Постанова
від 22.10.2024 по справі 640/19418/20
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19418/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Маруліна Л.О.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.

при секретарі: Литвин С.В.

за участю:

представників позивача: Маричевої О.О., Лісунової А.А.

представника відповідача: Палій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ядзакі Україна») звернулося з даним позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі по тексту - відповідач, Західне міжрегіональне управління ДПС), в якому просило суд- визнати протиправними та скасувати:

1) податкове повідомлення-рішення №0003875212 від 12.05.2020 року;

2) податкове повідомлення-рішення №0003885212 від 12.05.2020 року;

3) податкове повідомлення-рішення №0003895212 від 12.05.2020 року;

4) податкове повідомлення-рішення №0003905212 від 12.05.2020 року;

5) податкове повідомлення-рішення №0003845212 від 12.05.2020 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення - змінити, виходячи з наступного.

Згідно із п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постановою Верховного Суду від 26.03.2024 року в даній справі касаційну скаргу ТОВ «Ядзакі Україна» задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року у справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

З урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.03.2024 року, під час перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.

Так, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за IV квартал 2019 року, на підставі наказу Офісу великих платників податків ДПС від 11.11.2019 року №422 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Ядзакі Україна»», Львівським управлінням Офісу великих платників податків ДПС проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Ядзакі Україна», з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2016 року по 30.09.2019 року, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 30.09.2019 року.

За результатами вказаної перевірки, податковим органом складено Акт від 23.03.2020 року №39/28-10-52-12/32269989 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно із змістом актом перевірки, перевірка проводилася, починаючи з 27.11.2019 року по 16.03.2020 року. Термін проведення перевірки продовжувався на 15 робочих днів, з 13.01.2020 року, на підставі наказу Офісу великих платників податку ДФС від 09.01.2020 року №4 «Про продовження документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Ядзакі Україна» (ЄДРПОУ 32269989)». Термін проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Ядзакі Україна» зупинявся, починаючи з 31.01.2020 року терміном 30 робочих днів, на підставі наказу Офісу великих платників податку ДФС від 31.01.2020 року №131 «Про зупинення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Ядзакі Україна» (ЄДРПОУ 32269989)».

За висновками Акту перевірки, контролюючим органом встановлено порушення ТОВ «Ядзакі Україна» податкового законодавства України :

- підпункту 134.1.1 пункту 134 статті 134, пункту 135.1 статті 135; пункту 134.1. статті 134, підпункту 140.4.2. пункту 140.4 статті 140 Податкового Кодексу України (із змінами та доповненнями); пунктів 7, 9, 10, 11, 15 МСБ02 «Запаси», видані Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку станом на 1 січня 2012 року (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 18 787 486 грн., у тому числі за IV кв. 2016 року у сумі 634 561 грн., за 1 кв. 2019 року у сумі 11 570 725 грн., за ІІ кв. 2019 року у сумі 5 767 370 грн., за ІІІ кв. 2019 року у сумі 814 830 грн.

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1. статті 188; пункту 185.1. статті 185, пункту 187.1статті 189; пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством: завищено суму податку, що підлягає бюджетному відшкодуванні 15816049,69 грн. у тому числі за жовтень 2016 року у сумі 88903,13 грн., за листопад 2016 року у сумі 238907,81 грн., за грудень 2016 року у сумі 277990,94 грн., за січень 2017 року у сумі 19535,33 грн., за лютий 2017 року у сумі 53766,23 грн., за березень 2017 року у сумі 156554,61 грн., за квітень 2017 року у сумі 147884,31 грн., за травень у сумі 47067,75 грн., за червень 2017 року у сумі 222055,12 грн., за липень у сумі 119383,89 грн., за серпень 2017 року у сумі 109458,03 грн., за вересень 174965,27 грн., за жовтень 2017 року у сумі 258988,54 грн., за листопад 2017 року у сумі 331853,32 грн., 331853,32 грн., за грудень 2017 року у сумі 416390,35 грн., за січень 2018 року у сумі 460194,79 грн., за лютий 2018 року у сумі 593342,54 грн., за березень 2018 року у сумі 101059,74 грн., за квітень 2018 року у сумі 1037060,83 грн., за травень 2018 року у сумі 292082,52 грн., за червень 2018 року у сумі 107945,67 грн., за липень 2018 року у сумі 758882,01 грн., за серпень 2018 року у сумі 155545,35 грн., за вересень 2018 року у сумі 683632,86 грн., за жовтень 2018 року у сумі 104874,84 грн., за листопад 2018 року у сумі 1387543,06 грн., за грудень 2018 року у сумі 2865333,02 грн., за січень 2019 року у сумі 187953,68 грн., за лютий 2019 року у сумі 527790,63 грн., за березень 2019 року у сумі 301365,07 грн., за квітень 2019 року у сумі 1284687,05 грн., за травень 2019 року у сумі 760712,22 грн., за червень 2019 року у сумі 1490923,08 грн., за липень 2019 року у сумі 51416,10 грн.;

- завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) за вересень 2019 року у сумі 786 752 грн.

- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме підприємством не складено та не зареєстровано в єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкові накладні: на загальну суму 45 421 194, 90 грн., в т.ч. ПДВ на суму 7 570 199, 15 грн.; на загальну суму 6254025, 11 грн. в т.ч. ПДВ 1042337, 52 грн.;

- розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року за N111/26556, та «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового Кодексу України, щодо подання відомостей з недостовірними даними - неповідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей №1-ДФ про доходи громадян за 3-4 кв.2018 року;

- вимоги пункту 2 статті 6 Закону України №2464-VI від 08.07.2010, із змінами та доповненнями, а саме порушено порядок нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що призвело до заниження нарахування внеску за період перевірки на загальну суму 577 395,60 грн.

Відповідно до листа Офісу великих платників податків ДПС від 07.05.2020 року №17430/10/28-10-52-12, за результатами розгляду заперечення позивача від 23.04.2020 року (вх. Львівського управління Офісу ВПП ДПС №12773/10 від 29.04.2020 року) на акт від 23.03.2020 року №39/28-10-52-12/32269989 та доданих документів, комісією із розгляду спірних питань, які виникають під час організації та проведення документальних перевірок та розгляду заперечень прийнято рішення наступного змісту: «висновки акта перевірки від 23.03.2020 року №39/28-10-52-12/32269989 є правомірними, аргументи, викладені в запереченні ТОВ «Ядзакі Україна» від 23.04.2020 року та додані документи не спростовують висновки акта перевірки.

Листом від 12.05.2020 року №17693/10/28-10-52-12 Львівським управлінням Офісу великих платників податків ДПС направлено ТОВ «Ядзакі Україна» податкові повідомлення-рішення із розрахунками штрафних санкцій (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- №0003875212 від 12.05.2020 року, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток на 18 152 825, 00 грн. та донораховано штрафні санкції на суму 4 538 231,00 грн.;

- №0003885212 від 12.05.2020 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, задекларовану на рахунок платника в банку, у розмірі 18 725 489, 61 грн., визначено податкове зобов`язання у сумі 14 980 391, 64 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 3 745 097, 97 грн.;

- №0003895212 від 12.05.2020 року, яким зменшено розмір від`ємного значення ПДВ за вересень 2019 року на суму 786 752, 00 грн.;

- №0003905212 від 12.05.2020 року, яким застосовано штрафні санкції на суму 4 081 335,18 грн. у зв`язку з несвоєчасною реєстрацією податкових накладних;

- №0003845212 від 12.05.2020 року, щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 510 грн за платежем податок з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, в порядку адміністративного оскарження останніх, позивач звернувся до ДПС України, рішенням якої від 20.07.2020 року №22937/6/99-00-06-02-02-06 залишено податкові повідомлення - рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись з оскаржуваними ППР, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача із контрагентами є реальними, що підтверджується первинними документами, наданими ТОВ «Ядзакі Україна» під час спірної перевірки, а тому позивачем правомірно включено до собівартості реалізованої продукції вартість послуг по забезпеченню трудовими ресурсами за Договором про надання послуг на загальну суму 39 951 324,99 грн., а також сформовано податковий кредит на загальну суму 7 990 265,03 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що висновки податкового органу про те, що позивачем не відкориговано значення від`ємного об`єкту оподаткування минулих звітних періодів у податковій звітності за 2019 рік, не відповідають фактичним обставинам, оскільки зазначене коригування звітних періодів у податковій звітності за 2019 рік, не відповідають фактичним обставинам, оскільки зазначене коригування здійснено позивачем шляхом подання 05.03.2020 року уточнюючих розрахунків до податкових декларацій з ПнП за І квартал 2019 року, І півріччя 2019 року та 9 місяців 2019 року.

Крім того, у позивача відсутній обов`язок для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ та реєстрації податкових накладних за договором з ТОВ «Профур», оскільки, останнім не здійснювалося будь-яких операцій з безоплатного надання майна в оренду ТОВ «Профур» та первинних документів за фактом надання подібних послуг не складалося.

У свою чергу, висновки відповідача про не нарахування податкових зобов`язань, у грудні 2018 року, на загальну суму 461 525,00 грн. від балансової вартості основних засобів, які ліквідовано за самостійним рішенням платника податку є неправомірними, оскільки, як зазначено позивачем, ТОВ «Ядзакі Україна» належним чином документально оформлено факт знищення, розібрання, перетворення основних засобів, внаслідок чого основні засоби не можуть використовуватися за первісним призначенням у зв`язку з фізичним зносом та подано відповідні документи до Офісу великих платників податку.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, з урахуванням висновків викладених в постанові Верховного Суду від 26.03.2024 року в даній справі та висновків викладених в цій постанові, з огляду на наступне.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

1. Надаючи правову оцінку оскаржуваному ППР №0003875212 від 12.05.2020 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Щодо правомірності формування ТОВ «Ядзакі Україна» податкового кредиту по господарським операціям між ТОВ «Смарт Солюшнс».

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.14.1.181 п.14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198ПК).

Згідно абз. 1 та 2 п. 201.10 статті 201 указаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, з фактом реєстрації контрагентом (продавцем товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

За приписами п.44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інші).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (п.5 ст.9 Закону № 996).

Згідно пп. 2.1 та пп. 2.4 статті 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704 (далі за текстом - Положення № 88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 Положення № 88 визначено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, первинні документи, зокрема рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.

Правовими положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі по тексту - Закон №996) передбачено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.

Перевіряючи реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, в межах спірних правовідносин, на підставі допустимих і належних доказів та правомірність формування витрат за цими операціями, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, між Західноукраїнською філією ТОВ «Смарт Солюшнс» (Виконавець) та ТОВ «Ядзакі Україна» укладено Договір від 07.07.2015 року №0707-3Ф/15 про надання послуг (далі також - Договір), відповідно до положень якого, Виконавець зобов`язується надати Замовнику платні послуги, що визначені у Додатках до цього Договору (далі - послуга). Замовник зобов`язується оплачувати надані послуги на умовах, узгоджених Сторонами. Вид послуг, місце, час, терміни виконання, а також, якість і обсяг послуг, додаткові умови - визначаються в Додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно розділу 7 цього Договору, підтвердженням факту належного надання послуг і підставою для оплати послуг є належним чином підписані та оформлені Акти прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до Додатку №1/OF-15 до Договору від 07.07.2015 року №0707-3Ф/15 виконавець зобов`язується за заявкою замовника і за оплату надати послуги із забезпечення Замовника персоналом на території України, на умовах, які узгоджуються сторонами в Заявках до цього Договору. За необхідності падання Замовнику додаткових послуг з метою підтримки чисельності працівників, що виконують роботи на території Замовника, останній звертається до Виконавця з Заявкою про надання відповідної додаткової послуги та здійснює її оплату на підставі виставленного рахунку. Строки, умови та обсяги додаткових послуг, узгоджуються сторонами в окремих Заявках. (пункт 1).

Працівники, що направляються Замовнику, є співробітниками виконавця. Виконавець забезпечує дотримання всіх прав Фахівця, передбачених чинним трудовим законодавством України. Виконавець несе відповідальність за дотримання трудового, податкового та інших напрямків законодавства України щодо працівників. Надані працівники не надають будь-які послуги і не здійснюють будь-які дії від імені Замовника. (пункт 2).

Замовник сповіщає Виконавця про свої потреби в трудових ресурсах, характер робіт, рівень необхідної кваліфікації та спеціальних знань письмово у формі Заявки, наведеної в Доповненні - №1 до цього Додатка, який має бути підписаний обома Сторонами (пункт 6).

Заявка повинна бути направлена не пізніше, ніж за 1 (один) робочий день до передбачуваної дати початку надання послуг. Якщо Заявка направлена пізніше зазначеного терміну, Виконавець докладе всіх зусиль для виконання Заявки, в максимально короткий термін. (пункт 7).

Виконавець не створює на території Замовника стаціонарних робочих місць (власних чи орендованих). Працівники, в рамках цього Договору, вважаються надісланими на виконання трудових функцій з тимчасовим розміщенням в приміщеннях, які відповідають вимогам безпеки, наданих Замовником. Такий напрямок не є відрядженням. Замовник здійснює контроль за дотриманням працівниками правил техніки безпеки. (пункт 8).

Мж іншим, між Виконавцем та Замовником укладено низку Додаткових угод до Договору №0707-3Ф/15 від 07.07.2015 року щодо узгодження окремих положень цього Договору.

До матеріалів справи ТОВ «Ядзакі Україна» долучено акти виконання робіт (наданих послуг) за перевіряємий відповідачем період, в яких зазначено про отримання Замовником послуги «по забезпеченню трудовими ресурсами» за відповідний період. Акти засвідчено підписами відповідальних представників Сторін Договору, печатками юридичних осіб, що відповідає вимогам Закону №996 до первинної документації.

Акт приймання виконаних робіт (послуг) є документом, який фіксує закінчення будь-яких робіт (послуг) та приймання їх замовником за кількістю та якістю, проте типову форму не затверджено, з огляду на що, суд не приймає посилання відповідача у Акті перевірки на не конкретизацію зазначених у актах виконаних робіт наданих послуг.

Також, позивачем долучено рахунки на оплату за перевіряємий період згідно з Договором №0707-3Ф/15 від 07.07.2015 року.

Окрім того, на запит ТОВ «Ядзакі Україна» від 22.04.2020 року №542, листом ТОВ «Смарт Солюшнс» підтверджено, що, за період з 2016 року по 2019 рік, Західноукраїнською філією ТОВ «Смарт Солюшнс» надані ТОВ «Ядзакі України» послуги з забезпечення персоналом на підставі Договору від №0707-3Ф/15 від 07.07.2015 року про надання послуг, для підтримання безперебійного та ефективного виробництва схемних джгутів для автомобілів. Зокрема, зауважено, що забезпечення персоналом за Договором здійснювалося відповідно до Заявок позивача та щомісячній основі. Оплата за надані послуги здійснювалася Замовником відповідно до пункту 20 Додатку №1/OF-15 до Договору.

Також, до листа ТОВ «Смарт Солюшнс» долучено Додаток 1, в якому наведено перелік даних (іпн. та ПІБ, номер перепустки) залучених працівників за період жовтень 2016 року - червень 2019 року. Аналогічний перелік працівників надано ТОВ «Ядзакі Україна».

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що факт отриманих ТОВ «Ядзакі Україна» послуг від ТОВ «Смарт Солюшнс» за Договором від №0707-3Ф/15 від 07.07.2015 року про надання послуг підтверджується витягами з Реєстрів входу та виходу персоналу на територію Товариства. Оскільки залучені працівники безпосередньо брали участь у виробничому процесі Товариства за місцем знаходження заводу у с. Минай Ужгородського району Закарпатської області, то відомості про фактичне прибуття працівників на роботу, а також їхнє вибуття з заводу, додатково підтверджують факт залучення персоналу Товариством на отримання відповідних послуг.

Оплата за Договором про надання послуг здійснювалась Товариством на підставі виставлених рахунків відповідно до погодженого розрахунку.

У свою чергу, факт оплати ТОВ «Смарт Солюшнс» за надані послуги підтверджується платіжними дорученнями.

Під час перевірки контролюючим орагном встановлено, що позивачем відображено вартість отриманих послуг від ТОВ «Смарт Солюшнз» шляхом включення до собівартості реалізованої продукції на загальну суму 39 951 324,99 грн., що підтверджується матеріалами справи та наданими позивачем документами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку з наданням послуг позивачу, ТОВ «Смарт Солюшнс», ТОВ «Ядзакі Україна» , за правилом першої дії, складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, що підтверджується посадовими особами в акті перевірки (стор. 69-75 акту перевірки).

На підставі отриманих від ТОВ «Смарт Солюшнс» зареєстрованих податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит.

У сою чергу, вищевказані податкові накладні не були заблоковані податковим органом на етапі реєстрації, доказів спростування чого відповідачем не надано.

Таким чином, отримавши послуги забезпечення персоналом, позивачем вироблено продукцію та реалізовано її власним контрагентам, отримавши дохід, що спричинив зміни у майновому стані ТОВ «Ядзакі Україна».

Отже, висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій ТОВ «Ядзакі Україна» з ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС», який ґрунтувався на тому, що позивачем не надано жодних первинних документів, які б фіксували конкретні факти надання ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС» послуг по забезпеченню трудовими ресурсами, обумовлених договором про надання послуг, а також необхідність у забезпеченні трудовими ресурсам; не надано доказів наявності на той чи інший період часу вакантних посад, їх перелік, кількість, вимоги до наявності фаху тощо; не надано доказів і працевлаштування саме запропонованих ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС» робітників, тобто використання отриманих послуг у подальшій господарській діяльності, є безпідставним та не заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції.

Так, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, і так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 810/2202/16.

Крім того, контрагент позивача у відповідності до вимог чинного законодавства, на момент здійснення позивачем господарських операцій, було платником податку на додану вартість; установчі документи вищезазначеного товариства невизнані недійсними, відсутні вироки суду, які набрали законної сили стосовно посадових осіб зазначеного підприємства, правовідносини відбулися на підставі укладених договорів, належне виконання яких підтверджуються актами виконаних робіт та податковими накладними, а сплата коштів - відповідними банківськими виписками з банківського рахунку.

У свою чергу, висновки про відсутність достатніх, як трудових так і матеріальних ресурсів, контролюючим органом здійснено на підставі податкової інформації, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання носить інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що можлива відсутність ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС» трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

У свою чергу, податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 №820/4648/13-а.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне.

Поряд з цим, у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків відтворив у фінансовому звіті суми витрат та/або задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене відповідає нормі частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На виконання вимог суду апеляційної інстанції, 11.10.2024 року Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків надано суду детальний розрахунок оскаржуваного ППР №0003875212 від 12.05.2020 року, з якого вбачається, що в нього включені наступні суми:

- по непідтвердженим господарським операціям з ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС»;

- неподання уточнюючої декларації.

Дослідивши реальність господарських операцій між ТОВ «Ядзакі Україна» та його контрагентом - ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС», колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач мав законне право на податковий кредит та бюджетне відшкодування, оскільки всі дії позивача, як платника податку, відповідали його господарській меті, а господарські операції були задекларовані.

Щодо подання позивачем уточнюючих декларацій з податку на прибуток, у період зупинення перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, перевірку проведено з 27.11.2019 року по 16.03.2020 року; термін проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Ядзакі Україна» зупинявся, з 31.01.2020 року терміном на 30 робочих днів, на підставі наказу Офісу великих платників податків ДФС від 31.01.2020 року №131 «Про зупинення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Ядзакі Україна» (ЄДРПОУ 32269989)», тобто, до 13.03.2020 року. Акт перевірки, в свою чергу, складено 23.03.2020 року.

В акті перевірки (стор.36) зазначено, що 27.11.2019 року позивачем подано уточнюючу Податкову декларацію з податку на прибуток за 2018 рік №9311942849, відповідно до якої подано додаток ТЦ «Самостійне коригування ціни контрольованої операції і сум податкових зобов`язань платника податку» на суму коригування 120 470 943 грн. при продажу товарів (робіт, послуг). В результаті поданого додатку ТЦ сума від`ємного значення об`єкту оподаткування податку на прибуток за 2018 рік зменшилася на 120 470 934 грн. та становить 30 257 858 грн.

Контролюючим органом зазначено, що позивачем не подано уточнюючих декларацій до податкових деклараціях з податку на прибуток за І квартал 2019 року, І півріччя 2019 року та 9 місяців 2019 року, та не зменшено значення рядка 3.2.4 «Сума від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих звітних періодів» додатку РІ із 120 470 934 грн. до 30 257 858 грн., що призвело до заниження різниць, які виникають відповідно до ПК України за 9 місяців 2019 року у сумі 120 470 934 грн.

У свою чергу, позивач посилається на те, що ним подано уточнюючі декларації від 05.03.2020 року в період, коли спірну перевірку зупинено, проте відповідачем не враховано подані уточнюючі декларації від 05.03.2020 року, що на переконання ТОВ «Ядзакі Україна» є протиправним, оскільки вважає, що подання уточнюючої декларації під час зупинення перевірки спірного періоду є правомірним.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на помилковість тверджень ТОВ «Ядзакі Україна» в цій частині, з огляду на наступні положення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 82.4 статті 82 ПК України проведення документальної виїзної планової та позапланової перевірки великого платника податків може бути зупинено за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку, або надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.

Зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки перериває перебіг строку проведення перевірки в разі вручення платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку або надіслання платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про зупинення документальної виїзної планової, позапланової перевірки.

При цьому перевірка може бути зупинена на загальний строк, що не перевищує 30 робочих днів, а в разі необхідності проведення експертизи, отримання інформації від іноземних державних органів щодо діяльності платника податків, завершення розгляду судом позовів з питань, пов`язаних з предметом перевірки, відновлення платником податків втрачених документів перевірка може бути зупинена на строк, необхідний для завершення таких процедур.

Загальний термін проведення перевірок, визначених у пунктах 200.10 та 200.11 статті 200 цього Кодексу, з урахуванням установлених цим пунктом строків зупинення не може перевищувати 60 календарних днів.

За приписами абзацу 4 пункту 50.1 статті 50 ПК України якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

При цьому, пункт 50.2 статті 50 ПК України містить наступне застереження - платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом. Це правило не поширюється на випадки, встановлені статтею 177 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що метою правового регулювання, встановленого нормами пункту 50.2. статті 50 ПК України, є обмеження зловживання платниками своїми правами шляхом подання уточнюючих розрахунків, саме під час проведення перевірки, оскільки ціллю проведення податкової перевірки є встановлення обставин щодо дотримання платником податків норм податкового законодавства при веденні податкового обліку та сплати податків.

Так, уточнюючі декларації ТОВ «Ядзакі Україна» подано під час зупиненої планової документальної виїзної перевірки, отже, на останнього розповсюджуються застереження пункту 50.2 статті 50 ПК України, в той час, як зупинення перевірки вливає лише на строки проведення такої перевірки, в той час, як сама перевірка не є закінченою.

Отже, доводи позивача щодо протиправного застосування відповідачем пункту 50.2 статті 50 ПК України до позивача та не взяття до уваги під час проведення перевірки уточнюючих декларацій від 05.03.2020 року, поданих у період, коли спірну перевірку було зупинено, є помилковими та спростовуються положеннями податкового кодексу України.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №440/1228/20.

Посилання позивача на те, що норма п. 50.2. ПК України на час проведення перевірки не містила положень щодо неможливості подачі уточнюючих декларацій під час продовження, зупинення або перенесення термінів її проведення, є помилковим, оскільки остання редакція не змінила норму, а уточнила її.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи позивача щодо протиправного застосування відповідачем пункту 50.2 статті 50 ПК України до товариства, та не взяття до уваги під час проведення перевірки уточнюючих декларацій від 05.03.2020 року, поданих у період зупинення спірної перевірки, є помилковими та спростовуються положеннями податкового кодексу України.

Таким чином, висновки контролюючого органу про заниження позивачем різниць, які виникають відповідно до ПК України на суму 120 470 934,00 грн. є обґрунтованими.

Проте, судом першої інстанції не взято до уваги, що оскаржуване ППР №0003875212 від 12.05.2020 року, складається з двох податкових порушень, а саме:

- висновків податкового органу по непідтвердженим господарським операціям з ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС», які спростовано під час розгляду справи належними доказами та встановлено судом першої та апеляційної інстанцій реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентом;

- та неподання ТОВ «Ядзакі Україна» уточнюючої декларації на суму 120 470 934,00 грн., що призвело до заниження позивачем різниць, які під час розгляду справи встановлено судом першої та апеляційної інстанцій як податкове порушення з боку позивача.

Тобто, під час скасування №0003875212 від 12.05.2020 року, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток на 18 152 825, 00 грн. та донораховано штрафні санкції на суму 4 538 231,00 грн., судом першої інстанції встановлено в одній частині правомірність доводів позивача (щодо відносин з ТОВ «СМАРТ СОЛЮШНС»), а в іншій частині правомірність доводів Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (в частині неподання ТОВ «Ядзакі Україна» уточнюючої декларації на суму 120 470 934,00 грн.).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками, проте зазначає, що судом першої інстанції невірно зазначено мотиви скасування вказаного оскаржуваного ППР №0003875212 від 12.05.2020 року, з огляду на наступне.

Так, п. 58.2 ст. 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Разом з тим, у даному випадку, податковим органом порушено порядок визначений чинним податковим законодавством, станом на момент виникнення спірних правовідносин, та протиправно збільшено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції в одному податковому повідомленні-рішенні за різні податкові порушення.

Окрім того, у даній справі, після встановлення судом правомірності застосування податковим органом до ТОВ «Ядзакі Україна» штрафних (фінансових) санкцій за неподання ТОВ «Ядзакі Україна» уточнюючої декларації на суму 120 470 934,00 грн., суд позбавлений можливості виокремити (виділити) визначену суму в оскаржуваному ППР, та залишити його чинним в певній частині.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року по справі №819/1785/17:

«Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неможливості самостійно здійснити такий обрахунок, внаслідок неможливості виокремлення із спірних повідомлень-рішень тієї суми, яка обрахована правильно, оскільки до сум заборгованості була безпідставно включена сума безнадійного боргу, неправильно визначалися періоди прострочення, невірно застосувалися розміри штрафних санкцій, що в межах судового провадження унеможливлює самостійний обрахунок судом штрафних санкцій, які підлягають стягненню з позивача.

Встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

В контексті викладеного судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Водночас, визнання рішення контролюючого органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому Законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового рішення».

З огляду на зазначене, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, відповідно, податкове повідомлення-рішення від №0003875212 від 12.05.2020 року, яким збільшено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток на 18 152 825, 00 грн. та донораховано штрафні санкції на суму 4 538 231,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині зміні, з огляду на невірне застосування норм матеріального права.

2. Надаючи правову оцінку оскаржуваним ППР №0003885212 та №0003895212 від 12.05.2020 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване ППР від №0003885212 від 12.05.2020 року складається з двох податкових порушень, а саме із:

- надання позивачем, контрагенту ТОВ «Профур», послуг з безоплатної оренди приміщень та обладнання;

- податкових зобов`язань з ПДВ із списання основних засобів.

Щодо правомірності висновків відповідача про надання ТОВ «Ядзакі Україна» контрагенту ТОВ «Профур», послуг з безоплатної оренди приміщень та обладнання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону № 996 визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки:

- він має містити відомості про господарську операцію

- і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Як передбачено, підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

У свою чергу, пп. «б» пункту 185.1. статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається, зокрема, для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для виникнення у платника об`єкту оподаткування ПДВ, повинен мати місце факт надання послуг, який має виражатись в певних діях виконавця таких послуг та засвідчуватися належним чином оформленими первинними документами.

За таких обставин, постачання послуг з оренди (оплатної чи безоплатної) - об`єкт оподаткування ПДВ буде мати місце, якщо:

- орендарю надається право користування певним визначеним майном;

- отримувач послуги (орендар) отримує право самостійно та на власний розсуд використовувати предмет оренди для власних цілей.

У даному випадку, суду апеляційної інстанції необхідно встановити, чи відбувався перехід права користування приміщенням та обладнанням позивача до ТОВ «Профур», для визначення правомірності нарахування податкових зобов`язань з ПДВ та реєстрації податкових накладних, у спірних правовідносинах.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що в акті перевірки (стор. 49) контролюючим органом зазначено, що позивачем в порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1. статті 188 ПК України, занижено податкові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 7 570 199,15 грн. внаслідок надання контрагенту ТОВ «Профур» в безоплатне користування майна, а саме - виробничих площ та обладнання, на якому працівниками ТОВ «Профур» здійснюється виготовлення продукції.

За твердженням відповідача, позивачем не нараховано податкові зобов`язання з ПДВ на вартість зазначених послуг з безоплатної оренди майна, які на думку податкового органу надані ТОВ «Профур».

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Профур» (далі також - Виконавець) та ТОВ «Ядзакі Україна» (далі також - Замовник) укладено Договір з ТОВ «Профур» №02-17-HR від 11.08.2017 року Замовником отримуються послуги з виготовлення продукції, яка використовується у галузі автомобілебудування (п.1.2 Договору). Надання послуг здійснюється за допомогою персоналу Виконавця (ТОВ «Профур»), відповідно до вимог Замовника (Товариство) до кваліфікаційних якостей такого персоналу.

При цьому, як визначено пунктом 3.2.2. цього Договору визначено, що Товариство зобов`язується забезпечити персонал Виконавця усіма необхідними для надання послуг засобами (інвентарем, обладнанням, спецодягом і т.ін.), а також забезпечити безперешкодний доступ осіб, що надають послуги, до місць їх надання, визначених замовником самостійно.

Додатком №1 до цього Договору визначено, що для надання послуг Виконавець надає персонал за кваліфікацією «в`язальник схемних джгутів», основним обов`язком якого є в`язання за шаблонними схемами джгутів та кабелів із жорстких та м`яких проводів для автомобілів.

Тобто, з умов Договору з ТОВ «Профур» вбачається, що ТОВ «Ядзакі Україна» отримує послуги з виготовлення джгутів та кабелів, які надаються шляхом залучення персоналу Виконавця на виробництво Замовника. Предметом вказаного Договору є - саме послуга з виготовлення продукції (дія працівника Виконавця з в`язання джгутів та кабелів), а не сам кінцевий продукт чи його складові.

Надання витратних матеріалів, виробничого обладнання для використання працівниками під час виготовлення продукції є невід`ємною та необхідною частиною процесу надання послуги, однак не передбачає надання ТОВ «Профур» майнових прав на такі витратні матеріали, обладнання чи приміщення, яке належить ТОВ «Ядзакі Україна».

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суть послуги за Договором з ТОВ «Профур» полягає саме у залученні персоналу для виготовлення продукції з використанням матеріалів, обладнання та виробничих площ позивача, а не у виробництві Виконавцем (ТОВ «Профур») певної кількості продукції з сировини та на потужностях позивача.

У свою чергу, за умовами Договору з ТОВ «Профур» ТОВ «Ядзакі Україна» самостійно визначає місце надання послуг та зобов`язується забезпечити залученим працівникам належні умови праці для дотримання норм гігієни, санітарії, охорони і безпеки праці (пункт 3.2.3 Договору), а також необхідним обладнанням, інвентарем для надання таких послуг (пункт 3.2.2. Договору).

Зокрема, пунктом 3.2.2. Договору передбачено, що Замовник зобов`язується забезпечити персонал Виконавця усіма необхідними для надання послуг засобами (інвентарем, обладнанням, спецодягом і т.ін.), а також забезпечити безперешкодний доступ осіб, що надають послуги, до місць їх надання, визначених замовником самостійно.

Тобто, Договором передбачено, що позивач забезпечуватиме виконавця - ТОВ «Профур» - засобами, необхідними для надання послуг з виготовлення продукції.

Отже, використання виробничих площ та обладнання, на якому працівниками ТОВ «Профур» здійснювалося виготовлення продукції для позивача, охоплювалося умовами Договору.

Відтак, забезпечення позивачем персоналу ТОВ «Профур» виробничими площами та обладнанням, які ТОВ «Профур» використовувало виключно при наданні ТОВ «Ядзакі Україна» послуг з виготовлення джгутів та кабелів із жорстких та м`яких проводів для автомобілів, не є окремою операцією, з надання послуг, а є забезпеченням виконавця засобами для цілей виконання робіт, передбачених у Договорі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що зазначене забезпечення ТОВ «Профур» виробничими площами та обладнанням, під час виконання умов договору, не може вважатися окремим об`єктом оподаткування, оскільки є складовою однієї операції.

Зокрема, згідно з умовами Договору, право користування обладнанням чи приміщеннями (як складова права власності) ТОВ «Ядзакі Україна», відповідно до умов договору, до ТОВ «Профур» не переходить.

Так, ТОВ «Профур» не отримує право використовувати обладнання ТОВ «Ядзакі Україна» для виготовлення, наприклад, іншої продукції чи надання послуг іншим контрагентам, не може передати таке право третій особі чи іншим чином розпоряджатися майном позивача, тощо.

За умовами Договору лише ті працівники ТОВ «Профур», які надаються ним для виконання послуг на виробництві, мають право використовувати обладнання ТОВ «Ядзакі Україна», з чітко визначеною метою: для виготовлення продукції з матеріалів Замовника.

Відповідно, правова природа такого використання полягає лише в забезпеченні Замовником засобів для надання Виконавцем послуг, але не в передачі прав користування майном юридичній особі - контрагенту за Договором.

Враховуючи викладене, надання залученим працівникам доступу до приміщень і обладнання ТОВ «Ядзакі Україна» є невід`ємною частиною процесу отримання позивачем послуги з виробництва продукції та є обов`язком останнього в межах Договору, однак не свідчить про обов`язок зворотного надання будь-якої окремої послуги виконавцю - ТОВ «Профур».

У свою чергу, постачання послуг з оренди (оплатної чи безоплатної) - об`єкт оподаткування ПДВ буде мати місце, якщо:

1) орендарю надається право користування певним визначеним майном;

2) отримувач послуги (орендар) отримує право самостійно та на власний розсуд використовувати предмет оренди для власних цілей.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку, як свідчать матеріали справи та обставини встановлені під час розгляду справи, переходу від ТОВ «Ядзакі Україна» до ТОВ «Профур» права користування приміщенням, обладнанням та виготовленим товаром (продукцією) внаслідок виробництва продукції позивача не відбулося.

Крім того, ані умовами Договору, укладеного між ТОВ «Ядзакі Україна» та ТОВ «Профур», ані іншими документами не передбачено надання ТОВ «Профур» права використання обладнання Товариства, його виробничих приміщень чи будь-якого іншого майна.

ТОВ «Профур» за Договором не отримує законної можливості використовувати приміщення та обладнання, яке належить ТОВ «Ядзакі Україна», для цілей власної господарської діяльності, виготовлення продукції для інших контрагентів чи з будь-якою іншою метою, окрім направлення працівників для надання вказаних послуг.

Первинні документи ТОВ «Ядзакі Укрїана», надані контролюючому органу під час спірної перевірки, жодних відомостей про вчинення позивачем будь-яких дій щодо надання ТОВ «Профур» прав користування обладнанням, виробничими потужностями чи приміщеннями позивача, не містять, а відповідачем не надано суду належних доказів на спростування зазначених обставин.

Зокрема, долучені позивачем Акти приймання-передачі складені за фактом надання ТОВ «Профур» послуг з виготовлення продукції і містять інформацію виключно про час, витрачений працівниками ТОВ «Профур» на надання послуг у певному період, відповідно до якого і розраховується вартість послуг. Будь-яка інформація про надання позивачем контрагенту у безоплатне користування майна в Актах приймання-передачі чи інших первинних документах відсутня.

З огляду на встановлені факти, суд апеляційної інстанції вважає законною позицію ТОВ «Ядзакі Укрїана», що у товариства, як платника податку, відсутні будь-які підстави для нарахування податкових зобов`язань з ПДВ та реєстрації податкових накладних по взаємовідносинах з ТОВ «Профур», оскільки будь-які операції з безоплатного надання майна в оренду останньому позивач не здійснював, а тому первинні документи за фактом надання подібних послуг не складалися.

Отже, висновки апелянта про надання позивачем послуг з безоплатної оренди обладнання та приміщень спростовані матеріалами справи, суперечать фактичним обставинам справи та є результатом неправильного тлумачення Договору укладеного між ТОВ «Ядзакі Укрїана» та ТОВ «Профур».

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши питання чи відбувався перехід ТОВ «Ядзакі Укрїана» до ТОВ «Профур» права користування приміщенням та обладнанням позивача, зазначає, що вказаний перехід на зазначені права не відбувся.

Щодо ненарахування ТОВ «Ядзакі Україна» податкових зобов`язань з ПДВ із списання основних засобів, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як убачається з акту перевірки на порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 189.9 ст. 189 ПК України, позивачем занижено податкові зобов`язання з ПДВ всього у сумі 1 042 337,52 грн.

У періоді, що перевірявся (з 01.10.2016 по 30.09.2019), ТОВ «Ядзакі Україна» здійснював списання основних засобів на загальну суму 5 211 687,59 гривень. Суму залишкової вартості списаних основних засобів скаржником відображено у Звіті про фінансові результати та в Декларації з податку на прибуток підприємства у відповідні звітні періоди згідно вимог чинного законодавства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до перевірки надано: наказ від 01.11.2016 № 308, в якому зазначено, що у зв`язку із рішенням кінцевого Замовника Volkswagen (Німеччина) про переміщення проекту VM Movo Т6 на іншу локацію та припиненням відповідного виробництва на потужностях скаржника, необхідно провести огляд основних засобів, що відносяться до виробничого проекту VM Movo Т6. Специфічні об`єкти основних засобів (тестове обладнання, монтажні дошки тощо), що є унікальними та не можуть бути використані в інших проектах VM, списати та здійснити відповідні бухгалтерські записи в обліковій системі SAP ERP; акт на списання основних засобів від 30.11.2016; наказ від 11.12.2016 № 316, в якому зазначено, що у зв`язку із завершенням замовлень на виробничий проект VM Crafter та припиненням відповідного виробництва на потужностях скаржника, необхідно провести огляд основних засобів, що відносяться до виробничого проекту VM Crafter. Специфічні об`єкти основних засобів (монтажні дошки тощо), що є унікальними та не можуть бути використані в інших проектах VW, списати та здійснити відповідні бухгалтерські записи в обліковій системі SAP ERP. Акт на списання основних засобів від 26.12.2016; запит на вибуття основних засобів від 25.01.2017; акт на списання основних засобів від 25.01.2017; запит на вибуття основних засобів від 20.02.2017; акт на списання основних засобів від 20.02.2017; акт на списання основних засобів від 04.05.2017; запити на вибуття основних засобів; акт на списання основних засобів від 30.06.2017; запити на вибуття основних засобів; акт на списання основних засобів від 31.07.2017; наказ від 05.03.2018 № 17 «Про порядок проведення інвентаризації основного та допоміжного обладнання»; акт на списання основних засобів від 31.03.2018; наказ від 02.04.2018 № 402, в якому зазначено, що у зв`язку із рішенням кінцевого Замовника Volkswagen (Німеччина) про переміщення проекту VM Movo PQ26 на локацію підприємства-конкурента, прийнятим рішенням у центральному офісі YEL Ядзакі Юєроп Лімітед) та припиненням відповідного виробництва на потужностях скаржника, наказано провести огляд основних засобів, що відносяться до виробничого проекту VM Movo PQ26. Визначити об`єкти, що є унікальними та не можуть бути використані в інших проектах VW та JLR. Провести їх списання та здійснити відповідні бухгалтерські записи в обліковій системі 8АР ЕКР;Акт на списання основних засобів від 30.04.2018; наказ від 25.01.2019 «Про порядок проведення інвентаризації основного та допоміжного обладнання»; акт на списання основних засобів від 01.03.2019.

Однак, позивач не нараховував податкові зобов`язання з ПДВ на залишкову вартість списаних основних засобів на загальну суму 1 042 337,52 гривень.

Відповідно до п. 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПК України, у т.ч. операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПК України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; г) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами, як власника, у т.ч. продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому, відповідно до підпункту «д» цього підпункту постачанням товарів також вважаються ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника.

Відповідно до п. 189.9 статті 189 ПК України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається, як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у т.ч. у разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів в інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до пп. 14.1.9 п. 14.1 статті 14 ПК України, залишкова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для цілей розд. III - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається, як різниця між первісною вартістю і сумою розрахованої амортизації відповідно до положень розд. III ПК України.

Згідно з п. 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ за операцією з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку, як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто операції із списання (ліквідації) основних виробничих засобів або невиробничих засобів прирівняні до операцій з постачання товарів, які є об`єктом оподаткування ПДВ та відповідно оподатковуються податком у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків. При цьому, база оподаткування ПДВ за такими операціями визначається відповідно до п. 189.9 статті 189 ПК України, а саме за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Посилання позивача на практику Верховного Суду є помилковим, оскільки правовідносини не є подібними оскільки у вказаних висновках зазначається про процедуру списання (наявність актів, тощо….). Позивач уважає, що його основні виробничі або невиробничі засоби, які ліквідуються не є об`єктом оподаткування.

Однак, зазначені посилання позивача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається, як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

У свою чергу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскільки позивачем документально підтверджено відповідними первинними документами факт списання основних засобів у зв`язку з їх фізичним зносом, внаслідок чого такі основні засоби не можуть використовуватися за своїм первісним призначенням, такі операції не є постачанням товарів у розумінні підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України та не є об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, позаяк, у ТОВ «Ядзакі Україна» відсутні підстави для нарахування податкових зобов`язань на суму 1 042 337,52 грн. в порядку пункту 189.9 статті 189 ПК України.

Також, судом першої інстанції зазначено, що оскільки операція розібрання необоротного активу, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням, не є об`єктом оподаткування ПДВ, у позивача відсутній обов`язок складати та реєструвати відповідно податкові накладні в порядку пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на вказані вище правові норми, доходить висновку, що ТОВ «Ядзакі Україна» занижено податкові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 1042337,52 грн., відповідно вказаний вище висновок суду першої інстанції є помилковим.

Тобто, під час скасування №0003885212 від 12.05.2020 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, задекларовану на рахунок платника в банку, у розмірі 18 725 489, 61 грн., визначено податкове зобов`язання у сумі 14 980 391, 64 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 3 745 097, 97 грн., судом першої інстанції встановлено в одній частині правомірність доводів позивача (щодо відносин з ТОВ «Профур»), а в іншій частині помилково викладено висновок про відсутність обов`язку у ТОВ «Ядзакі Україна» складати та реєструвати податкові накладні в порядку пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вищевказаним висновком в частині відносин з ТОВ «Профур», проте зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права та невірно застосовано законодавчі норми в частині заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 1 042 337,52 гривень.

Відповідно, скасування оскаржуваного ППР №0003885212 від 12.05.2020 року має відбуватися з інших мотивів, після встановлення судом апеляційної інстанції правомірності застосування податковим органом до ТОВ «Ядзакі Україна» штрафних (фінансових) санкцій за заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 1 042 337,52 гривень.

Проте, суд позбавлений можливості виокремити (виділити) визначену суму в оскаржуваному ППР, та залишити його чинним в певній частині.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року по справі №819/1785/17:

Враховуючи вище зазначені правові положення, встановлені судом обставини справи та надані докази, які не спростовані відповідачем, оскаржувані ППР №0003885212 та №0003895212 від 12.05.2020 року, якими зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, задекларовану на рахунок платника в банку, у розмірі 18 725 489, 61 грн., визначено податкове зобов`язання у сумі 14 980 391, 64 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 3 745 097, 97 грн. є протиправними та підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині зміні, з огляду на невірне застосування норм матеріального права.

3. Надаючи правову оцінку оскаржуваному ППР від №0003905212 від 12.05.2020 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, контролюючим органом встановлено, що ТОВ «Ядзакі Україна», в порушення пункту 201.10 статті 201 ПК України, не складено та не зареєстровано в єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України, податкові накладні на загальну суму 45 421 194,90 грн. (в тому числі ПДВ 7 570 199,15 грн.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та вище детально надано оцінку спірним правовідносинам судом апеляційної інстанції, що ТОВ «Ядзакі Україна» не здійснювалося господарських операцій з надання ТОВ «Профур» послуг з безоплатної оренди приміщень чи обладнання.

Тобто, в даному випадку, об`єкт оподаткування відсутній, з огляду на що, обов`язок складати та реєструвати податкові накладні, в порядку п. 201.1 ст. 201 ПК України, у ТОВ «Ядзакі Україна» відсутній. Зазначене не спростовано податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та не надано належних доказів про доведення своєї правової позиції.

Отже, судом апеляційної інстанції, під час перегляду оскаржуваного рішення першої інстанції, встановлено протиправність дій контролюючого органу зі збільшення суми податкового зобов`язання з податку на прибуток та зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ ТОВ «Ядзакі Україна», а тому, в даному випадку, відсутнє податкове правопорушення з боку позивача, відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване ППР №0003905212 від 12.05.2020 року, яким застосовано штрафні санкції на суму 4 081 335,18 грн. у зв`язку з несвоєчасною реєстрацією податкових накладних, є протиправним та підлягає скасуванню.

4. Надаючи правову оцінку оскаржуваному ППР від №0003845212 від 12.05.2020 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи убачається, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Ядзакі Україна» вимог п.51.1 ст. 51, пп. б) п. 176.2 ст. 176 ПК України та п. 3.2 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а саме: платником подано з недостовірними відомостями та з помилками податкові звіти про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку на доходи з фізичних осіб та невірно відображено відомості щодо такого платника податку у поданих податкових розрахунках за ф. 1-ДФ, а саме: платником за період перевірки у податковому розрахунку (ф. № 1 -ДФ) невірно відображено інформацію про осіб, податкові номери яких відсутні в окремому реєстрі ДРФО за 3 кв. 2018р., 4 кв. 2018р. по РНОКПП (допущені помилки 98).

За результатами розгляду акту перевірки Офісом ВПП ДПС, з посиланням на норми чинного законодавства, прийнято, зокрема, ППР від 12.05.2020 № 0003845212 про збільшення грошового зобов`язання за штрафною санкцією у розмірі 510 гривень.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розд. IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розд. IV ПК України.

Згідно з п. 176.2 статті 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

З аналізу змісту підпункту «б» пункту 176.2. статті 176 ПК України висновується, що норми ПК України закріплюють обов`язок платника податків саме щодо своєчасного подання податкової звітності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ядзакі Україна» своєчасно подано податкову звітність за формою № 1-ДФ за 3-4 квартали 2018 pоку, яку прийнято відповідачем, що підтверджується Актом перевірки.

Відповідно, пунктом 119.2. статті 119 ПК України передбачено, що неподання, подання з порушенням встановленім строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення, податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що технічні помилки у податковій звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, що не призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань та/або зміни платника податку, не можуть бути підставою для застосування до платника податків відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної судової практики адміністративних судів, підставою для відповідальності платника податку за вказаними нормами податкового законодавства є неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками вказаного податкового розрахунку при умові, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що допущені ТОВ «Ядзакі Україна» помилки у податковій звітності за формою №1-ДФ стосуються лише зазначення податкового номера працівників, щодо яких подавалася така звітність.

При цьому, суми податку на доходи фізичних осіб були задекларовані і сплачені позивачем своєчасно та у повному обсязі. Про це зазначено відповідачем у Акті перевірки, що перевіркою не встановлено порушень щодо визначення ТОВ «Ядзакі Україна» бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб (стор. 95 Акту перевірки). Так само, допущені технічні помилки не призвели до зміни платника податків, оскільки працівників, щодо яких подана інформація, можливо ідентифікувати за іншими даними форми №1-ДФ.

Аналогічного висновку щодо допущення платником податку технічної помилки у податковій звітності дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24.11.2020 року у справі № 815/6103/15.

Таким чином, оскільки технічні помилки у визначенні податкового номера платника, допущені у податковій звітності за формою №1-ДФ, не вплинули на стан розрахунків позивача з бюджетом та не призвели до заниження податкових зобов`язань, а також не призвели до зміни платника податків, ТОВ «Ядзакі Україна» не допущено жодних порушень податкового законодавства, які б могли слугувати підставою для застосування до останнього штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване ППР №0003845212 від 12.05.2020 року, щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. за платежем податок з доходів фізичних осіб, є протиправним та підлягає скасуванню.

Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій, відповідно до норм чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що зроблені податковим органом, в межах документальної планової виїзної перевірки, висновки є безпідставними, протиправними та незаконними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, що в свою чергу є підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних у ППР №0003875212, №0003885212, №0003895212, №0003905212 та №0003845212 від 12.05.2020 року, проте вважає необхідним змінити мотиви для задоволення позовних вимог, з урахуванням правових висновків викладених в даній постанові.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

Так, 08.07.2027 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника позивача Лісунової А.А. про розподіл судових витрат на правничу допомогу в розмірі 211 829,35 грн.

Відповідач заперечував у зазначеному розмірі та взагалі на розподілі судових витрат на правничу допомогу.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегією суддів враховується, що, відповідно до вимог ч. 6 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами може бути зменшено судом виключно за клопотанням іншої сторони.

Поряд із цим, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу, на суд покладено обов`язок із встановлення підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги та підтвердження факту понесення таких витрат.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку, заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню в розмірі 20000,00 грн. за надання правової допомоги позивачу в суді апеляційної інстанції, за рахунок Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, який є відповідачем по справі.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків даної постанови.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (ЄДРПОУ 44045187) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ядзакі Україна» (ЄДРПОУ 32269989), понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено 24.10.2024 року


Суд	Шостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	22.10.2024
Оприлюднено	29.10.2024
Номер документу	122554373
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на прибуток підприємств

Шишов О.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 22.10.2024 по справі 640/19418/20ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —640/19418/20

Постанова від 22.10.2024

Постанова
від 22.10.2024 по справі 640/19418/20
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД