Рішення

від 14.10.2024 по справі 757/27436/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/27436/23-ц

пр. 2-3609/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань - Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/27436/23-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

29.06.2023 до Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Мотивуючі заявлені вимоги позивач зазначає, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Mercedes-Benz модель GLE 43 AMG 2996, 2018 року випуску, № двигуна НОМЕР_1 , № куз. НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 12.05.2020 року.

Разом з цим, даний транспортний засіб було відчужено поза волею позивача на користь іншої особи, а саме ОСОБА_2 .

Відтак, оскільки позивач не надавала дозволу на продаж свого транспортного засобу, остання вважає таке відчуження незаконним та таким, яке порушило права позивача щодо її права власності.

Таким чином, дані обставини зумовили позивача звернутись до суду за захистом своїх прав, а тому остання просить суд витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки Mercedes-Benz модель GLE 43 AMG 2996, 2018 року випуску, № двигуна НОМЕР_1 , № куз. НОМЕР_2 , в належному технічно-справному стані, технічний паспорт та ключі до замка запалення до вищевказаного автомобіля.

25.07.2023 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

14.09.2023 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача та накладено арешт на рухоме майно, а саме: автомобіля марки Mercedes-Benz модель GLE 43 AMG 2996, 2018 року випуску, № двигуна НОМЕР_1 , № куз. НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_5 , який перебуває у володінні ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , шляхом заборони будь-яким особам вчиняти дії спрямовані на відчуження майна у будь-який спосіб.

05.12.2023 ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про зустрічне забезпечення позову.

05.12.2023 до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому останній зазначив, що набув у власність даний транспортний засіб законним шляхом, у продавця, на момент продажу транспортного засобу, були наявні всі необхідні документи, а відтак він є добросовісним набувачем.

Відтак, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що позивачу необхідно відшкодувати завдану шкоду від винної особи.

07.02.2024 представником позивача були подані пояснення по справі, в яких зазначено, що позивач у позовній заяві зазначила, що спірний автомобіль надала ОСОБА_4 , громадянину Держави Ізраїль.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_5 є співзасновником (90% Статутного капіталу) Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙДЕВ» (ідентифікаційний код юридичної особи - 44751083).

Другим співзасновником та директором ТОВ «СКАЙДЕВ» є громадянин України ОСОБА_2 , тобто відповідач.

Вказане підприємство «СКАЙДЕВ» було зареєстроване 07 вересня 2022 року, тобто за півтора місяця до укладання Договору купівлі-продажу спірного автомобіля ОСОБА_2 .

За таких обставин відповідач власне не міг не знати, що спірний автомобіль, який знаходився у користуванні ОСОБА_6 (разом з ключами та свідоцтвом про державну реєстрацію), особи, з яким відповідач здійснює господарську діяльність, не міг бути відчужений від імені ОСОБА_1 за підробленим договором комісії.

Отже, відповідач аж ніяк не може бути добросовісним набувачем, оскільки ключі та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу знаходилися у ОСОБА_6 з 2022 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_7 07.09.2022 року спільно заснували Товариство з обмеженою відповідальністю «СКАЙДЕВ», тобто особисто знайомі та спільно займаються господарською діяльністю. При цьому, в межах суб`єкта господарської діяльності - ТОВ «СКАЙДЕВ», ОСОБА_2 підпорядковується ОСОБА_8 , оскільки останній володіє 90 % Статутного капіталу ТОВ «СКАЙДЕВ».

ОСОБА_2 у своєму відзиві на позвну заяву зазначає, що «продавець мав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі… Під час перереєстрації автомобіля у ОСОБА_2 не було жодних сумнівів, що власником автомобіля може бути якась інша особа.

Разом з цим, представник позивача зазначає, що продавцем автомобіля начебто виступала фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , яка уклала Договорі комісії з ОСОБА_1

Укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Договір комісії від 26.10.2022 року містить підроблений підпис ОСОБА_1 , що було встановлено судовою почеркознавчою експертизою в межах досудового розслідування кримінального провадження.

В момент укладання Договору комісії з ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_1 перебувала за межами України, що було підтверджено даними її закордонного паспорту.

12.02.2024 представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджувався з позицією відповідача.

29.04.2024 представником позивача були подані письмові пояснення по справі.

30.04.2024 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, в матеріалах справи наявна заява представника позивача в якій останній підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток про час та місце розгляду справи та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток про час та місце розгляду справи та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Mercedes-Benz модель GLE 43 AMG 2996, 2018 року випуску, № двигуна НОМЕР_1 , № куз. НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 12.05.2020 року (а.с. 20 -21).

Позивач у позовній заяві зазначає, що після початку повномаштабного вторгнення Російської Федерації до України 24.02.2022 року, остання виїхала за межі країни до Грузії, де мешкає її родина.

Транспортний засіб, включаючи ключ та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу позивач залишила своєму знайомому -

ОСОБА_9 жовтні 2022 року позивач встановила з додатку Єдиного порталу державних послуг «ДІЯ», що зникло свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 12.05.2020 року.

В подальшому позивач дізналась, що її транспортний засіб було продано без її волі на користь ОСОБА_2 .

Продаж даного транпортного засобу було здійснено, на підставі укладеного позивачем Договору комісії № 3187/22/002595 від 26.10.2022 року з Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_3 (а.с. 36).

При цьому, позивач стверджує, що 26 жовтня 2022 року перебувала у Грузії, про що свідчать відмітки про перетин позивача державного кордону (а.с.19).

Так, ФОП ОСОБА_3 уклала Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3187/22/002595 від 27.10.2022 року з ОСОБА_2 (а.с. 38). Відповідно до п.3.1. вказаного Договору, ціна транспортного засобу склала 3000,00 (три тисячі) гривень.

З врахуванням зазначеного, позивач звернулася із заявою про скоєння злочину до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві.

Дану заяву стосовно підроблення документів та подальшої незаконної перереєстрації вказаного транспортного засобу була зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за номером 12023105040000510 від 12.04.2023 року.

Постановою старшого дізнавача відділу Дніпровського управління поліції Головного управління Національного поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 24.05.2023 року позивача було визнано потерпілою у вищевказаному кримінальному проваджені (а.с.23).

В рамках кримінального провадження ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Метелешко О.В. (справа № 755/6948/23) від 01 червня 2023 року було задоволено клопотання слідчого органу про тимчасовий доступ до документів, які перебувають у володінні Територіального сервісного центру ВМС № 8046 стосовно перереєстрації автомобіля позивача.

Вилучені документи стосовно перереєстрації належного позивачу автомобіля, а саме: Договір комісії № 3187/22/002595 від 26.10.2022 року, Акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8053/22/1/002919 від 26.10.2022 року, слідчий надав для проведення почеркознавчої експертизи до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру.

Так, з висновку експерта вбачається, що на вирішення судової експертизи були поставлені наступні питання: Чи виконано особистий підпис ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або іншою особою у Договорі комісії № 3187/22/002595 від 26.10.2022 року, наданому на досліджені? Чи виконано особистий підпис ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або іншою особою у акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8053/22/1/002919 від 26.10.2022 року, наданому на дослідження?.

Згідно до Висновку експерта № СЕ-19/111-23/29414-ПЧ від 12.06.2023 року, виконаного експертом Мендріною Світланою , підписи від імені ОСОБА_1 у Договорі комісії № 3187/22/002595 від 26.10.2022 року та у акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8053/22/1/002919 від 26.10.2022 року виконано, не ОСОБА_1 , 06.12..1987 року, а іншою особою (а.с.31-35).

Відтак, зазначені обставини стали підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.

Таким чином, суд прийшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підставі ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про держану реєстрацію, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Виходячи з припису ст. 22 Закону про державну реєстрацію документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації чи його дубліката.

Положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України також передбачена обов`язкова державна реєстрація права власності на нерухомі речі, його виникнення, перехід та припинення. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.

В силу ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

З врахуванням досліджених обставин, доводи позивача про те, що вона не надавала дозволу на продаж транспортного засобу, а саме те, що не підписувала Договору комісії № 3187/22/002595 від 26.10.2022 року та акт технічного стану транспортного засобу, що підтверджується висновком експерта № СЕ-19/111-23/29414-ПЧ від 12.06.2023 року, зробленого експертом Мендріною Світланою, яка була попереджена про кримінальну відповідальність, є обґрунтованим.

Даним висновком експерт підтвердила, що підписи від імені ОСОБА_1 у Договорі комісії № 3187/22/002595 від 26.10.2022 року та акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 8053/22/1/002919 від 26.10.2022 року, виконано не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а іншою особою.

З врахуванням зазначеного, суд приймає даний висновок, як належний доказ в рамках даної справи, який підтверджує позицію позивача.

Окрім цього, неналежності та недопустимості, наданого позивачем висновку експерта, відповідачем не заявлялось та причин для його не врахування судом в якості доказу по справі не наводилось.

Таким чином, позивач надала суду докази, які вказують про те, що остання, в момент вчинення спірних правочинів не перебувала на території України, не підписувала зазначені Договір комісії та акт, з метою вчинення дій, які б мала б наслідки щодо відчуження її транспортного засобу.

Відтак, судовим розглядом було встановлено, що у позивача була відсутня воля на відчуження належного їй майна.

З врахуванням зазначеного, встановлені обставини судом вказують на те, що права позивача були порушені шляхом відчуження її транспортного засобу без її волі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Вказану позицію ВСУ підтримала Велика Палата Верховного Суду, яка у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц зазначає, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

30 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/970/18 (ЄДРСРУ № 83953497) досліджував питання щодо підстав для подання віндикаційного позову. ВС зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Оскільки добросовісність набуття майна можлива лише тоді, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, наслідком правочину, здійсненого з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна із незаконного володіння (віндикація). Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена 28 серпня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/17971/15-ц, провадження № 61-11692св18 (ЄДРСРУ № 83925662). За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу). Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі №522/14900 вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 687/425/20 (провадження № 61-9430св21).

Відтак, суд вважає, що вимоги позивача щодо витребування транспортного засобу є правомірними та підлягають задоволенню, оскільки дана вимога прямо пов`язана з відновленням прав позивача щодо належного володіння, користування та розпорядженням своїм майном, оскільки відчуження майна відбулось не з волі позивача.

Таким чином, витребування майна у добросовісного набувача є реальним способом захисту порушеного права власника. Реалізація даного способу захисту в жодному разі не покликана порушувати права добросовісного набувача - йому мають бути повернені грошові кошти, сплачені для придбання витребовуваного майна.

Разом з цим, під час судового розгляду у суду виникли сумніви щодо того, що відповідач є добросовісним набувачем при набутті права власності на спірне майно, оскільки обставини, які склались свідчать про те, що доводи відповідача є необгрунтованими, а лишне є узагальними та такими, які не вказують, що останній належним чином вжив всіх належних заходів щодо належної перевірки правомочностей продавця та належності документів. Окрім цього, ціна з якою був проданий транспорний засіб також свідчить про те, що сторони при укладанні договору не були зацікавленні в його реальній вартості.

При цьому, суд вважає, що такі обставини можуть бути досліджені більш детально в рамках кримінального провадження.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку, що позивачем було обрано вірно спосіб захисту та доведено правомірність своїх вимог, оскільки остання є власником спірного транспортного засобу, який був відчужено поза її волею, що підтверджується наданими документами, які містяться в матеріалах справи, а тому дане майно було відчужено особою, яка не мала на це права, а тому позові вимоги, підлягають задоволенню.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню, крім того іншого стороною відповідача не було спростовано.

Відтак, позовна заява підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 1 073, 60 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 80 000,00 грн., то станом на день ухвалення рішення не було надано суду належного підтвердження їх понесення, а тому дане питання не вирішувалось.

Керуючись ст. ст. 1,2,4, 15, 182,203, 215,234, 377,395, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 280, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про витребування майнам із чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) автомобіль марки Mercedes-Benz модель GLE 43 AMG 2996, 2018 року випуску, № двигуна НОМЕР_1 , № куз. НОМЕР_2 , в належному технічно-справному стані, технічний паспорт та ключі до замка запалення до вищевказаного автомобіля.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 24.10.2024 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА