Рішення

від 25.10.2024 по справі 440/10437/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/10437/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

30 серпня 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) до Полтавської міської ради (надалі по тексту відповідач, Полтавська МР) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої просить:

"визнати бездіяльність ПМР протиправною в невиконанні ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", згідно ст.381.

зобов`язати Полтавську міську раду виплатити мені витрачені кошти із моєї пенсії на проїзд (сума часткова) в сумі 2160 (дві тисячі сто шістдесят грн) внаслідок порушення чинного законодавства".

В обґрунтування своїх вимог позивач наголошувала на порушенні чинного законодавства депутатами Полтавської МР разом із секретарем, а також її прав не виконанням Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" на безоплатний проїзд у міському транспорті із мікрорайону Огнівка до центру, ринку, поліклініки, як інваліда ІІ групи. Стверджувала, що депутати не виділяють кошти на пільговий проїзд пільговиків, змушуючи оплачувати проїзд. З кінця 2022 року та на скаргу позивача у 2023 році секретар та депутати Полтавської МР не приймають рішення про виділення коштів для компенсації водіям коштів згідно Закону України «Про транспорт» для перевезення осіб з інвалідністю безоплатно у приватних автобусах (маршрутки), не виконуючи такий Закон та не побоюючись відповідальності, адже їх бездіяльність посягнула на пільговиків двох мікрорайонів. Окремо зауважила на безпідставному не проведенні секретарем Полтавської МР особистого прийому, попри неодноразові звернення позивача, чим порушено права останньої. Вважаючи, що її примушують витрачати на проїзд пенсію у мінімальному її розмірі, що позначилось на її харчуванні та, як наслідок, на стані її здоров`я. Як зазначено позивачем, у місті із закуплених 20 автобусів залишилось 13, що позбавляє її можливості пересуватись по місту, та призвело до необхідності звернутись до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у позивача та відповідача документи зазначені в такій ухвалі.

17 вересня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 згідно ухвали суду від 04.09.2024 /а.с. 27-27/, відповідно до якої наголошено на протиправній бездіяльності відповідача та труднощах при користуванні наявними умовами перевезення міським транспортом. Наголосила на намаганні зустрітись із секретарем Полтавської МР. На думку позивача, саме дії депутатів Полтавської МР призвели до агресивної поведінки водіїв при її перевезенні міським приватним транспортом.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с.42-44/ представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що статтею 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. При тому особи з інвалідністю І та II групи відповідно вказаного правового порядку наділені невід`ємним правом на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі, обов`язок щодо здійснення якого покладається виключно на водіїв транспортних засобів автомобільного перевізника (громадян суб`єктів підприємницької діяльності), виключно які у відповідності до ст. 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть адміністративну відповідальність за звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом. При тому, жодною нормою Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» чи Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших актів чинного законодавства України не передбачено права осіб з інвалідністю І та II групи на привласнення ними визначеної законом компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів. Жодна норма права законодавства України не наділяє осіб з інвалідністю І та II групи на отримання власної компенсації за безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті витрати щодо забезпечення якого були понесені автомобільним перевізником.

04 жовтня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач наголосила на неналежності порядку направлення представником відповідача отриманого нею відзиву на позовну заяву. Наголосила на необґрунтованості такого відзиву на її позовну заяву, що, на думку позивача, свідчить про його фактичне неподання. Наголошує на ненаданні жодних пояснень стосовно бездіяльності депутатів Полтавської МР, які винесли рішення і відмовили призначити суму коштів на компенсацію водіям приватних автобусів за перевезення осіб з інвалідністю безоплатно /а.с. 59-60/.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін справи №440/10437/24 залишено без задоволення.

15 жовтня 2024 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив представника відповідача, відповідно до яких останній наголосив на відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Зазначив, що є недостовірними і такими, що спростовуються рішенням позачергової сорок шостої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання «Про бюджет Полтавської міської територіальної громади на 2024 рік» від 29.12.2023 доводи позивача щодо бездіяльності Полтавської міської ради у правовідносинах компенсаційних виплат на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян. Є незаконними, такими, що заявлені з ігноруванням рішенням позачергової сорок шостої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання «Про бюджет Полтавської міської територіальної громади на 2024 рік» від 29,12.2024р., згідно з яким розпорядником коштів «Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян» у сумі 5 500 000,00 грн (Код програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів 0813033) є Управління соціального розвитку Полтавської міської ради. Зазначав щодо існування у Полтавської міської ради правосуб`єктності розпорядника вказаних коштів місцевого бюджету Полтавської міської територіальної громади, а отже є надуманими доводи позивача щодо належності Полтавської міської ради до складу сторін вказаних правовідносин. Безпідставними вважає також доводи позивача на наявність у неї права на компенсацію витрат понесених внаслідок перевезення пільгових пасажирів, зокрема права позивача на компенсацію витрат понесених перевізником ТОВ «Делко Компані» щодо безоплатного перевезення ОСОБА_1 на маршруті №43 «м-н Огнівка - Центр» /а.с. 70-74/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та особою з інвалідністю II групи /а.с. 6/.

Позивач зверталась до Полтавської МР зі заявою від 12.08.2024 про надання інформації стосовно дати та номеру сесії Полтавської МР про відмову у виділенні коштів на компенсацію водіям приватних «маршруток» в 2024 році за безоплатний проїзд осіб з інвалідністю І та ІІ груп /а.с. 50/.

Листом апарату міської ради від 16.08.2024 повідомлено, що інформація щодо прийняття рішення Полтавською МР про відмову у виділенні коштів на компенсацію водіям приватних «маршруток» в 2024 році за безоплатний проїзд осіб з інвалідністю І та ІІ груп відсутня /зв.а.с. 50/.

Вважаючи свої права порушеними протиправною бездіяльністю Полтавської МР в невиконанні ст.381 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також вважаючи за необхідне зобов`язати Полтавську міську раду виплатити їй витрачені кошти із її пенсії на проїзд (сума часткова) в сумі 2160 (дві тисячі сто шістдесят грн) внаслідок порушення чинного законодавства, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, враховуючи підстави позову, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначено в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", від 21.03.1991 № 875-XII (надалі також - Закон № 875-XII).

Відповідно до статті 38-1 Закон № 875-XII, особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю першої групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю або дитину з інвалідністю), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.

Пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт".

Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Порядок транспортного обслуговування осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним та міським електричним транспортом.

Статтею 12 Закону України "Про транспорт" від 10.11.94 № 232/94-ВР (далі Закон N 232/94-ВР) визначено обов`язки та права підприємств транспорту, зокрема, встановлено, що підприємства транспорту зобов`язані забезпечувати: потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях; обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб; якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України; безпеку перевезень; безпечні умови перевезень; запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин виробничого травматизму; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту; права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України від 05.04.2001 N 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон N 2344-III).

Органи місцевого самоврядування входять до системи органів державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту. Згідно із частиною дев`ятою статті 6 Закону N 2344-III органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території, запроваджують автоматизовану систему обліку оплати проїзду та встановлюють порядок її функціонування, а також види, форми носіїв, порядок обігу та реєстрації проїзних документів; визначають особу, уповноважену здійснювати справляння плати за транспортні послуги в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

Відповідно до статті 7 Закону N 2344-III на міських, приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території однієї територіальної громади, забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на виконавчий орган ради, що представляє інтереси відповідної територіальної громади.

За приписами частини першої статті 31 Закону N 2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Згідно із частиною першою статті 42 Закону N 2344-III договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до статті 29 Закону N 2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Згідно зі статтею 37 Закону N 2344-III пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

З аналізу вищенаведеного слідує, що саме автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забезпечують пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами; такому автомобільному перевізнику забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, реалізація права на пільговий проїзд відбувається у порядку та умовах, встановлених законом. Право громадян на пільговий проїзд на автобусних маршрутах загального користування, які відповідно до законодавства користуються такими правами, не ставиться у залежність від проведення органом місцевого самоврядування компенсації витрат перевізника у зв`язку із таким перевезенням.

Отже, не проведення такої компенсації витрат або їх компенсування перевізнику не у повному обсязі ніяким чином не впливає на інтереси позивача у реалізації в установленому порядку права на пільговий проїзд.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини першої статті 38 1 Закону N 875-XII, особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю І групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Тобто, право на відповідний пільговий проїзд імперативно передбачено чинним законодавством для визначеної категорії осіб, зокрема для позивача і реалізація такого права відповідною особою не залежить від дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо прийняття або неприйняття рішення про виділення чи не виділення коштів приватним перевізникам компенсаційної виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом такої категорії осіб.

Позивач, маючи невід`ємне право на пільговий проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) відповідно має право на його реалізацію шляхом безоплатного (для такої особи) проїзду на відповідному маршруті за наявності та пред`явленні відповідного посвідчення чи довідки, визначених в законі. В той же час, вказаними вище нормами законодавства як не передбачено права такої особи, яка має право на пільговий проїзд на автобусних маршрутах загального користування вимагати відшкодувати їй органом місцевого самоврядування самостійно сплачені такою особою кошти перевізнику, так і не передбачено обов`язку органу місцевого самоврядування здійснювати виплату витрачених такою особою коштів на проїзд, які вона фактично не зобов`язана сплачувати.

Щодо тверджень позивача про бездіяльність секретаря Полтавської МР та депутатів в частині не виділення коштів для компенсації приватним перевізникам витрат понесених у зв`язку із здійснення перевезень осіб які мають право на пільговий проїзд в міському транспорті, то суд звертає увагу, що 29.12.2023 п. 2 рішення позачергової сорок шостої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання «Про бюджет Полтавської міської територіальної громади на 2024 рік» від 29.12.2023 затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів бюджету Полтавської міської територіальної громади на 2024 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, згідно з додатком № 3 до цього рішення /а.с. 75-76/.

Згідно додатку № 3 «Розподіл видатків бюджету Полтавської міської територіальної громади на 2024 рік» затвердженого рішенням позачергової сорок шостої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання «Про бюджет Полтавської міської територіальної громади на 2024 рік» від 29.12.2024р. передбачено фінансування з місцевого бюджету Полтавської міської територіальної громади видатків «Компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян» у сумі 5500000,00 грн (Код програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів 0813033) /а.с. 76зв-80/.

Головним розпорядником коштів бюджету Полтавської міської територіальної громади на 2024 рік передбачених на здійснення компенсаційних виплат на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян є Управління соціального розвитку Полтавської міської ради (код ЄДРПОУ 44116933).

У відповідності до рішення другої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання «Про здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів міських рад та про структуру виконавчих органів ради, їх загальну чисельність та витрати на утримання» від 29.01.2021 Управління соціального розвитку Полтавської міської ради є юридичною особою - виконавчим органом Полтавської міської ради, який діє відповідно до принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами /а.с.87-92/.

Також, суд звертає увагу, що між виконавчим комітетом Полтавської міської ради, як Замовником та ТОВ «Делко Компані» як пасажирським перевізником укладено Договір про організацію перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування від 10.06.2022. Пунктом 1.1. вказаного договору передбачено, зо Замовник згідно чинного законодавства, з метою недопущення зупинки громадського транспорту, надає Автомобільному перевізнику право здійснювати тимчасово перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування №37 « 1 міська лікарня с. Залізничників»/ 1 автобусом пасажиромісткістю від 40 місць, №43 «м-н Огнівка Центр» / 4 автобусами пасажиромісткістю від 40 місць, №51 «с. Розсошенці з-д ГРЛ (через м-н Алмазний)» / 6 автобусами пасажиромісткістю від 40 місць у звичайному режимі руху за тарифами (тарифними пакетами) встановленими рішеннями виконавчого комітету Полтавської міської ради /а.с. 46-47/. Додатковими угодами від 18.03.2024 та від 14.08.2024 сторони вносили відповідні зміни щодо кількості автобусів на відповідних маршрутах /а.с. 48-49/.

Таким чином, твердження позивача про бездіяльність відповідача в частинні забезпеченні реалізації нею гарантій передбачених ст. 381 Закону N 875-XII спростовуються вказаним вище рішеннями, а вимога до відповідача щодо зобов`язання здійснити виплату витрачених позивачем коштів на безплатний проїзд не передбачена чинним законодавством.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що відповідачем в межах повноважень, не звужується зміст та обсяг права позивача на безоплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (автобусі), не суперечить вимогам Закону N 875-XII.

Рекомендацією N R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам щодо реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.80 року на 316-й нараді заступників міністрів, визначено поняття дискреційних повноважень - сукупність прав та обов`язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один із кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Враховуючи встановлені в ході розгляду обставини та доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

Вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та наявність повноважень та правомірності дії відповідача в межах, визначених частиною 2 статті 2 КАС України.

Встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом до суду, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання вказаного права (інтересу) і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Зміст суб`єктивного матеріального права, або охоронюваного законом інтересу визначається не предметом позову, а його підставою.

Під підставою позову, слід розуміти фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога (вимоги) позивача. Зокрема, йдеться про юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, та які зумовлюють виникнення, зміну чи припинення спірних правовідносин, а також інші доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність або відсутність зазначених юридичних фактів.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Стосовно клопотання позивача про поставновлення судом окремої ухвали.

Відповідно до приписів статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунуті ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів. Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунуті шляхом розв`язання спору по суті.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

З урахуванням того, що в межах цієї справи суд, оцінюючи дії не встановив умов згідно зі статтею 249 КАС України, у задоволенні клопотання позивача про постановлення окремої ухвали необхідно відмовити.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд.36, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 24388285) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.

Головуючий суддя І.Г. Ясиновський