Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/9196/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2024Справа № 910/9196/24

За позовомОСОБА_1 доОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір»провизнання недійсним рішення загальних зборівСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1;від відповідача:Бойко Ю.А., Тарасюк Н.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір» (далі - ОСББ «Червоний Хутір») про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням порядку скликання загальних зборів та оформлення результатів голосування Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір», які відбулись 17.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

21.08.2024 до Господарського суду міста Києва від ОСББ «Червоний Хутір» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на дотримання порядку скликання загальних зборів та оформлення результатів голосування.

27.08.2024 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач надав пояснення щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

30.08.2024 до Господарського суду міста Києва від ОСББ «Червоний Хутір» надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких позивач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень позивача, викладених у відповіді на відзив, заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

03.09.2024 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких позивач навів додаткові обґрунтування позовних вимог.

У підготовчому судовому засіданні 04.09.2024 судом, зокрема, прийнято відкликання позивачем його заяв про виклик свідків та витребування доказів і відкладено підготовче судове засідання на 25.09.2024.

В підготовчому судовому засіданні 25.09.2024 судом розглянуто заяви свідків та заяву про виклик свідків, поданих відповідачем, та вирішено відхилити вказані докази з підстав їх не відповідності вимогам ч. 3 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України щодо нотаріального посвідчення підписів свідків.

Також, в судовому засіданні 25.09.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 23.10.2024.

Присутній в судовому засіданні позивач надав пояснення по суті спору, позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача в судове засідання з`явились, надали пояснення по суті спору, проти позову заперечили та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 23.10.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2023 ОСББ «Червоний Хутір» проведено загальні збору співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір», які оформлені протоколом №13.

За твердженням ОСОБА_1 , рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір», які оформлені протоколом №13 від 17.12.2023, підлягає визнанню недійсним, оскільки при проведенні загальних зборів було порушено порядок їх скликання та оформлення результатів голосування.

Зокрема, позивач стверджує про неповідомлення його, як співвласника, про проведення 17.12.2023 загальних зборів, що свідчить про порушення прав ОСОБА_1 щодо участі у зборах та реалізації прав на управління багатоквартирним будинком, а також звертає увагу на те, що у зв`язку із не зазначенням у протоколі кількості співвласників багатоквартирного будинку «Червоний Хутір» неможливо перевірити дотримання кворуму для прийняття відповідного рішення. Крім того, позивач вказує, що під час прийняття спірного рішення та оформлення голосування порушено ряд вимог Статуту відповідача.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

В даному випадку, на думку позивача, підставами для визнання недійсним спірного рішення є порушення порядку скликання загальних зборів, відсутність кворуму для прийняття рішень, а також порушення вимог Статуту відповідача під час прийняття рішення та оформлення результатів голосування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

За приписами статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; представник співвласника - фізична або юридична особа, яка на підставі договору або закону має право представляти інтереси співвласника; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

За приписами статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам.

Частиною третьою статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об`єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» скликання установчих зборів здійснюється ініціативною групою, яка складається не менш як з трьох власників квартир або нежилих приміщень. Повідомлення про проведення установчих зборів направляється ініціативною групою не менше ніж за 14 днів до дати проведення установчих зборів. Повідомлення направляється в письмовій формі і вручається кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом). У повідомленні про проведення установчих зборів зазначається, з чиєї ініціативи скликаються збори, місце і час проведення, проект порядку денного. Час і місце проведення обираються зручними для більшості можливих учасників зборів. Установчі збори веде голова зборів, який обирається більшістю голосів присутніх співвласників або їх представників. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник на установчих зборах має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості усіх співвласників. Якщо в результаті проведення установчих зборів для прийняття рішення не набрано кількості голосів «за» або «проти», встановленої частиною дев`ятою цієї статті, проводиться письмове опитування співвласників, які не голосували на установчих зборах. Письмове опитування співвласників проводиться протягом 15 календарних днів з дати проведення установчих зборів. Якщо протягом зазначеного строку необхідну кількість голосів «за» не набрано, рішення вважається неприйнятим. Письмове опитування під час установчих зборів об`єднання проводиться в порядку, передбаченому Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Рішення приймається шляхом поіменного голосування. Під час підрахунку голосів враховуються і голоси, подані співвласниками під час проведення установчих зборів, і голоси, подані під час письмового опитування. Рішення оформляється особистим підписом кожного, хто проголосував, із зазначенням результату голосування («за» чи «проти»).

Позивач стверджує, що його не було належним чином повідомлено про проведення загальних зборів 17.12.2023, оскільки відповідне повідомлення йому не надходило.

Суд відзначає, що недотримання порядку повідомлення усіх співвласників про скликання загальних зборів, встановленого статтею 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», є порушенням їх прав на управління об`єднанням.

Подібні висновки щодо застосування вимог статті 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» в частині повідомлення співвласників про скликання зборів, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №904/2796/17 та в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 01.10.2020 у справі №916/2556/19.

За твердженням відповідача, позивач був обізнаний про скликання загальних зборів на 17.12.2023 та їх проведення, проте від отримання під підпис індивідуального запрошення відмовився, про що у загальному списку відомостей про вручення запрошень співвласникам будинку зроблена відповідна відмітка. Крім того, позивача також було повідомлено у спосіб, який визначений п. 5 розділу 3 Статуту ОСББ «Червоний Хутір», шляхом розміщення повідомлення на дошці оголошень будинку, а також шляхом направлення відповідного запрошення поштовим відправленням.

У постанові від 14.07.2022 у справі №756/7632/18 Верховний Суд виклав правову позицію, відповідно до якої згідно з частиною четвертою статті 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» повідомлення про проведення зборів направляється в письмовій формі і вручається кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом).

Водночас Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» чітко не встановлено, що повідомлення про проведення установчих зборів необхідно надсилати на адресу реєстрації співвласників та/або за адресою розташування нежитлового приміщення.

В свою чергу, частиною четвертою статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» передбачено, що повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників має бути вручено не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення зборів у письмовій формі кожному співвласникові під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також має бути розміщено у загальнодоступному місці при вході до кожного під`їзду багатоквартирного будинку.

Отже, нормою статті 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено лише способи повідомлення співвласників про проведення загальних зборів, а нормою статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» встановлено саме порядок здійснення такого повідомлення (шляхом надсилання на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику у багатоквартирному будинку).

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №916/86/20 та від 22.06.2021 у справі №910/9672/20.

Судом встановлено, що в матеріалах справи, як відсутні будь-які докази в підтвердження розміщення оголошення на дошці оголошень будинку про скликання зборів на 17.12.2023, так і будь-які докази в підтвердження направлення повідомлення поштовим відправленням. Більш того, відповідачем так і не надано самого, як він зазначає, індивідуального запрошення від отримання якого відмовився ОСОБА_1 та яке направлялось останньому пошитовим відпрвавленням.

Наданий відповідачем список відомостей про вручення запрошень не приймається судом як належний та допустимий доказ в підтвердження повідомлення позивача про дату, час та місце проведення загальних зборів. До тверджень відповідача про відмову позивача в отриманні повідомлення, що зафіксовано у вказаному списку, суд відноситься критично, оскільки внесені у ньому відомості викликають обґрунтовані сумніви в їх достовірності, враховуючи те, що, так само як і позивач у справі, ОСОБА_2 , яка за твердженнями позивача є його донькою, теж відмовилась в отриманні повідомлення, проте із копій її паспорта для виїзду за кордон вбачається, що остання не перебувала на території України з 10.09.2023 по 10.07.2024, а відтак і не могла відмовитись від вручення повідомлення про проведення спірних загальних зборів.

Отже, на переконання суду, позивача не повідомлено належним чином про дату, час та місце проведення загальних зборів, чим порушено процедуру та порядок скликання загальних зборів, що позбавило ОСОБА_1 права взяти у них участь.

Разом з тим, у постановах від 21.10.2021 у справі №910/15071/20, від 06.09.2021 у справі №916/3074/20 за позовами співвласника багатоквартирного будинку до ОСББ щодо оскарження рішення загальних зборів ОСББ Верховний Суд зазначив, що виключно встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичних осіб не призводить до обов`язкового визнання недійсним рішення таких зборів.

Верховний Суд у вищезазначених постановах вказав, що безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів.

Суд, розглядаючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, повинен встановити порушення прав позивача оспорюваним рішенням загальних зборів.

Окрім цього, суд відзначає, що Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі №924/1146/21 зазначив, що порушення порядку повідомлення позивача під час скликання та проведення загальних зборів учасників відповідача не призводить до обов`язкового визнання недійсним рішення таких зборів. Розглядаючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, суд повинен встановити порушення прав позивача оспорюваним рішенням загальних зборів.

Стосовно доводів про відсутність кворуму, необхідної кількості голосів, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №908/2085/21 зроблено висновок про те, що Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не визначає кворуму установчих зборів - найменшої кількості співвласників зборів, необхідної для визнання таких зборів правомочними приймати рішення з питань порядку денного, а встановлює кількість голосів співвласників, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів (стаття 6 вказаного Закону).

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об`єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників.

Частиною чотирнадцятою статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Тобто, частина чотирнадцята статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлює кількість голосів співвласників, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів.

При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», серед іншого, внесено зміни до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», згідно із якими, зокрема, скасовано поняття кворуму на загальних зборах для прийняття рішень. Тобто за чинної редакції Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» скільки б співвласників не прийшло на загальні збори - загальні збори є правомочними і голосування проводиться.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №911/4261/16, від 18.04.2023 у справі №916/3278/21.

Водночас, частиною п`ятнадцятою статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що якщо в результаті проведення загальних зборів для прийняття рішення не набрано кількості голосів «за» або «проти», встановленої частиною 14 цієї статті, проводиться письмове опитування серед співвласників, які не голосували на загальних зборах. Письмове опитування співвласників проводиться протягом 15 календарних днів з дати проведення загальних зборів. Якщо протягом цього строку необхідну кількість голосів «за» не набрано, рішення вважаються неприйнятими.

Отже, у разі якщо кількості голосів присутніх співвласників на загальних зборах недостатньо для прийняття рішення «за» або «проти», встановленої частиною 14 статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», проводиться письмове опитування серед співвласників, які не голосували на загальних зборах.

Згідно із частиною шістнадцятою статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення приймається шляхом поіменного голосування. Під час підрахунку голосів враховуються і голоси, подані співвласниками під час проведення загальних зборів, і голоси, подані під час письмового опитування. Рішення оформляється особистим підписом кожного, хто проголосував, із зазначенням результату голосування («за» чи «проти»).

Таким чином, з огляду на положення частин п`ятнадцятої, шістнадцятої статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» результати голосування з усіх питань порядку денного загальних зборів співвласників визначаються одночасно (за наслідком складення підсумку голосів співвласників, які брали участь в зборах, з тими співвласниками, які проголосували шляхом письмового опитування).

Разом з тим, частиною другою статті 7 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що статут може містити також інші положення, що є істотними для діяльності об`єднання та не суперечать вимогам законодавства. Включення до статуту відомостей про склад співвласників не є обов`язковим.

Згідно із п. 8 Статуту відповідача, зокрема, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували співвласники (їх представники) які разом мають більше половини від загальної кількості співвласників. Рішення про визнання переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарський споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників.

Відповідно до оскаржуваного протоколу, загальна кількість співвласників 278 осіб, у письмовому опитуванні взяли участь 278 осіб, а були присутніми 50 осіб, що також вбачається із наданого відповідачем реєстраційного списку співвласників із їх особистими підписами.

Отже, виходячи із змісту оскаржуваного протоколу доводи позивача про відсутність необхідної кількості голосів співвласників (кворуму) для ухвалення рішень є хибними, при цьому будь-яких доказів на підтвердження зазначено позивачем не надано.

За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з приписами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, згідно частини першої якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

В даному випадку, суд не вбачає підстав для висновку про відсутність необхідної кількості голосів співвласників (кворуму) для ухвалення рішень на загальних зборах, що відбулись 17.12.2023, які оформлені протоколом №13.

Суд відзначає, що Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 у справі №914/2547/21 зазначив, що розглядаючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, суд повинен встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача. Також суд повинен у кожному конкретному випадку оцінити характер порушення, враховуючи баланс інтересів як позивача, так й інших співвласників ОСББ. Інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо визнання недійсними рішення загальних зборів, суди мають враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого ОСББ, уникати зайвого втручання в питання діяльності ОСББ, які вирішуються загальними зборами співвласників

У постанові від 08.02.2022 у справі №918/964/20 Верховний Суд вказав на необхідність врахування принципу пропорційності - справедливої рівноваги (балансу) між інтересами співвласників багатоквартирного будинку, які реалізують свої права на участь в управлінні ОСББ, і які були присутні на загальних зборах, та інтересами позивача.

Також, Верховний Суд у постанові від 16.08.2023 у справі №904/1711/22 вказав, що ОСББ є неприбутковою організацією, яка на відміну від господарських товариств при проведенні зборів, в тому числі і шляхом письмового опитування, як правило не користується кваліфікованою правовою допомогою, через що можливими є незначні процедурні помилки в організації та проведенні зборів, які не повинні слугувати підставою для скасування рішень ОСББ з питань спільного управління майном. Крім того, на відміну від господарських товариств з невеликою кількістю учасників в ОСББ є певна, і часто доволі значна частина співвласників, які не прагнуть брати активну участь у вирішенні питань управління об`єднанням, вони не приходять на збори, не беруть участь у письмових опитуваннях. Тому проведення кожних зборів вимагає значних зусиль від органів управління або ініціативної групи по скликанню зборів, інформуванню співвласників, вручення та отримання заповнених бюлетенів.

Визнання рішень щодо обрання органів управління, затвердження кошторису та розміру внесків, інших важливих для діяльності ОСББ рішень недійсними в судовому порядку, як правило, відбувається через значний проміжок часу після їх прийняття і має негативні наслідки на діяльність ОСББ, адже створює ситуацію правової невизначеності для всіх співвласників і самого ОСББ. За таких умов суд повинен приділяти ще більше уваги дослідженню питань балансу інтересів співвласників ОСББ, з`ясуванню того, яке саме право співвласника було порушено оскаржуваним рішенням і можливості його відновлення саме через скасування рішень, а не іншим шляхом.

Суд має утримуватися від зайвого втручання в питання діяльності ОСББ, в тому числі і шляхом скасування рішень, у разі, якщо вони поза жодним сумнівом підтримані більшістю співвласників і за своїм змістом не мають ознак дискримінації або іншого порушення прав чи законних інтересів конкретного співвласника, який оскаржує такі рішення в судовому порядку.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №924/1225/21.

Крім того, діяльність об`єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на утримання та використання спільного майна співвласників, забезпечення і захисту їх прав та обов`язків. Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Разом з тим, як позивачем не зазначено яким чином оскаржуване рішення порушує його права та інтереси, так і судом не встановлено факту такого порушення, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші докази, заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.10.2024.

Суддя В.П. Босий