Постанова

від 15.10.2024 по справі 910/13682/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13682/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Валевач М. М.,

позивача - Поліщук М. В.,

відповідача - Шевченко Г. М.,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (судді: Тарасенко К. В. - головуючий, Гончаров С. А., Коробенко Г. П.) у справі

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КПС-ГРУПП"

про повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2020 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КПС-ГРУПП" (далі - ТОВ "КПС-ГРУПП") про повернення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:116:0053), площею 16,7952 га, розташованої на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва (далі - спірна земельна ділянка) власнику - Київській міській раді.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою встановлено факт порушення інтересів держави, пов`язаний із незаконним використанням комунальної земельної ділянки водного фонду на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва. При цьому Київська міська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, належним чином не відреагувала на порушення, у зв`язку з чим прокурором вжито заходи прокурорського реагування в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

1.3. Київська міська рада підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, вказуючи на правомірність доводів прокурора.

1.4. ТОВ "КПС-ГРУПП", заперечуючи проти задоволення позовних вимог прокурора зазначало, що 21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Мостобуд" (далі - ПАТ "Мостобуд") та Приватним підприємством "Промбудсервіс 2005" (далі - ПП "Промбудсервіс 2005") було укладено договір суборенди спірної земельної ділянки відповідно до вимог законодавства, а 19.03.2020 між ТОВ "КПС-ГРУПП" та ПП "Промбудсервіс 2005" було укладено договір купівлі-продажу промислової бази, загальною площею 155 м2, розташованої на спірній земельній ділянці. Отже, відповідно до вимог статті 377 Цивільного кодексу України та статей 120, 125 Земельного кодексу України внаслідок переходу до нього права власності на промислову базу перейшло право користування на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно.

2. Рух справи

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2020, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від16.12.2020 залишено позов прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави після відкриття провадження у справі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 скасовано, повернуто до Господарського суду міста Києва матеріали справи для подальшого розгляду.

2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 позовні вимоги задоволено, зобов`язано ТОВ "КПС-ГРУПП" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:116:0053), площею 16,7952 га, розташовану на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва власнику - Київській міській раді.

Суд першої інстанції зазначив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 та постановою Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 910/2045/19 встановлено, що листом від 08.12.2015 № 057021-21769 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів) повідомив ПАТ "Мостобуд", що за наявної інформації, згода на укладення ПП "Промбудсервіс 2005" договору суборенди земельної ділянки на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:90:116:0053, не надавалась та відповідне рішення Київською міською радою не приймалось. У справі № 910/2045/19 також встановлено, що оскільки Київська міська рада не надавала своєї згоди на передачу земельної ділянки в суборенду, то ПАТ "Мостобуд" порушено положення укладеного договору оренди землі.

Суд першої інстанції визнав безпідставними доводи відповідача про набуття ним прав на спірну земельну ділянку у зв`язку із придбанням на підставі договору купівлі-продажу промислової бази, вказавши про відсутність доказів щодо відведення відповідачу, ПАТ "Мостобуд" чи ПП "Промбудсервіс 2005" ділянки для будівництва промислової бази або надання земельної ділянки в установленому порядку цим товариствам під уже збудоване нерухоме майно. Отже, будівництво ПП "Промбудсервіс 2005" промислової бази на належній позивачу земельній ділянці за своєю природою було самочинним. Посилання відповідача на наявність у ПП "Промбудсервіс 2005" декларації про готовність об`єкта до експлуатації не взято судом до уваги, оскільки наявність декларації засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а не підтверджує законність будівництва чи використання земельної ділянки.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 скасоване, позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "КПС-ГРУПП" про повернення земельної ділянки залишено без розгляду, з огляду на відсутність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, що в сукупності з встановленими обставинами свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно пункту 1 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

2.4. Постановою Верховного Суду від 12.07.2022 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022, а справу передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду справи.

3. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

3.1. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що наявне на спірній земельній ділянці належне відповідачу нерухоме майно є самочинно збудованим.

Також суд апеляційної інстанції установив, що прокурор не довів, що втручання у мирне володіння майном відповідача буде законним, переслідує "суспільний" чи "публічний" інтерес чи є пропорційним визначеним цілям, а також вказав на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що його права чи охоронювані законом інтереси порушуються розміщенням на спірній земельній ділянці майна, для будівництва якого виділялась спірна земельна ділянка.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 та пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4.1.1. Прокурор вказує на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2024 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10997/18 та Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 569/11522/19, від 31.07.2024 справи № 212/43/20, від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22, від 20.02.2024 та від 26.06.2024 у справі № 910/15124/19, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22, від 04.07.2023 у справі № 910/16848/21, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 29.09.2021 у справі № 910/15989/16, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 щодо застосування положень статей 375, 376 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та правового статусу самочинного будівництва;

- без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 910/16848/21, від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19 щодо повернення земельних ділянок, які використовуються без правовстановлюючих документів, їх власнику на підставі приписів статей 152, 212 Земельного кодексу України шляхом звільнення від будівель і споруд та самочинно розміщеного майна;

- без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 361/1308/19, від 25.10.2022 у справі № 925/764/21, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц щодо застосування положень статей 58, 60, 61 Земельного кодексу України, статей 85, 88, 89, 95, 96 Водного кодексу України в частині визначення земель водного фонду та правового режиму їх використання.

4.1.2. Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують наявність обмежень щодо забудови спірної земельної з огляду на перебування її в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро та фактичне використання землі відповідачем для здійснення діяльності та розміщення споруд, які не відповідають встановленому режиму господарювання в прибережних захисних смугах.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "КПС-ГРУПП" просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на необгрунтованість доводів скаржника з підстав, наведених у відзиві, вказуючи, зокрема на те, що як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, земельна ділянка передавалась ПАТ "Мостобуд" з цільовим призначенням - для перенесення промислової бази, право власності на яку зареєстровано на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданої 03.01.2017 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради. В свою чергу, матеріали справи не містять доказів порушення норм та правил при проведенні будівництва, а критерії, визначені статтею 376 Цивільного кодексу України для визначення промислової бази самочинним будівництвом у цьому випадку відсутні.

Також ТОВ "КПС-ГРУПП" з посиланням на частину 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звертало увагу на те, що заявлена прокурором вимога про повернення земельної ділянки шляхом звільнення від будівель та споруд не є законним заходом в силу відсутності обставин самочинного будівництва і самовільного зайняття земельної ділянки, і таке втручання є непропорційним (надмірним)втручанням держави у право власності товариства.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

5.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- згідно з рішенням Київської міської ради від 21.12.2006 № 458/515 "Про передачу земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Мостобуд" для перенесення промислової бази ВАТ "Мостобуд" мостозагону № 2, яка підпадає під забудову залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у місті Києві, її подальшої експлуатації та обслуговування на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва" передано Відкритому акціонерному товариству "Мостобуд" (далі - ВАТ/ПАТ "Мостобуд"), за умови виконання пункту 5 цього рішення, в довгострокову оренду на 50 років земельну ділянку загальною площею 16,80 та для перенесення промислової бази ВАТ "Мостобуд" мостозагону № 2, яка підпадає під забудову залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у місті Києві, її подальшої експлуатації та обслуговування на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель запасу промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (площею 4,60 га) та міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 12,20 га, у тому числі 5,30 га земель водного фонду - під річками та струмками).

На підставі зазначеного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та ВАТ "Мостобуд" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 16,7951 га, яка розташована на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:90:116:0053), який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів від 02.08.2007 № 79-6-00526.

Відповідно до пункту 3.1 договору його укладено на 50 років.

Згідно з пунктом 2.1 договору цільове призначення земельної ділянки - для перенесення промислової бази ВАТ "Мостобуд" мостозагону № 2, яка підпадає під забудову залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві, її подальшої експлуатації та обслуговування.

У пункті 5.1 договору передбачено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з її цільовим призначенням.

За умовами пункту 7.1 договору після припинення його дії орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що орендар зобов`язаний, зокрема, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вчасно вносити орендну плату.

Відповідно до пункту 11.4 договору його може бути розірвано: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, в разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

У пункті 11.5 договору передбачено, що його може бути розірвано у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.

Розірвання цього договору не потребує укладення додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням (пункт 11.6 договору).

Згідно з пунктом 12.2 договору у разі невиконання орендарем умов договору та обов`язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.

Відповідно до пункту 13.1 договору орендар має право передати земельну ділянку або її частину у суборенду виключно за письмовою згодою орендодавця.

Орендодавець надає свою згоду чи заперечення щодо передачі земельної ділянки або її частини у суборенду шляхом прийняття в установленому законодавством порядку відповідного рішення (пункт 13.1 договору).

За умовами пункту 13.3 договору умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами даного договору і не суперечити йому.

5.3. Суди установили, що 21.12.2015 між ПАТ "Мостобуд" (суборендодавець) та ПП "Промбудсервіс 2005") (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки, об`єктом суборенди за умовами якого є земельна ділянка площею 16,7951 га, яка розташована на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:90:116:0053.

5.4. 20.12.2018 Київською міською радою прийнято рішення № 536/6587 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва" від 02.08.2007 № 79-6-00526 (зі змінами), яким вирішено розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Мостобуд", вказано про необхідність ПАТ "Мостобуд" звільнити земельну ділянку, привівши її у стан, придатний для подальшого використання.

5.5. Також суди установили, що 19.03.2020 між ТОВ "КПС-ГРУПП" та ПП "Промбудсервіс 2005" укладено договір купівлі-продажу промислової бази загальною площею 155 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 11- Б, яка розташована на спірній земельній ділянці.

На підставі зареєстрованої декларації про готовність до експлуатації об`єкта прийнято в експлуатацію промислову базу на вул. Промисловій 11/ 1 в Голосіївському районі м. Києва, загальною площею будівлі 155,00 м2.

За вказаним договором ТОВ "КПС-ГРУПП" придбало у ПП "Промбудсервіс 2005" промислову базу загальною площею 155 м2 та зареєструвало право власності на неї.

5.6. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "КПС-ГРУПП" про повернення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:116:0053) площею 16,7952 га, розташованої на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва власнику - Київській міській раді з посиланням на незаконне використання відповідачем комунальної земельної ділянки водного фонду на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва.

5.7. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що враховуючи рішення Київської міської ради від 20.12.2018 № 536/6587 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Промисловій у Голосіївському районі м. Києва" договір оренди землі було припинено.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у лютому 2019 року ПАТ "Мостобуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправним рішення Київської міської ради від 20.12.2018 № 563/6587, у задоволенні якого рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 та постановою Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 910/2045/19, відмовлено.

5.8. Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи ТОВ "КПС-ГРУПП" про набуття ним прав оренди на спірну земельну ділянку у зв`язку із придбанням на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2020 промислової бази загальною площею 155 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 11- Б, яка розташована на спірній земельній ділянці.

Водночас, суд апеляційної інстанції установив, що земельна ділянка передавалась ВАТ "Мостобуд" з цільовим призначенням - для перенесення промислової бази ВАТ "Мостобуд" мостозагону № 2, яка підпадає під забудову залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у місті Києві, її подальшої експлуатації та обслуговування.

Право власності на промислову базу загальною площею 155 м2, розташовану на спірній земельній ділянці зареєстровано на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: КВ143170032113, виданої 03.01.2017 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

При цьому суд апеляційної інстанції установив, що у цьому випадку відсутні критерії, визначені статтею 376 Цивільного кодексу України для визначення промислової бази самочинним будівництвом відсутні, оскільки земельна ділянка виділялась для будівництва бази; при будівництві оформлялись відповідні документи, зокрема декларація про готовність об`єкта матеріали справи не містять доказів, що при проведенні будівництва були порушені відповідні будівельні норми та правила, а тому визнані помилковими висновки суду першої інстанції про те, що на спірній земельній ділянці наявне належне відповідачу самочинно збудоване нерухоме майно.

5.9. Також суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи ТОВ "КПС-ГРУПП" щодо направлення Київській міській раді листа від 07.10.2015 № 798-02-15 про надання дозволу на передачу спірної земельної ділянки в суборенду, на який Київська міська рада не надала протягом визначеного законом строку згоди чи заперечення, а тому ПАТ "Мостобуд" правомірно уклав договір суборенди з ПП "Промбудсервіс 2005", вказавши на те, що Київська міська рада не була зобов`язана надавати відповідний дозвіл чи заперечення і його право вирішувати долю належного йому майна є непорушним.

5.10. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положеннями частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 4 вказаного Кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України). Об`єктом судового захисту відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

5.11. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено таке:

"Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою

39. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

40. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

41. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

42. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

42.1. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

42.2. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

42.3. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

43. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії".

5.12. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Суд апеляційної інстанції установив, що у цьому випадку прокурор не довів, що втручання у мирне володіння майном ТОВ "КПС-ГРУПП" буде законним, переслідує "суспільний" чи "публічний" інтерес чи є пропорційним визначеним цілям, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про зобов`язання товариство повернути спірну земельну ділянку у придатному для використання стані, шляхом звільнення від будівель і споруд, вказавши, що знесення нерухомого майна призведе до порушення права відповідача на вільне володіння належним йому майном.

При цьому у постанові Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 904/2077/23 зазначено, що виходячи з положень статті 376 Цивільного кодексу України знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Натомість суд апеляційної інстанції установив, що у цьому випадку відсутні критерії, визначені статтею 376 Цивільного кодексу України для визначення промислової бази самочинним будівництвом відсутні, оскільки земельна ділянка виділялась для будівництва бази; при будівництві оформлялись відповідні документи, зокрема декларація про готовність об`єкта матеріали справи не містять доказів, що при проведенні будівництва були порушені відповідні будівельні норми та правила.

5.13. Як вже зазначалося, прокурор, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 375, 376 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та правового статусу самочинного будівництва; щодо повернення земельних ділянок, які використовуються без правовстановлюючих документів, їх власнику на підставі приписів статей 152, 212 Земельного кодексу України шляхом звільнення від будівель і споруд та самочинно розміщеного майна; щодо застосування положень статей 58, 60, 61 Земельного кодексу України, статей 85, 88, 89, 95, 96 Водного кодексу України в частині визначення земель водного фонду та правового режиму їх використання.

5.14. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.15. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції виходив із встановлення обставин щодо недоведення прокурором, що втручання у мирне володіння майном ТОВ "КПС-ГРУПП" буде законним, переслідує "суспільний" чи "публічний" інтерес чи є пропорційним визначеним цілям, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про зобов`язання товариство повернути спірну земельну ділянку у придатному для використання стані, шляхом звільнення від будівель і споруд, вказавши, що знесення нерухомого майна призведе до порушення права відповідача на вільне володіння належним йому майном.

Натомість у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилався заявник касаційної скарги, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.

Ураховуючи наведене відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 910/13682/20 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

5.16. Щодо підстав для оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом вказаної норми достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Як вбачається з касаційної скарги, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують наявність обмежень щодо забудови спірної земельної з огляду на перебування її в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро та фактичне використання землі відповідачем для здійснення діяльності та розміщення споруд, які не відповідають встановленому режиму господарювання в прибережних захисних смугах.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Отже наведена прокурором у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень попередніх судових інстанцій з такої підстави.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, а тому не можуть свідчити про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником - залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 910/136382/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 910/13682/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік