Постанова

від 10.10.2024 по справі 344/3814/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/3814/19

Провадження № 22-ц/4808/996/24

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

судді: Девляшевського В. А.,

Луганської В. М.,

секретаря: Гудяк Х. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2024 року в складі судді Антоняка Т. М., ухвалене в місті Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складений 29 квітня 2024 року, в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора - нотаріус Федчук Оксана Богданівна, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання рішення недійсним, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора - нотаріус Федчук О. Б., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання рішення недійсним, визнання права власності, витребування майна із чужого, незаконного володіння, скасування державної реєстрації, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що у квітні 2015 року померла його троюрідна сестра ОСОБА_5 , яка не мала дітей чи близьких родичів. Згідно п`ятої черги спадкоємців за законом залишився тільки він племінник та його тітка ОСОБА_6 , яка 16 жовтня 2015 року нотаріально відмовилася від прийняття спадщини. Скориставшись своїм правом на спадкування, позивач звернувся в Першу державну нотаріальну контору із заявою про відкриття спадщини, але державним нотаріусом О. Б. ОСОБА_7 йому було відмовлено із посиланням на відсутність документів, які б підтверджували родинний зв`язок між ним та померлою ОСОБА_5 .

У свою чергу ОСОБА_8 звернувся до Івано-Франківського міського суду із позовом про встановлення факту його проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 з 1990 року по день її смерті, а також про визнання за ним, як спадкоємцем четвертої черги, права власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті останньої. 02 липня 2015 року Івано-Франківський міський суд заочним рішенням задовольнив позовні вимоги позивача ОСОБА_8 02 червня 2016 року Івано-Франківським апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено, заочне рішення було скасоване та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_5 відмовлено. Представником ОСОБА_8 було подано касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського апеляційного суду, яку постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року залишено без задоволення. У даному випадку спір про спадкове право судом був вирішений на користь позивача і свідоцтво про право на спадщину четвертої черги спадкоємства ОСОБА_8 визнано недійсним за рішенням суду.

Зазначає, що у період розгляду судових спорів ОСОБА_8 , знаючи про те, що спір ще не вирішений у судах, шахрайським методом, швидко заволодівши майном, відчужив його незаконно іншим особам. У зв`язку із цим, з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_9 просить суд його позов задовольнити.

05 листопада 2021 року ОСОБА_8 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, визнання права на спадкування, покликаючись на те, що з 1999 року він проживав із ОСОБА_5 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Ухвалою суду від 27 квітня 2023 року провадження у справі за вищевказаним позовом ОСОБА_8 , закрито у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 72, т. 4).

Згідно ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2019 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Першу Івано-Франківську державну нотаріальну контору, ОСОБА_10 (а.с. 88, т. 1).

Згідно ухвали суду від 21 березня 2024 року до участі у справі залучено як співвідповідачів: Отинійську селищну раду Коломийського району Івано-Франківської області та ОСОБА_4 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Підхомною О. Д. та скасовано державну реєстрацію на зазначену квартиру АДРЕСА_2 від 20 жовтня 2015 року і право власності № 11675508.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м., який був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 за номером 761, виданий та зареєстрований 16 жовтня 2015 року, № 705154226232 та посвідчений нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори, Коломийського районного нотаріального округу Петрук О. Л. та скасовано державну реєстрацію на вказаний будинок, індексний номер: 25316676 від 16 жовтня 2015 року.

Скасовано рішення Отинійської селищної ради Коломийського району від 14 грудня 2016 року № 309-9/2016, яким затверджено технічну документацію щодо встановлення та відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянці ОСОБА_3 , якій надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1340 га у АДРЕСА_3 , кадастровий номер 2623255400:01:001:0424, у тому числі під забудову 0,628 га та ріллі 0,071 га, згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Скасовано рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,1340 га в АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 30 кв.м., житловою площею 18,5 кв.м., як за спадкоємцем п`ятої черги згідно закону.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м, житловою площею 34,2 кв.м, із надвірними будівлями: сарай, вбиральня, сарай, огорожа, колодязь за адресою: АДРЕСА_3 , та право власності на земельну ділянку площею 0,134 га під забудовою 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, кадастровий номер: 26232554000:01:001:0424, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_5 , із володіння ОСОБА_1 .

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 83,6 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м. із надвірними будівлями (сарай літера «Б», вбиральня - літера «В», сарай - літера «Г», огорожа, колодязь), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,134 га, у тому числі малоповерхова забудова - 0,0628 га, рілля - 0,0711 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) реєстраційний номер об`єкта 1135040026232, кадастровий номер 2623255400:01:001:0424.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 720,00 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 720,00 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_2 720,00 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 720,00 грн. понесених витрат на оплату судового збору та 3685,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

В решті вимог позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , укладеного 20 жовтня 2015 року; визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру за вищевказаною адресою; витребування у ОСОБА_11 на користь ОСОБА_2 вищезгаданої квартири скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені вищенаведених позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалюючи рішення, не врахував правовідносини, що склалися між сторонами та не залучив до справи державного нотаріуса Першої Коломийської районної державної нотаріальної контри Петрук О. Л., яка нотаріально посвідчувала договір купівлі-продажу будинковолодіння в смт. Отинія від 16 жовтня 2015 року, чим порушив права апелянта.

До того, залучаючи співвідповідачів з власної ініціативи, суд порушив норми законодавства та вийшов за межі позовних вимог. Адже, діючим ЦПК України визначено єдиний порядок залучення у справі співвідповідачів, право на яке належить виключно позивачу.

Що стосується неповного з`ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, то апелянт звертає увагу на те, що оскільки ОСОБА_2 , як спадкоємець 5-ї черги, інших спадкоємців окрім себе у позові не зазначив, а відповідно до постанови ВС КЦС від 28 грудня 2022 року № 315/236/21 у даних правовідносинах належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. То суд, з урахуванням відсутності потенційних спадкоємців та з урахуванням розташування оспорюваної квартири в м. Івано-Франківську, обов`язково мав залучити до даної справи Івано-Франківську міську раду, чого зроблено не було.

Також зазначає, що судом не надано правової оцінки листу Івано-Франківської Першої Державної нотаріальної контори від 12 травня 2017 року № 1136/02-14, в якому зазначено, що позивач ОСОБА_2 не заявляв про прийняття спадщини. Отже, станом на день звернення до суду у цій справі, так і станом на дату прийняття оскаржуваного рішення - позивач є таким, що пропустив строк для прийняття спадщини, а тому не прийняв спадщини. При цьому суд не з`ясував час відкриття спадщини та причин не прийняття її позивачем.

Що стосується посилання суду на уточнення позивачем своїх позовних вимог, то дане твердження не відповідає дійсності. Адже, насправді позивач тільки збільшив свої позовні вимоги на стадії розгляду справи, чим порушив норми процесуального права. Крім того, судом не враховано те, що сторона позивача не оплатила судовий збір і не надала квитанції про оплату судового збору за фактично збільшення позовних вимог.

Окрім того, судом було порушено норми процесуального права п. п. 3, ч. 4. ст. 265 ЦПК України, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду не має мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного представником відповідачів; не зазначено норми права, на які посилалася сторона відповідачів, які суд не застосував та мотиви їх незастосування.

У відзивіна апеляційнускаргу представник ОСОБА_2 адвокатПіваруч М.І.посилаючись нате,що прийнятерішення судує об`єктивнимта підтвердженедоказами,які перевіренів судовомузасіданні вїх сукупності,з дотриманнямнорм цивільно-процесуальногоі матеріальногоправа,просить апеляційнускаргу, ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Дворського В. М., який просив скаргу задовольнити, пояснення ОСОБА_2 та його представника адвоката Піварчука М. І., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (а.с. 17, т. 1).

ОСОБА_5 , згідно свідоцтва про право власності, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, виданого 03 лютого 2019 року, на праві власності належала квартира АДРЕСА_6 (а. с. 43, т. 1).

На підставі договору дарування від 19 липня 1988 року ОСОБА_12 була власником будинковолодіння з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 (13) (а. с. 44-46, 47-51, т. 1).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2020 року встановлено факт того, що ОСОБА_2 є троюрідним братом ОСОБА_5 .

Листом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори № 1484/02-14/5 від 05 травня 2015 року ОСОБА_8 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 в зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно та неможливістю довести факт проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю не менше як п`ять років, та рекомендовано з даного приводу звернутись до суду (а.с. 8, т. 2).

ОСОБА_2 05 жовтня 2015 року звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори для оформлення права на спадщину після смерті його сестри ОСОБА_5 (а.с. 11, т. 1).

Заявою від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_13 відмовилась від спадщини після смерті ОСОБА_5 (а.с. 15, т. 1).

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно, позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_8 , однією сім`єю з ОСОБА_5 з 1990 року до дня смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнано за ОСОБА_8 як спадкоємцем четвертої черги право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , а саме: квартиру АДРЕСА_6 та будинковолодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_7 (а.с. 18-20, т. 1).

На підставі заочного рішення суду від 02 липня 2015 року ОСОБА_8 оформив право власності квартиру АДРЕСА_6 та будинковолодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_7 .

За договором купівлі-продажу житлового будинку від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3 купила житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_3 .

Рішенням Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області сьомого демократичного скликання дев`ятої сесії від 14 грудня 2016 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 на площу 0,1340 га, в АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 2623255400:01:001:0424 (а.с. 41, т. 1).

Встановлено, що 20 жовтня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_1 купив у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_6 .

Рішенням колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року, заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 02 липня 2015 року скасовано, та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 до Івано-Франківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно (а.с. 21-23, т. 1).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року залишено без змін (а.с. 24-28, т. 1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 травня 2021 року у справі а позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, позов задовольнено. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_8 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 1999 року по день смерті останньої ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за адресою: АДРЕСА_8 .

Згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, рішення Івано-Франківського міського суду від 14 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦКУкраїни).

Правилом частини першої статті 15 ЦКУкраїнивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею». Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2021 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Івано-Франківської нотаріальної контори Антонюк Л. І. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем на все майно ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося, є її троюрідний брат ОСОБА_2 , (а.с. 4, т. 3).

Таким чином позивач, як єдиний спадкоємець майна ОСОБА_5 , яке фактично вибуло з його володіння незаконно поза його волею, обрав належний спосіб захисту права, а доводи апеляційної скарги про те, що він не набув права на спадщину спростовуються вищенаведеним свідоцтвом від 22 жовтня 2021 року, яке на час розгляду справи не скасоване.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що правові наслідки вчинення недійсного правочину насамперед стосуються прав та інтересів осіб, які є сторонами за таким договором.

Таким чином, під час вирішення спорів щодо встановлення недійсності правочину судам необхідно перевірити склад учасників процесу та з`ясувати коло осіб, на яке поширюються наслідки недійсності укладеного правочину.

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 09 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Саме такі висновки зроблені Верховним Судом у ряді своїх постанов, зокрема у постановах: від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18, від 23 вересня 2020 року в справі № 175/1753/17, від 20 травня 2020 року в справі № 591/4618/16-ц, від 27 серпня 2020 року в справі № 371/986/16-ц. Така судова практика є незмінною.

Пред`являючи позовні вимоги про визнання недійсним договорів купівлі-продажу від 20 та 16 жовтня 2015 року, ОСОБА_2 відповідачами зазначив всі сторони оспорюваних правочинів: продавця ОСОБА_8 та покупців ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відповідно.

Встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємці після його смерті відсутні.

Оскільки спірне майно на момент смерті ОСОБА_8 не перебувало у його власності, воно не може бути визнано відумерлим та перейти у власність територіальної громади, а відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав залучити до участі в справі Івано-Франківську міську раду після смерті останнього є безпідставними.

За змістом статті 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як вбачається зі змісту статтей 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень статті 51 ЦПК України та з урахуванням частини 5 статті 12 ЦПК України роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено пункту 1 частини 1 статті 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача та залучення співвідповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни або залучення. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згодний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним та залучення співідповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуючи рішення Отинійської селищної ради Коломийського району від 14 грудня 2016 року № 309-9/2016 та договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2015 року, позивач селищну раду та чоловіка ОСОБА_3 в своїй позовній заяві відповідачами не вказав, клопотань про їх залучення до участі в справі в якості співвідповідачів в суду першої інстанції не заявляв.

Натомість суд першої інстанції в порушення вищезгаданих норм процесуального права залучив Отинійську селищну раду Коломийського району та ОСОБА_4 до участі в справі в якості співвідповідачів з власної ініціативи.

Проте ця обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки ні Отинійська селищна рада Коломийського району, ні ОСОБА_4 , апеляційних скарг не подавали та про порушення своїх прав не заявляли.

У постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 Касаційний цивільний суд вказав, що положеннями частин першої та другої статті 1 Закону «Про нотаріат» визначено, що нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Виходячи з аналізу вказаних норм судом касаційної інстанції зроблено висновок про те, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Тобто нотаріус не може бути відповідачем за позовними вимогами про визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки предметом позову є спір про право на спадкове майно, а не незаконні дії нотаріуса, і належними відповідачами за вказаними вимогами є сторони цього правочину, відтак є безпідставними доводи скарги щодо незалучення до участі в справі державного нотаріуса Першої Коломийської районної державної нотаріальної контри.

Не можна погодитися і з доводами скарги щодо прийняття до розгляду судом збільшених позовних вимог після закінчення підготовчого провадження у справі, оскільки ця обставина не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення згідно із ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Крім того, відповідач ОСОБА_1 та його представник приймали участь у судових засіданнях суду першої інстанції та мали можливість заперечувати проти цих збільшених вимог та надавати відповідні докази.

Також, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не є такими, з якими закон пов`язує обов`язкове скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 374, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від19квітня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

В. М. Луганська