Постанова

від 17.10.2024 по справі 674/1092/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 674/1092/24

Провадження № 22-ц/4820/1723/24

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю представника ОСОБА_1 адвоката Бойчука В.П.,

Олійник Л.А. та її представника адвоката Росинця О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 липня 2024 року, суддя Посунько Г.А., у справі за поданням Дунаєвецького відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України,

встановив:

У липні 2024 року головний державний виконавець Дунаєвецького ВДВС у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) Смолінська Л.М. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.

Мотивуючи заяву державний виконавець зазначив, що на виконанні Дунаєвецького ВДВС у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження №75379094 з примусового виконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2024 року, постановленої в цивільній справі №363/1904/23, про зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити безперешкодні побачення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком, згідно визначеного судовим рішенням графіку та часу спілкування. Боржник ОСОБА_2 , незважаючи на накладення на неї штрафу, не виконує судове рішення та ухиляється від його виконання, 30 червня 2024 року перетнула державний кордон України та має паспорт громадянина України для виїзду за кордон. На підставі викладеного Дунаєвецький ВДВС у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) просив суд тимчасово обмежити боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон, до виконання зобов`язань за виконавчим листом.

Ухвалою Дунаєвецького районногосуду Хмельницькоїобласті від11липня 2024року в задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви державного виконавця суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 була змушена виїхати за межі території України через загрозу своєму життю та життю дитини у зв`язку із повномасштабним вторгнення на територію України військ рф, тому в її діях відсутні ознаки ухилення від виконання судового рішення, що може бути правовою підставою для обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано усіх обставин, які мають значення для справи. Зокрема, що боржник, будучи обізнаною про здійснення відносно неї виконавчого провадження, виїхала за закордон з метою ухилення від виконання судового рішення.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

ОСОБА_2 та її представник в суді проти апеляційної скарги заперечили, підтримали оскаржуване судове рішення.

Заслухавши учасників справи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що на виконанні Дунаєвецького ВДВС у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) знаходиться виконавче провадження №75379094 з примусового виконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2024 року, постановленої в порядку забезпечення позову в цивільній справі №363/1904/23, про зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити безперешкодні побачення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її батьком, ОСОБА_1 , згідно з визначеним судовим рішенням графіком та часом спілкування, а саме: за місцем проживання батька (с. Хотянівка Вишгородського району Київської області) - через кожні два календарних тижні, починаючи з понеділка першого тижня та по другу неділю другого тижня, до ухвалення судом рішення по суті спору та набрання ним законної сили.

26 червня 2024 року боржника ОСОБА_2 зобов`язано знаходитися за адресою, вказаною у виконавчому документі, по АДРЕСА_1 , в понеділок 01 липня 2024 року, протягом дня та забезпечити безперешкодне побачення малолітньої ОСОБА_3 з її батьком ОСОБА_1

01 липня 2024 року було встановлено, що боржник ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_3 були відсутні за адресою, вказаною у виконавчому документі. Того ж дня на боржника ОСОБА_2 накладено штраф в сумі 1700 грн. за невиконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2024 року.

01 липня 2024 року боржника ОСОБА_2 зобов`язано знаходитися за тією ж самою адресою в понеділок, 08 липня 2024 року, протягом дня та забезпечити безперешкодне побачення малолітньої ОСОБА_3 з її батьком ОСОБА_1

02 липня 2024 року до Дунаєвецького ВДВС з`явилася матір боржника, ОСОБА_4 , яка повідомила, що боржник ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_3 перебувають за межами України.

03 липня 2024 року до Дунаєвецького ВДВС надійшла письмова заява боржника ОСОБА_2 , якою остання повідомила, що у зв`язку із загостренням військового конфлікту з країною агресором, постійними ракетними ударами по території України, небезпекою проживання на території Київської та Хмельницької областей, проблемами з електропостачанням та труднощами комфортного проживання малолітньої дитини, вона з дочкою змушені були переїхати на проживання до однієї з країн Європи на невизначений термін. При цьому, боржник просила врахувати, що вона не виконує судове рішення з поважних причин.

08 липня 2024 року було встановлено, що боржник ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_3 були відсутні за адресою, вказаною у виконавчому документі. Того ж дня відносно ОСОБА_2 встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами та накладено штраф в сумі 3400 грн. за невиконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2024 року.

Дунаєвецьким ВДВС у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) встановлено, що боржник ОСОБА_2 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон та перетнула його 30 червня 2024 року.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язання за рішенням.

Під ухиленням від виконання зобов`язання варто розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», (далі - Закон №3857-XII), громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів (пункт 5 частини 1 статті 6 Закону №3857-XII).

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Аналогічних правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №331/8536/17.

У справі «Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria)» (рішення від 26 листопада 2009 року, заява №34383/03) Європейський суд визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям, а саме ґрунтуватися на законі; переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції; та знаходитися у справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 перетнула кордон з малолітньою дочкою ОСОБА_3 30.06.2024 року, тобто через шість днів з дня отримання постанови про відкриття відносно неї виконавчого провадження.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 перетнула кордон з метою ухилення від виконання судового рішення, а не з інших причин, відповідні твердження апелянта є припущенням останнього та не підтверджені належними доказами.

В той же час загальновідомим є той факт, що у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, виїзд матері з дитиною за межі території України з метою захисту свого та дитини здоров`я та життя, є вимушеним кроком і не може бути розцінено як порушення вимог Закону, зокрема, і щодо виконання судового рішення.

Колегія суддів також звертає увагу, що зобов`язання, встановлене ухвалою суду, передбачає забезпечення з боку ОСОБА_2 безперешкодного побачення малолітньої дочки ОСОБА_3 зі своїм батьком, згідно з визначеним судом графіком. В той же час, державним виконавцем не наведено обґрунтування, в який саме спосіб обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване до ОСОБА_2 , забезпечить чи то посприяє виконанню відповідного судового рішення.

Суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, які брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2024 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова