Ухвала
від 24.10.2024 по справі 461/4947/22
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 461/4947/22

провадження № 61-13911ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт Мар`ян Богданович, на постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина-Львів», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Мейхер Олени Любомирівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Універсал Банк», про визнання незаконним та скасування державної реєстрації, рішення приватного нотаріуса та запису про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина-Львів»

(далі - ТОВ «Буковина-Львів»), приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. (далі - приватний нотаріус Львівського МНО), приватного нотаріуса Львівського МНО Мейхер О. Л., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), про визнання незаконним та скасування державної реєстрації, рішення приватного нотаріуса та запису про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна.

Галицький районний суд міста Львова рішенням від 13 березня 2023 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 22 вересня 2022 року, у виді арешту на нежитлові приміщення першого поверху: від 20 «а»-1 до 20 «а»-12, загальною площею 188 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, інших органів державної реєстрації прав та нотаріусам, як спеціальним суб`єктам, на які покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, реєструвати зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нежитлових приміщень першого поверху: від 20 «а»-1 до 20 «а»-12, загальною площею

188 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Львівський апеляційний суд постановою від 27 серпня 2024 року рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 березня 2023 року залишив без змін.

11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт М. Б., звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року.

Щодо поновлення строку на касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт М. Б., міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки повний текст постанови Львівськогоапеляційного суду

від 27 серпня 2024 року отриманий адвокатом заявниці засобами електронного зв`язку 16 вересня 2024 року, що підтверджується копією скриншота з електронної пошти.

Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій

статті 394 цього Кодексу.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі.

Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Шпунт М. Б., підлягає задоволенню, оскільки наведені заявницею обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

Щодо підстав касаційного оскарження

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом

до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що укасаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Також, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;

пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт М. Б., посилається:

- на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

- на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця вказує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

У випадку посилання заявниці на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити: 1) норму матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання заявника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку заявника відповідна норма повинна застосовуватися.

Крім того, вказана заявницею норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування мало ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах правових підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях або надали, як на думку заявника, неправильно.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на відповіді норми (норму) права, стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Заявник повинен навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Натомість, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, подальше обґрунтування касаційної скарги так і не дає можливості встановити взаємозв`язок наведених доводів заявника до зазначеної ним підстави. Зокрема, позивачка не зазначає належного обґрунтування у чому саме полягає помилка судом попередньої інстанції при застосуванні норм права та не конкретизує, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку заявниці потребує висновку Верховного Суду (з послідовим обґрунтуванням позивача, як відповідна норма (абзац, частина, пункт), на її думку, повинна застосовуватися).

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт М. Б., також не вказує, який, на її думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.

Мотиви формально зазначеного пункту 3 частини другої

статті 389 ЦПК України зводяться виключно до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів та цитування норм законодавства з абстрактним зазначенням, що судом попередньої інстанції постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 400 ЦПК України та не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначеної частиною другою статті 389 ЦПК України.

Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судове рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 400 ЦПК України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявницю доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклала сама заявниця. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу,

як змагальності та диспозитивності.

З огляду на викладене суд уважає необґрунтованими посилання

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт М. Б., на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження.

Способом усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт М. Б., на постанову Львівського апеляційного суду

від 27 серпня 2024 року у справі № 461/4947/22 є викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали, касаційний суд, вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, не врахує як підставу касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Щодо сплати судового збору

Разом з тим, у порушення вимог пункту 3 частини четвертої

статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Статтею 258 ЦПК України визначено, що судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 2022 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2022 року склав 2 481 грн.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України

«Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою або фізичною особою - підприємцем до суду позовної заяви майнового характеру становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 0,4 = 992,40 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (2 481 грн х 5 = 12 405 грн).

Ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (992,40 грн).

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з пунктами 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання або припинення права власності на майно, витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості, визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Заявницею оскаржується судове рішення за результатами відмови у задоволенні позовних вимог майнового (витребування майна) та немайнового характеру (визнання незаконним та скасування державної реєстрації, рішення приватного нотаріуса та запису про право власності; визнання недійсним договору купівлі-продажу).

Отже, за оскарження судового рішення в частині вирішення позовних вимог немайнового характеру судовий збір підлягає сплаті у розмірі 3 969,60 грн (992,40 грн х 2 х 200 %).

Водночас, Верховний Суд позбавлений можливості встановити розмір судового збору, що підлягає сплаті за перегляд судового рішення в частині вирішення позовних вимог майнового характеру (витребування майна).

Таким чином, ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за перегляд судового рішення в частині вирішення позовних вимог немайнового характеру у розмірі 3 969,60 грн та сплатити судовий збір за оскарження судового рішення в частині вирішення позовних вимог майнового характеру за ставкою 200 % від 1 відсотка вартості спірного майна, з урахуванням того, що розмір судового збору, що підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (992,40 грн) та не більше

5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (12 405 грн).

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено за наступними реквізитами: отримувач коштів ? ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; призначення платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

На підтвердження сплати судового збору до Верховного Суду необхідно надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, а також надати докази на підтвердження вартості спірного майна (нежитлові приміщення першого поверху: від 20 «а»-1 до 20 «а»-12, загальною площею 188 кв. м,

що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

(за наявності)).

Щодо форми і змісту касаційної скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адковат Шпунт М. Б., містить лише посилання на постанову Львівського апеляційного суду

від 27 серпня 2024 року.

Відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується; клопотання особи, яка подає скаргу.

З огляду на зміст судових рішень, Львівський апеляційний суд постановою

від 27 серпня 2024 року залишив без змін рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 березня 2023 року, а тому слід вказати, чи погоджується заявниця з рішенням суду першої інстанції, та викласти свої вимоги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених

статтею 409 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку для усунення недоліків, а саме: 1) надіслати уточнену редакцію касаційної скарги, в якій обґрунтувати наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи; 2) додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; 3) уточнити прохальну частину касаційної скарги.

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт Мар`ян Богданович, про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт Мар`ян Богданович строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шпунт Мар`ян Богданович на постанову Львівського апеляційного суду

від 27 серпня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення24.10.2024
Оприлюднено29.10.2024
Номер документу122578808
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них

Судовий реєстр по справі —461/4947/22

Ухвала від 15.11.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Фаловська Ірина Миколаївна

Ухвала від 24.10.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Фаловська Ірина Миколаївна

Постанова від 27.08.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

Ухвала від 27.08.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

Постанова від 27.08.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

Ухвала від 27.08.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

Ухвала від 03.05.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

Ухвала від 16.04.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

Ухвала від 12.02.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

Ухвала від 24.05.2023

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Крайник Н. П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні