Постанова

від 25.10.2024 по справі 490/3925/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.10.24

22-ц/812/1469/24

Провадження № 22-ц/812/1469/24 Суддя першої інстанції Шолох Л.М.

Провадження № 22-ц/812/1536/24 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 490/3925/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,

за участю представника позивачки - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ПАТ «Дельта Банку» - Шутова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця - Мотельчук Юлія Ігорівна , та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шолох Л.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Закупівлі ЮА», Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визнання електронних торгів недійсними, скасування державної реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

08 травня 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, вимоги якого збільшила в подальшому, до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Закупівлі ЮА» (далі - ТОВ «Закупівлі ЮА»), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради (далі - Служба у справах дітей), де просила суд визнати:

- незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського С.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 40805158 від 25 квітня 2018 року;

- незаконним та скасувати запис державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг про право власності № 25879731 від 23 квітня 2018 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк»;

- недійсними електронні торги, проведені через електронний майданчик ТОВ «Закупівлі ЮА» 05 квітня 2019 року, протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту НОМЕР_1 , з реалізації квартири АДРЕСА_1 ;

- недійсним протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту НОМЕР_1 , з реалізації квартири АДРЕСА_1 ;

- недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що була продана на аукціоні, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 24 квітня 2019 року № 323;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовувала тим, що електронні торги, проведені через електронний майданчик ТОВ «Закупівлі ЮА» 05 квітня 2019 року є незаконними, оскільки у квартирі АДРЕСА_1 на момент цих торгів було зареєстровано місце проживання неповнолітньої дитини і не було відповідного рішення органу опіки піклування про надання дозволу на продаж вказаної квартири.

Позивачку не було повідомлено протягом 30 днів про намір укласти договір купівлі-продажу іпотечного майна, квартира була продана за наявності зареєстрованої неповнолітньої дитини без згоди органу опіки та піклування, ціна за яку було продано іпотечне майно не відповідає ринковій, публічний паспорт активу не відповідає дійсності, а саме не вказано про зареєстрованих неповнолітніх дітей.

Вказані електронні торги є такими, що не відбулися оскільки проведені за участі лише одного учасника (другий учасник відкликав пропозицію).

Також, на думку позивачки є незаконними та підлягають скасуванню рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про реєстрацію права власності на означену квартиру за ПАТ «Дельта Банк».

Таке рішення державним реєстратором ухвалено 25 квітня 2018 року об 11:25:35, тоді як запис про реєстрацію права власності за ПАТ «Дельта Банк» вчинено 23 квітня 2018 року, тобто на 2 дні раніше аніж ухвалено відповідне рішення про це.

Крім того, державному реєстратору Чекановському С.І. не було надано договір про задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2020 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі- Департамент адміністративних послуг).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 серпня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано недійсними електронні торги, проведені через електронний майданчик ТОВ «Закупівлі ЮА» 05 квітня 2019 року, протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту НОМЕР_1 , з реалізації квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту НОМЕР_1 , з реалізації квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що була продана на аукціоні, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 24 квітня 2019 року № 323.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2 562 грн 75 коп. судового збору, сплаченого за подачу позову до суду.

Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 15 200.22 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що на момент проведення спірного електронного аукціону (станом на 05 квітня 2019 року) щодо продажу квартири АДРЕСА_1 , у цій квартирі було зареєстровано місце проживання неповнолітньої особи ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 року (12 років на час проведення спірного аукціону), що не було враховано при проведення аукціону та є порушенням прав малолітнього на проживання у зазначеній квартирі.

Отже електронний аукціон щодо продажу спірної квартири проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме без відповідного дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

За такого, електронний аукціон, проведений 05 квітня 2019 року, протокол № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту F11GL40943 та договір купівлі-продажу від 24 квітня 2019 року слід визнати недійсним.

Позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, запис про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Дельта Банк» та скасування не є належним способом захисту порушеного права позивача. Тобто ці вимоги є зайвими та у їх задоволенні слід відмовити.

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_2 в інтересах якого діяла його представниця - Мотельчук Ю.І. , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що враховуючи що неповнолітня дитина ніколи не була власником іпотечної квартири та її місце проживання в спірній квартирі зареєстровано після укладання іпотечного договору без згоди іпотекодержателя, на спірну квартиру було звернуто стягнення з дотриманням вимог Закону в позасудовий спосіб, право користування квартирою неповнолітньої дитини є похідним від прав на неї її матері, новий власник ПАТ "Дельта Банк" (якій знаходився в процедурі ліквідації) мав право на її відчуження без отримання згоди органу опіки та піклування.

За вищенаведених обставин, відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , від 24 квітня 2019 року № 323, на підставі статей 203, 215, 203 ЦК України.

Крім того, правочин у цьому випадку вчинявся не батьками, а особою, яка у встановленому законом порядку звернула стягнення на іпотечне майно.

Станом на момент проведення електронних торгів, а саме 05 квітня 2019 року, власником спірної квартири був ПАТ «Дельта Банк».

Суд першої інстанції помилково визнав недійсними електроні торги, проведені 05квітня 2019 року за відсутності згоди опіки та піклування, оскільки згідно висновків Верховного Суду така згода у даному випадку не потрібна, так як квартира продавалась не батьками дитини, а сторонньою особою.

У разі визнання недійсними електронних торгів, спірна квартира повинна повернутись у власність ПАТ «Дельта Банк».

Без скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Дельта Банк», витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 є неправомірним.

Разом із цим, при ухваленні оскаржуваного рішення в частині витребування від ОСОБА_2 квартири, суд першої інстанції взагалі не досліджував питання добросовісності набуття останнім спірної нерухомості.

ОСОБА_4 надала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

В своєму відзиві позивачка зазначала, що доводи апеляційної скарги не гуртуються на законі, не відповідають фактичним обставинам, а тому апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Отримання дозволу Органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується.

Посилання представника відповідача адвокатки Мотельчук Ю.І. на правові висновки Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 760/20584/15-ц та від 22 травня 2019 року у справі № 552/7400/16-ц є помилковим, оскільки обставини цієї справи та наведених справ не є подібними.

Щодо відсутності скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Дельта Банк», як умови витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 , то такі доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають закону та усталеній судовій практиці.

Не погодившись з рішенням суду ПАТ «Дельта Банк» в особі Фонду гарантування вкладів подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині розгляду позовних вимог про визнання недійсними відкритого електронного аукціону та протоколу, оформленого за його результатами, та визначаючи норми матеріального права, які їх регулюють, суд в оскаржуваному рішенні мав крім іншого керуватись положеннями спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, нормативно правовими актами Фонду, якими врегульовано відносини з продажу майна (активів) неплатоспроможного банку, що має свою специфіку та особливості, зокрема щодо суб`єктивного складу учасників торгів, порядку його провадження, не можливості їх оскарження особами, які не є учасниками таких торгів та неналежного способу судового захисту боржників, чиє майно (як актив неплатоспроможного банку) реалізується з таких торгів та висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійним та про витребування квартири суд першої інстанції не врахував, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину, якою позивачка не є.

Крім того задовольняючи обидві вимоги суд першої інстанції не врахував, що наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири є повернення цієї квартири від покупця ОСОБА_2 до продавця - АТ «Дельта Банк», а не до позивача, проте як витребував спірну квартиру саме від ОСОБА_2 .

Одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) та про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Отже суд першої інстанції, вирішуючи дану справу мав визначити, яку мету переслідує позивачка, і застосувати належні норми права, зокрема задовольняючи такий позов частково, однак задовольнив й вимогу віндикаціного характеру й негаторного характеру, які є взаємовиключними.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Неповнолітня дитина ніколи не була власником іпотечної квартири та її місце проживання в спірній квартирі зареєстровано після укладання іпотечного договору без згоди іпотекодержателя, на спірну квартиру було звернуто стягнення з дотриманням вимог Закону в позасудовий спосіб.

Право користування квартирою неповнолітньої дитини є похідним від прав на неї її матері, і тому новий власник ПАТ «Дельта Банк» (якій знаходився в процедурі ліквідації) мав право на її відчуження без отримання згоди органу опіки та піклування.

Крім того, правочин у цьому випадку вчинявся не батьками, а особою, яка у встановленому законом порядку звернула стягнення на іпотечне майно.

У разі визнання недійсними електронних торгів, спірна квартира повинна повернутись у власність ПАТ «Дельта Банк».

Без скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Дельта Банк», витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 є неправомірним.

При ухваленні оскаржуваного рішення в частині витребування від ОСОБА_2 квартири, суд першої інстанції взагалі не досліджував питання добросовісності набуття останнім спірної нерухомості.

ОСОБА_4 надала відзив на апеляційну скаргу АТ «Дельта Банк».

В своєму відзиві позивачка зазначала, що доводи апеляційної скарги не гуртуються на законі, не відповідають фактичним обставинам, а тому апеляційна скарга АТ «Дельта Банк» задоволенню не підлягає.

Скаржником в апеляційній скарзі не зазначено, в якій саме частині в оскаржуваному рішенні яким саме чином та яку саме норму якого спеціального закону не застосовано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Посилання АТ «Дельта Банк» на практику Великої Палати Верховного Суду в частині неналежних та неефективних способів захисту, є недоречними.

Рішенням суду першої інстанції надана правова оцінка реєстрації права власності на спірну квартиру за ПАТ «Дельта Банк», тому, відповідно, витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 є таким, що ґрунтується на вимогах закону.

Отримання дозволу Органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у постановах у справі № 760/20584/15-ц та від 22 травня 2019 року у справі № 552/7400/16-ц є помилковим, оскільки обставини цієї справи та вказаних справ не є подібними.

Щодо відсутності скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Дельта Банк», як умови витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 , то такі доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають закону та усталеній судовій практиці.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справ, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_8 та ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта-банк», укладено кредитний договір № 23/032/08-ZKLN, відповідно до якого позивач отримала кредитні кошти у розмірі 765 150 грн.

Цей договір було забезпечено договором іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 та договором поруки, укладеним з ОСОБА_5 .

У зв`язку із невиконання ОСОБА_9 зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2009 року № 2-3-7458/09 з ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у солідарному порядку стягнуто 961 183.58 грн та судові витрати з кожного боржника.

Відповідно до умов іпотечного договору від 26 березня 2008 року (4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5) ПАТ «Дельта Банк» задовольнило свої вимоги кредитора та набуло права власності на квартиру АДРЕСА_1 у позасудовому порядку.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів, нерухомого майна від 24 травня 2019 року слідує, що 23 квітня 2018 року об 11:01:41 державним реєстратором Чеканським С.І. вчинено запис про виникнення у ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, прав вимоги (виписка), серія та номер: б/н, виданий 26 червня 2013 року, видавник: Шевченко Д.Г. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу: Лист-вимога, серія та номер: 02.1.1/1947, виданий 26 березня 2008 року, видавник Яковлєва Ю.В., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу.

Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40805158 від 25 квітня 208 року 11:28:25, Чекановський С.І. , Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради. Форма власності: приватна. Розмір частки 1/1. Власник; Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».

Наказом Міністерства юстиції України від 01 червня 2021 року № 1956/5 «Про задоволено скарги ОСОБА_10 » (пункт 2) скасовано рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 25 квітня 2018 року № 40805158.

За результатами судового розгляду, позов ОСОБА_2 про скасування означеного наказу, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 березня 2023 року у справі № 490/1281/21 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 Наказу Міністерства юстиції України від 01 червня 2021 року за № 1956/5 «Про задоволення скарги ОСОБА_4 (ОСОБА_4), яким скасовано рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського С.І. від 25 квітня 2018 року № 40805158».

За результатами перегляду справи № 490/1281/22 судом апеляційної інстанції, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2023 року змінено в його мотивувальній частині. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2023 року визнано такою, що неподана та повернуто скаржнику.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2020 року у справі № 490/8248/19 задоволено позов ОСОБА_4 та визнано протиправними дії Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради щодо зняття ОСОБА_4 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 року з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . Зобов`язано Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради поновлено реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_2 та внесено відповідні зміни до реєстраційного обліку.

За результатами перегляду судом апеляційної інстанції цього судового рішення постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2020 року у справі № 490/8248/19 залишено без змін.

05 квітня 2019 року відповідно до Протоколу електронного аукціону № UA-EA-2019-03-14-000020-b відбувся електронний аукціон в рамках реалізації активів (майна) неплатоспроможного ПАТ «Дельта Банк», за результатами якого таке майно - квартиру АДРЕСА_1 придбав відповідач ОСОБА_2 .

На підставі результатів проведеного електронного аукціону 24 квітня 2019 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні, за яким ПАТ «Дельта Банк», як продавець, передав покупцю трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму у розмірі та і порядку передбаченому цим Договором.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру на підставі цього Договору було зареєстровано 24 квітня 2019 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2020 року у справі № 490/4385/19 встановлено, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти (набрало законної сили 28 лютого 2023 року).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2020 року у справі № 490/8248/19 встановлено, що починаючи з серпня 2009 року до 06 травня 2019 року за адресою АДРЕСА_2 було зареєстровано місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_7 2006 року народження.

02 березня 2015 року на підставі Постанови правління Національного банку України № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних». Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 про запровадження тимчасової адміністрації Банку з 03 березня 2015 року та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

Відповідно до частини 1, 2 та 5 частин статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає наведеним нормам процесуального права.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Законодавець у частині 1 статті 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Положення статті 11 ЦК України визначають підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 ЦК України).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Як встановлено судом першої інстанції позивачка ОСОБА_4 з 2006 по 2018 рік була власницею квартири АДРЕСА_1 , яку вона придбала за договором-купівлі продажу від 13 грудня 2006 року.

Квартира за договором іпотеки від 26 березня 2008 року була передана для забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_4 перед банківською установою та у зв`язку з неналежним виконанням цих зобов`язань у позасудовому порядку перейшла у власність ПАТ «Дельта Банку», який зареєстрував за собою таке право власності 25 квітня 2018 року. В подальшому 05 квітня 2019 року Банк продав зазначену квартиру через електронні торги, уклавши договір купівлі-продажу, з переможцем торгів ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом в своїх інтересах, як власник квартири, що відчужена, та і інтересах неповнолітнього сина, який проживав у зазначений квартирі, ОСОБА_4 , зокрема просила, визнати:

- недійсними електронні торги, проведені через електронний майданчик ТОВ «Закупівлі ЮА» 05 квітня 2019 року, протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту НОМЕР_1 , з реалізації квартири АДРЕСА_1 ;

- недійсним протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту НОМЕР_1 , з реалізації квартири АДРЕСА_1 ;

- недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що була продана на аукціоні, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 24 квітня 2019 року № 323;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог про визнання недійсними електронного аукціону та протоколу, складеного за його результатами.

Як встановлено електронний аукціон, що відбувся 05 квітня 2019 року було здійснено в рамках реалізації майна (активів) неплатоспроможного банку згідно процедури, визначеної Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У цій процедурі власником майна - квартири АДРЕСА_1 є неплатоспроможний банк - ПАТ «Дельта Банк», а покупцем - переможець торгів, у цій справі - відповідач ОСОБА_2 .

Позивачка ОСОБА_4 не була учасником зазначеного аукціону та не довела яким чином її вимоги щодо визнання недійсними електронного аукціону та протоколу, складеного за його результатами можуть поновити та вплинути на її права як колишнього власника цієї нерухомості та на права її неповнолітнього сина щодо користування цією нерухомістю.

Крім того, як зазначено Верховним Судом «Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 42-44), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 45-47).

Отже, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.

Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту» (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12525/20 (пункти 103, 104).

Таким чином, не є ефективним та належним способом захисту вимоги про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону та протоколу електронного аукціону, складеного за результатами цих проведених відкритих торгів (аукціону).

З огляду на викладене такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними та у такий спосіб не можуть відновити права позивачки на спірну квартиру.

Щодо позовних вимог про недійсність договору купівлі-продажу квартири, що була продана на аукціоні.

Згідно із частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Наведене узгоджується з нормами частини 4 статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64).

У справі, що переглядається, від боржника за кредитним договором ОСОБА_4 право власності на іпотечне майно перейшло до кредитора - ПАТ «Дельта Банк», який за оспорюваним договором купівлі-продажу квартири, що була придбана на аукціоні, є продавцем цієї квартири.

Позивачка як власник іпотечного майна не оспорювала зміну власника цього майна, яка відбулася у позасудовому порядку в 2018 році, шляхом державної реєстрації права власності на спірну квартиру - предмета іпотеки за ПАТ «Дельта Банк».

За правилами частини 1 статті 216 ЦК України правовим наслідком недійсності правочину купівлі-продажу нерухомого майна є зобов`язання кожної сторони правочину повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже за оспорюваним правочином від 24 квітня 2019 року сторонами правочину є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 . У разі недійсності цього правочину ПАТ «Дельта Банк» повинен віддати кошти сплачені за покупку майна ОСОБА_2 , а останній повернути нерухоме майно - спірну квартиру. У разі такого позивачка не поновить свої права власника спірної квартири, оскільки вона не сторона договору.

Також не можна погодитися з висновками суду першої інстанції, що при продажу спірної квартири через електронний аукціон було порушено порядок продажу такої нерухомості, а саме на час проведення аукціону був відсутній дозвіл органу опіки та піклування, з огляду на те, що у вказаній квартирі було зареєстровано місце проживання малолітньої дитини сина позивачки - ОСОБА_7 з огляду на таке.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина 6 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, зазначені закони визначають обов`язок отримання відповідного дозволу батьками, які є власниками майна, при добровільному укладанні ними договорів відчуження нерухомого майна.

Таким чином апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність порушень статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV«Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу спірної квартири, оскільки за змістом вказаних вище правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають малолітні діти, необхідний на момент укладення іпотечного договору від 26 березня 2008 року.

Отже, за наявності вказаних обставин одним із способів захисту прав власника спірної квартири є звернення з вимогою про скасування державної реєстрації прав власності за ПАТ «Дельта Банк», яка підтвердила перехід прав власності на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 від іпотекодавця позивачки ОСОБА_4 до іпотекодержателя ПАТ «Дельта-Банк». Суд першої інстанції в задоволенні таких позовних вимог відмовив і позивачка не оскаржувала судове рішення в цій частині. Однак вказане не означає, що позивачка зобов`язана використати тільки цей спосіб захисту, з огляду на те, що вона є юридично захищеною.

Щодо позовних вимог про витребування відчуженої квартири у нового власника (переможця електронного аукціону).

Правовідносини щодо права власника на витребування майна від добросовісного набувача визначаються положеннями статті 388 ЦК України.

За цією статтею якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1 статті 388 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2 статті 388 ЦК України).

Як встановлено матеріалами справи ПАТ «Дельта Банк», як власник спірного нерухомого майна на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24 березня 2016 року № 388 (у редакції рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05 травня 2017 року № 1872), через електронні торги продав переможцю цих торгів ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , що була виставлена на торги як активи (майно) неплатоспроможного банку.

Отже зазначена квартира за відплатним договором придбана у ПАТ «Дельта Банк», яке мало право її відчужувати шляхом проведення електронних торгів.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в цій частині не навів будь-яких доказів, які б свідчили про недобросовісність набувача спірного майна ОСОБА_2 . Не містить таких доказів й матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 серпня 2024 року в оскаржуваній частині ухвалене з неправильним застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, тому апеляційний суд переглядає оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявниками в апеляційних скаргах.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог судове рішення учасниками справи не оскаржується, тому апеляційний суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості у неоскарженій частині.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням суду першої інстанції від 17 вересня 2024 року розподілені судові витрати, а саме: стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 5 788.94 грн судового збору за подання позову, 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 000 грн за проведення експертизи.

Оскільки за результатами розгляду скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмові в їх задоволенні, судові витрати підлягають перерозподілу, а додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Статтею 133 ЦПК України визначені види судових витрат, до яких закон відносить судовий збір та витрати, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1, 2 частини 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результатів судового розгляду позовних вимог ОСОБА_4 , останній відмовлено у задоволенні її позовних вимог, а відтак судові витрати, які вона понесла у цій справі, а саме: 5 788.94 грн судового збору за подання позову, 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 000 грн за проведення експертизи слід віднести за рахунок позички.

За результатами перегляду судового рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Звертаючись з апеляційною скаргою через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 688.32 грн (за оскарження рішення суду в частині 3 позовних вимог немайнового характеру та 1 позовної вимоги майнового характеру (768.40 грн. х 4 = 3 073.60 грн; 3073.60 грн х 150% х 0.8 = 3 688.32 грн)).

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, то з ОСОБА_4 на корить ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 688.32 грн.

Крім того, слід врахувати витрати ОСОБА_2 по сплаті судового збору за подання касаційної скарги на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у розмірі 384.20 грн

Звертаючись з апеляційною скаргою через засоби поштового зв`язку ПАТ «Дельта Банк» сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 610.40 грн (за оскарження рішення суду в частині 3 позовних вимог немайнового характеру та 1 позовної вимоги майнового характеру (768.40 грн. х 4 = 3 073.60 грн; 3073.60 грн х 150% = 4 610.40 грн)).

Оскільки апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено, то з ОСОБА_4 на корить Банку підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 610.40 грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла його представниця - Мотельчук Юлія Ігорівна , та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 серпня 2024 року в частині щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів, проведених через електронний майданчик Товариством з обмеженою відповідальністю «Закупівлі ЮА» 05 квітня 2019 року, протоколу електронного аукціону № UA-EA-2019-03/14-000020-b, номер лоту НОМЕР_1 , з реалізації квартири АДРЕСА_1 , договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що була продана на аукціоні, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 24 квітня 2019 року № 323 і витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовити.

Додаткове рішення Центрального районного суду від 17 вересня 2024 року, ухвалене з питань розподілу судових витрат, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 4 072.52 грн (чотири тисячі сімдесят дві) грн 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства « Дельта Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи 34047020) 4 610 (чотири тисячі шістсот десять) грн 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.В. Крамаренко

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2024 року