Ухвала

від 22.10.2024 по справі 380/21545/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/21545/24

У Х В А Л А

з питань вжиття заходів забезпечення позову

22 жовтня 2024 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючої-судді Желік О.М., судді Клименко О.М., судді Сподарик Н.І., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Профспілкової організації Львівського національного університету природокористування Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України про забезпечення позову у справі за позовом Профспілкової організації Львівського національного університету природокористування Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Львівського національного університету природокористування, Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Г.З. Ґжицького про визнання протиправними та скасування розпорядження і наказу, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду звернулась Профспілкова організація Львівського національного університету природокористування Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України із позовною заявою до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Львівського національного університету природокористування, Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Г.З. Ґжицького з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України №912-р від 26.09.2024 «Про реорганізацію Львівського національного університету природокористування»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України №1470 від 17.10.2024 «Про реорганізацію Львівського національного університету природокористування».

Одночасно із поданою позовною заявою від Профспілкової організації Львівського національного університету природокористування Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України також надійшла й заява про забезпечення позову у справі шляхом:

- зупинення дії наказу Міністерства освіти і науки України № 1470 від 17.10.2024 року «Про реорганізацію Львівського національного університету природокористування»;

- заборони Міністерству освіти і науки України; Львівському національному університету природокористування, Львівському національному університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького, банкам та іншим фінансовим установам, будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на здійснення реорганізації та зміни статусу Львівського національного університету природокористування, його відокремлених структурних підрозділів (зокрема, але не виключно: призначати комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації); встановлювати строк і порядок заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи; передавати будь-які майнові та немайнові права й обов`язки Львівського національного університету природокористування, його відокремлених структурних підрозділів - будь-яким третім особам в рамках реорганізації; складати та затверджувати передавальний акт тощо);

- заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо припинення (реорганізації) Львівського національного університету природокористування, його відокремлених структурних підрозділів;

- заборони Міністерству освіти і науки України та іншим особам вносити будь-які зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО) щодо припинення (реорганізації, приєднання) Львівського національного університету природокористування, його відокремлених структурних підрозділів;

- заборони Львівському національному університету природокористування та будь-яким іншим особам розривати трудові договори (контракти) з працівниками Львівського національного університету природокористування та його відокремлених структурних підрозділів на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України; припиняти повноваження ректора (виконуючого обов`язки ректора), інших посадових осіб;

- заборони переведення здобувачів освіти Львівського національного університету природокористування та його відокремлених структурних підрозділів в інші заклади вищої освіти без наявності згоди здобувачів освіти на це з ініціативи третіх осіб;

- заборони зменшувати ліцензований обсяг Львівського національного університету природокористування, його відокремлених структурних підрозділів (визначена ліцензією максимальна сумарна кількість здобувачів вищої освіти); позбавляти ліцензій та акредитацій Львівського національного університету природокористування, його відокремлених структурних підрозділів, їхніх спеціальностей та освітніх програм.

В обґрунтування заяви заначено, що оскаржуваним розпорядженням Кабінету Міністрів України №912-р від 26.09.2024 «Про реорганізацію Львівського національного університету природокористування» вирішено, зокрема, погодитися з пропозицією Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації Львівського національного університету природокористування (код згідно з ЄДРПОУ 00493735) шляхом приєднання до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Г.З. Ґжицького (код згідно з ЄДРПОУ 00492990). Як наслідок, на виконання вказаного розпорядження Міністерством освіти і науки України прийнято наказ №1470 від 17.10.2024, пунктом 1 якого вирішено реорганізувати Львівський національний університет природокористування (код згідно з ЄДРПОУ 00493735) шляхом приєднання до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Г.З. Ґжицького (код згідно з ЄДРПОУ 00492990) разом з його відокремленими структурними підрозділами.

Водночас, як відзначає заявник, вищі органи Львівського національного університету природокористування, такі як Конференція трудового колективу та Вчена Рада розпочали вживати заходи захисту Львівського національного університету природокористування уже після видачі оскаржуваного розпорядження. Так само й позивач не вжив заходів захисту прав та інтересів Львівського національного університету природокористування, його працівників та здобувачів освіти раніше. Усе тому, що ні Міністерство освіти і науки України, ні Кабінет Міністрів України не повідомило нікого в належній формі про намір реорганізувати Львівський національний університет природокористування.

У своїй заяві заявник посилається на правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 26.02.2024 у справі №500/3752/21, згідно якого проведення консультацій з громадськістю є обов`язковою складовою процедури при розгляді питань, які стосуються конституційних прав та свобод громадян, зокрема, права на освіту.

Заявник також наголошує на тому, що у відповідності до частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Разом з тим, на думку заявника, Кабінет Міністрів України, реалізовуючи адміністративно-розпорядчі повноваження як власник закладу освіти, в порушення вищевказаної норми Закону не здійснив повідомлення первинної організації профспілки закладу та проведення з нею консультацій у встановленому законом порядку та в межах визначених для цього строків.

Насамкінець заявник вказав, що пунктом 2 оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України та пунктом 4 оскаржуваного наказу Міністерства освіти і науки України передбачено, що здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у Львівському національному університеті природокористування та його відокремлених структурних підрозділах, продовжують навчання у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького за обраними ними під час вступу спеціальностями та джерелами фінансування навчання. Проте, згідно даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО) 27 спеціальностей (та освітніх програм) лише бакалаврату, наявних у Львівському національному університеті природокористування узагалі відсутні у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького, а саме: (022) Дизайн; (051) Економіка (біоекономіка); (071) Облік і оподаткування; (072) Фінанси, банківська справа та страхування; (072) Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок; (075) Маркетинг (міжнародний маркетинг); (076) Підприємництво та торгівля; (076) Підприємництво, торгівля та біржова діяльність; (122) Комп`ютерні науки; (126) Інформаційні системи та технології; (133) Галузеве машинобудування; (141) Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка; (145) Відновлювані джерела енергії та гідроенергетика; (151) Автоматизація та комп`ютерно-інтегровані технології; (174) Автоматизація, комп`ютерно-інтегровані технології та робототехніка; (183) Технології захисту навколишнього середовища; (191) Архітектура та містобудування; (192) Будівництво та цивільна інженерія; (193) Геодезія та землеустрій; (201) Агрономія; (202) Захист і карантин рослин; (203) Садівництво та виноградарство; (203) Садівництво, плодоовочівництво та виноградарство; (206) Садово-паркове господарство; (208) Агроінженерія; (274) Автомобільний транспорт; (292) Міжнародні економічні відносини.

Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що матеріалів заяви достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Вирішуючи питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Положенням пункту 1 частини 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.

Дослідивши подану заяву про забезпечення позову колегією суддів встановлено, що Кабінетом Міністрів України 26.09.2024 прийнято розпорядження №912-р «Про реорганізацію Львівського національного університету природокористування» про погодження з пропозицією Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації Львівського національного університету природокористування шляхом його приєднання до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Г.З. Ґжицького. Надалі Міністерством освіти і науки України прийнято наказ №1470 від 17.10.2024, пунктом 1 якого вирішено реорганізувати Львівський національний університет природокористування шляхом приєднання до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Г.З. Ґжицького разом з його відокремленими структурними підрозділами.

Як на підставу для забезпечення позову у справі заявник, фактично, посилається на очевидність ознак протиправності оскаржуваних індивідуальних актів. У зв`язку із цим, на думку заявника, наявні підстави для забезпечення позову у спосіб, який викладено в прохальній частині його заяви.

Колегія суддів зазначає, що твердження заявника про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Так, у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №826/16509/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.

У цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваних правових актів може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 зазначила, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Слід відзначити, що суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Крім того, існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із урахуванням іншої підстави забезпечення позову невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.04.2021 року у справі №640/17351/19.

Суд звертає увагу на те, що підстави вважати, що оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України 26.09.2024 №912-р та наказ Міністерства освіти і науки України №1470 від 17.10.2024, мають очевидні ознаки протиправності, на час розгляду заяви відсутні, оскільки такі обставини підлягають з`ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи нададуть суду.

При цьому конкретних фактів порушення прав та інтересів заявника, очевидність заподіяння шкоди таким інтересам прийняттям оскаржуваного рішення в заяві про забезпечення позову не наведено, оскільки йдеться лише про ймовірність та припущення можливого настання таких порушень без посилання на конкретні факти.

Заявником у поданій ним заяві не наведено підстав та не додано жодних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення його порушених прав.

Враховуючи вище викладене та здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам, колегія суддів доходить висновку, що у задоволенні поданої заяви слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 153, 154, 243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

у задоволенні заяви Профспілкової організації Львівського національного університету природокористування Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України про забезпечення позову відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями.

Відповідно до частини восьмої статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Головуюча-суддя Желік О.М.

СуддяКлименко О.М.

Суддя Сподарик Н.І.