Постанова від 15.05.2025 по справі 360/954/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року справа №360/954/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (головуючий суддя І інстанції Борзаниця С.В.), складеного у повному обсязі 25 жовтня 2024 року у справі № 360/954/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дзундзи Юрія Романовича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог Дзундзи Юрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 та зобов`язання здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024 - відмовлено повністю.

Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо незастосування до спірних правовідносин положень ст. 116, 117 КЗпП України; відповідно суд першої інстанції взагалі не обґрунтував висновок щодо відсутності права у позивача на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 по 25.07.2024.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 16.11.2017 по 28.05.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 27 травня 2019 року № 250-ос звільнений з військової служби в запас наказом начальника загону від 02.05.2019 № 209-ос за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу.

22 червня 2021 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача щодо здійснення перерахунку та доплати індексації грошового забезпечення за періоди з 16.11.2017 по 28.02.2018 та з з 01.03.2018 по 27.05.2019.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28.08.2021 у справі № 360/3185/21, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2021, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

12.11.2022 на виконання зазначеного рішення суду відповідачем здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця 2008 та за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року з урахуванням абзацу 4,6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у розмірі 28967,09 грн, що підтверджується розрахунковим листом № 710 від 10.09.2024.

02 січня 2024 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача щодо здійснення нарахування та виплати йому індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4166,40 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 28.05.2019.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 у справі № 360/8/24, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення 4166,40 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

25.07.2024 на виконання зазначеного рішення суду відповідачем здійснено нарахування індексації-різниці грошового забезпечення позивача у сумі 61161,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5790 від 24.07.2024 та випискою з банку від 29.07.2024 № 9KVHE0OVSUSA62IF.

Суд зауважує, що розміри вказаних вище виплат не оспорюються позивачем.

Разом із цим, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судових рішень у справах № 360/3185/21 та № 360/8/24 відповідачем не був нарахований та виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи, що сума індексації грошового забезпечення не була виплачена позивачеві своєчасно під час звільнення зі служби, вказуючи про наявність підстав для виплатити середнього заробітку за час затримки повного розрахунку на підставі приписівстатті 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, в обґрунтування зазначивши наступне.

«…Дослідженням наданих та зібраних матеріалів по цій справі доказів звернення позивача до відповідача щодо незгоди з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільненні або одразу після їх отримання, стороною позивача суду не надано (заяви про перерахунок отриманих сум, нарахування сум тощо), а судом не виявлено.

Матеріалами справи № 360/3185/21 підтверджується, що позивач стосовно складових нарахованих йому при звільненні сум індексації дізнався лише у лютому 2021 року, отримавши 17.02.2021 довідку розрахунок про індексацію та особисті картки грошового забезпечення.

Тобто, позивач почав вчиняти дії з метою з`ясування правильного/неправильного нарахування йому сум індексації грошового забезпечення під час проходження ним служби та при розрахунку під час звільнення зі служби лише у лютому 2021 року, тобто через 1 (один) рік 8 (вісім) місяців після звільнення, а не в день звільнення чи здійснення відповідачем з ним розрахунку при звільненні, як це передбачено положеннями статей 116 та 117 КЗпП України.

Таким чином, судом встановлено, що на день звільнення позивача зі служби спору щодо необхідності нарахування та виплати сум індексації, а тим паче їх розміру, позивачем не заявлялося та, відповідно такого спору не існувало.

У зв`язку з цим посилання позивача на положення статей 116 та 117 КЗпП України є безпідставними та помилковими, оскільки фактичні обставини виникнення спору щодо розміру сум індексації при звільнені позивача зі служби свідчать про те, що спір виник не у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що виключає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України стосовно позивача щодо стягнення сум середнього заробітку…»

Суд вважає помилковими та необґрунтованими висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно достатті 1-2 Закону № 2011-ХІІвійськовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із частиною першоюстатті 9 Закону № 2011-ХІІдержава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відтак, при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.

Відповідно дорішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті116та частини 2 статті117 КЗпП Українияк таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України), з огляду на дату виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 (28.05.2019 року) і дати проведення з ним відповідачем повного розрахунку на виконання рішення суду від 28.08.2021 року у справі № 360/3185/21 (12.11.2022 року) та на виконання рішення суду від 15.03.2024 у справі № 360/8/24 (25.07.2024 року), застосовуються судом у даному рішенні в редакції, яка була чинна в період існування спірних у цій справі правовідносин.

Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до положень статті 116 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов`язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов`язку.

У постанові від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22 Верховний Суд, із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, зауважив, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, передбачених після звільнення, за встановленими Цивільним кодексом України загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, визначене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає через несвоєчасне здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тож працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із цим працівником остаточного розрахунку.

Отже, виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року у справі № 400/3151/19.

При цьому звернення працівника до суду з позовом щодо нарахування і виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з проведенням роботодавцем часткової виплати належних звільненому працівникові сум (певних складових заробітної плати або грошового забезпечення) та задоволення такого позову судом не тягне за собою позбавлення працівника права на звернення до суду з таким позовом у разі виплати роботодавцем іншої частини належних працівникові при звільненні сум.

Суд зауважує, що позивачем у прохальній частині позовної заяви правильно визначено дату початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні (28.05.2019- дата звільнення зі служби) та дату проведення з ним відповідачем фактичного розрахунку - 25.07.2024 року.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 18.08.2024 року, позивачем не пропущений місячний строк звернення до суду з позовом щодо виплат, які були здійснені відповідачем на виконання рішень суду у справах № 360/3185/21 і № 360/8/24.

У позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити його на користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку, не визначаючи суму середнього заробітку.

Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), яка є спеціальним нормативно-правовим актом у даних правовідносинах та регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Отже, із системного аналізу наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, Інструкції № 558 можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом установлено, що позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 28.05.2019 року, фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/3185/21 здійснено відповідачем 12.11.2022 року, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 28967,07 грн (індексація грошового забезпечення), а на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/8/24 - 25.07.2024 року, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 61161,41 грн (індексація-різниця).

Зазначені вище суми проведених виплат позивачем не оспорюються.

Як вказує позивач і не заперечує відповідач, під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судових рішень у справах № 360/3185/21 та № 360/8/24 відповідачем не був нарахований та виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Згідно з наданою відповідачем до суду довідкою про доходи позивачу нараховане та виплачене грошове забезпечення за березень та квітень 2019 року (тобто за останні два календарні місяці перед звільненням) - у загальній сумі 22677,20 грн, з яких за березень 2019 року - 11338,60 грн, та за квітень 2019 року - 11338,60 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача склав 371,76 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірний у цій справі, можна умовно поділити на дві частини - до 19.07.2022 року (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 року (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).

За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 28.05.2019 року (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.

Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 року і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання рішень суду у справах № 360/3185/21 та № 360/8/24, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.

З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 року, - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.

Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23 та інших.

Приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним.

Разом з тим, оскільки згідно з редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 року і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання судових рішень у справах № 360/3185/21 та № 360/8/24, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, обмежувався шістьма місяцями, у даному разі правомірним буде нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.

За наслідками арифметичного підрахунку період прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року загалом налічує 1148 календарних днів, а період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 185 календарних днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року складає 426780,48 грн (371,76 грн х 1148 днів), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 68775,60 грн (371,76 грн х 185 днів).

Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року в розмірі 426780,48 грн суд зазначає наступне.

Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах та співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16.

Судом, під час вирішення цієї справи, враховані вказані вище критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, що були наведені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18.

Так, у постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд зазначив, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмета спору): (виплачена індексація грошового забезпечення чи інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку) х 100.

Сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, розраховується за наступною формулою: (середньоденний розмір грошового забезпечення х коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати) х кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

З огляду на встановлені судом обставини, в даному разі коефіцієнт істотності частки, у порівнянні із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року, виходячи із суми несвоєчасно виплаченої на виконання судових рішень у справах № 360/3185/21 та № 360/8/24, індексації грошового забезпечення в сумі 28967,08 грн, а також індексації-різниці в сумі 61161,41 грн., складає: (90128,49 грн / 426780,48 грн ) х 100 = 21,12%.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року, з урахуванням принципів пропорційності, співмірності та істотності частки складових заробітної плати, становить: 371,76 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 21,12% (коефіцієнт істотності частки) = 78,52 грн х 1148 календарних днів (кількість днів затримки розрахунку, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України в редакції до внесення змін, Порядку № 100 та Інструкції № 558) = 90140,96 грн.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що є і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Зокрема, позивач тривалий час з моменту звільнення (з травня 2019 року до червня 2021 року - приблизно 2 роки і 1 місяць, тобто, навіть більше ніж затримка розрахунку в описаному періоді) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні (лише в червні 2021 року в справі № 360/3185/21), штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Отже, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача.

Апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, пункт 94.6: «З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».

З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 3000,00 грн.

Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в розмірі 68775,60 грн суд зазначає про таке.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23, позиція стосовно можливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням принципу співмірності, за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки виплати, була сформована Верховним Судом за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, коли стаття 117 КЗпП України не містила обмежень стосовно строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.

До правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями, застосовувати сформовану практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним, з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги чинну в період після 19.07.2022 року редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.05.2019 року по 18.07.2022 року складає 3 000 грн (з урахуванням принципу співмірності), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року - 68775,60 грн, що разом за період часу з 28.05.2019 року по 19.01.2023 року становить 71775,60 грн.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що у даному разі належним способом захисту прав позивача, як працівника, у випадку вирішення спору на його користь, є стягнення визначеного судом, як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки, що прямо випливає зі змісту норми статті 117 КЗпП України та відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме за період з 25.05.2019 по 19.01.2023 у сумі 71775,60 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, суд погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції в своєму рішенні встановлена невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильно тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами, зокрема, для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі № 360/954/24 задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі № 360/954/24 скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме за період з 25.05.2019 по 19.01.2023 у сумі 71775 (сімдесят одна тисяча сімсот сімдесят п`ять) гривень 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін

І.Д. Компанієць