Рішення

від 10.10.2024 по справі 367/6804/19

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6804/19

Провадження №2/367/450/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

10 жовтня 2024 Ірпінський міський суд Київької області в складі:

головуючого суддіКухленка Д.С.,

за участю секретаря Шаповала О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного Реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Сипчу Кристіни Миколаївни про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного Реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Сипчу Кристіни Миколаївни про витребування майна з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування вимог позивач зазначає, що 17.04.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 (надалі позивач) був укладений споживчий кредитний договір № 014/2571/81/70767, за умовами якого відповідач отримав кредиту розмірі 200 000 дол. США на строк до 17.04.2021 під 13 % річних). 17.04.2008 року між ВАТ «Райффайзенбанк Аваль» та Позивачем був укладений іпотечний договір №014/2571/81/70767, за умовами якого відповідач передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,801 га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця, а також житловий будинок незавершеного будівництва, готовністю 67%, загальною площею 260 кв. м., що розташований за цією ж адресою та є власністю іпотекодавця, власність підтверджується актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №656514 виданий 06 вересня 2006 року, а також витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 березня 2008 року та технічним паспортом будинку від 13 січня 2007 року. АДРЕСА_1 . Пояснив, що в 2009 році наступила криза через що Позивач не міг в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов`язання за споживчим кредитним договором № 014/2571/81/70767 від 17 квітня 2008 року. В 2010 році ВАТ «Райффайзенбанк Аваль» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя за споживчим кредитним договором № 014/2571/81/70767 від 17 квітня 2008 року. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2015 року позов ПАТ «Райффвйзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості було частково задоволено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2015 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2015 року в частині солідарного стягнення з відповідачів судового збору в розмірі 1700 грн. було скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 судовий збір по 850 грн. з кожного. В іншій частині рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.03.2016 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2015 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду м. Києві від 05.11.2015 року залишено без змін. 23.02.2017 року Позивачу було направлено виконавчий лист. 07.06.2017 року постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження № 54090314 про стягнення з Позивача грошових коштів в сумі 5868216,57 грн.

Вказав, що ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» звернулися до Голосіївського районного суду м. Києва про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» свої аргументи доводило тим, що 26.07.2018 року між ТОВ «Фінстрим» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» було укладено договір № 26/07-2 відступлення права вимоги, яким останній набув прав кредитора за споживчим кредитним договором № 014/2571/81/70767 від 17 квітня 2008 року, в розмірі 220386,95 доларів США, та відповідно виконання зобов`язань за кредитом має виконуватись на користь нового кредитора. 05 вересня 2018 року Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - задоволено. Замінено стягувана ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (код ЄДРПОУ 37881514, адреса: м. Київ, вул. Щорса, 31), - у виконавчому провадженні за виконавчими листами № 752/18489/13-ц, виданими Голосіївським районним судом м. Києва 23.02.2017 року у справі № 752/18489/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Також зазначив, що позивач декілька місяців вів переговори про вирішення питання щодо боргу з новими кредиторами. В результаті сторони дійшли згоди, що підтверджується закриттям виконавчого провадження №54090314 про стягнення з Позивача грошових коштів в сумі 5868216,57 грн. Стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» звернувся до Ірпінського МВ ДВС ГТУЮ у Київський області з заявою про повернення виконавчого документу стягувачу. 28 лютого 2019 року була винесена постанова про закриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу за ініціативи стягувача.

Пояснив, що згідно з витягу 22 серпня 2018 року державний реєстратор ОСОБА_4 , Комунальне підприємство "ПУТРІВСЬКЕ", Київська обл., перереєструвала будинок позивача і земельну ділянку на громадянина ОСОБА_2 , підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42725163 від 28.08.2018 12:19:44, ОСОБА_4 , Комунальне підприємство "ПУТРІВСЬКЕ". Договір відступлення права вимоги (з додатками №1, №2, №3, №4), серія та номер: 26/07-1, виданий 26.07.2018 року позивач ніколи не бачив.

Зазначив, що юридично борг позивача по споживчому кредитному договору № 014/2571/81/70767 від 17.04.2008 року проданого двом особам, що порушує умови як кредитного договору так і іпотечного договору. За відсутності письмового повідомлення Боржнику про відступлення права грошової вимоги факторові і повідомлення з визначенням нової вимоги, звернення стягнення на предмет іпотеки у судовий або позасудовий спосіб є таким, що порушує вимоги Цивільного кодексу України вимоги Закону країни "Про іпотеку" та, відповідно, незаконним. Позивач не отримував від Відповідача 1 будь-яких письмових вимог про усунення порушення. А також не отримував від первісного кредитора будь-яких повідомлень про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Вказав, що звернення стягнення на предмет іпотеки та оформлення права власності на спірну нерухомість, а саме земельну ділянку площею 0,801га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю Позивача, а також житловий будинок незавершеного будівництва, готовністю 67%, загальною площею 260 кв. м., що розташований за цією ж адресою та є власністю Позивача, було здійснено без відповідних правових підстав, в результаті чого були порушенні майнові права Позивача.

18.08.2020 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Нікіпелової К.Є. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що необізнаність позивача щодо Договору відступлення від 26.07.2018 року №26/07-1 не впливає на дійсність такого договору та на його існування. Позивач не скористався способом витребування потрібних копій документів, шляхом звернення з особистим чи адвокатським запитом до Відповідача 1. Підписавши Договір іпотеки Позивач як його сторона (іпотекодавець) обумовила всі його умови, в тому числі узгодила порядок позасудового врегулювання спору.

Пояснила, що на дату прийняття Відповідачем 1 та Відповідачем 2 рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання ані кредитний договір, ані договір іпотеки житлового будинку, ані договір відступлення права вимоги, у встановленому законом порядку визнаний недійсним не був. Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в договорі іпотеки та яке прирівнюється до договору про вдоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками, а саме шляхом передачі Відповідачу 1 (іпотекодержателю) права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку» та виключно за згодою Позивача (іпотекодавця), яка була визначена у ст. 8 Іпотечного договору.

Враховуючи вищевикладене у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі.

22.12.2021через канцеляріюсуду відпредставника відповідача ОСОБА_2 адвокатаКруглик В.В.надійшли заперечення у яких останій виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо позовної заяви. Вказав, що доводи позивача про те, що він ніколи не отримував листа попередження та листа претензії спростовуються актом та оригіналом повідомлення про вручення поштового відправлення від 27.05.2009 року. Крім того, в рішенні Голосіївського суду м. Києва від 07.07.2015 року у справі №752/18489/13-ц за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 судом встановлено, що позичальнику та поручителю (відповідачам по справі) було надіслано претензію-повідомлення ( вимогу ) № 09-14-01/786 від 22 травня 2009 року, якою запропоновано у 30-денний строк повернути достроково у повному обсязі кредитні кошти, сплатити проценти та пеню. Отримання претензії підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.36,37, т.1). Проте у встановлений строк заборгованість за кредитним договором не погашена. Посилання позивача на те, що пройшли процесуальні строки за вказаним листом повідомленням не заслуговують на увагу суду, оскільки законом не встановлено строк, на протязі якого іпотекодержатель може зареєструвати за собою предмет іпотеки в порядку звернення стягнення. Ключовий термін в 30 днів іпотекодержателем дотримано.

Також зазначила, що 26.07.2018 року між ТОВ «Фінстрим» код - 40176983 (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено нотаріальний договір про відступлення прав за іпотечним договором № 014/2571/81/70767 від «17» квітня 2008 року посвідчений ПН КМНО ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 1167.

Вказала, що ОСОБА_2 з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», Закону України про «Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здав державному реєстратору весь необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації права власності. Крім того, відповідач ОСОБА_2 27.07.2018 року направляв на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) повідомлення про відступлення за кредитним договором №114/2517/81/70767 від 17.04.2008 року та вимогу про усунення порушення у виконанні зобов`язань від 27.07.2018 року, що підтверджується описом вкладення №01001164432313. Позивачем не надано жодних доказів виконання основного зобов`язання, що унеможливлює оскарження ним рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Просила суд врахувати заперечення при винесенні рішення.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.04.2023 у справі №367/6804/19 провадження 2/367/5759/2021 визначено головуючим суддю Кухленка Д.С. з розгляду вказаної позовної заяви.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Подав до суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі, позов підтримує, просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Круглик В.В. у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином та завчасно. Представник відповідача адвокат Круглик В.В. подав до суду клопотання в якому просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат.

Державний Реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Сипчу Кристіни Миколаївни у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином та завчасно шляхом надсилання судових повісток та розміщенням оголошення на сайті «Судова влада».

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі ст. 280 ЦПК України, постановив провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши надані докази, вивчивши надані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, дійшов висновку, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом встановлено, що 17.04.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/2571/81/70767, у відповідності до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 200 000 доларів США на строк до 17.04.2021; за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати кредитору плату у вигляді процентів за процентною ставкою 13,00 % річних. (а.с.32-37 т.1)

Відповідно до п.5.7. вказаного Договору, позичальник зобов`язується в строки, передбачені Договором, здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів - у валюті, що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов`язаний здійснювати сплату інших комісій, пені та штрафів в національній валюті України (по офіційному курсу НБУ на день сплати - для кредитів в іноземній валюті), крім випадків, передбачених Тарифами Кредитора.

У випадку погіршення фінансового стану Позичальника, викликаного змінами місця роботи, посади, сімейного стану та іншими глинами, Кредитор має право вимагати надання Позичальником додаткового забезпечення погашення кредиту.(п.6.4. Договору)

Відповідно до п.6.5. Договору, кредитор має право вимагати дострокового погашення Позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання Позичальником умов цього Договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим Договором.

Таке дострокове погашення повинно бути здійснене Позичальником не пізніше 30 календарного дня з дня надіслання Позичальнику відповідного повідомлення від Кредитора з вимогою дострокового погашення.

Згідно з п. 12.8. Договру, Листування між Сторонами повинно вестись рекомендованою поштою (надсилатись з повідомленням), крім повідомлень, що направляються Кредитором відповідно до п.11.4. цього Договору. При цьому, листи та повідомлення надсилаються Кредитором на адресу Позичальника, яка вказана в Договорі (або листі про останню зміну адреси проживання).

Встановлено, що 17.04.2008 року між ВАТ «Райффайзенбанк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №014/2571/81/70767, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку земельну ділянку, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, площа 0,801га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯД №656514 від 06.09.2006; а також житловий будинок незавершеного будівництва, готовністю 67%, загальною площею 260кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є власністю іпотекодавця на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯД №656514 від 06.09.2006, що також підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 березня 2008 року, технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 від 13 січня 2007 року. (а.с.39-44, 65-73 т.1)

Відповідно до п.п. 6.1.-6.4. договору №014/2571/81/70767, Іпотекодержатель має право без згоди Іпотекодавця відступити свої права за цим Договором будь-якій особі за умови, шо одночасно він здійснює відступлення тій же особі свого права вимоги за Кредитним договором. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця про відступлення своїх прав за цим Договором та права вимоги за Кредитним договором у порядку, визначеному законодавством. Іпотекодержатель вправі без згоди Іпотекодавця передавати свої права за цим Договором разом з правом вимоги за Кредитним договором у заставу або обтяжувати ці права іншим чином. Іпотекодавець може перевести свої обов`язки за цим Договором іншій особі (новому Іпотекодавцю) виключно у разі відчуження Предмета іпотеки на користь такої особи за згодою Іпотекодержателя. Відчуження Предмета іпотеки та переведення обов`язків за цим Договором може здійснюватись лише у разі переведення на нового Іпотекодавця також зобов`язань (боргу) за Кредитним договором. Обов`язковою умовою переведення обов`язків Іпотекодавця за цим Договором іншій особі також є врегулювання вимог, встановлених статтями 3, 4 цього Договору, з боку нового Іпотекодавця у спосіб, прийнятний для Іпотекодержателя.

Згідно з п.8.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання всіх або окремих зобов`язань, шо забезпечені іпотекою згідно зі статтею 2 цього Договору, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки і задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета іпотеки. Іпотекодержатель також вправі звернути стягнення і задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета іпотеки у разі наявності обставин, передбачених пунктом 7.2. цього Договору.

Відповідно до п.8.10. договору,звернення стягнення на Предмет іпотеки є підставою для виселення Іпотекодавця та\або всіх інших осіб, що проживають в жилому приміщенні, яке є Предметом іпотеки (за виключеннями, встановленими статтею 40 Закону України Про іпотеку). Зазначені особи зобов`язані на письмову вимогу Іпотекодержателя або нового власника Предмета іпотеки добровільно звільнити жиле приміщення, що є Предметом іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги. В цей строк Іпотекодавець також на письмову вимогу Іпотекодержателя зобов`язаний передати Іпотекодержателю або новому власнику Предмета іпотеки ключі від жилого приміщення, що є Предметом іпотеки, інші технічні засоби доступу до цього приміщення (включаючи коди охоронних сигналізацій, коди доступу тощо) та всі правоустановчі документи, що підтверджують право власності Іпотекодавця на Предмет іпотеки. У ході виселення Іпотекодавець та інші особи, що виселяються, мають право звільнити жиле приміщення, що є Предметом іпотеки, від належного їм рухомого майна, яке може бути відокремлене без завдання шкоди Предмету іпотеки.

07.06.2017 державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Жук Тетяною Анатоліївною відкрито виконавче провадження №54090314 на підставі виконавчого листа №752/18489/13-ц виданого 23.02.2017 Гоолосіївським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у сумі 5868216,57 грн. (а.с.49 т.1)

Постановою державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Жук Тетяни Анатоліївни про заміну сторони виконавчого провадження №54090314 від 28.02.2019 замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (код ЄДРПОУ 37881514, адреса: м. Київ, вул. Щорса, 31), - у виконавчому провадженні за виконавчими листами № 752/18489/13-ц, виданими Голосіївським районним судом м. Києва 23.02.2017 року у справі № 752/18489/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. (а.с.50 т.1)

Постановою державного виконавця Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Жук Тетяни Анатоліївни від 28 лютого 2019 року повернуто виконавчий лист ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» за заявою стягувача. (а.с.51 т.1)

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Однією з основних засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ст. 3 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач не запересує факт підписання Договорів № 014/2571/81/70767 та №014/2571/81/70767 та не оспорює їх, що вказує, що в момент укладення він розумів значення своїх дій, суттєві умови договору та всі його юридичні наслідки. При цьому, позивачем було отримано у борг грошові кошти та укладено договір іпотеки. Логічним є висновок, що позивач розумів також наслідки укладення й договору позики, й, як наслідок, договору іпотеки, яким вказане майно було передано в забезпечення виконання боргових зобов`язань. Позивач розумів, що іпотечний договір укладається із ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» як забезпечення взятого на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів в розмірі 200000,00 доларів США.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Як вбачається, позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в іпотечному договорі від 17.04.2008, зокрема, в пункті 8.4 шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". (а.с.42 т.1)

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною першою статті 2 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частин першої та третьої статті 10 Закону №1952-IV державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №1952-IV формування заяв у сфері державної реєстрації прав та/або їх реєстрація проводиться у базі даних заяв. Під час прийняття заяви в паперовій формі обов`язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення державної реєстрації прав. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування оригіналів та копій документів, що пред`являються заявником для проведення державної реєстрації прав з подальшим розміщенням їх у Державному реєстрі прав. У базі даних заяв реєструються рішення судів про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав.

Згідно з частинами першою-другою статті 17 Закону №1952-IV реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об`єкта. Реєстраційній справі присвоюється реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна. Реєстраційна справа включає документи у паперовій та електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії та які підлягають поверненню заявнику, зберігаються у реєстраційній справі у формі електронних копій документів, виготовлених шляхом сканування під час проведення реєстраційних дій.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону №1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину (пункт 57 Порядку №1127).

Згідно з пунктом 61 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №306/1224/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №521/18393/16-ц, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі №127/17399/19-ц, від 22 січня 2020 року у справі №201/6233/17-ц.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 54 постанови від 29 вересня 2020 року у справі №757/13243/17 (провадження №14-711цс19) сформулювала висновок за яким належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 (надалі - Правила).

Суд зазначає, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц (провадження №14-22цс19) та постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі №642/1989/19 (провадження N 61-5477св20), 04 лютого 2021 року у справі №207/3897/18-ц (провадження №61-17518св20), від 31 липня 2020 року у справі №607/11516/18 (провадження №61-8704св19).

Отже, матеріалами справи доведено належними та допустимими доказами факт направлення та отримання позивачем претензії-повідомлення вимоги від 22.05.2009 (а.с.53-55, т.2)

У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13) та інші) (Постанова від 21.12.2022 № 914/2350/18(914/608/20) Верховний Суд. Велика Палата).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19.08.2019 року №177928425 (а.с.52-56 т.1), за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права приватної власності на:

- земельну ділянку площею 0,801 га, кадастровий номер 3210945600:01:072:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; підстава виникнення права власності: Договір відступлення права вимоги (з додатками №1, №2, №3, №4), серія та номер: 26/07-1, виданий 26.07.2018, видавник: сторони договору; Претензія-повідомлення (вимога), серія та номер: 09-14-01/786, виданий 22.05.2009, видавник: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; Лист-попередження, серія та номер: 09-14-01/791, виданий 22.05.2009, видавник: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; Кредитний договір, серія та номер: 014/2571/81/70767, виданий 17.04.2008, видавник: сторони договору; Договір комісії, серія та номер: бн, виданий 26.07.2018, видавник: сторони договору; Договір відступлення права вимоги (з додатками №1, №2, №3, №4), серія та номер: бн, виданий 26.07.2018, видавник: сторони договору; Договір про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер: 1167, виданий 26.07.2018, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О.І.; Іпотечний договір, серія та номер: 782, виданий 17.04.2008, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко В.В; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42725163 від 28.08.2018 12:19:44, ОСОБА_4 , Комунальне підприємство "ПУТРІВСЬКЕ", Київська обл.;

- житловий будинок незавершеного будівництва, готовністю 67%, загальною площею 260 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; підстава виникнення права власності: Договір відступлення права вимоги (з додатками №1, №2, №3, №4), серія та номер: 26/07-1, виданий 26.07.2018, видавник: сторони договору; технічний паспорт, серія та номер: бн, виданий 13.01.2007, видавник: Ірпінське бюро технічної інвентаризації; Претензія-повідомлення (вимога), серія та номер: 09-14-01/786, виданий 22.05.2009, видавник: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; Лист-попередження, серія та номер: 09-14-01/791, виданий 22.05.2009, видавник: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; Кредитний договір, серія та номер: 014/2571/81/70767, виданий 17.04.2008, видавник: сторони договору; Договір комісії, серія та номер: бн, виданий 26.07.2018, видавник: сторони договору; Договір відступлення права вимоги (з додатками №1, №2, №3, №4), серія та номер: бн, виданий 26.07.2018, видавник: сторони договору; Договір Д ' про відступлення прав за іпотечним договором, серія та номер: 1167, виданий 26.07.2018, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О.І.; Іпотечний договір, серія та номер: 782, виданий 17.04.2008, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко В.В.; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42725163 від 28.08.2018 12:19:44, ОСОБА_4 , Комунальне підприємство "ПУТРІВСЬКЕ", Київська обл.

Державному реєстратору відповідачем ОСОБА_2 було подано всі передбачені п.56, 57 Порядку №1127 документи, які на підтвердження виконання ним всіх необхідних дій також надаються до суду.

Таким чином, державний реєстратор перевірив наявність доказів підтвердження наявності факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд України у своїй постанові від 25.06.2020 р. у справі 2102/3302/2012 зазначив, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц (провадження № 61-26197св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 201/8548/16-ц (провадження № 61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 190/2119/14-ц (провадження № 61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17 (провадження 61-39193св18).

Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 20 листопада 2013 року заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Матеріалами справи доведено належними та допустимими доказами факт відступлення прав вимоги за іпотечним договором від первісного кредитора до ОСОБА_2 (а.с.34-55 т.2)

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Судом встановлено, що дотримано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, спірне майно вибуло з володіння іпотекодавця поза його волею, у подальшому було відчужено, право власності на майно зареєстровано за ОСОБА_2 , а тому, за встановлених фактичних обставин справи власником спірного майна є відповідач ОСОБА_2 .

Суд критично оцінює пояснення позивача щодо порушень порядку звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки наявні в матеріалах справи докази спростовують такі заперечення.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18) зроблено висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) зроблено висновки про те, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №522/7636/14-ц (провадження №14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №462/5536/16-ц (провадження №61-34501св18), від 15 травня 2019 року у справі №462/5804/16-ц (провадження №61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі №263/16124/17 (провадження №61-5121св19), від 01 грудня 2021 року у справі №463/2340/17 (провадження №61-16441св20).

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки узгоджуються також з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21).

Також у постанові від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19 (провадження №14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Отже, згідно судової практики Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, тоді правомірним та ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, й для такого витребування оспорювання рішень уповноважених органів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є правомірним та ефективним способом захисту права власника.

У зв`язку із чим не підлягає задоволенню зазначені вимоги позивача, оскільки задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що іпотечний договір від 17.04.2008 містить відповідне застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки, що дотримано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а саме, положення частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання позивачу ОСОБА_1 як боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, та ч.5 ст.37 Закону України «Про іпотеку» щодо набуття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність, а також те, що державному реєстратору були надані всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності, передбачені пунктами 57, 61 Порядку №1127, а позивачем не надано жодних доказів виконання основного зобов`язання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.ст.79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу, судом встановлено наступне.

В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги представником відповідача ОСОБА_2 - адвоката Круглик В.В. надано Договір №21/12-21 про надання професійної правничої допомоги від 21.12.2021 укладений між Адвокатом Круглик В.В. та ОСОБА_2 , акт прийому-передачі наданих послуг до Договору №21/12-21 від 21.12.2021, Звіт №9 від 18.07.2022 на виконання договору про надання професійної правничої допомоги від 21.12.2021, копію квитанції до прибуткового касового ордера №6 від 18.07.2022 на суму 50000,00грн. (а.с.77-85, т.2)

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 1-3 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Приписами ст. 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Необхідно зауважити, що ч. 6 ст. 137 ЦПК України передбачає, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що заявником документально підтверджено понесені витрати на правничу допомогу.

З урахуванням вимог ч. 4 ст. 137, ч. ч. 2, 3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також відповідно до розміру задоволених вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3,12,13, 77-82, 89,141,258,259,263-265, 268, 354, 355ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного Реєстратора Комунального підприємства «Путрівське» Сипчу Кристіни Миколаївни про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір за заяву про зустрічне забезпечення позову у розмірі 420грн 40коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 2: Державний Реєстратор Комунального підприємства «Путрівське» Сипчу Кристіна Миколаївна, ЄДРПОУ 41943094, адреса: 08625, Київська обл., Васильківський район, село Путрівка, вул. Путрівська, 119.

Суддя: Д.С. Кухленко