Ухвала

від 24.10.2024 по справі 320/38730/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

24 жовтня 2024 року м. Київ320/38730/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна»доЦентрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праціпровизнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2024 справу розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2024 відкрито провадження у справі №320/38730/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

23 жовтня 2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд до набрання законної сили рішенням у справі №320/38730/24:

- зупинити дію постанови Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №52113/ТД/ДПС/ФС-71 від 18.07.2024;

- зупинити стягнення на підставі постанови Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №52113/ТД/ДПС/ФС-71 від 18.07.2024;

- заборонити відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні 76368010.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.10.2024 заяву передано на розгляд судді Жукової Є.О.

Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.

Так, в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову у справі, представник позивача зазначає, що 22.10.2024 заступником начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмилою Василівною відкрито виконавче провадження №76368010 з виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №52113/ТД/ДПС/ФС-71 від 18.07.2024.

У межах виконавчого провадження виконавцем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 288 000,00 грн., постанову про арешт коштів позивача у розмірі 3 168 369,00 грн., постанову про арешт майна позивача та інші.

Матеріали виконавчого провадження містять платіжні інструкції від 22.10.2024, адресовані AT КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «ТАСКОМБАНК», спрямовані на примусове стягнення із позивача штрафу, витрат на виконавче провадження, виконавчого збору, інших витрат виконавчого провадження в загальному розмірі 3 168 369,00 грн.

Як вказує представник позивача, наразі існує ризик виконання оскаржуваної позивачем постанови відповідача, що унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Матеріали справи свідчать, що у цій справі постанова про накладення штрафу №52113/ТД/ДПС/ФС-71 від 18.07.2024 прийнята на підставі статті 265 Кодекс законів про працю України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення»

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

У пункті 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, Порядок № 509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Отже оскаржувана постанова є самостійними виконавчими документами, примусове виконання яких здійснюється у порядку встановленому Законом України Про виконавче провадження.

Суд враховує, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 (справа №380/4273/21) уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, зазначивши про таке.

47. …суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти..

Суд зазначає, що саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову

Суд зауважує, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, з яких позивач вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано, у чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть позивачем при цьому понесені. У позовній заяві та поданій заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено також будь-яких конкретних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може ускладнити або привести до неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що вимоги заяви не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, суд не знаходить достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або для ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача потрібно буде докласти значних зусиль.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.07.2022 у справі №380/12789/21, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 19.10.2022 в справі №640/31944/21.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-туристична компанія «Нова Україна» про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Жукова Є.О.