Рішення

від 21.10.2024 по справі 910/6740/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/6740/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" (02094, місто Київ, вул.Черчилля Вінстона, будинок 85)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОДАЛЕС" (02222, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА, будинок 16)

про стягнення 138 700,00 грн.

Представники учасники справи:

Від позивача:Стець Т.Б.;

Від відповідача:не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" (ТОВ "НВП "УКРОРГСИНТЕЗ") (далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОДАЛЕС" (ТОВ "КОДАЛЕС") (далі відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 138 700,00 грн за Договором № 16112023 від 16.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" залишено без руху.

10.06.2024 через систему Електронний суд від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

17.07.2024 через систему Електронний суд від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне: позивач не надав доказів, які підтверджують наявність між сторонами домовленості щодо ціни, кількості, асортименту та терміни постачання товару; рахунок-фактура № СА-180324 від 18.03.2024 не підтверджує факту виконання або невиконання відповідачем договірних зобов`язань в частині поставки товару; позивач не надав докази, що підтверджують виконання ним умов Договору № 16112023 в частині здійснення оплати. Крім того, представник відповідача просив суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

19.07.2024 через систему Електронний суд від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, оскільки на підставі рахунку-фактуру № СА-180324 від 18.03.2024 покупцем було здійснено оплату, у свою чергу відповідач порушив умови договору та не поставив товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2024 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, зобов`язано позивача надати до суду докази оплати в розмірі 138 700,00 грн, здійсненої на підставі рахунку-фактуру № СФ-180324 від 18.03.2024, судове засідання призначено на 30.09.2024.

24.09.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» до суду від представника позивача надійшов лист б/н від 18.09.2024, до якого долучено оригінал платіжної інструкції № 2010 від 21.03.2024 на суму 138 700,00 грн «призначення платежу «попередня оплата за товар згідно р-ф № СА-180324 від 18.03.2024, у т.ч. ПДВ 20% - 23116,67 грн».

Представник відповідача у судове засідання 30.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи до 21.10.2024.

Представник відповідача у судове засідання 21.10.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Представник позивача у судовому засіданні 21.10.2024 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 21.10.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами пояснення, документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" (далі покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОДАЛЕС" (далі постачальник) укладено договір № 16112023, за умовами якого постачальник зобов`язується постачати товар на умовах та в строки, встановлені цим Договором, а покупець зобов`язується приймати Товар та оплачувати його вартість на умовах Договору.

Предметом поставки за цим Договором є паливні гранули з деревини (далі-товар). Ціна, кількість, асортимент, терміни постачання Товару, а також інші умови за згодою сторін, обумовлюються сторонами в рахунках-фактурах та видаткових накладних, а в окремих випадках в додатках до даного Договору (специфікаціях), для кожної партії окремо. Ціна, кількість, асортимент Товару може бути також погоджено Сторонами шляхом підписання видаткової накладної, згідно з якою покупець отримуватиме товар від постачальника без попереднього виставлення рахунку-фактури або без укладення додатку (специфікації) (п. 1.2, 1.4 Договору).

Відповідно до п.2.2-2.3 Договору, загальна сума Договору визначається сумою вартості всіх окремих постачань на підставі відвантажувальних документів постачальника в період дії даного Договору. Ціна товару вказується в рахунках-фактурах і видаткових накладних, а в необхідних випадках також у відповідних додатках (специфікаціях), які є невід`ємними частинами даного Договору, і діє на момент відвантаження товару. Ціна включає вартість товару, тари, упакування й маркування, ПДВ. Транспортні витрати можуть бути включені в ціну товару у випадку доставки товару постачальником. Видаткова накладна на кожну окрему партію товару, що поставляється за даним Договором, визначає вартість кожної окремої партії товару в цілому.

Розрахунки за кожну партію Товару за домовленістю Сторін можуть здійснюватися як шляхом повної або часткової передоплати, так і шляхом оплати вартості товару на наступний день після його поставки (п. 2.5 Договору).

Згідно до п. 3.7 Договору, зобов`язання щодо постачання вважаються виконаними з моменту передачі партії товару покупцю, що підтверджується підписанням представником покупця видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, що є підтвердженням приймання Покупцем партії товару за кількістю та якістю, а також погодженням покупцем асортименту та ціни переданого товару.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2024 року, але в будь якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 7.1 Договору).

На виконання п. 2.5 Договору, враховуючи рахунок-фактуру № СФ-180324 від 18.03.2024, позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 138 700,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2010 від 21.03.2024 на суму 138 700,00 грн «призначення платежу «попередня оплата за товар згідно р-ф № СА-180324 від 18.03.2024, у т.ч. ПДВ 20% - 23116,67 грн».

08.04.2024 позивач звернувся до відповідача із листом вих. № UOS-080424 про повернення сплачених коштів, у зв`язку із невиконанням останнім договірних зобов`язань. Постачальник відповідь на лист № UOS-080424 не надав та кошти покупцю не повернув.

25.04.2024 покупець скерував на адресу відповідача претензію вих. № UOS-250424-01 про повернення передоплати за непоставлений товар у розмірі 138 700,00 грн. На підтвердження відправлення претензії на адресу ТОВ "КОДАЛЕС", позивач надав до суду копію опису вкладення у цінний лист, поштової накладної та фіскального чеку. Як вбачається з рекомендованого повідомленням про вручення поштового вкладення №05 038 545 298 72, уповноваженою особовою відповідача отримано вищевказану претензію 01.05.2024. Постачальник відповідь на вимогу не надав та грошові кошти позивачу не повернув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" звернулось до господарського суду за захистом порушених прав і просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 138 700,00 грн.

Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодекс України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Розрахунки за кожну партію Товару за домовленістю Сторін можуть здійснюватися як шляхом повної або часткової передоплати, так і шляхом оплати вартості товару на наступний день після його поставки (п. 2.5 Договору).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти на загальну розмірі 138 700,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2010 від 21.03.2024, «призначення платежу «попередня оплата за товар згідно р-ф № СА-180324 від 18.03.2024, у т.ч. ПДВ 20% - 23116,67 грн».

У відзив на позов відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог посилаючись на те, що позивач не надав доказів, які підтверджують наявність між сторонами домовленості щодо ціни, кількості, асортименту та терміни постачання товару; рахунок-фактура № СА-180324 від 18.03.2024 не підтверджує факту виконання або невиконання відповідачем договірних зобов`язань в частині поставки товару; позивач не надав докази, що підтверджують виконання ним умов Договору № 16112023 в частині здійснення оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 року у справі №911/274/17 наголошує, що за змістом ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) господарського судочинства. При чому вказаний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. В той же час цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Отже, забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) і принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України), що пов`язані між собою, є основоположними складовими концепції «справедливого судового розгляду», у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд не погоджується з доводами відповідача виходячи з наступного.

Як вбачається з пояснень сторін, останніми не заперечується факт наявності договірних відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОДАЛЕС" згідно договору № 16112023 від 16.11.2023. Разом з тим, відповідачем не визнається факт перерахування позивачем спірної суми коштів на виконання вищевказаного правочину.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару (рахунок-фактура) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер, та за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного суду України по справі №37/405 від 29.09.2009 р.

За змістом ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає, зокрема, свої вимоги щодо предмета спору та обставини, якими ці вимоги обґрунтовані з одночасним зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частиною 2 ст. 164 ГПК України закріплений обов`язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

За змістом ч. 1 ст. 165 ЦК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відзив повинен містити, серед іншого, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права (частина 3 наведеної норми).

До відзиву додаються, зокрема, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (частина 6 зазначеної статті).

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).

У силу ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд, проаналізувавши відзив на позов, дійшов до висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які спростовують суму заборгованості в розмірі 138 700,00 грн, що обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю "КОДАЛЕС".

Також, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що рахунок-фактура №СФ-180324 від 18.03.2024 не стосується договору № 16112023 від 16.11.2023.

На підтвердження здійснення оплати позивач долучив до матеріалів справи оригінал платіжної інструкції № 2010 від 21.03.2024 на суму 138 700,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скерував на адресу відповідача претензію вих. № UOS-250424-01 про повернення передоплати за непоставлений товар у розмірі 138 700,00 грн. У даній вимозі позивач акцентує увагу постачальника на те, що перерахування коштів відбулось згідно Договору № 16112023 від 16.11.2023 на підставі рахунку-фактури №СФ-180324 від 18.03.2024. На підтвердження відправлення претензії на адресу ТОВ "КОДАЛЕС", позивач надав до суду копію опису вкладення у цінний лист, поштової накладної та фіскального чеку.

Як вбачається з рекомендованого повідомленням про вручення поштового вкладення №0503854529872, уповноваженою особовою відповідача отримано вищевказану претензію 01.05.2024. Однак постачальник відповідь на вимогу не надав та грошові кошти позивачу не повернув.

Так, відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21 обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц, п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.

Разом з тим, стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Отже, дослідивши обставини справи та здійснивши оцінку доказів, які надали сторони на підтвердження своїх доводів та заперечень, за своїм внутрішнім переконанням та з урахуванням принципу вірогідності доказів, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 138 700,00 грн, скільки позивачем надано більш вірогідні докази на підтвердження фактичних обставин справи, ніж доводи, наведені відповідачем на їх спростування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVI№OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spai№) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suomi№e№ v. Fi№la№d), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Fi№la№d), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 81 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОДАЛЕС" (02222, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА, будинок 16; код ЄДРПОУ 36563703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "УКРОРГСИНТЕЗ" (02094, місто Київ, вул.Черчилля Вінстона, будинок 85; код ЄДРПОУ 31607028) 138 700 грн. (сто тридцять вісім тисяч сімсот) 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) коп.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 24.10.2024.

СуддяМ.Є.Літвінова