Рішення

від 21.10.2024 по справі 301/945/24

ІРШАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 301/945/24

2/301/479/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2024 р. Іршавський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Гичка О.Б.,

за участю секретаря судового засідання Мелай В.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Ференц Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Іршава Закарпатської області в залі судових засідань Іршавського районного суду Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Новітекс» про зміну формулювання причини та дати звільнення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТзОВ «Новітекс» про зміну формулювання причини та дати звільнення в наказі №18 від 30.01.2024 про її звільнення.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що відповідно до наказу від 09.01.2024 почала працювати в ТзОВ «НОВІТЕКС» заготівельником по пошиттю шкіряного одягу. З 24.01.2024 по 23.02.2024 знаходилась на лікуванні за станом здоров`я. Крім цього, 24.01.2024 року подала роботодавцю заяву про звільнення з роботи за угодою сторін з 25 січня 2024 року, однак дирекцією підприємства дану заяву не розглянуто. Про поважність причини невиходу на роботу повідомила роботодавця в телефонному режимі засобами зв`язку. Згодом довідалася про наявність наказу відповідача про її звільнення з роботи з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул. Не погодившись із причиною та підставами звільнення, 30 січня 2024 року звернулась до відповідача із усною заявою, в якій просила скасувати наказ про звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України та видати інший наказ про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) після її одужання і внести відповідні зміни до запису в трудовій книжці про звільнення. Крім цього, також звернулася до відділу поліції щодо протиправності дій відповідача, втім листом відділення №1 Хустського РУП від 12.02.24 року №352 повідомлено про припинення розгляду звернення та рекомендовано звернутися до суду для захисту порушених прав особи під час звільнення. Вважає, що відповідач помилково визначив її відсутність на роботі, як прогул, за наступні робочі дні з 24, 25 по 30.01.2024, так як був належним чином повідомлений, що у вказаний період часу вона перебувала на лікуванні. З чого слідує, що відповідач не надав належної правової оцінки її доводам, не звернув уваги на відсутність доказів, що підтверджували б факт прогулу, помилково відхилив її доводи про поважність причин /хвороби / відсутності на робочому місці, не розглянув звернення про звільнення з роботи за угодою сторін, тощо. З врахуванням викладеного , просить змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади заготівельника по пошиву шкіряного одягу в цеху ТзОВ ««Новітекс»» з 30 січня 2024 року на 24 лютого 2024 року та змінити формулювання причини та підстави звільнення ОСОБА_1 з «за прогул за п.4 ст. 40 КЗпП України» на «за угодою сторін за п. 1 ч. 1 с. 36 КЗпП України».

Ухвалою Іршавського районного суду від 17.04.2024 прийнято позовну заяву до провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача адвокат Світлик О.Ю. подала відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що Позивачка ОСОБА_2 стверджує, що вона 24.01.2024 подала роботодавцю заяву про звільнення з роботи за угодою сторін з 25 січня 2024 року, однак дирекцією Підприємства дану заяву не розглянуто по суті. Такі твердження відповідач заперечує, оскільки жодної заяви віл ОСОБА_2 ТзОВ «Новітекс» не отримувало. І якби навіть така заява надійшла від позивачки, то у відповідності до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України такий договір припиняється в строк , визначений сторонами. У заяві про звільнення за угодою сторін працівник ставить бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви, а роботодавець, розглядаючи цю заяву вирішує задовольняти її чи ні. Саме у цьому полягає згода сторін, коли працівник і роботодавецьспільно вирішують коли і як звільнитися працівникові. Таке питання сторонами не вирішувалося, а тому не має підстав для змін на таке формулювання. Крім цього, позовну заяву мотивовано тим, що 24 січня 2024 року по 23 лютого 2024 року позивачка знаходилася на лікуванні за станом здоров`я, що стверджується медичною довідкою від 26.02.2024 року №55, що видана КНП «Іршавська міська лікарня». Про поважність причини невиходу на роботу повідомила роботодавця в телефонному режимі засобами зв`язку. Згодом довідалася про наявність наказу відповідача про звільнення з роботи з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул. Вважає, що в період звільнення з роботи перебувала на лікарняному, а тому у відповідача були відсутні підстави для її звільнення з 30.01.2024 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, а дата звільнення має бути змінена на перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності. Такі твердження позивачки спростовуються відповіддю директора КНП «Іршавська міська лікарня» №1284/27-28 від 03.07.2024 наданою на адвокатський запит, згідно якої ОСОБА_2 , знаходилася на амбулаторному лікуванні в дерматологічному кабінеті КНП «Іршавська міська лікарня». Однак лікарняний лист на час лікування не видавався. Такий листок непрацездатності дає право на звільнення від роботи у зв`язку з непрацездатністю та призначення матеріального забезпечення застрахованій особі в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів. Однак, як вбачається з даної відповіді листок непрацездатності не видавався. Тобто виходячи з вищенаведеного законних підстав, які дають право на звільнення від роботи позивачка не мала, а тому вимога позивачки, що дата звільнення має бути змінена на перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності апріорі не може бути задоволена, оскільки така «тимчасова непрацездатність» не встановлена та не підтверджена листом непрацездатності.

Що стосується звільнення позивачки ОСОБА_1 з підстав передбачених п.4 ст. 40 КЗпП України, зазначає, що власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Факт відсутності позивачки на робочому місці підтверджений належними доказами: копією табелю обліку робочого часу, копією доповідної записки майстра швейної дільниці ОСОБА_3 , копією атку про відсутність на службі (роботі) співробітника, працівника від 25.01.2024 року та як вбачається з позовної заяви не заперечується самою позивачкою. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП Україниє з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Дану норму відповідачем також було дотримано, і хоч в своїй позовній заяві позивач вказує про відсутність письмових пояснень, однак такі твердження не відповідають дійсності та спростовуються письмовими поясненнями позивачки ОСОБА_1 наданими директору ТзОВ «Новітекс» ОСОБА_4 від 26.01.2024 року (копія додається), де жодним словом позивачка не обмовилася про поважність причин її відсутності на роботі- перебування на лікарняному. Враховуючи те, що позивачка не приступила до виконання своїх обов`язків після надання таких пояснень, відповідач вважає, що причини на які вказувала ОСОБА_1 не є поважними. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені ТзОВ «Новітекс» у розмірі 12000 гривень.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, просить їх задоволити, суду пояснила, що вона працювала в ТзОВ «НОВІТЕКС» на посаді заготівельника з 10.01.2024 по 23.02.2024. 23 січня відчула себе недобре та з дозволу майстра пішла додому. З 24.01.2024 на роботу не вийшла так як захворіла, про що повідомила по телефону майстра. 26 січня 2024 року вона прийшла на роботу та повідомила, що продовжує хворіти, але бажає звільнитися та подала заяву про звільнення, яку, як вона зрозуміла пізніше, у неї не прийняли та не зареєстрували. Їй було запропоновано написати пояснення, чому вона не виходить на роботу. Пояснення вона написала. 30 січня 2024 їй перетелефонувала інспектор з кадрів ТзОВ «НОВІТЕКС», яка запросила її до робочого кабінету підприємства, який знаходиться в місті Іршава, для отримання розрахункових коштів, з причини її звільнення. Коли вона прийшла до кабінету, їй віддали заробітну плату, і лиш після того як вона перетелефонувала до поліції, віддали трудову книжку, яку відразу віддавати відмовлялись. З запису у трудовій книжці вона дізналась, що звільнена за прогул. При цьому підтвердила, що зверталась особисто з заявою про звільнення (коли і написала пояснення), а саме - 26.01.2024. В позовній заяві зазначила помилково 24 січня 2024р. І те, що коли отримала довідку з лікарні в якій зазначено час коли вона хворіла, то з даною довідкою не зверталась до роботодавця, так як вирішила звернутися до суду про оскарження наказу про звільнення.

Представник позивача адвокат Ференц Р.Я. підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши позивачку, представника позивача, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд дійшов висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала з 10.01.2024 в трудових відносинах з відповідачем на посаді заготівельника, відповідно до наказу №1 від 09.01.2024 (а.с.22).

Відповідно до доповідної записки майстра ОСОБА_5 від 24.01.2024 вбачається, що майстер повідомляє директора ТзОВ «Новітекс» щодо неодноразових порушень трудової дисципліни працівницею цеху ОСОБА_1 , а також те, що ОСОБА_1 неодноразово залишала своє робоче місце (а.с.58).

Відповідно до Акту про відсутність на службі (роботі) працівника від 25.01.2024 встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на службі 24 та 25 січня 2024 року (а.с.59).

Як вбачається з пояснювальної записки ОСОБА_1 від 26.01.2024, вона пояснила причину не перебування на робочому місці з підстав погіршення самопочуття, а також те , що має намір звільнитися (а.с.61).

Відповідно до довідки № 55 від 26.02.24, ОСОБА_1 знаходилась на лікуванні в дерматологічному кабінеті КНП «Іршавської МЛ» з 24.01.24 по 23.02.24 (а.с.19).

Відповідно до відповіді КНП «Іршавська міська лікарня» № 1284/27-28 від 03.07.2024, наданій на запит адвоката Світлик О.Ю., ОСОБА_2 .. знаходилась на амбулаторному лікуванні КНП «Іршавська міська лікарня» з 24.01.2024 по 23.02.2024, однак лікарняний лист на час даного лікування не видавався (а.с.77).

Окрім того, відповідач надав суду табель обліку використаного робочого часу, який містить відмітку про те, що позивачка по 23 січня 2024 року включно працювала, а починаючи із 24. 01.2024 по 30.01.2024 вона не з`являлася на роботу (а.с.81).

Відповідно до наказу № 18 від 30.01.2024 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », звільнена з 30.01.2024. Причина звільнення - доповідна записка майстра (а.с.57).

Суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, дійшов висновків.

Згідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно дост. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами пункту 4статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом, передбаченим пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Статтею 140КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

За змістом статті 147КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано, зокрема, такий захід стягнення, як догана, звільнення.

Відповідно до вимог статті 149КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Наполягаючи на законності звільнення позивачки на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач надав акти про її відсутність на роботі 24 та 25 січня 2024 року. Однак, відповідно до наказу 18 від 30 січня 2024 року, звільнена позивачка була із 30 січня 2024 року. При цьому, у наказі про звільнення не зазначено про те, коли саме ОСОБА_1 вчинила прогул. Водночас, у трудову книжку внесено запис про припинення трудових правовідносин - 30.01.2024.

Звільнивши позивачку на підставі наказу із 30 січня 2024 року, відповідач у табелі обліку робочого часу зазначив про те, що вона починаючи з 24 січня 2024 року не виходила на роботу по 30.01.2024 включно. При цьому, відповідачем долучено до відзиву пояснення позивачки від 26 січня 2024 року, яке вона написала перебувавши на підприємстві де працювала на той час.

Суд звертає увагу, що в поясненнях ОСОБА_1 від 26.01.2024 вона також вказує на намір щодо звільнення (а.с.80). Додаткових письмових пояснень ОСОБА_1 не надавала, також відповідач не надав доказів, що позивачці було запропоновано надати такі пояснення.

Суд бере до уваги доводи позивачки про поважність причини відсутності на робочому місці, доказом чого є довідка перебування її на амбулаторному лікуванні починаючи з 24.01.2024 (а.с.19).

З чого слідує, що приймаючи рішення про звільнення позивачки 30.01.2024 із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП України, відповідачем не були встановленні та враховані поважні причини відсутності її на роботі.

Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконним звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та зобов`язання змінити формулювання причин звільнення, є обгрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є - угода сторін.

Принцип звільненняза угодоюсторін -нeоднобічний,на відмінувід звільненнязaвласним бажанням,а єдвосторонній.Угода сторінпередбачає згодудвох сторін працівникаiроботодавця.Ініціатором припиненнятрудових стосунківможе вцій ситуаціївиступати якпрацівник,тaкі роботодавець.Дія трудовогодоговору припиняєтьсяв погодженийсторонами термін. Згода сторін може бути пiдставою для припинення як строкових тpудових договорів, так i трудових договорів, yкладених на невизначений строк.

Також у Постанові ВС від 31.10.19 (КАС) у справі №1340/6082/18 суд зазначив, що основною відмінністю між звільненням за угодою сторін та за власним бажанням є те, що перше відбувається за наявності одночасного волевиявлення в обох сторін.

З врахуваннямтого,що позивачкапросить змінитиформулювання причинита підставизвільнення з«за прогулза п.4ст.40КЗпП України»на «за угодоюсторін зап.1ч.1ст.36КЗпП України»,крім цього,як вонапояснила підчас розглядусправи,нею вже26січня 2024року булинаписані поясненнята заявапро звільнення,яка небула прийнятароботодавцем,що свідчить про наявність волевиявлення у позивачки щодо звільнення її за угодою сторін, і про те, що вона в усній формі повідомила роботодавця щодо розірвання трудового договору за угодою сторін, при цьому, доказів щодо погодження з роботодавцем, чи повідомлення йому про можливу дату звільнення за угодою сторін, позивачка суду не надала.

При звільненні за угодою сторін заява може бути як письмовою, так і усною, що підтверджується Постановою ВС від 24.03.2020 (КЦС) у справі № 553/629/18, де зазначається: «Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору».

Враховуючи те, що при повідомленні про намір звільнитися 26.01.2024 позивачка не вказала на конкретну дату свого звільнення, при винесенні наказу №18 від 30 січня 2024 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » відповідачем визначено дату припинення трудового договору, а саме « з 30 січня 2024 року », то суд вважає, що датою звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін є дата визначена роботодавцем 30.01.2024.

У Постанові ВС від 02.09.19 (КЦС) у справі № 401/30/17 та Постанові ВС від 22.11.19 (КАС) у справі №813/740/17 суд зазначає, що доводи позивачів про те, що їх звільнили в період тимчасової непрацездатності, є «безпідставними», адже в даному разі мало місце звільнення за угодою сторін, тому воно є цілком правомірним.

З чого слідує, що звільнення позивачки, коли вона не перебувала на роботі з поважних причин, на підставі наказу про її звільнення за угодою сторін, не буде порушенням її права, а тому, вимога щодо зміни дати звільнення ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

11.07.2024 від представником відповідача - адвоката Світлик О.Ю надійшов відзив, в якому вона просить також стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені ТзОВ «Новітекс» у розмірі 12000 гривень.

Згідно ст.ст. 15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 137 ЦПК України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги, та отримання адвокатом оплати за наданні послуги.

В обгрунтування витрат на правничу допомогу представником відповідача -адвокатом Світлик О.Ю. надано: Договір про надання правової допомоги від 01.07.2024 №6 (а.с.67), Розрахунок №0907/24 від 09.07.2024 (а.с.86) та підтвердження зарахування коштів на картковий рахунок (а.с.87).

Суд звертає увагу, що відповідно до Розділу 2 Договору про надання правової допомоги зазначено, що оплата правової допомоги здійснюється за домовленістю сторін, при цьому вищевказаний Розрахунок суми за послуги з юридичного консультування та юридичного представництва проведений тільки адвокатом, в якому відсутня відмітка щодо погодження його з відповідачем. Також, в документі, що надала представник відповідача в підтвердження зарахування на її рахунок коштів, які вона просить стягнути з позивачки, відсутня інформація, що ці кошти перераховано саме відповідачем, а також відсутня інформація, що картковий рахунок, на який перераховані кошти, належить представнику відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з ОСОБА_6 витрат на правничу допомогу, задоволенню не підлягає, з підстав не надання представником відповідача підтвердження, що такі витрати були понесені відповідачем.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову.

Керуючись ст.ст.4,10,133,141,259,263,265,268,273,352,354 ЦПК України,КЗпП України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

В наказі №18 ТзОВ «НОВІТЕКС» від 30.01.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » змінити формулювання причини та підстави звільнення з «за прогул за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України» на «за угодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ТзОВ «НОВІТЕКС» ( код ЄДРПОУ 34514696) судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Найменування сторін:

- позивач : ОСОБА_1 (адреса місця проживання : АДРЕСА_1 );

-представник позивача адвокат Ференц Роман Ярославович (90100, Закарпатська область, Хустський район, м.Іршава, вул.Поштова, буд.3, каб.3);

- відповідач : ТзОВ «Новітекс» (адреса : м. Виноградів, вул. Миру, 2, Берегівського району Закарпатської області);

- представник відповідача : адвокат Світлик Олена Юріївна (90100, Закарпатська область, Хустський район, м. Іршава, вул. Юрія Короля, буд. 33).

Повний текст рішення складено 25.10.2024.

Суддя Іршавського

районного суду : О. Б. Гичка