Рішення

від 02.10.2024 по справі 638/14308/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/14308/23

Провадження № 2/638/1868/24

РІШЕННЯ

Іменем України

02 жовтня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Смирнова В.А.

за участі секретаря судового засідання Каркан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2023 року прийнято позов до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про судове засідання повідомлявся своєчасно та належним чином.

Представник ОСОБА_1 , Адвокат Шрамко І.С. позовні вимоги підпримала, просила позов задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про судове засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Подав Відзив, в якому частково заперечував проти суми заявлених позовних вимог, до відзиву надав копії платіжних доручень на суму 48050 грн. 00 коп.

Суд, дослідивши письмові докази, вислухавши пояснення надані стороною Позивача, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, 30 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким Відповідач отримав від Позивача грошові кошти у розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США.

Сторони належним чином вказали строк виконання, повернення коштів за договором позики - 01 липня 2021 року.

Відповідач прострочив виконання зобов`язання.

Вказані обставини підтверджуються розпискою від 30.04.2021 року написаною Відповідачем власноруч.

Оригінал Розписки долучено до матеріалів справи.

Втім, у встановлені розпискою строки, Відповідач свого обов`язку не виконав та станом на 06.10.2021 не повернув борг, що підтверджується наявністю оригіналу розписки, як боргового документа у Позивача.

Долучені Відповідачем до відзиву копії платіжних доручень на суму 48050 грн. 00 коп. суд не вважає належними доказами часткового виконання зобов`язання за договором позики, оскільки в призначенні платежу вказано «перерахування власних коштів» та не міститься посилання на виконання зобов`язання за розпискою від 30 квітня 2021 року.

Матеріали справи не містять будь-яких даних щодо повернення у визначений строк позиченої грошової суми, зважаючи на що суд дійшов висновку, що у визначений в договорі позики термін відповідач позичені грошові кошти у добровільному порядку не повернув, зважаючи на що виникла заборгованість в розмірі5000 доларів США

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а увипадках, коли позикодавцем є юридична особа,-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Статтею 99 Конституції Українивстановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно достатті 192 Цивільного кодексу Україниіноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 Цивільного кодексу Українивизначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу Українивстановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов?язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов?язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов?язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов?язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму передбачене законом чи договором суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16)

У відповідності до офіційного сайту Національного банку України станом на02 жовтня 2024 року(день звернення з позовом до суду) офіційний курс долара США до гривні становить 41,2476 гривень за 1 долар США (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates).

Таким чином сума заборгованості за договором позики становить еквівалент 5000 доларів США Х 41,2476 гривень = 206238 грн. 00 коп.

Відповідно дост. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку щодо задоволення позову та стягнення суми боргу за договором позики, який становить 5000 доларів США, та станом на день ухвалення Рішення по справі становить 206238 грн. 00 коп.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 р. по справі №464/3790/16-ц зауважила, що, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи викладене, внаслідок невиконання Відповідачем прийнятих на себе зобов`язань у Позивача виникло право на стягнення суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як зазначалося вище, Відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання починаючи з 01.07.2021 по цей час.

Загальна сума боргу, за курсом НБУ на час проведення розрахунку - 183 100,00 грн.

Загальна сума 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання складає 12 454,03 грн.

Відповідачем не надано контр розрахунку та не спростовано того розрахунку, який наданий Позивачем. Тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.

На підставі ст.141ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 1954 грн. 54 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 76 - 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 суму боргу за розпискою від 30 квітня 2021 року у розмірі 206238 (двісті шість тисяч двісті тридцять вісім) грн. 00 коп. та 3 % річних в розмірі 12454 (дванадцять тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн. 03 коп., всього 218692 (двісті вісімнадцять тисяч шістсот дев`яносто дві) грн. 03 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1954 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 54 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1

Суддя В.А. Смирнов