБА_3, ЛІБЕРТА 40193595», водій - ОСОБА_2 .

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

У постанові від 07 грудня 2023 року в справі № 620/18215/21 Верховний Суд вказав, що положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

При цьому на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд сформулював висновок, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

В акті перевірки автомобільним перевізником уповноваженими особами Укртрансбезпеки на підставі виключно товарно-транспортної накладної визначено ТОВ «ВФ «Ліберта».

Посадова особа Укртрансбезпеки, застосовуючи до позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, не встановила правовий статус позивача ТОВ «ВФ «Ліберта» у спірних правовідносинах, власника транспортного засобу, а також водія.

Відповідачем при визначенні статусу автомобільного перевізника за позивачем жодним чином не обґрунтовано, чому такого статусу у спірних правовідносинах не надано іншій особи, зазначеній в ТТН як перевізник, - ФОП ОСОБА_3 .

Крім того, відповідачем не перевірено, чи перебуває водій ОСОБА_2 у трудових правовідносинах із позивачем.

Враховуючи приведене, а також дефектність ТТН через фактичну відсутність в ній дати складання, суд погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність статусу ТОВ «ВФ «Ліберта» як автомобільного перевізника у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та, відповідно, про те, що позивач не є суб`єктом правопорушення, передбаченого абзацом 17 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відтак, висновок суду першої інстанції про протиправність постанови Укртрнасбезпеки про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу від 12 червня 2024 року № ПШ041100 є цілком обґрунтованим.

Доводи апелянта - відповідача спростовані приведеними висновками суду.

Наступним спірним під час апеляційного перегляду справи є питання наявності підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що позивач на підтвердження факту понесення та власне розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, надано договір про надання правничої допомоги від 19 червня 2024 року, акт приймання наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 01 липня 2024 року.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС).

За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частин третьої - п`ятої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За положеннями частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, на підтвердження власне факту надання професійної правничої допомоги, її складу та розміру сторона має надати документи про підтвердження обсягу надання такої допомоги, фактичного часу, витраченого адвокатом на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору.

За умовами пункту 5 договору про надання правничої допомоги від 19 червня 2024 року вартість правничої допомоги адвоката, що визначена пунктом 1.1 даного договору, становить 10000,00 грн, виходячи з вартості 1 години - 1000,00 грн; оплата наданої правничої допомоги, визначеної пунктом 5.1 даного договору, адвокату здійснюється клієнтом протягом 30 календарних днів з дати підписання акту наданої правничої допомоги за цим договором; акт наданої правничої допомоги за цим договором адвокат складає та надає клієнту за результатами надання правничої допомоги, визначеної пунктом 1.1 даного договору.

Акт приймання наданої правничої допомоги підписано 01 липня 2024 року.

Рішення судом першої інстанції ухвалено 23 жовтня 2024 року.

Отже, на час ухвалення судом першої інстанції рішення позивач мав здійснити оплату наданої правничої допомоги, проте позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження проведеної оплати.

Суд зауважує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходив не з самого факту відсутності оплати позивачем правничої допомоги, а з невиконання позивачем умов договору про надання професійної правничої допомоги щодо здійснення оплати послуг адвоката протягом 30 днів з дня підписання акту приймання наданих послуг.

Апелянтом не спростовано таких висновків суду першої інстанції, як й не обґрунтовано підстав не надання суду першої інстанції доказів здійснення оплати послуг адвоката, з урахуванням визначеного умовами договору обов`язку здійснити таку оплату.

Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів реальності та фактичності здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апелянта - позивача зводяться до того, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані безвідносно до факту здійснення таких витрат позивачем та спростовані приведеними висновками суду.

Стосовно питання розподілу витрат на правничу допомогу, яка надана позивачу під час апеляційного перегляду справи, суд зазначає таке.

ТОВ «ВФ «Ліберта» 01 листопада 2024 року укладено з адвокатом Ковальчуком Д.Ю. договір про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язується надавати клієнту правничу допомогу з питань захисту прав та законних інтересів клієнта в Третьому апеляційному адміністративному суді щодо апеляційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 року по справі № 160/17626/24 в частині відмови в задоволенні заяви клієнта про відшкодування витрат на надання правничої допомогу, а клієнт зобов`язався прийняти та оплатити правничу допомогу на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з пунктом 5.1 цього договору вартість правничої допомоги адвоката, що визначена пунктом 1.1 даного договору, становить 10000,00 грн, виходячи з вартості 1 години - 1000,00 грн. Відповідно до п. 5.2 даного договору клієнт оплачує адвокату вартість наданої правничої допомоги, що вказана у пункті 5.1 даного договору, протягом 30 банківських днів з дати підписання акту приймання наданої правничої допомоги. Акт наданої правничої допомоги за цим договором адвокат складає та надає клієнту за результатами надання правничої допомоги, визначеної пунктом 1.1 даного договору.

08 листопада 2024 року між адвокатом Ковальчуком Д.Ю. та ТОВ «ВФ «Ліберта» підписано акт приймання наданої правничої допомоги, згідно із яким адвокат надавав, а клієнт прийняв наступну правничу допомогу: аналіз рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року по справі № 160/17626/24; підготовка та подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року по справі № 160/17626/24 в частині відмови у задоволенні заяви клієнта про відшкодування витрат на надану правничу допомогу - 10 годин, вартість 1 години - 1000,00 грн, всього - 10000,00 грн.

На час апеляційного перегляду справи позивачем не надано доказів проведення оплати наданих послуг, не зважаючи на те, що така оплата мала бути здійснена протягом 30 банківських днів, починаючи з 08 листопада 2024 року.

Отже, позивачем не надано доказів, як й у випадку надання правничої допомоги при розгляді справи в суді першої інстанції, виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги щодо здійснення оплати послуг адвоката протягом 30 днів з дня підписання акту приймання наданих послуг, тому суд доходить до висновку про відсутність доказів реальності здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, відмовляє у задоволенні заяви позивача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення.

Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Ліберта» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 160/17626/24 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 160/17626/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Ліберта» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття 05 лютого 2025 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2025 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов