Ухвала

від 24.10.2024 по справі 120/12970/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

24 жовтня 2024 р.Справа № 120/12970/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Козятинської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2024 до суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Ткаченко Т.В., до Управління соціальної політики Козятинської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 07.10.2024 дану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення (отримання) копії ухвали шляхом надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 968,96 грн., або ж наведення додаткового обґрунтування клопотання щодо можливості звільнення позивача від сплати судового збору із долученням до нього відповідних доказів, які б підтверджували майновий стан сторони та її фінансову неспроможність оплатити судовий збір, а також надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав, що можуть свідчити про поважність пропуску такого строку.

14.10.2024 позивачем на виконання вимог ухвали суду надано платіжний документ про сплату судового збору, а також подано заяву про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Мотивуючи подану заяву позивач зазначила, що пропущення нею строку звернення до суду відбулося у період дії в країні воєнного стану, а законодавство, яке внесло певну нерозбірливість у сталі правовідносини у сфері соціальних виплат незахищеним верствам населення, було прийнято саме у зв`язку із таким станом у державі. Наведене, на її думку, свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, а тому вказує на достатність підстав для його поновлення судом.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені заявником причини пропуску строку звернення до суду у цій справі, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом цього спору є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо нездійснення їй перерахунку грошової допомоги як особі, яка проживає разом із особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розгляду, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, за період з 01.07.2022 по 29.02.2024.

Відтак судом встановлено, що спірні правовідносини, які охоплюються предметом цього позову, виникли починаючи з липня 2022 року, тобто у місяці коли відповідач, на переконання позивача, здійснив виплату їй грошової допомоги не в належному розмірі та тривали по лютий 2024 року.

Суд звертає увагу, що грошова допомога є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Тому позивач повинна була дізнатись про порушення свого права кожного місяця при отриманні такої виплати. Із цього слідує, що шестимісячний строк звернення до суду мав розпочатися для позивача з липня 2022 року та далі - розраховуватися щомісячно. Тобто, за вимогою щодо оскарження бездіяльності відповідача щодо перерахунку грошової допомоги за липень 2022 року - строк звернення до суду сплинув в січні 2023 року, за серпень 2022 року - в лютому 2023 року і так далі. Відповідно, щодо останнього періоду за лютий 2024 року - строк звернення сплинув 31.08.2024.

Однак, із цим позовом позивач звернулась до суду лише 01.10.2024, тобто із пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України.

Так, в позовній заяві позивач посилалась на лист відповідача від 03.06.2024 №872, винесеним за наслідками розгляду заяви позивача від 17.05.2024.

Однак суд ще раз зауважує, що звернення до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку грошової допомоги та отримання відповіді на неї листом від 03.06.2024 не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, а тому ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Водночас обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, позивач наголошує на тому, що Постанову № 214 було прийнято Урядом 07.03.2022 і має вона назву «Деякі питання надання державної соціальної допомоги та пільг на період введення воєнного стану». Вказує, що станом на сьогодні до Постанови №214 вносились зміни 7 разів. При цьому органи соціального захисту не знали, як точно та правильно застосовувати її положення, оскільки Постанова містить положення щодо строку продовження виплат грошової допомоги, однак, нічого не говорить про її розміри, що викликало складнощі (об`єктивні, однак, не виправдані) у її застосуванні відповідачем.

Позивач зазначає, що вона звернулась до відповідача у 2022 році із черговим пакетом документів для перерахунку соціальної допомоги на підставі Порядку №1192. Однак, із посиланням на Постанову №214 в Управлінні соціальної політики документи у неї не прийняли та повідомили, що перерахунок буде здійснено після війни. Вітак позивач звертає увагу суду, що керувалась цими постановами і не знала та не зобов?язана була знати про подробиці законодавства.

Втім, суд вкотре наголошує, що грошова допомога є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те як обрахована така допомога та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок.

При цьому суд критично ставиться до доводів позивача щодо відсутності чіткої правової обізнаності у питаннях процесуального права.

Так, суд звертає увагу позивача на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.

Правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.

Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду. Тим більше суд враховує, що позивач не була позбавлена можливості завчасно звернутися за правовою допомогою до адвоката, зокрема в Центри надання безоплатної вторинної правничої допомоги ще в 2022 року, коли її відповідач проінформовував про проведення перерахунку грошової допомоги.

Суд враховує, що при наявності об`єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов`язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Оцінюючи інші наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Щодо посилань позивача на запровадження воєнного стану в Україні, як на поважну причину пропуску звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і дотепер.

Разом із тим суд враховує, що з моменту введення в державі воєнного стану - з 24.02.2022, як органи державної влади так і Вінницький окружний адміністративний суд не припиняв своєї роботи, а тому перешкод для захисту своїх прав як і можливості отримання необхідної інформації щодо виплати грошової допомоги у позивача не було.

Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.

Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд вважає, що в даному випадку позивач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від ситуації, яка склалася в державі, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі щодо вчасного звернення до суду з адміністративним позовом.

Відтак наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки є непідтвердженими та, відповідно, не свідчать про об`єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом.

Суд враховує, що свої доводи з приводу неспроможності своєчасно звернутися до суду з цим позовом позивачка не доводить жодними належними та допустимими доказами, посилаючись виключно на загальні факти та події, без пояснення того, яким чином ці факти і події об`єктивно перешкодило їй вчасно звернутися до суду.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене позовну заяву ОСОБА_1 необхідно повернути позивачеві у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Принагідно суд зазначає, що дата постановлення цієї ухвали 24.10.2024 обумовлена перебуванням головуючого судді в період часу з 15.10.2024 по 21.10.2024 у відпустці.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 169, 251, 256, 295 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Козятинської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії повернути позивачеві у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович