Постанова

від 24.10.2024 по справі 910/1777/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1777/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Привалова А.І.

від 04.04.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Сітайло Л.Г., Андрієнка В.В., Майданевича А.Г.

від 06.06.2024

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд"

про визнання недійсним договору поруки,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: Полтавець І.В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір поруки б/н від 08.07.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канбуд", ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг".

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в оспорюваному договорі поруки б/н від 08.07.2021 не визначено зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст, розмір, строк виконання, тощо, а також його неможливо визначити зі змісту договору будівельного підряду № 8410 від 08.07.2021, оскільки зміст, розмір та строк виконання основного зобов`язання, узгоджені між генпідрядником (ТОВ "КАНБУД") та боржником (ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг") в угодах № 841001 та №841002 від 08.07.2021, відомості про які відсутні в оспорюваному договорі поруки і за виконання яких позивач не поручався.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

08.07.2021 між ТОВ "Канбуд" (генпідрядник) та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (підрядник) укладено договір будівельного підряду №8410, відповідно до умов якого генпідрядник доручає, а підрядник зобов`язується на власний ризик, власними та/або залученими силами, засобами, матеріалами виконати та здати генпідряднику, відповідно до умов договору та проектної документації, комплекс основних робіт по будівництву об`єкта "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім`ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва" та супутні загальнобудівельні роботи, безпосередньо пов`язані з основними роботами, та роботи з поліпшення об`єкту після вводу в експлуатацію в межах ліцензії підрядника, а генпідрядник зобов`язується надати підряднику фронт робіт, забезпечити підрядника проектною документацією, здійснити приймання та сплатити вартість виконаних підрядником та прийнятих генпідрядником робіт та використаних ним при цьому матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, за винятком наданих генпідрядником, відповідно до умов договору.

Склад, вартість, обсяги, строки (терміни) та режим виконання робіт, робіт з поліпшення об`єкту після вводу в експлуатацію, та їх етапів, вартість та кількість матеріалів, необхідних для виконання робіт, їх якісні та інші характеристики, інші додаткові умови визначаються в угодах до договору. Строки (терміни) виконання робіт за угодами визначаються угодами та/або календарними графіками виконання робіт до відповідних угод до договору (пункту 2.2 договору підряду).

Пунктом 3.1 договору підряду встановлено, що загальна вартість робіт являє собою суму вартостей робіт, згідно з підписаними сторонами угодами до договору. Ціна кожної окремої угоди визначається на підставі договірної ціни з підтверджуючими її кошторисними розрахунками.

Остаточна вартість робіт, яку має сплатити генпідрядник на користь підрядника, визначається на підставі актів, підписаних сторонами на виконання договору (пункт 3.2 договору підряду).

Згідно з пунктом 3.7 договору підряду, розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування безготівкових сум грошових коштів на поточні рахунки сторін в наступній послідовності (якщо інше не передбачено угодою та календарними графіками виконання робіт), зокрема:

- авансування робіт здійснюється генпідрядником на підставі письмових заявок на авансування, які складаються підрядником за формою, визначеною додатком №1 до даного договору (далі - заявка). Сплата авансу здійснюється протягом 7 (семи) банківських днів від дати отримання генпідрядником належно оформленої заявки, та за умови відсутності зауважень щодо такої заявки. У випадку надання заявки, яка не відповідає встановленій додатком №1 до договору формі, генпідрядник має право не проводити оплату такої заявки. При цьому терміни виконання робіт не переносяться (пункт 3.7.1);

- при цьому підрядник, не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дня перерахування йому грошових коштів, зобов`язаний надати генпідряднику звіт про цільове використання отриманих коштів у формі та порядку, визначених пунктом 7.2.44 договору. Оплату виконаних та прийнятих в поточному місяці робіт генпідрядник здійснює згідно з підписаними сторонами щомісячними актами, протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання актів сторонами. Генпідрядник сплачує вартість лише фактично виконаних підрядником і прийнятих робіт та використаних при виконанні робіт матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, відповідно до затвердженої проектної документації (пункт 3.7.3);

Строки виконання робіт та/або етапів робіт визначаються сторонами у календарному графіку виконання робіт та/або угодах до договору (пункту 5.1 договору підряду).

Згідно з пунктом 5.2 договору підряду строки виконання робіт можуть переглядатися сторонами тільки за їх взаємною згодою шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідних додаткових угод до договору/угод до договору.

У випадку, якщо підрядник використав перераховані йому генпідрядником грошові кошти не за цільовим призначенням, вказаним у відповідній заявці, або підрядник не надав генпідряднику документи щодо підтвердження цільового використання коштів як це зазначено вище, підрядник зобов`язаний за вимогою генпідрядника протягом 5 (п`яти) банківських днів, з дня направлення генпідрядником підряднику письмової вимоги про це: повернути генпідряднику всю суму коштів або її частину, перерахованих підряднику на підставі відповідної заявки та/або сплатити генпідряднику штраф у розмірі 50% від перерахованої згідно з відповідною заявкою суми та/або генпідрядник набуває право на розірвання в односторонньому порядку договору (пункту 7.2 договору підряду).

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє впродовж 10 років з дати набрання чинності, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання (пункт 13.1 договору підряду).

Крім того, на виконання умов договору підряду сторони уклали угоди від 08.07.2021 №841001 на суму 3 121 446,64 грн та від 08.07.2021 №841002 на суму 3 573 327,50 грн.

З метою виконання сторонами умов договору підряду, а саме для виконання відповідачем-1 робіт на об`єкті за угодами, ТОВ "Канбуд" здійснило авансування робіт на загальну суму 3 365 623,95 грн з ПДВ.

У свою чергу, відповідачем-1 виконано та передано відповідачу-2 роботи на загальну суму 869 367,02 грн, у тому числі ПДВ.

На забезпечення виконання зобов`язань підрядника - ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" укладено тристоронній договір поруки від 08.07.2021 між ТОВ "Канбуд" (генпідрядник), громадянином України ОСОБА_1 (поручитель) та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (боржник) (далі - договір поруки), відповідно до умов якого:

- поручитель добровільно бере на себе зобов`язання нести відповідальність перед генпідрядником за невиконання або неналежне виконання боржником взятих на себе зобов`язань, що випливають з укладених між генпідрядником та боржником: договору будівельного підряду від 08.07.2021 №8410 на виконання будівельно-монтажних робіт на об`єкті будівництва: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами торгово-розважальної, ринкової, соціальної інфраструктури та паркінгами на вул. Сім`ї Хохлових, 8 у Шевченківському районі міста Києва" та усіх додатків до нього;

- угод, додаткових угод, змін, доповнень та додатків до договору будівельного підряду від 08.07.2021 №8410, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому та є або будуть його невід`ємними частинами, які в подальшому у тексті разом іменовані "Договір будівельного підряду" (пункт 1.1);

- сторони встановлюють, що зобов`язання поручителя перед генпідрядником є безумовними і дотримання будь-яких умов, крім тих, що передбачені цим договором та договором будівельного підряду не потребують (пункт 1.2);

- поручитель відповідає перед генпідрядником за виконання зобов`язання боржником за договором будівельного підряду в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи відшкодування генпідряднику витрат та/або збитків, завданих порушенням боржником зобов`язань за договором будівельного підряду, сплату неустойки (пені, штрафу), повернення генпідряднику не використаного або використаного не за призначенням авансу. Розмір відповідальності визначається договором будівельного підряду (пункт 1.4);

- у разі порушення боржником зобов`язань за договором будівельного підряду, поручитель і боржник відповідають перед генпідрядником як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право генпідрядника вимагати, виконання зобов`язань згідно з цим договором повністю (чи у будь-якій його частині) як від боржника та поручителя разом, так і від кожного з них окремо (пункт 1.5);

- поручитель несе відповідальність як у випадку порушення боржником будь-якої частини зобов`язання, передбаченого договором будівельного підряду, так і при невиконанні його в цілому (пункт 1.6);

- поручитель відповідає перед генпідрядником за порушення боржником зобов`язань, передбачених договором будівельного підряду, у повному об`ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами і не залежно від того чи перебуває він з боржником у трудових відносинах та/або є учасником (власником) боржника (пункт 1.7);

- поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, взяті на себе по цьому договору, не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від генпідрядника. У вимозі повинно бути визначено невиконані боржником зобов`язання, а також вказаний перелік (в т.ч. розрахований розмір збитків, штрафів, пені, неустойки, що належать до сплати) зобов`язань, що належить виконати поручителю (пункт 2.1);

- сторони визначають, що цей договір підписаний на добровільних засадах та відповідає намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов`язань (пункт 5.1);

- підписанням цього договору поручитель підтверджує, що ознайомлений з текстом договору будівельного підряду, обсягом зобов`язань (відповідальності) боржника за договором будівельного підряду та надає свою згоду на внесення змін до договору будівельного підряду, в т.ч. прийняття боржником додаткових зобов`язань (відповідальності) за договором будівельного підряду без додаткового повідомлення поручителя, та поширення на них дії цього договору, в частині забезпечення їх виконання порукою. Підписанням цього договору боржник підтверджує, що ознайомлений з обсягом зобов`язань поручителя за цим договором та надає свою згоду на прийняття поручителем додаткових зобов`язань за договором і погоджується з цим (пункт 5.2).

Оскільки підрядник (відповідач-1) використав не за цільовим призначенням авансові кошти в розмірі 2 496 256,93 грн, ТОВ "Канбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 2 496 256,93 грн і штрафу 2 587 083,30 грн за договором будівельного підряду від 08.07.2021 №8410 та договором поруки від 08.07.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14178/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ "Канбуд" до ОСОБА_1 та ТОВ "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" задоволено повністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 04.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024, у справі № 910/1777/24 у задоволенні позову відмовив.

Рішення судів обґрунтовані тим, що зміст оскаржуваного договору поруки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення сторін договору поруки було вільним і відповідало їх внутрішній волі, цей правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Під час розгляду справи № 910/14178/22 судом була надана оцінка умовам укладеного між сторонами договору поруки від 08.07.2021 та встановлено наявність підстав для задоволення позовних вимог, у тому числі за рахунок поручителя ОСОБА_1 . Обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/14178/22, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №910/1777/24, у якій просив їх скасувати, ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України позивач вказав на те, що суди попередніх інстанцій вирішуючи цей спір застосували до спірних правовідносин норми статей 13, 202, 203, 215, 553, 554, 654 ЦК України, норми статей 75, 277 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №904/7234/15, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 26.04.2023 у справі № 464/9254/14-ц, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18, від 26.09.2012 у справі № 6-100цс12, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19, від 07.02.2023 у справі № 905/125/20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України позивач вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 203, 215, 553 ЦК України) у подібних правовідносинах, враховуючи особливості цих правовідносин - відсутність визначеного договором поруки та основним договором обсягу зобов`язань поручителя.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки від 08.07.2021, яка обґрунтована із посиланням на приписи статті 553, частину першу статті 638 ЦК України, з підстав відсутності погоджених між сторонами істотних умов договору поруки, зокрема, не визначення у договорі зобов`язання, яке забезпечується порукою, його змісту, розміру, строків виконання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що позивач не довів наявність підстав для визнання правочину недійсним, оскільки у зв`язку з порушенням зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" за договором будівельного підряду від 08.07.2021 №8410, ТОВ "Канбуд" звернулося за захистом порушеного права до суду, пред`явивши позов, зокрема, і до поручителя - ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14178/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги ТОВ "Канбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" та ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" на користь ТОВ "Канбуд» 2 496 256,93 грн заборгованості; 2 587 083,30 грн штрафу та 76 250,10 грн судового збору.

Представник ОСОБА_1 брав участь у розгляді справи та подавав свої заперечення відносно вимог кредитора, які судом були розглянуті, проте відхилені з огляду на їх необґрунтованість.

Таким чином, під час розгляду справи №910/14178/22 судом надана оцінка умовам укладеного між сторонами договору поруки від 08.07.2021 та встановлено наявність підстав для задоволення позовних вимог, у тому числі за рахунок поручителя - ОСОБА_1 . Обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №910/14178/22, яке набрало законної сили, за висновками судів попередніх інстанцій мають преюдиційне значення в розумінні статті 75 ГПК України та повторного доведення не потребують.

Поряд з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, на які посилається скаржник в касаційній скарзі, зазначали, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Відповідно до приписів частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

При вирішенні спору у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та в порушення статті 75 ГПК України послалися на судове рішення у справі №910/14178/22, у якій вирішувався спір за позовом ТОВ "Канбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором будівельного підряду від 08.07.2021 №8410.

У цій справі суд лише констатував укладення тристороннього договору поруки між ТОВ "Канбуд" (генпідрядник), ОСОБА_1 (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" (боржник), який на момент вирішення спору у цій справі є чинним.

Рішення суду у справі №910/14178/22 не містить оцінки умов договору поруки на предмет наявності підстав для його оспорення, оскільки договір поруки не був безпосереднім предметом розгляду у цій справі. Відповідним обставинам укладення між учасниками тристороннього договору поруки надавалась правова оцінка лише з метою підтвердження наявності підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором підряду, яка не є безспірною і обов`язковою для розгляду спору у справі № 910/1777/24.

Відтак, суди обох інстанцій дійшли передчасних висновків, як щодо відсутності підстав з якими закон пов`язує визнання недійсним спірного правочину, так і щодо відмови у визнанні цього правочину недійсним за недоведеності.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що зміст оскаржуваного договору поруки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а волевиявлення сторін договору поруки було вільним і відповідало їх внутрішній волі, цей правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні доказів у справі, а також доводів та заперечень сторін.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки суди належним чином не дослідили умови спірного договору поруки та не дали ніякої оцінки наведеним позивачем підставам недійсності спірного договору, обмежившись виключно посиланням на рішення суду у справі №910/14178/22, яке набрало законної сили, та яке суди попередніх інстанцій помилково вважали преюдицією для цієї справи.

Крім того Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у справі №910/14178/22 Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.08.2024 поновив Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2024; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фінансовий будівельний холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/14178/22; зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/14178/22 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги зазначеного вище та всупереч вимогам норм процесуального права не з`ясували обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідили усіх наданих учасниками справи доказів та не надали їм належну правову оцінку.

Без усунення вказаних порушень ухвалені судами попередніх інстанцій рішення у цій справі не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.

Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів визнає обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги в цій частині.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо необхідності отримання згоди поручителя на збільшення основного зобов`язання, за своєю суттю зводяться до встановлення обставин, які на переконання скаржника не були встановлені, та переоцінки наявних у справі доказів, Верховним Судом не розглядаються з огляду на обмеження повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а також формуванню висновку з поставлених скаржником питань застосування норми права у подібних правовідносинах, тому постановлені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також те, що порушення правових норм було допущено судом першої інстанції, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовані судові рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі № 910/1777/24 скасувати.

3. Справу № 910/1777/24 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Мамалуй