Постанова

від 14.10.2024 по справі 925/100/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/100/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024

у справі № 925/100/15

за заявою Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" та Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сван"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 30.04.2015 Господарський суд Черкаської області порушив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальність "Торговий дім "Сван" (далі - ТОВ "ТД "Сван", Боржник), ввів процедуру розпорядження майном Боржника.

Зборами комітету кредиторів від 22.02.2018 обрано комітет кредиторів в кількості трьох кредиторів: Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк"), ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сван-1" (далі - ТОВ "Сван-1"; головою комітету кредиторів обрано ПАТ "Сбербанк".

Постановою від 05.04.2018 Господарський суд Черкаської області Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Короткий зміст заявлених вимог

06.03.2024 до господарського суду надійшла заява члена комітету кредиторів ОСОБА_1 від 05.03.2024 про відмову від вимог до Боржника на суму 1 000,00 грн, включених до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу погашення, та закриття провадження у справі в частині вказаних вимог.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та її апеляційного оскарження

Ухвалою від 04.04.2024 у справі № 925/100/15 Господарський суд Черкаської області відмовив у задоволенні заяви члена комітету кредиторів ОСОБА_1 про відмову від кредиторських вимог та закриття провадження у справі в їх частині.

Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку шляхом подання 22.04.2024 до апеляційного суду відповідної апеляційної скарги.

Одночасно в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги та клопотання про зменшення суми судового збору до 1 грн, звільнення позивача від сплати судового збору, відстрочення позивачеві сплати судового збору в сумі 1 грн.

Ухвалою від 28.05.2024 у справі у справі № 925/100/15 Північний апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху; встановив скаржнику строк на усунення недоліків (сплату судового збору) протягом десяти днів з дня вручення/отримання цієї ухвали; роз`яснив ОСОБА_1 , що в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

12.06.2024 через підсистему "Електронний суд" до апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою від 10.07.2024 Північний апеляційний господарський суд повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 04.04.2024 у справі № 925/100/15 з доданими до скарги матеріалами.

Ухвала суду мотивована наявністю підстав для повернення апеляційної скарги у порядку вимог частини другої статті 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з урахуванням норми частини четвертої статті 174 цього Кодексу, оскільки недоліки такої скарги щодо несплати судового збору у передбаченому законом розмірі заявником не усунуто у визначений судом строк.

При цьому суд апеляційної інстанції керувався тим, що заявлене ОСОБА_2 клопотання про зменшення суми судового збору до 1 грн, звільнення скаржника від сплати судового збору, відстрочення скаржнику сплати судового збору в сумі 1 грн за подання апеляційної скарги задоволенню не підлягає, ураховуючи неподання переконливих та достатніх доказів на підтвердження обставин щодо відсутності у скаржника грошових коштів для сплати судового збору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ОСОБА_2 (скаржник) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у цій справі № 925/100/15 скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначив порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали, якою обмежено скаржника у праві доступу до суду.

Доводи касаційної скарги зводяться до невірного застосування апеляційним господарським судом положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" внаслідок порушення норм процесуального права у питанні дослідження та оцінки доказів, поданих скаржником на підтвердження обставин, які є підставою для зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати. Таке порушення, на переконання скаржника, призвело до помилкових висновків суду апеляційної інстанції про неусунення недоліків апеляційної скарги та, як наслідок, наявність підстав для її [скарги] повернення.

Скаржник також доводить, що при звернені до суду ним було взято за основу ухвалу Верховного Суду від 27.02.2023 у справі № 640/22768/21, у якій міститься правовий висновок, що Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків є належним і допустимим доказом для звільнення від сплати судового збору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Об`єктом касаційного оскарження є ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на підставі вимог частини другої статті 260 ГПК України.

Оскільки оскаржувана ухвала входить до визначеного пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України переліку, тому достатньою підставою її касаційного оскарження згідно вимог абзацу шостого частини другої цієї статті є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи та перевіривши дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до приписів пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Суд зазначає, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").

Так, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону, яким у господарському судочинстві є ГПК України.

З огляду на приписи статтей 254, 255 ГПК України, реалізація особою права на апеляційне оскарження судового рішення (рішення, ухвали, постанови у справах про банкрутство) суду першої інстанції здійснюється шляхом подання апеляційної скарги, вимоги до форми та змісту якої встановлені статтею 258 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 258 ГПК України визначено перелік обов`язкових додатків до касаційної скарги, одними із яких є докази сплати судового збору.

Отже, встановлення державою обов`язку щодо сплати судового збору за звернення до господарського суду з апеляційною скаргою на судове рішення місцевого господарського суду у порядку та розмірі, що встановлені Законом України "Про судовий збір", є допустимим обмеженням скаржника у доступі до суду та не становить порушення гарантованого йому пунктом 1 статті 6 Конвенції "права на суд".

Згідно частини другої статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

За вимогами частини четвертої статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 у порядку вимог частини другої статті 260 ГПК України з посиланням на норму частини четвертої статті 174 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що скаржником не виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, оскільки не подано докази сплати судового збору в повному обсязі, тоді як клопотання про зменшення суми судового збору до 1 грн, відстрочення чи звільнення від його сплати задоволенню не підлягає, ураховуючи неподання переконливих та достатніх доказів на підтвердження обставин щодо відсутності у скаржника грошових коштів для сплати судового збору.

Верховний Суд не може погодитися із обґрунтованістю такого висновку апеляційного господарського суду з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України "Про судовий збір". З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Варто зауважити, що Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

Водночас питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване також статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Так, пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Згідно з частиною другою цієї статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.

Аналіз наведених норм свідчить про обґрунтованість висновку апеляційного суду, що звільнення від сплати судового збору є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи. Наведене також стосується і права суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору у визначених законом випадках.

Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду, зокрема викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 висновку про те, що з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

При цьому судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі вірно зазначено, що Закон України "Про судовий збір" не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Водночас Верховний Суд зазначає, що за практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 26.07.2005 у справі "Kniat v. Poland"; пункти 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland").

Подане до апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 про зменшення суми судового збору до 1 грн, звільнення скаржника від сплати судового збору, відстрочення скаржнику сплати судового збору в сумі 1 грн, мотивоване тим, що сума судового збору є надмірною для нього і є непереборною перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки за 2023 рік заявник отримав дохід в розмірі 136,18 грн, а за 2024 рік доходів не отримував.

Як встановив суд апеляційної інстанції, на підтвердження своїх доводів скаржник надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, отримані в електронному вигляді.

Апеляційний суд прийняв до уваги те, що відповідні відомості можуть отримуватися особою через сервіс "Дія" та за допомогою електронного запиту, сформованого через Електронний кабінет платника на сайті ДПС, однак зауважив, що такі відомості не є безумовною підставою для зменшення суми судового збору, звільнення скаржника від його сплати чи відстрочення такої сплати.

У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції зазначив, що надані ОСОБА_2 роздруківки Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2023 рік та по другий квартал 2024 року на підтвердження скрутного матеріального стану не можуть повністю та достовірно відображати розмір всіх доходів скаржника за попередній календарний рік, і констатувати той факт, що їх сукупність не перевищує 5% від розміру судового збору, адже наведені доводи та надані документи не є беззаперечними доказами, які підтверджують скрутний майновий стан останнього та відсутність можливості сплатити судовий збір, тобто, не дають змоги в повній мірі оцінити майновий стан скаржника.

Однак, Верховний Суд не може погодитися з обґрунтованістю висновків суду апеляційної інстанції у тій частині, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків не можуть повністю та достовірно відображати розмір всіх доходів скаржника.

Так, наведений висновок апеляційного суду не узгоджується з правовою позиціє. Верховного Суду, викладеною у постановах від 29.09.2021 у справі №160/12251/20 та від 27.06.2023 у справі № 120/3505/22, згідно якої документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (подібні за змістом висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 27.02.2018 у справі № П/9901/6/17 та від 27.02.2018 у справі №П/9901/9/17);

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо ненадання заявником доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність умов, за яких суд може розглянути питання про зменшення суми судового збору, звільнення скаржника від його сплати чи відстрочення такої сплати.

Урахувавши наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що апеляційний господарський суд зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги у зв`язку із неусуненням скаржником недоліків апеляційної скарги в установлений строк шляхом подання документа про сплату судового збору.

Відповідно до частин першої. другої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає з огляду на допущене апеляційним судом порушення процесуальних норм.

Дійшовши висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд погодився з доводами скаржника аналогічного змісту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення, зокрема, суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду.

Зважаючи на допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням матеріалів цієї справи для продовження розгляду до апеляційного господарського суду (на стадію вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Розподіл судових витрат

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 925/100/15 скасувати.

3. Справу № 925/100/15 передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк