Рішення

від 23.10.2024 по справі 480/3651/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 року Справа № 480/3651/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3651/24 за позовом ОСОБА_1 до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" (далі - відповідач; ДП "Лебединський агролісгосп"), в якій просить:

- визнати протиправними дії Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп» щодо надання інформації запитуваної в пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6 заяви № 171 від 24.10.2023 р.;

- зобов`язати Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" надати інформацію, зазначену в пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6 заяви №171 від24.10.2023 р.;

- стягнути з Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" 10000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" із заявою № 171, яка відповідає вимогам щодо форми запиту, визначених ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", в якій просив надати сканкопії документів, в яких відображено план вирубки дерев і причину їх рубки їх кількість, об`єм, якість і клас деревини сппиляних дерев дубу, відомості щодо подальшої реалізації деревини, персональні дані лісорубів, трактористів, і водіїв авто, які були залучені до вирубки деревини та ідентифікаційні дані транспортних засобів, які використовувалися для вирубки деревини. На заяву позивача,листом від 06.11.2023 № 235 відповідач повідомив, що рубка на підприємстві здійснюються па підставі спеціальних дозволів згідно лісопатологічного обстеження та матеріалів лісовпорядкування, а реалізації деревини проводиться згідно чинного законодавства України через біржові торги. Стосовно персональних даних працівників відповідач вказав, що підприємство не може розголошувати їх особисті дані у зв`язку з запровадженим на території України воєнним станом.

На переконання позивача, така відповідь є формальною та не містить запитуваної інформації на жодне з шести питань, що свідчить про порушення його прав на доступ до інформації. Позивач стверджує, що внаслідок відмови в наданні йому запитуваної інформації, йому завдану моральну шкоду, яку оцінює у 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 10.05.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3651/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, з урахуванням поданих доказів, просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації є юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

При цьому, представник зауважив, що Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" є дочірнім підприємством Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс», що засновано на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області. Відтак, на переконання представника, з урахуванням положень п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та правового статусу Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" останнє не є розпорядником інформації, визначеної позивачем у заяві від 24.10.2023 № 171.

Разом з тим, представник зауважив, що оскільки питання, порушені у позивачем у заяві від 24.10.2023 № 171, передбачають створення інформації, проведення аналізу, а не надання доступу, відтак, вказана заява є за своєю суттю є зверненням. Разом з тим, на переконання представника, позивачем не дотримано вимог оформлення звернення, що визначені ст. 5 Закону України "Про звернення громадян".

Також, на думку відповідача, позивач не обгрунтував належним чином, в чому полягає завдана йому моральна шкода та які негативні наслідки мало неналежне оформлення відповіді на його заяву. Вказує, що у тексті заяви № 171 від 24.10.2023, взагалі не зазначено щодо порушення будь-яких прав позивача, чи обгрунтування необхідності отримання ним інформації, тому, навіть якщо припустити, що відповідь, яка останньому була надана, є неналежним чином оформлена, будь-якої шкоди позивачу завдати не могла.

Враховуюче вищевикладене, на переконання представника, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 засобами електронної пошти звернувся до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" із заявою від 23.10.2021 № 171, в якій вказав, що до 28 вересня 2023 року Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" проводив рубку дерев біля села Топчії. У зв`язку з цим, позивач просив надати і надіслати на його електронну пошту наступну публічну інформацію: 1) сканкопію документу в якому відображено план вирубки дерев і причину їх рубки; 2) сканкопію документу, в якому відображено фактично спиляних дерев дубу - їх кількість, об`єм, якість і клас деревини; 3) повідомити подальшу долю зрубаних дерев дубу, а якщо цю деревину було продано - повідомити назву підприємства, в якому реалізували цю деревину, назвати ціну по якій реалізовано деревину, а також надати сканкопію договору купівлі продажу дерев дубу; 4) повідомити прізвища ім`я і по батькові всіх лісорубів, трактористів і водіїв авто, які пиляли, трелювали, вантажили і вивозили дерева дубу; 5) повідомити державні номери і марки транспорту, який був задіяний на вирубці для трелювання і вивозу лісу; 6) повідомити, чому в лісополосі з різноманіттям дерев, спилювали виключно дерева дубу (а.с. 12).

Суд зауважує, що хоча і заява ОСОБА_1 датована 23.10.2021, однак зі змісту вказаної заяви вбачається, що спірні правідносини мали місце у 2023 році, відтак дата, вказана позивачем на заяві № 171, є очевидною опискою.

На заяву позивача, листом від 06.11.2023 № 235 Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" повідомило позивача, що веде господарську діяльність, яка здійснюється згідно зі Статутом підприємства відповідно до законодавства України. Рубки па підприємстві здійснюються па підставі спеціальних дозволів згідно лісопатологічного обстеження та матеріалів лісовпорядкування. ДП "Лебединський агролісгосп" проводить реалізацію продукції згідно чинного законодавства України через біржові торги. На даний час на території України запроваджено воєнний стан з метою захисту персональних даних працівників підприємство не може розголошувати їх особисті дані (а.с. 13).

Важаючи, що Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" порушило право позивача на доступ до інформації, останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно вимог статті 5 Закону України Про інформацію кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, приписи чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації.

При цьому Законом № 2939-VI регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до положень статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 2939-VI).

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України № 2939-VI право на доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит.

Згідно з приписами частин першої, другої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Вимоги щодо запиту на інформацію вістановлені частиню 5 статті 5 Закону України № 2939-VI.

Так, запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.

Частина 1 ст. 20 Закону № 2939-VI зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 20 Закону № 2939-VI у разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4 ст. 20 Закону № 2939-VI).

Статтею 22 Закону № 2939-VI передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо:

- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону).

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина друга статті 22 Закону № 2939-VI).

У силу ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

За приписами ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. При цьому, незалежно від результатів розгляду запиту про надання інформації (його задоволення чи відмова в задоволенні, відстрочка в задоволенні, перенаправлення належному розпоряднику, тощо) такий суб`єкт зобов`язаний проінформувати про це заявника з дотриманням вимог.

Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 засобами електронної пошти звернувся до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" із заявою від 23.10.2021 № 171, в якій вказав, що до 28 вересня 2023 року Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" проводив рубку дерев біля села Топчії. У зв`язку з цим, позивач просив надати і надіслати на його електронну пошту наступну публічну інформацію: 1)сканкопію документу в якому відображено план вирубки дерев і причину їх рубки; 2) сканкопію документу, в якому відображено фактично спиляних дерев дубу - їх кількість, об`єм, якість і клас деревини; 3) повідомити подальшу долю зрубаних дерев дубу, а якщо цю деревину було продано - повідомити назву підприємства, в якому реалізували цю деревину, назвати ціну по якій реалізовано деревину, а також надати сканкопію договору купівлі продажу дерев дубу; 4) повідомити прізвища ім`я і по батькові всіх лісорубів, трактористів і водіїв авто, які пиляли, трелювали, вантажили і вивозили дерева дубу; 5) повідомити державні номери і марки транспорту, який був задіяний на вирубці для трелювання і вивозу лісу; 6) повідомити, чому в лісополосі з різноманіттям дерев, спилювали виключно дерева дубу (а.с. 12).

На заяву позивача, листом від 06.11.2023 № 235 Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" повідомило позивача, що веде господарську діяльність, яка здійснюється згідно зі Статутом підприємства відповідно до законодавства України. На питання позивача про план вирубки та причин їх вирубки надав загальну інформацію, що рубки па підприємстві здійснюються па підставі спеціальних дозволів згідно лісопатологічного обстеження та матеріалів лісовпорядкування. На питання щодо подальшої реалізації деревини вказав, що ДП "Лебединський агролісгосп" проводить реалізацію продукції згідно чинного законодавства України через біржові торги. Стосовно персональних даних працівників відповідач вказав, що підприємство не може розголошувати їх особисті дані у зв`язку з запровадженим на території України воєнним станом (а.с. 13).

Відтак, очевидним є ненадання повної інформації по суті заяви позивача, зокрема відповідач не вказав причини неможливості надання сканкопії документів, в яких відображено план вирубки дерев і причину їх рубки, кількість, об`єм, якість і клас фактично спиляних дерев дубу (п.1-2 заяви). Також, відповідач не повідомив про подальшу долю зрубаних дерев дубу, а також не вказав назви підприємств, в яких реалізували цю деревину, та ціну по якій реалізовано деревину (п.3 заяви). Крім того, відповідач не вказав причини ненадання інформації щодо ідентифікаційних даних транспортних засобів, які були залучені до вирубки для трелювання і вивозу лісу (п.5 заяви) та не роз`яснив доцільність вирубки саме дерев дубу (п.6 заяви).

Разом з тим, заперечуючи проти підстав для задоволення позову, відповідач у відзиві вказує, що окремий документ, який би містив узагальнену інформацію щодо плану вирубки дерев і причину їх рубки, кількість, об`єм, якість і клас деревини фактично спиляних дерев дубу окремо в задокументованому або зафіксованому вигляді не створювався, а з тексту заяви позивача неможливо зрозуміти, які саме документи вимагає надати ОСОБА_1 .

Також, обгрунтовуючи правомірність ненадання відповіді на питання № 3-6 заяви №171 щодо подальшої долі зрубаних дерев, щодо даних осіб, як брали участь у рубці лісу, ідентифікаційні дані транспортних засобів, які були залучені до вирубки для трелювання і вивозу лісу, та питання щодо доцільності рубки саме дерев дубу, відповідач зазначив, що відповіді на зазначені питання вимагають саме створення інформації, проведення аналізу, а не надання доступу, оскільки у відповідача така інформація не створюється та не систематизується.

Так, суд вважає змістовними доводи відповідача, що заява не містить інформації про місцезнаходження діялянки, на якій проводилася вирубка дерев та час такої вирубки, що не дозволяє відповідачу визначити предмет розгляду заяви. Так само, прохання надати сканкопії документів, в яких відображено план вирубки дерев і причину їх рубки їх кількість, об`єм, якість і клас деревини сппиляних дерев дубу не містить конкретних відомостей про місцезнаходження діялянки, на якій проводилася вирубка дерев та час такої вирубки.

Разом з тим, вказані доводи не були покладені в основу наданої відповідачем відповіді листом від 06.11.2023 № 235, що у свою чергу ставить позивача у становище правової невизначеності, не дозволяючи належним чином усунути недоліки, та реалізувати своє право на доступ до інформації.

На переконання суду, зміст листа відповідача від 06.11.2023 № 235 не містить конкретної відповіді по суті поставлених у заяві позивача запитань, що свідчить про те, що відповідач не розглянув належним чином заяву ОСОБА_1 № 171 та не надав запитувану позивачем інформацію або мотивовану відмову у наданні такої інформації із повідомленням причин цієї відмови.

Щодо посилань представника відповідача, що заява ОСОБА_1 є за своєю суттю є зверненням та має розглядатися у відповідності до вимог "Про звернення громадян", суд зазначає наступне.

Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (стаття 1).

Поряд з цим Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Як зазначав суд вище під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Разом з тим, згідно з нормами частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Варто зауважити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов`язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закон № 393/96-ВР) до суб`єктів владних повноважень, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.

Як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI). Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо.

Відповідна позиція викладена в постанові ВП ВС 02 лютого 2022 року у справі № 9901/390/21.

Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону №2939-VI).

До того ж Закон № 2939-VI не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо.

Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідала критеріям відображеності та задокументованості) і знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 9901/925/18 дійшла висновку, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.

У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/27593/21 зазначено, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб`єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

У контексті спірних правовідносин суд зауважує, що звертаючись до відповідача з питаннями зокрема щодо доцільності вирубки дерев дубу (п. 6 заяви № 171) фактично просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення аналітичної роботи та фактичного роз`яснення заявнику норм чинного законодавства, що регулюють відносини, що стосуються використання лісових ресурсів.

Відтак, заява ОСОБА_1 , за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI.

Водночас, відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29.09.2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VІ, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом №393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону №393/96-ВР.

У разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI, то такий "запит-звернення" повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п`ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР.

Водночас, відповідач, вважаючи, що заява позивача має бути розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян», не роз`яснив позивачу можливості розгляду його заяви відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і, відповідно, не розглянув його заяву згідно з нормами цього Закону, а надав формальну відповідь по суті заявлених питань.

Разом з тим, доводи відповідача що заява ОСОБА_1 є за своєю суттю зверненням та має розглядатися у відповідності до вимог "Про звернення громадян" не були покладені в основу наданої відповідачем відповіді листом від 06.11.2023 № 235.

Також, суд вважає помилковими доводи відповідача, що з урахуванням положень п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та правового статусу Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" останнє не є розпорядником інформації, визначеної позивачем у заяві від24.10.2021 № 171.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються зокрема юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

На вимогу суду відповідач надав статут Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" (далі - Статут), відповідно положень п. 1.1. якого Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" є дочірнім підприємством Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Сумиоблагроліс", що засноване на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області. Управління майном здійснює Сумська обласна рада.

Дочірнє підприємство є суб`єктом права комунальної власності (п. 2.2. Статуту).

Майно Дочірнього підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області та закріплюється ним на праві господарського відання з укладенням відповідного договору, в якому визначаються права та обов`язки сторін щодо господарського використання майна спільної власності територіальних громад області, у порядку, визначеному чинним законодавством та власником (п. 4.4. Статуту).

Основною метою діяльності Дочірнього підприємства є реалізації державної та регіональної політики розвитку лісового господарства, раціональне використання лісових ресурсів, охорона і захист лісів в системі АПК району відповідно до скоординованих Засновником обсягів і напрямків цієї роботи, а також одержання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у його продукції та послугах на основі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу (п. 3.1. Статуту).

Майно Дочірнього підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області та закріплюється ним на праві господарського відання з укладенням відповідного договору, в якому визначаються права та обов`язки сторін щодо господарського використання майна спільної власності територіальних громад області, у порядку, визначеному чинним законодавством та власником (п. 4.4. Статуту).

Відтак, відповідач є комунальним підприємством, що засноване на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області та має на меті одержання прибутку.

При цьому, відповідно до п. 2.10. Статуту дочірнє підприємство набуває статусу лісокористувача та здійснює його повноваження згідно з Лісовим кодексом України.

Так, статтею 1 Лісового кодексу України від 21.01.1994 № 3852-XII (далі - Лісовий кодекс) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Частиною 1 статті 7 Лісового кодексу передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно із частиною другою статті 17 Лісового кодексу у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до статті 19 Лісового кодексу постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства; 6) право встановлювати ліміти на використання лісових ресурсів під час здійснення побічних лісових користувань у лісах на землях усіх категорій, якщо сумарна площа лісових ділянок таких лісокористувачів до 100 гектарів, крім територій природно-заповідного фонду та земель іншого природоохоронного призначення.

Постійні лісокористувачі зобов`язані:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

4) вести первинний облік лісів;

5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;

6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;

8) забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Законом можуть бути передбачені й інші права та обов`язки постійних лісокористувачів.

Відповідно до частини першої статті 67 Лісового кодексу у порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів: 1) заготівля деревини; 2) заготівля другорядних лісових матеріалів; 3) побічні лісові користування; 4) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт.

Спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно (частина перша статті 69 Лісового кодексу).

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, слід дійти висновку про те, що комунальні лісогосподарські підприємства як постійні лісокористувачі наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях комунальної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію.

Водночас, відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах відповідач виступає розпорядником інформації в розумінні пункту 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI.

Більше того, на переконання суду, порушені позивачем у заяві № 171 питання зокрема щодо плану і причин вирубки дерев, кількості, об`єму, якості і класу деревини фактично спиляних дерев дубу їх подальшої реалізації може бути предметом суспільного інтересу.

Так, відповідно до частини другої статті 29 Закону України "Про інформацію" предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

У свою чергу, Пленум Вищого адміністративного суду України в постанові від29.09.2016 № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначив, що інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє: 1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії; 2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа; 3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень; 4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; 5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; 6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають; 7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам; 8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб; 9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо; 10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері; 11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників; 12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушів, дискримінації за будь-якою ознакою; 13) інноваціям, науковим дослідженням; 14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям; 15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Також, Пленум Вищого адміністративного суду України, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, рекомендував до інформації, яка становить суспільний інтерес, відносити, зокрема, інформацію про використання природних ресурсів. Таким чином, зважаючи на те, що у даному випадку Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" є постійним користувачем лісами, які у свою чергу є національним багатством України, тому інформація про вирубку та реалізацію деревини ДП "Лебединський агролісгосп" становить суспільний інтерес.

Крім того, суд враховує, що статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Європейський суд з прав людини щодо статті 10 Конвенції зазначає, що ця стаття гарантує право громадськості бути належним чином поінформованою (справа Times v. United Kingdom (№ 1), 26 квітня 1979 року, § 66). У рішеннях із ряду інших справ (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, 25 червня 1992 року, § 63; v. Denmark, 23 вересня 1994 року, § 31; Media Group v. Ukraine, 29 березня 2005 року, § 38 та ін.) Європейський суд з прав людини зазначив, що громадськість має право отримувати інформацію та ідеї, що становлять суспільний інтерес.

Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах відповідач виступає розпорядником інформації в розумінні пункту 4 частини другої статті 13 Закону № 2939-VI.

Разом з тим, доводи відповідача, що останній не є розпорядником інформації не були покладені в основу наданої відповідачем відповіді листом від 06.11.2023 № 235.

При цьому, навіть у випадку, якщо розпорядник інформації не володіє чи не зобов`язаний відповідно до його компетенції володіти запитуваною інформацією, або не має обов`язку надавати таку інформацію, останній мав би про це повідомити заявника в письмовій формі як це передбачено частиною 5 статті 22 Закону № 2939-VI, однак цього не зробив.

За таких обставин, враховуючи, що надана відповідачем відповідь на заяву ОСОБА_1 листом від 06.11.2023 № 235 не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача при розгляді заяви позивача від23.10.2021 № 171 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та надати запитувану позивачем інформацію або мотивовану відмову у наданні такої інформації із повідомленням причин цієї відмови, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У зв`язку з тим, що відповідач не розглянув належним чином заяву позивача, тому підстави для задоволення вимоги про зобов`язання ДП "Лебединський агрлісгосп" надати позивачу повну інформацію за його заявою відсутні.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.

За припасами ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України).

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 73 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Крім того, факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, що узгоджується з правовим висновком в постанові Верховного суду від 7 лютого 2023 року у справі № 823/2108/18.

Водночас, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

За оцінкою матеріалів справи і тверджень позивача суд не встановив факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем, позивачем не доведено і не надано відповідних доказів заподіяння моральної шкоди, а також відсутній розрахунок розміру заподіяної йому шкоди та не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди, а сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Відтак, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Лебединського дочірнього агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" при розгляді заяви ОСОБА_1 від 23.10.2021 № 171.

Зобов`язати Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебединський агролісгосп" (вул. Залізнична, 42, м.Лебедин, Сумська область, 42201, код ЄДРПОУ 23637208) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від23.10.2021 №171 та надати запитувану інформацію або мотивовану відмову у наданні такої інформації із повідомленням причин цієї відмови, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко