Рішення
від 21.10.2024 по справі 552/6708/22
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"21" жовтня 2024 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року

м.Харків

Справа № 552/6708/22

Провадження № 2/642/178/24

Ленінський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді Петрової Н.М.,

за участю секретарів судового засідання Усиченко К.І., Кіора А.О., ОСОБА_1

прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника ХМР та 3-ої особи ОСОБА_4

представника відповідача адвоката Тищенка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Омарова А., який діє в інтересах Харківської міської ради до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про витребування майна, скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

28.09.2022 керівник Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Омаров А. звернувся до Київського районного суду м.Полтави в інтересах Харківської міської ради з позовом до ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1371757563101, проведену за рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я.М., індексний номер49847361від 25.11.2019, з одночасним припиненням права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна; витребувати у ОСОБА_5 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 1371757563101), стягнути з відповідача судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова», Харківська міська рада дозволила ФОП ОСОБА_6 приватизувати шляхом викупу нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому на підставі вказаного рішення Харківської міської ради Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з ФОП ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу №5586-B-С від 14.06.2018,на підставі якого шляхом викупу у власність ФО-П ОСОБА_8 перейшли нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Майно).

У зв?язку з численними порушеннями вимог законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об?єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на2017-2022роки затвердженої рішенням Харківської міської ради від 21.06.2017№691/17, вищевказане рішення міської ради та договір купівлі-продажу були оскаржені Харківською місцевою прокуратурою №1 до господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.11.2020у справі №922/3831/19 позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов?язання ФОП ОСОБА_6 повернути спірне майно територіальній громаді міста Харкова, задоволено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 частково задоволено апеляційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов керівника Харківської місцевої прокуратури №1 задоволено частково та визнано незаконним та скасовано рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018№1008/18 «Про відчуження об?єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме: п. 70 додатку до рішення. Визнано недійсним Договір №5586-В-С від 14.06.2018купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №130.

В частині зобов`язання ФОП ОСОБА_6 повернути Майно територіальній громаді міста Харкова судом відмовлено у зв`язку з тим, що на підставі договору від 25.11.2019№363 купівлі-продажу, укладеного між ФОП ОСОБА_6 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , право власності на оспорюване майно перейшло до ОСОБА_5 .

Так, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо незаконності та необхідності скасування рішення міської ради від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об?єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині відчуження ФОП ОСОБА_6 шляхом викупу об?єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлового приміщення), а також визнання недійсним договору купівлі-продажу майна від 14.06.2018N-5586-В-С у зв?язку з тим, що рішення прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб?єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Харківська міська територіальна громада, як власник нерухомого майна комунальної форми власності, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади.

Оскільки спірні нежитлові приміщення вибули з комунальної власності на підставі п. 70 додатку до рішення Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об?єктів комунальної власності територіальної громади Харкова» 21.02.2018№1008/18 та договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від №5586-B-С від 14.06.2018скасованих у судовому порядку у справі №922/3831/19 через їх незаконність, волі територіальної громади м. Харкова на таке вибуття не було.

Водночас, встановлено, що дійсно право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу від 25.11.2019, укладеного ФОП ОСОБА_6 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , перейшло до останньої.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - 3 підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов?язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об?єднаної палати Касаційного господарского суду за результатами розгляду справи №922/623/20 зазначив, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив невід?ємних поліпшень орендованого комунального майна, та інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Повернення у власність територіальної громади майна, що вибуло з її власності поза волею останньої, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об?єкта комунальної власності.

Прокурор зазначає, що оскільки вищевказані спірні нежитлові незаконно вибули з власності територіальної громади м. Харкова поза її волею, що підтверджено Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021під час розгляду справи №922/3831/19, яка набрала законної сили, останні підлягають витребуванню у ОСОБА_5 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Крім того, відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв?язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід?ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Прокурор вказує, що правомірність прийнятого суб?єктом державної реєстрації прав рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права) не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес законного власника. Тому за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності відповідачем є не суб?єкт держаної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018у справі № 915/127/18.

У зв`язку з викладеним, прокурор вважає за необхідне скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я.М., індексний номер49847361від 25.11.2019про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «A-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1371757563101).

Наявність на теперішній час рішення Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021у справі № 922/3831/19, що набрало законної сили, яким рішення Харківської міської ради №1008/18 від 21.02.2018в частині відчуження ФОП ОСОБА_6 шляхом викупу спірного майна скасовано, а договір купівлі- продажу вищевказаних нежитлових приміщень від 14.06.2018N05586-B-С визнано недійсним, та відсутність рішення про витребування вищевказаного майна на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради з одночасним скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», свідчить про те, що державні інтереси залишаються незахищеними.

Шевченківською окружною прокуратурою відповідно до положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 14.05.2021листом №55-1181 запропоновано позивачу Харківській міській раді самостійно захистити інтереси держави шляхом пред`явлення відповідного позову, на що Харківська міська рада листом №5092/9-21 від 18.06.2021повідомила, що не вважає свої інтереси порушеними, що свідчить про небажання суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, здійснювати захист інтересів держави у відповідних спірних правовідносинах.

Крім того, під час розгляду справи № 922/3831/19 Харківська міська рада взагалі не вбачала порушень у своїх діях, та протягом розгляду справи заперечувала проти задоволення позову.

Оскільки Харківською міською радою до цього часу не вжито заходів щодо повернення незаконно відчуженого майна у власність територіальної громади, то у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннями статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави в суді.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 29.09.2022 накладено арешт на нерухоме майно з реєстраційним номером 1371757563101, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «A-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном (Т.1 а.с.138-140).

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 05.10.2022 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження (Т.1 а.с.145).

02.11.2022 до суду від представника Харківської міської ради Замніус М.В. надійшла заява в порядку ст.53 ЦПК України про залучення Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради як третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог (Т.1 а.с.153-155).

02.11.2022 до суду від представника Харківської міської ради Замніус М.В. надійшла заява про відмову від позову (Т.1 а.с.167-174), заява про застосування строку позовної давності (Т.1 а.с.176-181).

08.11.2022 до Київського районного суду м.Полтави від керівника Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова надійшли заперечення на заяву позивача про застосування строку позовної давності (Т.1 а.с.183-185), заперечення на заяву позивача про відмову від позову (Т.1 а.с.186-188).

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.03.2023 №268/0/15-23, суддею ОСОБА_11 припинено здійснювати правосуддя в Київському районному суді м.Полтави у зв`язку із достроковим закінченням відрядження.

Відповідно до розпорядження Керівника апарату Київського районного суду м.Полтави Т.В.Хмелюк №01-28/367 від 03.04.2023 року призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи за позовною заявоюкерівника Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації, витребування нежитлових приміщень.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави Турченко Т.В. від 06.04.2023 прийнято цивільну справу №552/6708/22 запозовною заявою керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації, витребування нежитлових приміщень до провадження. Розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження (Т.2 а.с.36).

26.04.2024 до суду від представника відповідача адвоката Тищенка А.В., який діє на підставі ордеру, надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора в повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Відзив обґрунтований тим, що 25 листопада2019року між ФОП ОСОБА_12 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі - продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Саме вказані приміщення є предметом спору у справі.

05 листопада2020року Господарським судом Харківської області було ухвалено рішення по справі № 922/3831/19 про задоволення позовних вимог керівника Харківської місцевої прокуратури N? 3 у повному обсязі стосовно нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018року №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме: пункту 70 додатку до рішення. недійсним договір №5586В-С від 14.06.2018 купівлі продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №130. Скасовано запис №28828422від 05.11.2018року про проведену державу реєстрацію права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. "А2" загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 . Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-=8, 1 в літ. "А-2" загальною площею 94 кв.м. та вартістю245 040 грн., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2020 скасовано та прийнято нове рішення. Позов задоволене частково. Відмовлено у позові в частині зобов?язання фізичної особу-підприємця ОСОБА_6 повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ."А-2" загальною площею 94 кв.м. та вартістю245 040 грн., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у зв?язку з тим, що право власності вже перейшло до ОСОБА_5 .

Перелічуючи фактичні обставини справи обов`язково слід вказати, що спірні приміщення були придбані ОСОБА_5 у ОСОБА_13 до відкриття провадження у Господарській справі. На час купівлі ОСОБА_5 не знала і не могла знати про порушення Харківською міською радою будь-яких процедур щодо відчуження цього майна раніше ОСОБА_6 . ОСОБА_5 не була учасником справи на час укладання договору купівлі-продажу із ОСОБА_14 .1. Про рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2020 Відповідач дізналась лише у березні2021року.

Крім того, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв?язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Саме до такого висновку прийшов Касаційний цивільний суд у Постанові Верховного Суду від 27 травня2020року у справі № 641/9904/16-ц та Постанові КЦС від 25 липня2022року по справі № 278/607/17.

Відповідач акцентує увагу, що у неї не було жодних договірних відносин із Харківською міською радою. Спірне майно вона набула на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 25.11.2019року з ОСОБА_6 , до відкриття провадження у господарській справі №922/3831/19, в якій ОСОБА_5 не булаучасником підчас їїрозгляду усуді першоїінстанції іпро рішенняпо якій,вона дізналасьлише уберезні2021року.На часкупівлі приміщень ОСОБА_5 навіть нездогадувалась пропорушення Харківськоюміською радоюбудь-якихпроцедур щодовідчуження цьогомайна раніше ОСОБА_6 .Грошові коштиу розмірі611800грн.були сплачені ОСОБА_6 за договорому повномуобсязі (підтверджуєтьсяп.3Договору купівлі-продажу).При цьому,як вбачаєтьсяз Договорукупівлі-продажуміж Харківськоюміською радоюта ОСОБА_6 та передуючихукладанню цьогодоговору рішеньоргану місцевогосамоврядування,у Харківськоїміської радияк увласника майна булаволя на передачу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. "А-2" загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Покладаючись на добросовісність дій другого продавця ( ОСОБА_6 ), відповідач, яка законним шляхом набула своє майно та оплатила його вартість, є добросовісним набувачем, тому це майно у неї на підставі ст. 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях Позивача була наявна воля на передачу майна. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

До того ж, за час з купівлі нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. "А-2" загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , до моменту, коли Господарським судом Харківської області було ухвалено рішення по справі 922/3831/19 Відповідачка вклала дуже великі кошти в ремонт вказаних приміщень. Так, у період з 01.07.2020року по 01.11.2020року будівельне підприємство ТОВ "БУД СИСТЕМА ПЛЮС" за замовленням Відповідача провело капітальний ремонт у нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. "А-2", загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до первинної документації, складеною між ТОВ "БУД СИСТЕМА ПЛЮС" та Відповідачем, вартість робіт з капітального будівництва склала для Відповідача 1 819 335грн. Тобто, згідно довідки про вартість майна станом на сьогодні, його вартість зросла у 15 разів.

Пунктом55- 58рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна -Тюмень проти України" від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне. володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорроні та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня1982рок), Seriez A no. 52, р. 26, $69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгі", від 20 листопада 1995року, Seriez A no. 332, р. 23, $ 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані надіслані вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N46129/99, $ 69, ЕСНК.2002-1X). У вищевказаній справі "Україна-Тюмень" проти України" Європейський суд встановив, що «справедливий баланс» не дотримано, адже заявник не знав і не міг знати про те, що майно відужується за межами повноважень державного органу і не отримав ніякої компенсації за позбавлення його права на таке майно. Суд встановив, що таким чином на заявника було покладено індивідуальне і важкий тягар, яка порушила справедливий баланс, який повинен був бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, і захистом права на мирне володіння майном з іншого.

У справі Гентрих проти Франції (Hentrich v. France), заява N?13616/88, рішення від 22.09.1994р. Заявник заявив про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв?язку з незаконною експропріацією майна. Як встановлено судом, у1979р. заявник придбав6766кв. метрів землі у Страсбурзі. Продаж було здійснено за умови, що ельзаське товариство SAFER (товариство землеустрою та сільського впорядкування) протягом 2-х місяців з дати продажу не скористається своїм купівельним привілеєм. Суд зазначив про необхідність дотримання пропорційності з огляду на ризик, якого зазнає кожний покупець через можливість здійснення щодо нього права на купівельний привілей. Суд дійшов висновку, що ставши випадковою жертвою здійснення права на купівельний привілей, заявниця «зазнала надмірного особистого обвинувачення», а отже, відбулося порушення «справедливої рівноваги, що має існувати між захистом права власності та загальними інтересами». Суд визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та призначив справедливу компенсацію заявнику у своєму рішенні від 03.07.1995р.

Таким чином змістовний аналіз практики ЄСПЛ вказує на те, що критерій «пропорційності», або «балансу інтересів» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов?язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» СПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

В аспекті вищевикладеного Відповідач зазначає, що витребування у Відповідача як добросовісного набувача майна у власність територіальної громади спричинить дуже великі негативні наслідки для Відповідача, оскільки Відповідач вклав у ремонт вказаних приміщень. Якщо брати в рахунок зазначене, то можна однозначно стверджувати, що намагання виправити допущену в минулому органом самоврядування «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб, в нашому випадку відповідача, усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову causa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на Відповідача. Крім того, територіальна громада в наслідок виправлення такої "помилки» отримає не ту будівлю, яка вибула з її володіння, а зовсім нову, відремонтовану, із значно збільшеною ринковою вартістю та площею.

Крім того, тривалість заходів з боку держави щодо контролю за користуванням майна послужила підставою для визнання порушення у справі «Luordo v. Italy» (30). Заявник в рамках процедури банкрутства був повністю обмежений у можливості самостійно управляти своїм майном і належними йому коштами. Вся процедура затягнулася на термін більше 14 років. Європейський суд, розглянувши обставини справи, за- Блажівська н.Поняття «справедливий баланс» у практиці Європейського суду з прав людини 58 ISSN2524-0129. Актуальні проблеми правознавства. Випуск 1 (13).2018р. значив, що обмеження права заявника на безперешкодне користування своїм майном і коштами в період провадження у справі не було виправданим, оскільки в принципі позбавлення права на управління майном і коштами і розпродаж активів банкрота - дія, необхідна для досягнення переслідуваної мети, потреба в ній втрачає свою актуальність з плином часу. До аналогічного висновку Європейський суд прийшов також у справах «Campagnano v. Italy» [31], «Marini v. Albania» [32], «Vrzic v. Croatia» [33].

04.05.2023 до Київського районного суду м.Полтави від керівника Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова А.Омарова надійшла відповідь на відзив, відповідно якої вважає відзив представника відповідача необґрунтованим, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з огляду на наступне.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 05.11.2020у справі № 922/3831/19 позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання ФОП ОСОБА_6 повернути спірне майно територіальній громаді міста Харкова, задоволено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 частково задоволено апеляційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 задоволено частково та визнано незаконним та скасовано рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018№ 1008/18 «Про відчуження об`єкта комунальної власності територіальної громади м.Харкова» в частині, а саме: п.70 додатку до рішення. Визнано недійсним Договір №5586-B-С від 14.06.2018купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «A-2» загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за № 130. В частині зобов?язання ФОП ОСОБА_15 повернути Майно територіальній громаді міста Харкова судом відмовлено у зв?язку з тим, що на підставі договору від 25.11.2019№ 363 купівлі-продажу, укладеного між на ОСОБА_16 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , право власності на оспорюване майно перейшло до ОСОБА_5 .

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо незаконності та необхідності скасування рішення міської ради від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об?єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині відчуження ФОП ОСОБА_6 шляхом викупу об?єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлового приміщення), а також визнання недійсним договору купівлі-продажу майна від 14.06.2018 № 5586-В-С у зв?язку з тим, що рішення прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Стаття 330 ЦК України передбачає, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Водночас, роз`ясненнями, наведеними в пунктах21-26постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014№ 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що коли майно придбане за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). Харківська міська територіальна громада як власник нерухомого майна комунальної форми власності делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади.

Оскільки спірні нежитлові приміщення вибули з комунальної власності на підставі п. 70 додатку до рішення Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об?єктів комунальної власності територіальної громади Харкова» від 21.02.2018№1008/18 та договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від №5586-B-C від 14.06.2018скасованих у судовому порядку у справі 922/3831/19 через їх незаконність, волі територіальної громади м.Харкова на таке вибуття не було.

Водночас, встановлено, що дійсно право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1--8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 25.11.2019, укладеного ФОП ОСОБА_6 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , перейшло до останньої. У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов?язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно. Такий правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 24.10.2018у справі № 495/6375/15-ц, постанові Верховного Суду України від 17.10.2011у справі №3-103гс11.

Верховний Суд у складі суддів об?єднаної палати Касаційного господарського суду за результатами розгляду справи № 922/623/20 зазначив, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом. Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив невід?ємних поліпшень орендованого комунального майна, та інших потенційних покутів комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Враховуючи вищевикладене, оскільки вищевказані спірні нежитлові приміщення незаконно вибули з власності територіальної громади м. Харкова поза її волею, що підтверджено Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021під час розгляду справи № 922/3831/19, яка набрала законної сили, останні підлягають витребуванню у ОСОБА_5 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Прокурор вважає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об?єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об?єктів нерухомості з комунальної власності. Таким чином, вимога прокурора про витребувування нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права територіальної громади Харкова, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно із володіння поза його волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. У спірних правовідносинах відчуження нерухомого майна відбулось внаслідок незаконних дій органів місцевого самоврядування, при цьому майно, яке є комунальною власністю, вибуло з володіння власника - територіальної громади, поза його волею, що відносяться до випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України (вибуття майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом), та є підставою для витребування цього майна у добросовісного набувача.

При цьому відповідач ОСОБА_5 , як добросовісний набувач не позбавлений можливості захистити своє право у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного майна щодо відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, зокрема з вимогою про стягнення витрачених ним коштів на придбання спірного нерухомого майна з особи, яка не мала відповідних повноважень на укладення договору купівлі-продажу (Т.2 а.с.158-167).

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 10.08.2023 цивільну справу №552/6708/22 за позовною заявою керівника Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Омарова А., який діє в інтересах ХМР до ОСОБА_5 про витребування майна, скасування державної реєстрації передано на розгляд до Ленінського районного суду м.Харкова за підсудністю (Т.2 а.с.194).

11.10.2023 року до Ленінського районного суду м. Харкова з Київського районного суду м.Полтави надійшла цивільна справа №552/6708/22 за позовною заявою керівника Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Омарова А., який діє в інтересах ХМР до ОСОБА_5 про витребування майна, скасування державної реєстрації.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2023 справа надійшла в провадження судді цього ж суду ОСОБА_17 (Т.3 а.с.2)

Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 16.10.2020 вищевказану цивільну справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання (Т.3 а.с.3).

Ухвалою суду від 12.12.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення оціночно - будівельної експертизи (Т.3 а.с.25-26).

04 січня 2024 до суду від прокурора надійшли заперечення на заяву позивача про відмову від позову та застосування строку позовної давності (Т.3 а.с.27-41).

05січня 2024від представникапозивача Харківськоїміської ради-Замніус М.В.надійшло клопотанняпро залученняУправління комунальногомайна таприватизації Департаментуекономіки такомунального майнаХарківської міськоїради яктретьої особина стороніпозивача,яка незаявляє самостійнихвимог,оскільки рішення суду може вплинути на права та обов?язки зазначеної особи, враховуючи, що в позові фактично ставиться питання про внесення змін до рішень даного органу; заява про застосування строку позовної давності, відмову від позову (Т.3 а.с.42-67).

Ухвалою суду від 12.03.2024 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Т.3 а.с.78).

08 травня 2024 від Управління комунального майна та приватизації надійшла правова позиція по суті справи, відповідно до якої третя особа заперечує проти задоволення позовних вимог прокурора, не погоджується з правовими підставами позову, вибраним способом судового захисту, а тому вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню (Т.3 а.с.87-98).

Управління комунального майна та приватизації погоджується з позицією Харківської міської ради викладеною у її листі від 11.10.2022вих 1342 9-22 за результатами розгляду листа Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова від 09.09.2022№ 55-116бвих-22 щодо пропозиції самостійного звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.11.2019№ 393 між ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , надала повну та обґрунтовану відповідь щодо не надання прокуратурою інформації щодо наявних підстав для здійснення дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, не зазначення у чому саме полягає порушення інтересів громадянина або держави, не наведення прокурором посилань на норми закону, які були порушені виконавчими органами міської ради тощо.

Цим листом Харківська міська рада повідомила, що не вважає свої інтереси порушеними, а у випадку встановлення фактів порушення інтересів територіальної громади м. Харкова змозі самостійно захистити свої інтереси у суді. Вищенаведене узгоджується з принципами, закріпленими статтею 7 Конституції України про те, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Однак, прокурор, звертаючись до суду з даним позовом фактично втручається в діяльність органів місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, Управління комунального майна та приватизації підтримує заяву Харківська міська рада про відмову від позову і просить суд зазначену відмову задовольнити та закрити провадження у справі № 552/6708/22.

Згідно зі ст. 11 Європейської хартії місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування мають право самостійно використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і повноважень принципів місцевого самоврядування, які утілені в конституції чи національному законодавству.

Відповідно до ст.140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об?єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Стаття 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селишні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об?єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним.

У відповідності до ст. 60 Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, Користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об?єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об?єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об?єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об?єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Відповідно до Положення про Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20.11.2015№ 7/15 (зі змінами, в редакції на час виникнення правовідносин) з самостійним виконавчим органом Харківської міської ради, який утворюється Харківської міською радою. Метою діяльності Управління є збереження та примноження комунальної власності територіальної громади м. Харкова (далі - комунальної власності), створення умов для ефективного її використання, забезпечення дохідної частини бюджету міста.

Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції, готує та вносить на розгляд сесій Харківської міської ради питання про затвердження переліку об?єктів, за якими надається згода на прийняття до комунальної власності; про затвердження переліку багатоквартирних житлових будинків, які приймаються територіальною громадою м. Харкова для забезпечення належного балансоутримання та управління; про затвердження переліку об?єктів, які приймаються до комунальної власності; про затвердження переліку об?єктів комунальної власності, за якими надається згода на проведення знесення; про затвердження переліку об?єктів, що виключаються з комунальної власності, у тому числі житлового фонду; про затвердження переліку об?єктів, за якими надається згода на передачу до державної власності, спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст Харківської області та інших форм власності; про затвердження переліку об?єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, заставу (іпотеку), концесію тощо; про затвердження переліку об?єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні (з умовами, без умов); про затвердження переліку об?єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем; про придбання у встановленому порядку рухомого, нерухомого майна; про повернення до комунальної власності об?єкта приватизації, договір купівлі-продажу якого розірвано або визнано недійсним; про затвердження регуляторних актів; інші питання, що відносяться до компетенції та діяльності Управління. Представляє інтереси Харківської міської ради на підприємствах, в установах, організаціях, судових та інших органах з питань комунальної власності, бере участь у виконавчих провадженнях при виконанні судових рішень на користь територіальної громади міста.

Враховуючи наявність відповідних повноважень Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради мало і має усі права для самостійного звернення до суду з приводу повернення до комунальної власності об?єкта приватизації, договір купівлі-продажу якого розірвано або визнано недійсним, але не ініціювала такого позову, вважаючи договори купівлі продажу комунального майна правомірними та не вбачає правових підстав для визнання їх недійсними.

Крім того, Управління комунального майна та приватизації вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги про скасування державної реєстрації шляхом припинення у відповідача права приватної власності на спірні нежитлові приміщення та витребування такого майна, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред?являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним необхідно встановити намір чи грубу необережність, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у рішенні від 24 червня2003року (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб?єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке, втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Прокурором не наведено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права відповідачів як добросовісних набувачів спірного нерухомого майна.

Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України прокурор не вправі витребувати спірне майно від відповідача, який є добросовісним набувачем. Тому в задоволенні таких вимог слід відмовити.

Виходячи зі змісту пунктів32-35рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003майном у значенні статі 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце Пунктом55- 58рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна - Тюмень проти України» від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі «Спорроні та Льоннрот проти Швеції», від 23 вересня1982року, Seriez A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принцитту, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли идеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов?язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов?язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З урахуванням викладеного, позбавлення відповідача права мирного володіння майном тільки за те, що останній не відмовився від участі у правочині, є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019по справі №905/2236/18, а саме: "Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."

Управління комунального майна та приватизації підтримує заяви Харківської міської ради про закриття провадження по справі № 552/6708/22 та відмову від позову та просить їх задовольнити.

В підготовчому судовому засіданні представник позивача Харківської міської ради Замніус М.В. заявила клопотання про відмову від позову та закриття провадження у цивільній справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Не вважають свої інтереси порушеними, а у випадку встановлення фактів порушення інтересів територіальної громади, можуть самостійно захищати свої інтереси. Прокурор, звертаючись з позовом, фактично втручається в діяльність органів місцевого самоврядування, що суперечить ст.20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Ухвалою суду від 09.05.2024 у задоволенні клопотання представник позивача Харківської міської ради Замніус М.В. про відмову від позову та закриття провадження у цивільній справі - відмовлено. Підготовче провадження закрито, справу призначено для розгляду по суті спору (Т.3 а.с.102-105).

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1371757563101, проведену за рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я.М., індексний номер49847361від 25.11.2019, з одночасним припиненням права приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна; витребувати у ОСОБА_5 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 1371757563101), стягнути з відповідача судові витрати.

Представник Харківськоїміської радита третьоїособи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору-Управління комунальногомайна таприватизації Департаментуекономіки такомунального майнаХарківської міськоїради ОСОБА_4 заперечувала протипозову звідстав,викладених вище,просила судвідмовити узадоволенні позовнихвимог прокурора. Також, вказує про те, що прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокатТищенко А.В. заперечував проти позову в повному обсязі з відстав, викладених вище, просив суд застосувати строк позовної давності до вимог прокурора та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, надав суду актуальну практику Верховного суду з аналогічних спорів, просив суд її застосувати.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

В судовому засіданні встановлено,що Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова», Харківська міська рада дозволила ФОП ОСОБА_6 приватизувати шляхом викупу нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.69-77).

На підставі вказаного рішення Харківської міської ради, 14.06.2018 Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як виконавчим органом Харківської міської ради, з ФОП ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу №5586-B-С від 14.06.2018,посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тихоновою І.В., на підставі якого шляхом викупу у власність ФО-П ОСОБА_8 перейшли нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . (далі - Майно) (Т.1 а.с.78-83).

25 листопада2019року між ФОП ОСОБА_12 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Азадалієвою Я.М. за реєстровим номером № 363.

Ціна продажу, зазначена в договорі складає 611800 грн. згідно звіту про оцінку майна від 07.09.2019 ТОВ «Експерт 2012»

Відповідно п.6 Договору, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, отриманими приватним нотаріусом станом на 25.11.2019, на день укладення угоди купівлі-продажу спірних приміщень відсутня інформація про перебування нерухомого майна під забороною відчуження або арештом (Т.1 а.с.89-91).

Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.11.2019, згідно якої рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я.М. про державну реєстрацію права власності № 49847361 від 25.11.2019 вчинено запис № 34303302 про право власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення 1-го поверху №1-8, І і літ.»А-2», загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , підстава договір купівлі-продажу серія та номер 393 від 25.11.2019 (Т.1 а.с.84-88, 100).

Рішенням Господарського суду Харківської області 05 листопада2020року по справі 922/3831/19 задоволено позов прокурора, визнано незаконним та скасовано рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018року №1008/18 "Про відчуження об?єкті в комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме: пункту 70 додатку до рішення, визнано недійсним договір № 5586-В-С від 14.06.2018 купівлі- продажу нежитлових приміщень 1 поверху №1-8, І в літ.»А-2», загальною площею 94 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №130. Скасовано запис №28828422від 05.11.2018року про проведену державу реєстрацію права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. "А2" загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 .. Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-8, 1 в літ. "А-2", загальною площею 94 кв.м. та вартістю245 040, 00 грн., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.27-43).

Суд звертає увагу, що спірні нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-8, 1 в літ. "А-2", загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані відповідачем ОСОБА_5 у ОСОБА_18 до відкриття провадження у справі в господарському суді Харківської області (09.12.2019).

Крім того, на час укладання угоди купівлі-продажу спірних приміщень 25.11.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна була відсутня будь-яка інформація щодо перебування нерухомого майна під забороною відчуження або арештом.

Тільки 29.09.2020 ухвалою Київського районного суду м.Полтави накладено арешт на нерухоме майно з реєстраційним номером 1371757563101, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «A-2» загальною площею 94 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном (Т.1 а.с.138-140).

Тобто, на час купівлі вищезазначених нежитлових приміщень ОСОБА_5 не знала і не могла знати про порушення Харківською міською радою будь-яких процедур щодо відчуження цього майна раніше ОСОБА_6 , не залучалась в якості відповідача або третьої особи до участі у справі № 922//3831/19, будь-які вимоги прокурором до ОСОБА_5 не заявлялись.

У зв`язку з чим, постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 частково задоволено апеляційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов керівника Харківської місцевої прокуратури №1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018№1008/18 «Про відчуження об?єкта комунальної власності територіальної громади м.Харкова» в частині, а саме: п. 70 додатку до рішення. Визнано недійсним Договір №5586-В-С від 14.06.2018купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І.В. і зареєстрований в реєстрі за №130. В частині зобов`язання ФОП ОСОБА_6 повернути Майно територіальній громаді міста Харкова судом відмовлено у зв`язку з тим, що на підставі договору від 25.11.2019№363 купівлі-продажу, укладеного між ФОП ОСОБА_6 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , право власності на оспорюване майно перейшло до ОСОБА_5 (Т.1 а.с.44-68).

14.05.2021 керівник Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова А.Омаров звернувся до Харківської міської ради з листом про вжиті заходи щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 25.11.2019 № 393, укладеного між ФО-П ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , чи планує Харківська міська рада звертатися до суду з позовною заявою щодо витребування у ОСОБА_5 вказаних приміщень (Т.1 а.с.101-102).

Заступником директора юридичного департаменту виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області В.М.Басараб за результатом розгляду вищезазначеного листа повідомив керівника прокуратури, що договір купівлі - продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 25.11.2019 № 393, укладений між ФО-П ОСОБА_6 та ОСОБА_5 25.11.2019, тобто до відкриття господарським судом Харківської області провадження у справі №922/3831/19 (ухвала суду від 09.12.2019), а значить ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, придбала майно за кошти за відплатним договором, не знала і не могла знати, що особа, у якої вона придбала майно, не мала права його відчужувати, на майно під час оформлення угоди не було накладено будь-яких заборон, внаслідок чого Харківська міська рада не вважає свої інтереси порушеними (Т.1 а.с.105-106).

03.09.2022 керівник Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова А.Омаров звернувся до Харківської міської ради з повідомленням про звернення прокуратурою в інтересах держави в особі ХМР до суду з позовом до ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації та витребування майна (Т.1 а.с.107-108).

За час, який сплинув з моменту купівлі відповідачем ОСОБА_5 нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. "А-2", загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 до моменту ухвалення рішення Господарським судом Харківської області від 05.11.2020, Відповідач вклала дуже великі кошти в ремонт вказаних приміщень, що підтверджується первинною документацією, складеною між ТОВ "БУД СИСТЕМА ПЛЮС" та Відповідачем ОСОБА_5 (Т.2 а.с.53-142).

Так, у період з 01.07.2020року по 01.11.2020року будівельне підприємство ТОВ "БУД СИСТЕМА ПЛЮС" за замовленням Відповідача ОСОБА_5 провело капітальний ремонт у нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. "А-2", загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вартість робіт з капітального будівництва склала 1 819 335грн., що підтверджується відповіддю ТОВ «Буд СИСТЕМА ПЛЮС" на адвокатський запит від 14.12.2023 (Т.3 а.с.71).

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, складеної товарною біржою «УРТБ», а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 станом на 30.03.2023 складає 3754931,13 грн. (Т.2 а.с.50-52).

Тобто, вартість спірного майна, порівняно з ціною, за якою відповідач ОСОБА_5 придбала майно 611800 грн., зросла у 15 разів, наразі вартість об`єкта нерухомості складає 3754931,13 грн.

Частинами 1,4 ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.

Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).

Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 922/461/22).

Тобто, оцінці в даній справі, підлягали не тільки обставини вибуття майна з володіння ОСОБА_6 , а й обставини набуття цього майна відповідачем ОСОБА_5 у контексті добросовісності останнього набувача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 203/4193/19 (провадження №61-16780св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що: «скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; […] за відсутностів реєстрівідомостей проправа іншихосіб нанерухоме майноабо їхобтяжень особа,яка добросовіснопокладалася наці відомості,тобто незнала іне малазнати проіснування такихправ чиобтяжень,набуває правона такемайно вільнимвід незареєстрованихправ іншихосіб таобтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). […] при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)».

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський судз правлюдини неодноразовоконстатував всхожих фактичнихобставинах порушеннястатті 1Першого протоколуКонвенції (зокрема:GLADYSHEVAv.RUSSIA,№ 7097/10,ЄСПЛ,06грудня 2011року;PCHELINTSEVAANDOTHERSv.RUSSIA,№ 47724/07,58677/11,2920/13,3127/13,15320/13,ЄСПЛ,від 17листопада 2016 року).

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах«Рисовський проти України»від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04),«Кривенький проти України»від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі №461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі№ 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок, що: «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. […] апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення ОСОБА_2 без отримання згоди ОСОБА_1. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня. Суд зазначив, що ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_3 набула у власність, а після придбання нерухомого майна ОСОБА_3 понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. […] За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_3, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря».

У даній справі, надаючи оцінку обставинам вибуття спірного майна з власності територіальної громади та набуття ОСОБА_5 права власності на таке майно в контексті її добросовісності, суд встановив, що ОСОБА_5 придбала нежитлові приміщення1-гоповерху №1-:-8,І вліт."А-2",загальною площею94кв.м.,розташовані заадресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_6 25.11.2019, тобто стала вже другим власником спірних нежитлових приміщень після їх вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

Спірні приміщення були придбані ОСОБА_5 у ОСОБА_6 за оплатним договором, вартість нежитлових приміщень становила 611800 грн., договір купівлі продажу укладено 25.11.2019, тобто до відкриття провадження у господарській справі № 922/3831/19 (09.12.2019), у якій ОСОБА_5 не була учасником справи, і про рішення по якій вона дізналась лише у березні2021року.

На час купівлі спірних приміщень відповідач ОСОБА_5 не знала і не могла знати про порушення Харківською міською радою будь-яких процедур щодо відчуження цього майна раніше ОСОБА_6 .

При цьому правові підстави набуття ОСОБА_5 права власності на нежитлові приміщення 25.11.2019 на момент їх придбання ОСОБА_5 ніким не оспорювалися, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна була відсутня будь-яка інформація щодо перебування нерухомого майна під забороною відчуження або арештом, у зв`язку з чим відповідач правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ними розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Крім того, згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, складеної товарною біржою «УРТБ», вартість нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 складає 3754931,13 грн., що в

порівнянні з ціною, за якою відповідач ОСОБА_5 придбала майно 611800 грн., зросла у 15 разів.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Водночас у справі, що розглядається, суд не встановив обставин, які свідчили би про недобросовісність відповідача ОСОБА_5 .

Звертаючись з позовом у цій справі прокурор також не навів обставин, які б свідчили про недобросовісність відповідачки.

Тобто, втручання у право власності ОСОБА_5 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення спірних нежитлових приміщень для захисту інтересів територіальної громади не переважають дотримання прав власника ОСОБА_5 , яка законним шляхом за плату набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і яка внаслідок віндикації може втратити не лише свою власність, а й єдиний дохід від підприємницької діяльності в період воєнних дій, та буде вимушена самостійно шукати способи компенсації понесених нею у зв`язку із придбанням такого майна витрат, що послугує для неї надмірним тягарем.

Прокуратура, діючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради, пред`явила позов до ОСОБА_5 , наслідком задоволення якого буде позбавлення права власності відповідача на спірні нежитлові приміщення без компенсації і без права на отримання інших рівноцінних приміщень від держави, а як наслідок відповідач буде позбавлена права на отримання прибутку, доходу від їх використання у законний спосіб.

Вказане твердження знайшли своє відображення в аналогічних позиціях Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2023 у справі № 202/8669/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 205/7567/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.10.2024 у справі № 201/9336/22, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20.

Частиною першою, другоюстатті 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поряд з цим, відповідно до ст.ст.12,81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відноситься до основної засади судочинства відповідно (п. 3 ч. 1ст. 129 Конституції України).

Згідност.13ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, позивачі розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст.77, ч. 2 ст.78, ст.79 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Пунктом 4 ст.12ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене вище, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та підстав позову, наданих стороною позивача доказів, та оцінивши наявні у справі докази на предмет їх належності, достовірності та достатності, аналізуючи встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що звертаючись до суду з цим позовом,прокурор не довів існування підстав для витребування майна від добросовісного набувача, які визначені частиною першою статті 388 ЦК України. Майно не було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, воно не було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, а також майно не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Таким чином, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога прокурора про скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я.М. щодо державної реєстрації прав власності ОСОБА_5 , оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20, пункт 8.1, п.48-50 постанови Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 922/461/22).

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Оспорювання ж рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я.М. щодо державної реєстрації прав власності ОСОБА_5 під час посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 25.11.2019, також не є ефективним способом захисту прав без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване; подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

Отже, оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади (яка і є фактичним позивачем у цій справі).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним.

Оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса та припинення права власності з підстав, що наведені вище.

Що клопотання представників Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтями 257 - 258 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки, та спеціальна для окремих видів вимог тривалістю в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз положень глави 19 ЦК України «Позовна давність» дає підстави для висновку, що правові наслідки спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можуть застосовуватися лише у тих випадках, якщо доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і №22095/93, пункт 51)".

Про позовну давність, як законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення, йдеться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.12.2019 по справі № 826/13768/16.

Водночас у постанові від 04.12.2018 по справі №910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким, позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Тобто, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (пункт 7.10.).

Таким чином, так як у задоволені позову відмовлено в повному обсязі, суд не застосовує строки позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог керівника Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Омарова А., який діє в інтересах Харківської міської ради, до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про витребування майна, скасування державної реєстрації відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Прокурор керівник Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Омаров А., 61072, м.Харків, вул.Тобольська, 55 А, код ЄДРПОУ не відомий,

Позивач - Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, місцезнаходження: м. Харків, м-н Конституції, буд. 7.

Відповідач ОСОБА_5 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача адвокат Тищенко Андрій Вікторович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1419 від 25.06.2014, адреса: 38100, Полтавська область, м.Зіньків, вул.Володарського, 13

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 14095412, адреса: 61003, м.Харків, майдан Конституції, 16.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішеньhttp://reyestr.court.gov.ua/з посиланням на номер справи.

Повний текст рішення складено 28.10.2024

Суддя Наталя ПЕТРОВА


Суд	Ленінський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення	21.10.2024
Оприлюднено	29.10.2024
Номер документу	122590692
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про державну власність щодо реєстрації або обліку прав на майно

Петрова Н. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 21.10.2024 по справі 552/6708/22ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Судовий реєстр по справі —552/6708/22

Рішення від 21.10.2024

Рішення
від 21.10.2024 по справі 552/6708/22
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА