Рішення

від 24.10.2024 по справі 916/2826/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2826/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2826/24 за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" (65059, м. Одеса, провулок Хвойний, 12, офіс Х-3, код ЄДРПОУ 44009484)

про стягнення 340 223, 09 грн.

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" про стягнення 340 223, 09 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.06.2024р. було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його електрону адресу та отримана останнім 01.07.2024р., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Господарського суду Одеської області.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст.165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

08.07.2024 року до суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій за вх. №26225/24, згідно якої відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

13.07.2024 року до суду надійшли заперечення на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій представника позивача.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між філією "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" (Покупець) та ТОВ "Тріотех" (Постачальник) відповідно до проведеної в АТ "Укргазвидобування" процедури відкритих торгів з особливостями 23Т-179_Герметик для різьбових з`єднань обсадних труб (UA-2023-07-07-008595) укладено Договір поставки (з графіком) № УГВС279/0218-23 від 01.09.2023 року.

Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник зобов?язується поставити Покупцеві терметик для різьбових з?єднань обсадних труб (далі - Товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід?ємною частиною, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу Товару Постачальником для прийняття Покупцем.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується у специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору та є його невід?ємною частиною (далі -Специфікація). Строк поставки Товару визначається Графіком поставки Товару, який є Додатком № 3 до Договору та є його невід?ємною частиною.

Згідно п.5.1. Договору, строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в Специфікації до цього Договору.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що обсяг поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації та Графіку поставки до цього Договору. Здійснення Товару не потребує будь-яких додаткових погоджень, крім тих, що передбачені Договором.

Відповідно до п.5.2. Договору, датою прийняття Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної. Датою передачі Постачальником Товару для прийняття Покупцем є дата прибуття Товару до місця поставки зазначена у відповідному товаро-транспортному документі або дата підписання Сторонами акту приймання-передачі Товару, якщо Покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на Товар, ризик випадкового знищення/пошкодження переходить від Постачальника до Покупця з дати підписання Сторонами акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної вважається дата підписання Покупцем).

Згідно пп.6.3.1. п.6.3. Договору, Постачальник зобов?язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до графіку поставки Товару, який є Додатком № 3 до Договору та є його невід?ємною частиною, строк поставки Товару: впродовж 120 календарних днів з дати укладання Договору про закупівлю (відповідно до Графіка поставки). Дострокова поставка дозволяється. Таким чином, гранична дата поставки 29.12.2023 р.

Однак, поставку Товару не було здійснено Відповідачем у встановлені Договором строки.

Пунктом 1 Специфікації № 1 від 01.09.2023 р., загальна вартість Товару, що поставляється за цією Специфікацією, складає до 2 154 000,00 грн. включно з ПДВ.

Згідно п.7.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов?язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачені законодавством України та цим Договором.

Відповідно до п.7.8 Договору, у разі прострочення Постачальником виконання зобов?язань з поставки Товару, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості. Сторони домовилися, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання Постачальником порушеного зобов`язання.

Відповідно до графіку поставки Товару, який є Додатком № 3 до Договору та є його невід?ємною частиною, строк поставки Товару: впродовж 120 календарних днів з дати укладання Договору про закупівлю (відповідно до Графіка поставки). Дострокова поставка дозволяється. Таким чином, гранична дата поставки 29.12.2023 р.

Постачальник несвоєчасно виконав свої зобов?язання з поставки Товару за Договором поставки № УГВС279/0218-23 від 01.09.2023р. на суму 2 154 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 25 від 27.03.2024 р. та товарно-транспортною накладною № P25 від 27.03.2024 р. відповідно.

Внаслідок порушення умов пп.6.3.1 п.6.3 Договору, на підставі п.7.8 Договору Відповідач повинен сплатити Позивачу: пеню 0,1% від вартості невчасно поставленого Товару за кожен день прострочення в розмірі 189 491,34 грн. та штраф у розмірі 7% від суми за невчасну поставку товару понад 30 днів в розмірі 150 731,15 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №УГВС279/0218-23 від 01.09.2023р. стало підставою для звернення Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між філією "УГВ-СЕРВІС" АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Тріотех" відповідно до проведеної в АТ "Укргазвидобування" процедури відкритих торгів з особливостями 23Т-179_Герметик для різьбових з`єднань обсадних труб (UA-2023-07-07-008595) укладено Договір поставки (з графіком) №УГВС279/0218-23 від 01.09.2023 року.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов?язується поставити Покупцеві терметик для різьбових з?єднань обсадних труб (далі - Товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід?ємною частиною, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу Товару Постачальником для прийняття Покупцем.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пп.6.3.1. п. 6.3. Договору, Постачальник зобов?язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до графіку поставки Товару, який є Додатком №3 до Договору та є його невід?ємною частиною, строк поставки Товару: впродовж 120 календарних днів з дати укладання Договору про закупівлю (відповідно до Графіка поставки). Дострокова поставка дозволяється. Таким чином, гранична дата поставки 29.12.2023 р.

Судом встановлено, що поставку Товару не було здійснено Відповідачем у встановлені Договором строки.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов`язань перед позивачем за договором №УГВС279/0218-23 від 01.09.2023 року, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 189 491,34 грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Відповідно до п.7.8 Договору, у разі прострочення Постачальником виконання зобов?язань з поставки Товару, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок неустойки (штрафу), господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 189 491,34 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення штрафу в сумі 150 731,15 грн., суд зазначає наступне.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Отже, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У п. 7.8. договору встановлено, що за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок неустойки (штрафу), господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовна вимога в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 150 731,15 грн. підлягає задоволенню.

Відповідачем не доведено, що порушення своїх зобов`язань з поставки товару за договором сталося внаслідок випадку або непереборної сили, що відповідно до приписів ст. 617 ЦК України могло б бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, в разі якщо б таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Такі обставини, як військова агресія та введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що: «- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; - наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, Суд зазначив, що:

«- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»; - сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.»

Посилаючись на лист ТПП України від 28.02.2022, судам необхідно звернути уваги, що такий лист адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Оскільки дія листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. поширюється абсолютно на всіх суб`єктів господарювання, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій інстанції про те, що факт настання форс-мажору саме для відповідача у справі підтверджено таким листом.

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

В матеріалах справи відсутній такий сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22 та від 13.12.2023 у справі №922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22.

Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22).

Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 21.09.2022 у справі №904/3469/21.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м.Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" (65059, м. Одеса, провулок Хвойний,12, офіс Х-3, код ЄДРПОУ 44009484) - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" (65059, м. Одеса, провулок Хвойний, 12, офіс Х-3, код ЄДРПОУ 44009484) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) пеню в розмірі 189 491 (Сто вісімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто одна) грн. 34 коп., штраф в розмірі 150 731 (Сто п`ятдесят тисяч сімсот тридцять одна) грн. 15 коп. та судовий збір в розмірі 5 103 (П`ять тисяч сто три) грн. 35 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 24 жовтня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна