Рішення

від 25.10.2024 по справі 360/954/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 жовтня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/954/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача та наказом командира від 27.05.2019 №250-ос його було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

На виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2021 року у справі № 360/3185/21 та від 15 березня 2024 року у справі №360/8/24 відповідачем було здійснено виплату індексації грошового забезпечення 12.11.2024 в розмірі 28532,57 грн та 25.07.2024 в розмірі 61161,41 грн, що підтверджується наданим відповідачем розрахунковим листом та виписками з банку.

Представник позивача зазначає, що вказане свідчить також про те, що відповідач вчиняв умисну бездіяльність щодо невиплати позивачу належного грошового забезпечення (заробітної плати) при звільненні, а фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів здійснив лише 25.07.2024.

Позивач вважає, що випискою з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024.

Представник зазначає, що при розрахунку суми середнього заробітку, яка належить до виплати, період стягнення середнього заробітку потрібно поділити на 2 частини: з 28.05.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 25.07.2024.

Так, період затримки розрахунку при звільненні з 28.05.2019 по 18.07.2022 становить 1148 днів, а в період з 19.07.2022 по 25.07.2024 підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив. Обмежений 6 місяцями період - це період з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить 184 дні.

Ухвалою суду від 21.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків

Ухвалою суду від 27.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечував проти заявлених вимог з огляду на таке.

Позивач проходив дійсну військову службу в лавах Державної прикордонної служби України та згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2019 №250-ос його звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу» та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 28.05.2019.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28.08.2021 у справі №360/3185/21 позивачу було здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 та за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року з урахуванням абзацу 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Вважаючи, що відповідачем проведені невірні розрахунки, позивач звернувся до суду із позовом щодо зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу «індексацію-різницю» грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу у розмір 4166,40 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 28.05.2019.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 у справі № 360/8/24 згідно розрахункового листа від 10.09.2024 №711 та платіжної інструкції №5790 від 24.07.2024 25.07.2024 здійснено нарахування та виплата індексації різниці грошового забезпечення 4166,40 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно.

Відповідач зазначає, що посилання позивача на положення статей 116 та 117 КЗпП України є незмістовними, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, через це його норми, зокрема норми статті 116, 117 Кодексу, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.

Крім того, відповідач вважає, що сума середнього заробітку заявлена позивачем, є неспівмірною по відношенню до суми з якою на думку позивач прострочена виплата в день звільнення.

Відповідач просить суд застосувати принцип співмірності до всього періоду відшкодування середнього заробітку, адже застосування принципу співмірності та зменшення суми середнього заробітку є правом суду, яке не залежить від того, в якій редакції викладена стаття 117 КЗпПУ.

Зазначено, що стягнення надмірних грошових коштів з відповідача, який входить до складу Сил безпеки й оборони та є складовою Сектору безпеки і оборони України, в період дії правового режиму воєнного стану є неприпустимим.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 16.11.2017 по 28.05.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по особовому складу) від 27 травня 2019 року № 250-ос звільнений з військової служби в запас наказом начальника загону від 02.05.2019 № 209-ос за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу.

22 червня 2021 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача щодо здійснення перерахунку та доплати індексації грошового забезпечення за періоди з 16.11.2017 по 28.02.2018 та з з 01.03.2018 по 27.05.2019.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28.08.2021 у справі № 360/3185/21, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця 2008 та за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року з урахуванням абзацу 4,6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у розмірі 28967,09 грн, що підтверджується довідкою № 51 від 01.02.2024.

02 січня 2024 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача щодо здійснення нарахування та виплати йому індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4166,40 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 28.05.2019.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 у справі № 360/8/24, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію - різницю грошового забезпечення 4166,40 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

На виконання зазначеного рішення суду відповідачем здійснено нарахування індексації-різниці грошового забезпечення позивача у сумі 61161,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5790 від 24.07.2024 та випискою з банку від 29.07.2024 № 9KVHE0OVSUSA62IF.

Отже, зазначена індексація виплачена позивачу 25.07.2024.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладені в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Отже, стаття 117 КЗпП України має пряму відсилку до статті 116 КЗпП України, яка після внесення змін Законом №2352-ІХ, викладена в такій редакції:

«При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.»

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статей 116 та 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Аналіз наведених норм права у редакції як до внесення змін Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови наяності спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, тобто працівник після отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у разі незгоди з зазначеними сумами має право заявити спір щодо цих сум.

Дослідженням наданих та зібраних матеріалів по цій справі доказів звернення позивача до відповідача щодо незгоди з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільненні або одразу після їх отримання, стороною позивача суду не надано (заяви про перерахунок отриманих сум, нарахування сум тощо), а судом не виявлено.

Матеріалами справи № 360/3185/21 підтверджується, що позивач стосовно складових нарахованих йому при звільненні сум індексації дізнався лише у лютому 2021 року, отримавши 17.02.2021 довідку розрахунок про індексацію та особисті картки грошового забезпечення.

Тобто, позивач почав вчиняти дії з метою з`ясування правильного/неправильного нарахування йому сум індексації грошового забезпечення під час проходження ним служби та при розрахунку під час звільнення зі служби лише у лютому 2021 року, тобто через 1 (один) рік 8 (вісім) місяців після звільнення, а не в день звільнення чи здійснення відповідачем з ним розрахунку при звільненні, як це передбачено положеннями статей 116 та 117 КЗпП України.

Таким чином, судом встановлено, що на день звільнення позивача зі служби спору щодо необхідності нарахування та виплати сум індексації, а тим паче їх розміру, позивачем не заявлялося та, відповідно такого спору не існувало.

У зв`язку з цим посилання позивача на положення статей 116 та 117 КЗпП України є безпідставними та помилковими, оскільки фактичні обставини виникнення спору щодо розміру сум індексації при звільнені позивача зі служби свідчать про те, що спір виник не у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що виключає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України стосовно позивача щодо стягнення сум середнього заробітку.

Встановлені обставини виключають можливість задоволення заявлених вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання даного позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 та зобов`язання здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Борзаниця