Постанова

від 22.10.2024 по справі 927/719/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"22" жовтня 2024 р. Справа№ 927/719/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 (ухвала підписана 22.08.2024)

у справі №927/719/24 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропостач Інвестмент»

про стягнення 1 250 992,68 грн

ВСТАНОВИВ:

29.07.2024 Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропостач Інвестмент» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 466 604,40 грн плати за користування вагонами, 784 388,28 грн збору за зберігання вантажу у вагонах та 18 764,90 грн судового збору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на затримку вагонів на коліях Залізниці, а тому відповідачу нараховано плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу на підставі складених актів загальної форми №1116, №1122.

Господарський суд Чернігівської області від 31.07.2024 відкрив провадження у справі №927/719/24, розгляд справи призначив на 27.08.2024 на 09 год. 00 хв. за правилами загального позовного провадження.

21.08.2024 позивачем сформовано та подано до Господарського суду Чернігівської області через систему «Електронний суд» заяву про забезпечення позову, зареєстровану судом першої інстанції 22.08.2024, за якою просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропостач Інвестмент» та знаходяться на всіх його рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову у розмірі 1 250 992, 68 грн та суми судових витрат у розмірі судового збору: 18 764, 90 грн за подання позовної заяви, 1 514, 00 грн за забезпечення позову.

Мотивуючи заяву про забезпечення позову, позивач з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, вказує на необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача з метою уникнення неможливості або утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому позивач вважає, що він не повинен надавати докази стосовно потенційної можливості вчинення відповідачем дій, направлених на зменшення грошових активів.

На переконання позивача, обраний ним спосіб захисту забезпечення позову є адекватним, достатнім для запобігання порушенню його прав, дозволяє гарантувати ефективний захист або поновлення інтересів у разі ухваленні рішення про задоволення позову.

Господарським судом Чернігівської області ухвалою від 22.08.2024 у справі №927/719/24 у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» про забезпечення позову від 21.08.2024 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач у заяві про забезпечення позову не навів достатнього обґрунтування щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечивши фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, з урахуванням встановленого спору між сторонами у справі.

Не погодившись із прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24; вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропостач Інвестмент» та знаходяться на всіх його рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову у розмірі 1 250 992, 68 грн та суми судових витрат у розмірі судового збору: 18 764, 90 грн за подання позовної заяви, 1 514, 00 грн за забезпечення позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що він не погоджується із ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції констатує той факт, що текст апеляційної скарги є ідентичним із текстом заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.09.2024 витребував з Господарського суду Чернігівської області матеріали оскарження ухвали Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24.

Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.09.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.09.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 залишив без руху, надавши скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Після усунення скаржником недоліків, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 22.10.2024 о 12 год. 45 хв.

Відповідач своїм правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідач у судове засідання, призначене на 22.10.2024, своїх представників не направив, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 до його електронного кабінету.

У відповідності до частини 5 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

За приписами частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 242 ГПК України - вручення судового рішення визначено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина 6 вказаної правової норми).

Таким чином, відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи №927/719/24 судом апеляційної інстанції належним чином.

Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 22.10.2024 представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 скасувати та прийняти нову, якою вжити заходи забезпечення позову.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали оскарження, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частин 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків для відповідача від вжиття заходів забезпечення позову.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі №910/10598/21.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з розміром коштів відповідача, на який вимагається накладення арешту.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників юридичної особи.

Для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові від 07.12.2022 у справі №908/309/21.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частинами 1-2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Побідна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Верховний Суд у постанові від 16.09.2024 у справі №927/997/23 звернув увагу, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти не є видом юридичної відповідальності, а є тимчасовим заходом, що спрямований на забезпечення реального виконання судового рішення.

Законодавство не встановлює вичерпний перелік обставин, якими учасник справи вправі обґрунтовувати заяву про забезпечення позову. Відсутній також вичерпний перелік доказів, за допомогою яких можуть бути встановлені ці обставини.

У постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається позивач, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що у разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами або відчужити майно.

Водночас у вказаній справі, під час розгляду заяви позивача про забезпечення позову, судом касаційної інстанції зроблено правовий висновок про те, що порушення співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами при забезпеченні позову шляхом накладення арешту одночасно на кошти і на майно відповідача щодо кожного виду майна в межах повної суми позову. Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону (частина 4 статті 137 ГПК України) стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 зі справи № 910/4669/21, від 06.10.2022 зі справи № 905/446/22.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 зі справи № 922/2928/17, від 05.08.2019 зі справи № 922/599/19, від 01.07.2024 зі справи № 916/795/24).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приписами статей 13, 74 ГПК України визначено, що тягар доказування покладено на сторону, у даному випадку заявника за заявою про забезпечення позову, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанови Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21).

В порушення положень статей 13, 74, 136 ГПК України позивач взагалі не навів підстав, з урахуванням доказів, за яких суд забезпечує позов шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника (відповідача).

Посилання позивача лише на правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, не звільняє його від процесуального обов`язку доведення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при розгляді заяви про забезпечення позову.

Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги у відповідності до приписів статті 129 ГПК України покладається на позивача (апелянта).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 у справі №927/719/24 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 25.10.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова