Постанова

від 23.10.2024 по справі 369/5138/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 369/5138/21 Головуючий у суді першої інстанції - Волчко А.Я

Номер провадження № 22-ц/824/4092/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Вей Фор Пей» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди у вигляді безпідставно набутих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди у вигляді безпідставно набутих коштів, відповідно до якого просило стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 146 100,39 грн, інфляційні втрати в розмірі 15 586,95 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 9 762,71 грн., а всього 171 450,05 грн., а також судовий збір в розмірі 2 571,75 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» є фінансовою компанією, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків на підставі ліцензії НБУ № 35 від 31 грудня 2015 року. У зв`язку з проведенням внутрішньої перевірки щодо здійснення переказів протягом 2019 року було встановлено, що внаслідок технічної помилки на користь ОСОБА_1 було помилково перераховано 146 100,39 грн.

Так, на картку відповідача № НОМЕР_1 , відкриту в АТ КБ «Приватбанк», з помилковим призначенням платежу 21 січня 2019 року було здійснено ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», код ЄДРПОУ 39626179, банк платника АТ «УкрСиббанк» код банку 351005, рахунок № НОМЕР_4 трансакцію у розмірі 146 100,39 грн. Факт перерахування вказаних коштів підтверджується відповідними офіційними документами, наданими банківською установою АТ «УкрСиббанк», а саме платіжним дорученням № 1L22944 від 21 січня 2019 року.

26 лютого 2021 року на адресу відповідача був направлений лист з вимогою повернути безпідставно отримані грошові кошти шляхом перерахування їх на рахунок позивача. Жодної відповіді на вказану вимогу отримано не було.

Враховуючі відсутність договірних правовідносин між ТОВ Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та громадянином ОСОБА_1 , на підставі яких би здійснювалось перерахування йому грошових коштів, стягнення яких є предметом цього позову, відповідач зобов`язаний повернути їх, як безпідставно набуті.

Також відповідно до ч.2 ст.625 ЦПК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку з цим, вважає, що загальна заборгованість Відповідача з урахуванням інфляції та 3% річних становить 171 450,05 грн, з яких: 146 100,39 грн. є безпідставно набутими грошовими коштами, 15 586,95 грн. є інфляційними втратами, а 9 762,71 грн. є 3 % річних від простроченої суми.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року позовні вимоги ТОВ ФК «Вей Фор Пей» залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, 28 вересня 2023 року ТОВ ФК «Вей Фор Пей» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої просило скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вирішити питання розподілу судових витрат..

Звертає увагу, що суд першої інстанції обмежився поверхневим розглядом справи, не встановив дійсні обставини, не сприяв учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав.

Вважав, що під час розгляду справи необхідно було встановити, чи належить банківська карта відповідачу та чи здійснив переказ спірних грошових коштів позивач відповідачу.

Судом першої інстанції в порушення ст. 84 ЦПК України, не вирішив питання про витребування доказів та не виніс ухвалу про відмову у задоволенні заявленого клопотання.

Таким чином враховуючи відсутність договірних правовідносин між ТОВ Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» та громадянином ОСОБА_1 , на підставі яких би здійснювалось перерахування йому грошових коштів, стягнення яких є предметом цього позову, вважає, що є всі підстави для стягнення грошових коштів з відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» є фінансовою компанією, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків на підставі ліцензії НБУ № 35 від 31 грудня 2015 року.

Вказує, що у зв`язку з проведенням внутрішньої перевірки щодо здійснення переказів протягом 2019 року було встановлено, що внаслідок технічної помилки на користь ОСОБА_1 було помилково перераховано 146 100,39 грн. Зокрема, на картку відповідача № НОМЕР_1 , відкриту в АТ КБ «Приватбанк», з помилковим призначенням платежу 21 січня 2019 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» було здійснено трансакцію у розмірі 146 100, 39 грн. Факт перерахування вказаних коштів відповідачу підтверджується відповідними офіційними документами, наданими банківською установою АТ «Укрсиббанк», а саме платіжним дорученням № 1L22944 від 21 січня 2019 року.

26 лютого 2021 року та 12 квітня 2021 року на адресу відповідача були направлені листи з вимогою повернути безпідставно отримані грошові кошти шляхом перерахування їх на рахунок позивача. Вказане підтверджується копіями опису відправлення вимоги з додатками на адресу ОСОБА_1 та копіями квитанцій про оплату відправлення вказаних вимог.

Жодної відповіді на вказані вимоги отримано не було.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що ТОВ ФК «Вей Фор Пей» було здійснено платіж саме на рахунок відповідача ОСОБА_1 , а отже за таких обставин суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено те, що відповідач безпідставно заволодів коштами.

Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

При цьому, відповідно до вимог частини 3 вказаної статті, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Частинами 1-3 ст. 1068 ЦК України передбачено, що Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк невстановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Порядок здійснення переказів встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22.

Позивач в своєму позові зазначає, що ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» є фінансовою компанією, що надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків на підставі ліцензії НБУ № 35 від 31 грудня 2015 року.

Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Відповідно до п. 1.23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», отримувачем є особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі; неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до відповіді на запит АТ КБ «Приватбанк», яка надійшла на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 24 липня 2024 року, щодо ОСОБА_1 банком повідомлено, що на ім`я ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 21 січня 2019 року здійснено переказ коштів на суму 146 100, 39 грн. Переказ коштів: TOV FK VEY FOR PEY Perekazkoshtiv zgidno dog. Oferti №b/n za period 20.01.2019 FK VEY FOR PEY ne e robot 146 100,39 UAH.

Згідно платіжного доручення № 1L22944 від 21 січня 2019 року, при переказі коштів зазначається отримувач КБ «ПРИВАТ БАНК», номер картки № НОМЕР_1 , ІПН 3082817933, Переказ коштів згідно договору оферти № б/н за період 20.01.2019 ФК ВЕЙ ФОР ПЕЙ не є роботодавцем або податковим агентом, без ПДВ.

З досліджених документів вбачається, що власником особового рахунку за вказаним номером картки є ОСОБА_1 , зазначений номер картки платника податків також належить останньому.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У Постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц (касаційне провадження № 61-15428св19), спірні грошові кошти набуті особою, не пов`язаною жодними договірними правовідносинами щодо такого майна, набуті без правової підстави, тягнуть за собою виникнення у такої особи зобов`язання повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України також у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-12115св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Будь яких доказів щодо належності договірних правовідносин, на підставі яких би здійснювалося перерахування грошових коштів, між позивачем та відповідачем суду не надано.

Враховуючи, що на підставі зібраних доказів у справі встановлено, що позивачем помилково перераховано кошти, в результаті чого грошові кошти були перераховані ОСОБА_1 , який не мав правових підстав на їх отримання та в добровільному порядку грошові кошти не повертає, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно перерахованих грошових коштів у розмірі 146 100, 39 грн.

Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанцій відповідач не спростував доводи позивача на обґрунтування заявлених позовних вимог, не підтвердив свої заперечення належними та допустимими доказами, не скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву.

Відповідач по справі був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.34).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та індексу інфляції, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з ч.2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Відповідно до ч.1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не визнаються неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Отже нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Приймаючи до уваги дату та суму помилково здійснених трансакцій на користь відповідача, останній зобов`язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання та 3 % річних від простроченої суми, а саме за період починаючи з 21 січня 2019 року по 13 квітня 2021 року дата направлення до суду позовної заяви.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, наданий позивачем та погоджується з розрахунком, наданим позивачем про стягнення з відповідача інфляційних збитків у розмірі 15 586,95 грн. та 3 % річних у розмірі 9 762,71 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 ст. 1213 ЦК України визначено, що особа, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, цією статтею; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у розміні 15 000,00 грн, суд апеляційної інстанції приходить до наступного.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

В порушення вимог ст. 137 ЦПК України, представником позивача не надано розрахункового документу, який свідчить про оплату гонорару адвокату, тощо, а тому вимога про стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви в розмірі 2 571,75 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3857,62 грн, що разом становить 6 429,37 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей Фор Пей» задовольнити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2023 рокускасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Вей Фор Пей» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди у вигляді безпідставно набутих коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Вей Фор Пей» (юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 39-А, оф. 27, ЄДРПОУ 39626179) грошові кошти в розмірі 146 100,39 грн, інфляційні втрати в розмірі 15 586,95 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 9762,71 грн., а всього 171 450,05 грн ( сто сімдесят одна тисяча чотириста п`ятдесят гривень 05 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Вей Фор Пей» (юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 39-А, оф. 27, ЄДРПОУ 39626179) судовий збір в розмірі 6 429,37 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв.