Рішення

від 15.10.2024 по справі 175/2625/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/2625/23

Провадження № 2/175/703/23

РІШЕННЯ

Іменем України

"15" жовтня 2024 р. смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Вербицької К.В., представника позивача ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарова Вікторія Юріївна про визнання будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (місцезнаходження: Дніпроетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, вул. Центральна, буд. 46), третя особа приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарова Вікторія Юріївна (Дніпроетровська область, Дніпровський район, м. Підгородне, вул. Центральна, буд. 40) про визнання будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що з 1997 року позивачка проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом з ОСОБА_5 , вели спільне господарство та за спільні сімейні кошти будували житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок та земельну ділянку під житловим будинком. Позивачка звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, проте постановою приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. від 23.06.2023 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки останньою не було подано документів, які підтверджують факт родинних відносин та факт належності майна подружжю на праві спільної сумісної власності. На підставі викладеного, позивач просить суд встановити факт проживання однією сім`єю, визнати будинок спільною сумісною власністю, визнати право власності на частину житлового будинку, визнати право власності на частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, скасувати свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04.07.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито підготовче провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06.09.2023 року залучено до участі у справі третю особу - ОСОБА_4 .

Протокольною ухвалою у судовому засіданні від 21.12.2023 року задоволені клопотання представника відповідача та представника третьої особи про виклик свідків.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.12.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовну заяву та просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, через систему «Електронний суд» надіслала заяву про розгляд справи без представника Підгородненської міської ради.

Приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарова В.Ю. також в судове засідання не з`явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у повному обсязі, оскільки ОСОБА_2 почала проживати разом з братом після 2000 року, коли будинок вже був побудований батьком, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання будинку спільним майном подружжя.

Представник ОСОБА_4 адвокат Цівань Н.В. у судовому засіданні також просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що докази, які подала позивачка, зокрема копії товарних чеків, квитанції, довідки, та фотографії, не підтверджують факту сумісного проживання та ведення спільного побуту та наявності між нею та померлим ОСОБА_5 взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Також зазначила, що копії товарних чеків та квитанцій знаходилися в будинку, де зараз фактично мешкає позивачка і були у вільному доступі, при цьому особисту причетність до цих товарних чеків та квитанцій позивачка не довела. Крім того, звертає увагу на те, що жоден свідок з боку позивачки не довів факт того, що остання проживала з ОСОБА_5 у період будівництва будинку та витрачала свої кошти на його будування. Натомість, свідки зі сторони третьої особи підтвердили факт того, що позивачка почала проживати у будинку, коли він вже був побудований.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, судом встановлено наступне.

На підставі рішення виконкому Підгородненської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 року №215, ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку у м. Підгородне, площею 0,1194 гектарів для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель та видано державний акт серії ДП №010469 від 13.12.1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №9912.

Згідно архівного витягу з рішення виконавчого комітету №167 від 26.08.1998 року «Про оформлення документів на право власності на житлові будинки», виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області вирішив оформити документи на право власності на житловий будинок ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 .

26.08.1998 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння) за адресою: АДРЕСА_3 .

Як вбачається з технічного паспорту, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що 12.01.2021 року зроблено актовий запис №39, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Дніпровському, Солонянському районах Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

На момент смерті ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , знятий з реєстрації 17.03.2021 року у зв`язку зі смертю, що підтверджується відповіддю міського голови Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29.03.2021 року №1022.

Як вбачається з довідки голови вуличного комітету від 11.01.2021 року, ОСОБА_2 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА_2 і на день смерті, ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом з ним, вела спільне господарство, здійснювала за ним постійний догляд та поховала за власні кошти, що підтверджують сусіди: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

12.01.2021 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про поховання № НОМЕР_2 , як особі, яка здійснила поховання ОСОБА_5 .

Згідно довідки №447, виданої відділом соціального захисту населення

Підгородненської міської ради від 09.04.2021 року, підписана головним спеціалістом та начальником відділу, ОСОБА_2 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , і на момент смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вела з ним спільне господарство з 1997 року.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, батьком ОСОБА_5 зазначений ОСОБА_9 , матір`ю ОСОБА_10 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану м. Нікополь від 21.04.1973 року, батьком ОСОБА_4 зазначений ОСОБА_9 , матір`ю ОСОБА_10 .

19.03.2021 року ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. з заявою про прийняття спадщини після смерті брата - ОСОБА_5 , на підставі якої відкрилася спадкова справа №40/2021.

01.04.2021 року ОСОБА_2 також звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Відповідно до відомостей Державного реєстру актів цивільного стану відсутня інформація про укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з ДРАЦС №00040246509 від 23.06.2023 року.

Згідно довідки про склад спадкоємців №155/01-16 від 14.04.2023 року, ОСОБА_4 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину немає.

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. від 08.06.2023 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки 01.06.2023 року ОСОБА_2 було подано заяву, в якій вона повідомила приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарову В.Ю., що нею

була подана позовна заява про визнання будинку спільною сумісною власністю та

визнання права власності на майно до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області та просила зупинити видачу спадщини після смерті ОСОБА_5 до вирішення справи судом. Для перевірки факту надходження позовної заяви ОСОБА_2 до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, було подано запит нотаріуса.

Згідно відповіді керівника апарату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 року, перевіркою автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що 12.05.2023 року за вх. №6944/23-Вх до Дніпропетровського районного суду Днітропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарова Вікторія Юріївна про визнання будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно, яка у визначеному порядку автоматизованою системою документообігу суду розподілена на суддю ОСОБА_11 з присвоєнням єдиного унікального номеру справи №175/2240/23. Ухвалою суду від 30.05.2023 року на підставі заяви представника позивача вказана позовна заява повернута позивачу.

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарової В.Ю. від 23.06.2023 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки останньою не було подано документів, які підтверджують факт родинних відносин з ОСОБА_5 та факт належності майна подружжю на праві спільної сумісної власності.

В судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_12 повідомила, що є подругою позивачки та з 2011 року вони є сусідами. Коли вона познайомилася з ОСОБА_2 та померлим ОСОБА_5 , то вважала їх чоловіком та дружиною, оскільки останні вели спільний побут. Також зазначила, що зі слів померлого вона знає, що будинок вони будували разом з ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_8 зазначила, що знає ОСОБА_2 з 1993 року, з часів, коли працювала на Укрпошті. З померлим та його батьком знайома давно, оскільки проживала напроти їх будинку у гуртожитку з адресою: АДРЕСА_4 . Свідок повідомила, що у 1995 році заходила до будинку ОСОБА_5 , який вже був побудований, проте не було ремонту. У 1997 році в цей дім переїхала ОСОБА_2 та проживала разом з померлим ОСОБА_5 . Також ОСОБА_8 зазначила, що була свідком того, як вони штукатурили разом стіни у будинку, проте за чиї гроші були куплені будівельні матеріали, свідок не знає.

Свідок ОСОБА_13 знає позивача з 1997 року, коли вона переїхала до свого чоловіка ОСОБА_5 . Вони були сусідами, часто спілкувалися та ходили в гості один до одного. ОСОБА_13 повідомила, що будівництво будинку велося спільно, але безпосередьо вона цього не бачила. Крім того, була здивована, як подружжя жило в таких умовах, оскільки внутрішні роботи в будинку не були дороблені.

Свідок ОСОБА_14 також є сусідом та знав померлого ОСОБА_5 та його батька за 14-15 років до смерті. Часто приїжджав до них додому та бачив там ОСОБА_2 , яку представили як дружину ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_9 є двоюрідним братом померлого та ОСОБА_4 . Повідомив, що навідував свого дядька батька ОСОБА_5 у його будинку 4-5 разів на рік кожного року. Також зазначив, що будинок вже був побудований у 1994-1995 році, всі комунікації всередині також були. З ОСОБА_2 познайомився у м. Нікополі та знав, що остання була співмешканкою двоюрідного брата.

Свідок ОСОБА_15 повідомив, що в 1997 році померлий ОСОБА_5 зі своїм батьком запросили його робити зовнішні ремонтні роботи по будинку. В той час ОСОБА_16 жив у будинку один. Також свідок підтвердив, що ОСОБА_2 жила з померлим ОСОБА_16 , проте почали вони жити разом десь з 1999 року, до цього часу в будинку її не бачив, зустрічав її лише тоді, коли остання виходила з ділянки, розвозивши пошту.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловіку зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Частиною 1 ст. 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. При цьому наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 почала проживати з померлим ОСОБА_5 в період часу, коли будинок вже був побудований, проте ремонтні роботи у будинку зроблені не були.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем не доведено жодними належними, допустимими та достатніми доказами факт того, що нею були вкладені власні кошти чи власна трудова діяльність або інші дії, направлені на ремонт будинку, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Суд також критично ставиться до показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , що будівництво будинку велося спільно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , оскільки жодними доказами дані свідчення не підтверджені та спростовуються показаннями інших свідків, які зазначили, що спірний будинок будували померлий ОСОБА_5 та його батько.

Разом з тим, згідно з усталеною судовою практикою, самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимога про визнання права власності на частку у праві спільної власності на спірне майно є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Щодо окремої вимоги встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 1997 року по 2021 рік, суд зауважує на тому, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки: що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що заявлена позивачем вимога встановити факт проживання однією сім`єю не є ефективним способом захисту за таких умов, а тому задоволенню не підлягають.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач просить суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 1997 року, проте інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких норм не містив.

Таким чином факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути встановлено лише з 01 січня 2004 року. При цьому свідоцтво про право особистої власності на спірний житловий будинок було видано ОСОБА_5 у 1998 році.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13,76-81, 89,141, 259, 265, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи ОСОБА_4 ,приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Дніпропетровської області Маркарова Вікторія Юріївна про визнання будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25.10.2024 року.

Суддя Т. С. Журавель